510] Служить окрасою вам і привертає любов.
511] Так і пиха (вір бувалому!): часто сам вираз обличчя,
512] Хоч не дійшло ще до слів, може відразливим буть.
513] Дивиться в вічі — дивись; усміхається — ти усміхайся,
514] А головою кивне — значить, кивни йому й ти.
515] Так от, тупими набавившись стрілами, хлопець крилатий
516] З сагайдака врешті-решт гостру добути спішить.
517] Важко й з сумними бува. Аянт хай кохає Текмесу,
518] Всі ж ми — веселий народ: манять усміхнені нас.
519] Я б не просив ні тебе, Андромахо, нізащо у світі,
520] Ані, Текмесо, тебе бути за любку мені.
521] Не привели б ви на світ діточок, то б не вірив, здається,
522] В те, що тулилися ви — кожна до мужа свого.
523] Та чи діждався Аянт від своєї жони-жалібниці
524] На якесь миле слівце, що до вподоби мужам?
525] Хто мені права не дав із великих речей для малого
526] Приклади брати й вождів тут подавати ймена?
527] Вождь дає сотню одному під руку, а відділ кінноти —
528] Другому, третій — орла, знак легіону, несе.
529] Так ви й до нас приглядайтесь: кожному, хто на що здатний,
530] Визначіть місце його — хай там, як воїн, стоїть.
531] Хто з багачів — на дари хай щедриться; правник — на поради;
533] Ми, хто складає пісні, — пісенні несімо дарунки,
534] Ми — особливий загін: наше заняття — любов.
535] Ми, коли нам до вподоби якась, — її славимо лунко:
536] Кінтії хто б то, скажи, чи Немесіди не знав?
537] Хто Лікоріда — те знають на сході, на заході знають;
538] Нині цікавиться всяк, хто ж то Корінна моя.
539] Зваж і на те, що співці від справ підступних далекі:
540] Силою хисту свого звичай шліфуємо й ми.
541] Ні марнославності в нас, ані до багатства жадоби,
542] Нам тільки б ложе та тінь — інші хай форумом снять!
543] Лиш на гачок дуже легко ми ловимось і пломенієм
544] Жаром любові палким, що не вгаває й на мить.
545] Ніжне мистецтво зате пом'якшує кожному вдачу,
546] Наше заняття й життя — в парі йдуть, кроком одним.
547] Будьте прихильні, дівчатка, жінки, до співців аонійських,
548] Бо ж і натхненні вони, й любленці Муз-Пієрид!
549] Є таки в нас божество, очевидний зв'язок наш із небом:
550] Із піднебесних осель дух цей заронено в нас.
551] Грошей чекать від учених поетів — хіба то не злочин?
552] Тільки на злочин такий кралі всі йдуть залюбки.
553] Хоч попервах удавайте не жадібних: свіжий коханець,
554] Щойно побачить сильце, тут же чкурнути готов.
555] Як не однакова збруя підходить для того, хто здавна
556] Тягне робочу шлею,— і молодого коня,
557] Так не годиться в однаковий спосіб ловити статечних —
558] І юнаків, про яких кажуть: зелене іще.
559] Цей, недосвідчений, тільки-но стане на службу в Амура,
560] Тільки-но в спальню твою, жертва свіженька, шмигне, —
561] Хай лиш до тебе все горнеться, хай лиш одну тебе знає,
562] Муром міцним той засів високо обгороди!
563] Бійся суперниці! Будеш одна з ним — твоя перемога:
564] Владу й любов, пам'ятай, з кимось ділити не варт!
565] Той же, вояка старий, буде стиха любити, розумно,
566] Стерпить таке, що ніяк не по плечу юнаку.
567] Він ні ламати дверей, ні одвірків палити не стане,
568] Щічки, впавши у гнів, любці своїй не дряпне,
569] Одягу ні на собі не порве, ні на ній; за волосся
570] Він її теж не смикне, не допровадить до сліз:
571] Це — юнакам, од жаги очманілим (зелене ж бо!) личить,
572] Ну, а бувалець, кажу, навіть до болю глухий.
