080] Не зірвете навесні — сумно осиплеться сам!
081] Так і пологи — до старості крок, та й нива втрачає
082] З року на рік, по жнивах, краплю своєї снаги.
083] Не червоній через Ендіміона латмійського, Люно;
084] Зоре світанкова, й ти — через Кефала свого!
085] А Кітерея? (Вона ж — і Гармонії мати, й Енея)
086] Тужить по нинішній день: бачить Адоніса кров.
087] Приклад беріть, умирущі, з богинь — невмирущого роду:
088] Не відмовляйте мужам — хай посмакують утіх!
089] Може, одурять? А втрата яка? Що ваше — те з вами:
090] Тисяча хай почерпне — все буде так, як було.
091] З часом і крицю зітреш; від ужитку потоншає кремінь,
092] Ви ж не лякайтесь тертя: втрата вам тут не грозить!
093] Хто б не дозволив, скажіть, вогонь — од вогню запалити?
094] Хто б у цебрі зберігав безмір морської води?
095] Втім: "Так негоже!" — котрась із жінок дорікне ласунові —
096] Моря не скривдиш, кажу, скільки його не черпай.
097] Не до розпусти хилю вас, однак, — велю не лякатись
098] Втрат, адже ваші дари вільні від будь-яких втрат!
099] Поки ще в гавані я, хай легкий мені подув сприяє:
100] Далі — потужніших сил нам знадобляться вітри.
101] Отже, з плекання почну. Як плекаєш — лоза виноградна
102] Дасть тобі добре вино, нива — пшеницю гінку.
103] Врода є даром богів. Чи багато з вас хвалиться нею?
104] Ні. Бо далеко не всім випав на долю цей дар.
105] Дбайте про вигляд самі. Не поможе й врода недбалій,
106] Хоч би обличчям була рівна Венері самій.
107] Скажеш: давніше не так, як тепер, чепурились дівчата —
108] Й чоловіки — відповім — не чепурились тоді.
109] Що Андромаха колись груботкану сорочку носила —
110] Дива нема: її муж — грубим воякою був.
111] Як прибиралася б ти для Аянта, який прикривався
112] Шкурами з семи биків — вежоподібним щитом?
113] Рим, неотеса колись і простак, — нині золотом сяє:
114] Ставши над світом усім, світу багатства посів.
115] На Капітолій поглянь, на нинішній і — на колишній:
116] Заприсягнешся, що тут править Юпітер новий.
117] Нині сенат — це споруда, високого збору достойна,
118] Ну, а за Тація — хмиз правив за крівлю низьку.
119] Де височать і для Феба й вождів наших пишні будівлі,
120] Чи не паслись в давнину звиклі до плуга воли?
121] Інші хай хвалять той вік! Щодо мене — себе я вітаю
122] З нинішнім: любий мені нинішній спосіб життя!
123] І не тому, що податливе золото з надр добувають,
124] Що кораблями везуть пурпур із дальніх країв,
125] Що навіть гори принижують кайлом, лупаючи мармур,
126] Що від навалених брил синь відступає морська —
127] Ні! Лиш тому, що ми тонші тепер, що предкам, нарешті,
128] Грубість лишили сільську, той невідчепний реп'ях!
129] Тож не обтяжуйте вушок своїх тягарем самоцвітів,
130] Що з зеленавих глибин смаглий індієць дістав,
131] Не виступайте у шатах важких, що золотом ткані:
132] Всі ці принади-пастки часто відстрашують нас.
133] Тонкощі ваблять зате. Не лишайте безладним волосся:
134] Буть йому гарним чи ні — це вже залежить од рук.
135] Зачісок безліч бува. Щоб із них відповідну обрати —
136] Дзеркальце вам, жіночки, першу пораду подасть.
137] Та, що з довгастим лицем, посередині проділ хай робить,
138] Як Лаодамія; їй — гладко чесатись велю.
139] А кругловида — пучком хай на маківці згорне волосся,
140] Щоб, коли врода така, вуха відкриті були.
141] Іншій — хай по раменах воно, як у Феба, спливає,
142] Бога, коли він до рук ліру співучу бере.
143] Декотрі хай його в'яжуть вузлом, як Діана це робить —
144] Та, що по горах-лісах звірів лякливих жене.
145] Цій до лиця, коли вільно по плечах спадає волосся,
146] Тій — треба туго сплести, мовби приборкать його;
147] Ще котрась хай гребінцем черепашим додасть йому блиску,
148] Врешті, в котрої витке — хай собі в'ється воно.
149] Та чи вестимеш ти лік жолудям на розлогому дубі,
150] Бджолам — на Гиблі-горі, а звірині — серед Альп?
151] Так неспромога й мені всі ті зачіски тут описати:
152] З кожним-бо днем постає щось небувале, нове.
153] Часом недбалість удавана вабить: ця зачіска, скажеш, —
154] Ще від учора, вона ж — тільки-но з-під гребінця!
