Метаморфози

Овідій

Публій Овідій Назон
Метаморфози
Переклад А. Содомори

Публій Овідій Назон
Метаморфози
Переклад А.Содомори
КНИГА ПЕРША
1] Дух пориває мене: про нові починаю співати
2] В змінених формах тіла. О боги,— бо ж од вас переміни,-
3] Задум співця надихніть: відтоді, коли світ народився,
4] Ген аж до наших часів доведіть нестихаючу пісню.

5] Поки ще море й земля появилися, поки над ними
6] Небо прослалось, обличчя однакове мала природа.
7] Хаосом потім назвали її — велетенська, безладна
8] Купа, сама бездіяльна вага, де, поєднане будь-як,
9] Зібране з різних кінців, клубочилось речей всіх насіння.
10] Світові сяйва свого не являв ще Тітан променистий,
11] Не поновляла сріблястих рогів, наростаючи, Феба.
12] Ще не повисла Земля, ще в повітрі легкім її власний
13] Не врівноважив тягар; у ту пору ясна Амфітріта
14] Не простягала ще рук лазурових уздовж суходолів.
15] Скупчились там, перемішані, води, земля і повітря;
16] Тим-то земля не була ще стійкою, пливучими — води,
17] Світлим — повітря; ніщо там не мало ще форми своєї,
18] Все-бо в сум'ятті було, й у тій масі, в єдиному тілі,
19] Жар проти холоду йшов, на вологу сухе повставало,
20] Проти м'якого — тверде, на легке напирало вагоме.

21] Бог тоді втрутивсь, однак, і добірніші сили природи:
22] Неба намет од землі відділив він, а землю — від моря,
23] Потім ефір блискотливий підняв над імлистим повітрям.
24] Так, розібравши громаддя сліпе на окремі частини,
25] Простором їх порізнив, а з'єднав — найсердечнішим миром:
26] Іскрами звився вогонь невагомий — опуклого неба
27] Сила стрімка — й закріпивсь на вершечкові світобудови.
28] Побіч — повітря, до нього вагою і місцем найближче.
29] Землю ж, яка притягнула до себе вагоміші частки,
30] Власний тягар пригнітив; наостанку хвиляста волога
31] Весь непохитний вже світ охопила пливкою межею.
32] Суміш первісну ось так поділивши, цей бог невідомий —
33] Хто б він не був — сформував як належало світу частини: [15]
34] Землю — насамперед, що на зразок велетенської кулі
35] Завжди однакову з різних боків своїх має опуклість.
36] Водами блиснув тоді; під вітрами рвучкими здійматись
37] їм повелів, суходоли ж обвів побережжям піщаним.
38] Далі — струмком задзвенів, багновища розлив та озера,
39] З волі його в берегах зазміїлися спадисті ріки.
40] Поки пливуть — одні тут, інші там — забирає земля в них
41] Трохи води, трохи — дійде до моря, і там, на просторі,
42] Лунко об скелі вже б'є, щойно з річища вирвавшись, хвиля.
43] Він повелів, щоб прослались поля, опустились долини,
44] Листям покрились ліси, піднялися хребти кам'янисті.
45] Як розтинають небесне склепіння праворуч дві смуги,
46] Й стільки ж ліворуч, і п'ята, від них чотирьох гарячіша,
47] Так от і небом повиту твердінь поділив прозорливий
загрузка...
48] Світу творець, охопивши й її стількома ж поясами.

49] На серединнім немає життя через жар непомірний;
50] Два по краях — у глибокім снігу; а двом поміж ними
51] В лагідній суміші бог дарував і тепло, й холоднечу.
52] Вище — повітря лягло, неозоре й легке, та наскільки
53] Легша вода від землі,— від вогню воно важче настільки.
54] Там він і хмарам густим, і туманам велів оселитись.
55] Там і громи помістив, щоби смертним серця потрясати.
56] Там — і вітри, що викрешують спалах і блискавку в небі.
57] Світу дбайливий творець не дозволив, однак, вітровіям
58] Вільно ширяти довкіл; їм опертися важко й сьогодні,
59] Хоч не в однім вони напрямі дмуть, а лиш кожен — в своєму:
60] Світ на шматки б розірвали — в такій ті брати ворожнечі.
61] Евр на Схід одступив — до країв набатейських та перських,
62] Та до хребтів, що купаються в променях раннього сонця.
63] Захід і ті береги, що під сонцем похилим тепліють,
64] Має в опіці Зефір. А на Північ, у Скіфію сніжну,
65] Силою вдерся жахливий Борей. Протилежні широти
66] Австр поливає дощем, наганяючи хмари кошлаті.
67] Врешті й ефір над усім помістив — невагомий і чистий:
68] В ньому ні крихти нема від падолів земних, ні пилинки.
69] Тільки-но бог усьому, що було тоді, визначив межі,-
70] Тут же, привалені досі безоднею пітьми сліпої,
71] Ясно засяяли, всіявши ген усе небо, сузір'я.
72] Потім, щоб кожна з частин світових щось живе в собі мала,
73] В обширах неба зірки появилися й постаті божі;
74] Хвиля, подавшись, окутала риб табуни блискотливі;
75] Звір на землі оселивсь, а птахи — в легковійнім повітрі.