573] Він неквапливим згоряє вогнем, мов те сіно змокріле,
574] Мов на гірському хребті тільки-но зрубаний дуб.
575] Перша — певніша любов, а плідніша, вагоміша — друга:
576] Яблука стиглі мерщій, поки не впали, зривай!
577] Без недомовок тепер (перед ворогом — навстіж ворота!) —
578] Навіть невірність свою вірністю вмій приховать!
579] І пам'ятайте: що легко дається — недовго втішає, —
580] Часом до милих забав хитру відмову підкинь.
581] Хай, на порозі простягтись: "О двері жорстокі!" — зітхає,
582] Часто хай просить тебе, часто — хай і грозить.
583] Так до гіркого звертаємось, солодощів попоївши,
584] Й при ходовому, бува, вітрові гине судно.
585] Тим-то жінок своїх чоловіки не пестять занадто:
586] Кожен при жінці своїй будь-коли може лягти.
587] І навпаки: скаже сторож "Не можна!" — одразу лютіша
588] Через відмову жорстку нас розпікає жага.
589] Втім, дерев'яного киньте меча — повоюємо справжнім,
590] Хоч проти нас, певна річ, тут же повернуть його.
591] Хай твій коханець новий, в сильці опинившись, гадає,
592] Що в твоїй спальні лиш він — гість і єдиний владар.
593] Потім дай знати йому, що й суперник сюди заглядає:
594] Не підстьобнеш його так — хутко зів'яне любов.
595] Гарно рисак на змаганнях біжить, коли спереду й ззаду
596] Коні копитом гулким землю розгонисто б'ють.
597] Навіть погаслу жагу розворушує наново кривда —
598] Свідчити сам я берусь: лиш коли скривдять — люблю.
599] Та щодо ревнощів тих — хай лиш здогади будуть у нього:
600] Хай тут уява його гору бере над знанням.
601] Хай він гадає, що хтось за ним стежить оком недремним,
602] Що у коханки — хмурний, повний злоби чоловік.
603] Та, що нічого ніде не грозить їй, — то не насолода:
604] Будь хоч Таїдою, все ж вигадай страх хоч якийсь!
605] Замість у двері ввійти, крізь вікно, скажімо, хай лізе,
606] Ти ж, мовби дома біда, знітившись гостя прийми.
607] Хитра служниця на те "Ми пропали!" — хай вигукне, вбігши,
608] Ти — юнака заховай, щоб у куточку тремтів.
609] Спокою трохи, любові додай до страхів тих, одначе,
610] Щоб не подумав: "Ти бач, скільки-то коштує ніч!"
611] Як — чоловіка кмітливого, як одурить охоронця,
612] Що не склепляє очей, — чи говорити про те?..
613] Жінка хай мужа боїться свого, під замком нехай буде —
614] Так і закони, й права, й приписи цноти велять.
615] Та під замком буть тобі, кому щойно даровано волю?.. —
616] Ні! Щоб водити за ніс — швидше до таїнств моїх!
617] Хоч би очей в тебе стільки впивалось, як мав їх сам Аргус,
618] Будь-кого перехитриш, тільки б охота була!
619] От, припустімо, й листа не напишеш (усюди той сторож!),
620] Так, але ж лазня ще є — там уже будеш сама!
621] Й служка довірена, вклавши табличку за пазуху теплу,
622] Будь-кому зможе її без перешкод віднести.
623] Що там за пазуху? Десь при стегні або й до підошви
624] Хай, прикріпивши, несе сповнені ласки слова!
625] Сторож надто зіркий? Не треба таблички — хай служка
626] Спину підставить: на ній, мов на табличці, пиши.
627] Ще й молоком можна свіжим писати: посиплеш вугіллям —
628] І в непомітних слідах літери спостережеш.
629] Око піддуриш ти й соком із льону: на дощечці чистій —
630] Добре приглянься лишень — стануть рядочком слова.
631] Як не старався дочку вберегти від пороку Акрісій,
632] Все ж віддалася вона — він таки став дідусем.
633] Що з охоронця того, коли стільки театрів у Римі?