155] Хай випадковим здається мистецтво. В захопленім місті
156] Вгледів Іолу Алкід: "Ось кого, — мовив, — люблю!"
157] Так і тебе взяв, на Кріті покинута діво, на повіз
158] Вакх, а сатири — "Евой!" — дружньо гукали. — "Евой!"
159] О, як турботливо мати-природа красі вашій годить!
160] Скільки-то способів є ваду затерти якусь!
161] Гірше доводиться нам: як Борей восени обриває
162] Листя з дерев, так літа — кучері нам з голови.
163] Жінка свою сивину зафарбовує зіллям германським:
164] Барві підробній, новій заздрити справжня б могла.
165] Жінка — мов пава пливе, на маківці — стогом волосся
166] (Куплене!): гроші й чуже владне зробити твоїм.
167] Та й купувати не сором тепер на виду всього люду —
168] Там, де Муз дев'яти і Геркулеса є храм.
169] Що про одіння скажу? Не варто й тут дивувати
170] Пурпуром з Тіру, ані взористим золотом шат.
171] Що то за шал — цілий статок носить на собі, якщо стільки
172] Значно дешевших довкіл бачимо радісних барв?
173] Ось — наче неба блакить, що без хмар, коли вітер із півдня
174] Теплим крилом затяжних не наганяє дощів;
175] Ось — до тієї подібна, що Фрікса і Геллу зуміла
176] Від навісної Іно порятувати колись;
177] Ось — що наслідує хвилю, та й назва у неї від хвилі:
178] Вірю, німфи морів — саме в такому вбранні;
179] Ось — мов шафран: у накидці такій запрягає богиня,
180] Вся в мерехтливій росі, коней, що світло несуть.
181] Далі — мов з Пафосу мирт, аметист пурпуровий, білява
182] Ружа й крило журавля, що із фракійських полів.
183] Тут — жолуді, Амарілло, твої, тут мигдалі і навіть
184] Віск свій відтінок блідий шатам жіночим дає.
185] Скільки народжує квітів земля, а лоза виноградна —
186] Пагонів, хай лиш зима перед теплінню втече, —
187] Стільки (чи й більше) у нас барвників — вибирай, але вміло:
188] Звісно, не кожній з дівчат кожна з тих барв до лиця.
189] Темне — хай біла, мов сніг (пригадай Брісеїду) вдягає —
190] Саме в такому вбранні бранкою стала вона.
191] Біле — смаглява: в такому сподобалась ти, Кіфеїдо, —
192] В білому ти на Серіф, острів, ступила колись.
193] Далі. Чи варто про те, щоб у тебе з-під пахв не йшов запах,
194] Щоб у жорстких волосках ноги твої не були? —
195] Я ж не повчаю дівчат ні з гірського Кавказу, ні інших —
196] Що із Каїка-ріки, в краї місійському, п'ють.
197] Зайве казать, щоб зубів пильнували ви, бо почорніють,
198] Щоб, зачерпнувши води, вранці вмивали лице.
199] Вмієте щічки вибілювать крейдою, надто блідим же
200] Вмієте ви, навпаки, гарних рум'янців додать.
201] Вмієте хистом тонким із бровою брову поєднати,
202] Й мушкою барві лиця дати відтінок м'який.
203] Вугликом очі не соромно вам підвести чи шафраном,
204] Що на твоїх берегах, Кідне прозорий, росте.
205] Є в мене, хоч і мала, та значної вагомості книжка,
206] Де для плекання краси засобів низку даю.
207] Звідси шукайте підмоги собі й для прив'ялої вроди:
208] В дії мистецтва мого не розчаруєтесь ви.
209] Лиш за столом, де тих скриньочок стос, не стрічайте коханця:
210] Що помагає красі, те непомітним робіть.
211] Хто без огиди б дививсь, як лицем під своєю ж вагою
212] Гуща до теплих грудей звільна сповзає-пливе?
213] Нащо й та мазь вам, дарма що Афіни її постачають, —
214] Піт, що овеча брудна вовна просякнула ним?
215] Мозком оленячим теж не намащуйтесь, поки є свідок,
216] Дбайте й про зуби свої, поки ще гостя нема.
217] Все це сприяє красі, хоч для ока — бридке: не одне щось,
218] Поки в роботі — гидке, зроблене — зір веселить.
219] Подиву гідні в наш час Мірона невтомного твори —
220] Це лише брили колись, грубий, безликий тягар.
221] Золото спершу кують, аби перстень тонкий з нього вийшов,
222] Одяг, що носите ви, з вовни брудної постав.
223] Камінь шорсткий був, а нині — Венера викручує-сушить
224] (Ось на що здатний різець!) мокре волосся своє.
225] Так от і ти чепурись (коханець хай думає: "Спить ще"),
226] Врешті, такою з'явись, мовби з картинки зійшла!
227] Нащо б то знати мені, що за блиск на твоєму обличчі?
228] Спальню свою — на замок: ще ж не закінчено твір!