76] Та не прийшла ще пора на розумну, на вищу істоту,
77] Що повноправно б могла над усім, що живе, панувати.
78] Тут і людина зросла. Чи її з божественного сім'я
79] Виплекав щедрий творець, щоб почин був для кращого світу,
80] Чи, розлучившись недавно з ефіром, земля молода ще [16]
81] З небом споріднений паросток вигріла в лоні своєму.
82] Син Іапета вигадливий, землю з дощем розмішавши,
83] Зліпок із неї зробив, до богів усевладних подібний.
84] Тож, коли звір тільки в землю потуплює погляд, людині
85] Він дав поставу струнку, щоб могла споглядати високе
86] Небо й до світлих зірок повелів їй підносити очі.
87] Так невпізнанною стала земля, хоч була нещодавно
88] Звалищем темним, і ось — вже обличчям людським зазоріла.

89] Вік золотий було вперше посіяно. Чесність і Правду
90] Всюди без примусу, з власної волі в той час шанували.
91] Люд ще ні кари, ні страху не знав, бо тоді не читав ще
92] Грізних законів, карбованих в мідь; ще юрба не тремтіла
93] Перед обличчям судді — проживала й без нього в безпеці.
94] З гір у ту пору підтята залізом сосна не спускалась,
95] Щоб до заморських країв поплисти по розгойданій хвилі.
96] Смертні й не знали, що є ще десь інший, крім їхнього, берег.
97] Міста тоді звідусіль обривистий рів не обводив,
98] Ще не ячала сурма та й ріжків ще не чуть було мідних,
99] Ще не блищали ні меч, ні шолом. Не тримаючи війська,
100] В тихім дозвіллі спокійно жили-вікували племена.
101] Без обробітку й земля, що не відала ран од заліза,
102] Щедро, по волі своїй, усіляку приносила живність.
103] Люди, вдоволені тим, що само, без принуки, зростало,
104] Терен по схилах гірських і пахучі суниці зривали,
105] Темні ожини, що густо гілки обліпляли колючі,
106] Дуб же, Юпітера дерево, рясно ронив їм жолуддя.

107] Вічна буяла весна. Під віянням теплих Зефірів
108] Солодко, наче вві сні самосійні гойдалися квіти.
109] Так от і лан, хоча плуга не знав, не лежав перелогом,
110] Гнав свою хвилю важку — золотавим пишався колоссям.
111] Ріки пливли молоком, хвилювалися ріки нектаром.
112] Медом жовтавим зелені дуби ненастанно точились.

113] Потім, як древній Сатурн повалився у темрявий Тартар,
114] Світ під Юпітером був. Появилося срібне поріддя,
115] Гірше, ніж золото, хоч од рудої цінніш було міді.
116] Весну колишню всевладний Юпітер обмежив у часі
117] Літом, зимою, сльотливою осінню; хутко минати
118] Стала весна — лиш четверта частина квапливого року.
119] Саме тоді замигтіло повітря від спеки сухої,
120] Саме тоді задзвеніли бурульками води під вітром.
121] Тут і під крівлю ввійти довелось: то в печерах селились,
122] То під наметом із пруття та лоз, переплетених ликом.
123] Саме в ту пору з'явився рільник, і Церерине зерно
124] В темну лягло борозну, й під ярмом заревіла худоба.