634] Що — як вона залюбки на перегонах сидить?
635] Що — як буває на лункоголосому святі Ісіди
636] Й там, куди тільки одна, без супровідника, йде?
637] Є ще Богині Доброї храм, а туди вже не ступить
638] Жоден із чоловіків, окрім обранців її;
639] Є ж іще лазня, де можна й натішитись, поки невтомний
640] Сторож — по той бік дверей — речі пильнує твої.
641] Врешті, ще й подруга, мовби хворіючи, будь-коли може,
642] Хай лиш нагода якась, ложе своє відступить.
643] Що вже казати про ключ потаємний: сама його назва
644] Вчить, що робити, а ще ж, окрім дверей, є вікно.
645] Пильного сторожа можна й приборкати щедрим Ліеєм,
646] Що дозрівав-палег —1 десь на іспанській горі.
647] Й інші є засоби різні, що сон навівають глибокий
648] І на повіки кладуть темінь летейську важку.
649] Добре, як служка, якій довіряєш, почне з охоронцем
650] Балаканину, тоді — візьме в обійми свої.
651] Та чи не зайве тут довго повчати, коли охоронця
652] Коштом украй незначним будь-коли можна купить?
653] Підкупом, вір мені, можна людей прихилить і безсмертних,
654] Як подарунок даси — зм'якне сам Батько богів.
655] Що хтось розумний учинить, те й дурень: узявши дарунок
656] І порадівши йому, буде, як риба, німий.
657] Та лиш один раз на рік охоронця купить намагайся,
658] Щоб за гостинцем щодня не простягав він руки.
659] Я нарікав, пам'ятаю, що друзів боятися треба,
660] Та не лишень про одних чоловіків я кажу:
661] Будеш довірлива — втіхи твої смакуватиме інша,
662] Інша, не вгледиш коли, зайця твого сполохне.
663] Навіть служниця, що спальню твою прибирає сумлінно,
664] Як і те ложе, не раз — віриш? — моєю була!
665] Значить, гарненьких у дім не бери, бо, кажу, та служниця
666] Замість хазяйки сама гарно годила мені.
667] Гей, та чи я одурів? Йти на ворога — груди на розхрист —
668] Ще й видавати себе... так от, своїм язиком!
669] Пташка ж не вчить птахолова, де її краще впіймати,
670] Лютих собак на свій слід не випроваджує лань.
671] Хай там однак! Аби користь була. їй служитиму вірно,
672] Хоч би лемноським жінкам меч проти себе ж давав!
673] Спершу старайтесь, щоб ми похвалялися: "От як нас люблять!"
674] Легко ж повірити в те, що кожен день на умі.
675] Прийде юнак — обігрій його поглядом, потім, зітхнувши
676] Глибоко, ти запитай, що ж він так пізно прийшов.
677] Далі — на сльози пора й нарікання (мовляв, маєш іншу),
678] Далі вже — кішкою ти кинься йому до лиця.
679] Це — переконливо. Тут він, розм'якнувши, сам пролепече:
680] "Он воно що! Ти дивись... Гине без мене, либонь!"
681] Надто, коли чепурун він, коли, позираючи в люстро,
682] Певен, що кожну з богинь зачарувати б зумів.
683] Хто б ти, однак, не була, в обуренні міри дотримуй,
684] Вчувши про іншу якусь, розуму все ж не втрачай
685] І не спіши в те повірити: приклад печальний Прокріди
686] Вчить нас, що поспіхом тут тільки нашкодиш собі.
687] Біля барвистих горбів, де Гімет рясніє квітками,
688] В'ється священний струмок, обіч — м'яка мурава.
689] Близько гайок, а між трав — деревця розрослися суничн',
690] Лавр, темний мирт, розмарин пахощі сіють довкіл.
691] Бук густолистий, крихкий тамариск, густа конюшина,
692] Сосна, красуня гінка, — все в тій місцині росте.
693] То під Зефіром легким, то під леготом іншим цілющим
694] Скільки-то різних листків, трав усіляких тремтить!
695] Мило Кефалові тут.