125] Третє на зміну йому підійшло тоді — мідне поріддя.
126] Грізної вдачі було й до жорстокої зброї поквапне, [17]
127] Ще не злочинне, однак, як останнє — з заліза твердого.
128] Тут же в цю гіршу, залізну добу всяка скверна ввірвалась;
129] Тут же, сумні, відійшли — Соромливість, і Чесність, і Віра.
130] Вслід їм на землю Облудність прийшла, Віроломність, а з ними —
131] Чвари, Насилля сліпе й до багатства Жадоба злочинна.
132] Парус тоді забілів, хоч весляр на вітрах ще не знався,
133] Й сосна, що цупко своїх верховин донедавна трималась,
134] Ось уже днищем ковзким на чужій захиталася хвилі.
135] Землю ж, яка була в спільному вжитку, як сонце й повітря,
136] Помежував як удовж, так і вшир землемір хитромудрий.
137] Не вдовольняючись тим, що дає вона — як і належить —
138] Хліб та всілякі плоди, зазирають уже в її надра.
139] Й ті, що заховані там, що вповиті стігійською млою,
140] Вже виринають скарби — й на лихе підбивають людину.
141] Зблиснуло згубне залізо й ще згубніше золото — й тут же
142] Встала, жаждива до них, невсипуща Війна, й забряжчала
143] Зброя в жорстокій руці, що багрилась пролитою кров'ю.
144] Люд на грабунок іде. На господаря гість зазіхає,
145] Тестя висліджує зять, уже й братня любов ненадійна.
146] Жінка грозить чоловікові, він же — чигає на неї.
147] Мачуха дітям готує із трав зеленаву отруту.
148] Синові знати кортить, чи то скоро впокоїться батько.
149] Впала вже віра в богів, і остання із жителів неба
150] Землю, зволожену кров ю людей, покидає Астрея...

151] Втім, і високий ефір мав свої тоді, кажуть, турботи:
152] Велетні, діти землі, володінь забажавши небесних,
153] Гори до зір нагромадили, вже по крутизні спинались,
154] Та блискавицею їх перестрів наймогутніший Батько:
155] Миттю Олімп розколов, Пеліон же — пожбурив із Осей.
156] Поки під звалищем скель ще звивались тіла велетенські,
157] Ріками крові своїх же дітей — змієногих гігантів,
158] Кажуть, земля підпливла й оживила їх кров, ще гарячу.
159] Щоб од загиблих бодай залишилася згадка на світі,
160] Вигляд людський тим істотам дала, але й це покоління
161] Не шанувало богів, повсякчас поривалось до вбивства,
162] Надто жорстоким було, бо й пішло від гарячої крові.

163] Бачачи це з позахмарних осель своїх, батько Сатурній
164] Тяжко зітхнув-спохмурнів, а згадавши про злочин ще свіжий,
165] Ще не відомий богам,— про гидку Лікаонову учту,-
166] Гнівом великим, Юпітера гідним, пройнявся і тут же
167] Скликує збори богів — і вони поспішили на поклик.

168] У високості є шлях, при погожому небі помітний:
169] Білістю наче проливсь, тому й назву отримав — Молочний.
170] Шлях той безсмертних веде до палат осяйних Громовержця
171] Та до престолу його. А направо й наліво — оселі
172] Знатних богів, де вітають гостей при відчинених дверях. [18]
173] Там, трохи далі, звичайні боги, хто де міг, поселились.
174] Тут же, край шляху, пенатів своїх помістили вельможі.
175] Місце те славне — якщо такий приклад не надто зухвалий —
176] Я без вагання б назвав Палаті ном великого неба.
177] Тож, коли вишні боги в мармуровій зібрались палаті,
178] Сам Громовержець, опершись на берло слонової кості,
179] З трону високого всіх озирнув, а тоді головою
180] Тричі струснув, сколихнувши і землю, і море, й сузір'я,
181] Потім озвався, уста розтуливши до гнівної мови:

182] "Вірте, за лад світовий не така мене брала тривога
183] Навіть у буряний час, коли ті змієногі шаленці
184] Сто своїх рук водночас підняли, щоб на небо ввірватись.
185] Ворог був лютий, це так; але ж тільки з одним поколінням
186] Грізна велася війна, лиш один вона мала початок.
187] Нині ж я змушений скрізь, де лиш землі Нерей обмиває,
188] Вигубить плем'я людське — в тому ріками я присягаюсь,
189] Що під землею, у млі, через гай пропливають стігійський.
190] Все перепробував я, та, коли загноїлася рана,
191] Треба мечем одсікти від здорового невиліковне.
192] Є в мене ще й півбоги, є сільські божества мої — німфи,
193] Фавни, сатири та жителі гір — добродушні сільвани.
194] Хоч дотепер вони ще не вдостоїлись почестей неба,
195] Все ж я їм землі розлогі оддав, де селитися можуть.
196] Та чи спокійно їм там, о всевишні, якщо вже й на мене,
197] Хоч блискавицю тримаю в руці, хоч над вами паную,
198] Сіті підступні плете Лікаон, що жорстокістю вславивсь?"
199] Тут підхопились усі й за зухвальство таке вимагають
200] Кари злочинцю; отак і тоді, коли змовників зграя
201] Цезаря кров пролила, щоб і Рим у крові затопити,
202] Всесвіт і люд сколихнулись, оглушені громом неждано.
203] Все, зціпенівши, чекало кінця.
1 2 3 4 5 6 7
загрузка...