229] Є такі речі, що чоловікам і не личило б знати,
230] Не приховали б ви їх — нас уражали б вони.
231] От у театрі оздоби вилискують — постаті різні,
232] А позолота на них — тонша, ніж той пелюсток.
233] Не дозволяють і глянуть на них, поки ще не готові —
234] И ви без сторонніх очей вроду плекайте свою.
235] Будь-коли можна, проте, розчесати хвилясте волосся —
236] Хай собі без перешкод в'ється по плечах воно.
237] Найголовніше — хмурною не будь, не зганяй на волоссі
238] Злості своєї, коли, трапиться, ляже не так.
239] Служки не скривджуй, адже не одна і подряпає, бідну,
240] Й голкою руку штрикне, поки та чеше її.
241] Тож (проклинаючи!) зачіску робить велительці злісній:
242] Сльози й краплинками кров — рясно на зачісці тій.
243] Обмаль волосся — став сторожа вдома, й лиш там, де шанують
244] Добру Богиню, наводь лад на своїй голові.
245] Я загостив якось до однієї, і штучне волосся
246] Хутко наділа вона, — задом, проте, наперед.
247] Хай ворогам щось подібне трапляється, хай на парф'янок,
248] А не на римських жінок сором спадає такий!
249] Що то за бик, коли рогів нема? Що за луг — без травиці?
250] Гай — без листків, голова — та без волосся на ній?
251] Втім, не Семелу, не Леду повчаю, не ту, що з Сідону
252] Ген через моря глибінь начебто бик її віз,
253] І не Єлену, що прагне її Менелай одібрати
254] Від крадія-пастуха (кожен з них знав, що робив!) —
255] Є кого вчити в нас: юрми дівчат — і гарненькі, й не дуже,
256] Більшість, до слова кажу, гірша од меншості й тут.
257] Гарним ані настанов, ні мистецтва не треба, бо їхній
258] Посаг — це врода; вона — верх без мистецтва бере.
259] Море ясне — мореплавець спокійний; коли спохмурніє —
260] Вміння і засоби всі тут же він пустить у хід,
261] Зовнішність рідко буває без вад; навіть плямку найменшу
262] Від чоловічих очей, як тільки можеш, ховай!
263] Куца — сиди, щоб тебе за сидячу, як станеш, не мали;
264] Нижча від куцої ти — гостя на ложі стрічай.
265] А щоб на око він, поки лежиш, не визначив зросту,
266] Спритно на ноги собі ще й покривало накинь.
267] Вільний — для надто худих я порадив би одяг; так само
268] Вільно й накидка нехай їм опадає з плечей.
269] Надто бліда хай рум'яниться; надто смаглява — вживає
270] Замість всіх інших білил — риби, що з Фаросу, мазь.
271] Ніжку не дуже струнку у взутті білосніжнім приховуй,
272] Не поспішай ремінців з надто тонкої знімать.
273] Прикру нерівність плечей хай підправить подушечок пара,
274] Грудям пласким повноти кругла пов'язка додасть.
275] Пальці не дуже тонкі в тебе, ніготь не надто гладенький —
276] Значить, як мову ведеш, менше вдавайся до рук
277] І не бесідуй натще, коли з рота важкий в тебе запах,
278] Від чоловіка тоді краще вже одаль тримайсь.
279] Зуб почорнів тобі? Вищий від інших? Вибився з ряду? —
280] Краще не смійся, бо цим тільки нашкодиш собі.
281] Хто б у те вірив, що навіть сміятися вчаться дівчата?
282] Вчаться таки, аби й сміх повабу їм додавав.
283] Смійтесь, та не на весь рот, щоб на щічках дві ямочки грали,
284] Нижня губа щоб ледь-ледь верхніх торкалась зубів.
285] Звісно, й кишок ви зо сміху не рвіть, коли треба й не треба:
286] Хай по-жіночому він — солодко, ніжно бринить.
287] Є ще такі, що їм рот перекошує регіт нестримний;
288] Декотру сміх аж трясе — наче ридає вона.
289] Іншої сміх ріже вуха: здається, що то десь при жорні
290] Знуджена колом іти, вперта ослиця реве.
291] Врешті, куди не сягнуло мистецтво? Вже й плачемо гарно —
292] Сльози у будь-який час, в будь-який спосіб ллємо.
293] Що там сльоза? Велимо, щоб язик на тій чи на іншій
294] Літері мов спотикавсь, як у дитини бува:
295] Знадою й вада стає — певних слів помилкова вимова:
296] Гірше, ніж досі могли, мовити слово вчимось.
297] От і візьми собі це, раз воно помічне, до уваги.
298] Далі навчайся того, кроком яким тобі йти.
299] Є і в ході якийсь чар: чи когось незнайомого нею
300] Звабиш, а чи відштовхнеш — вирішить, власне, хода.
301] Рухати стегнами вміє одна й розвівать за собою
302] Одяг, ступаючи так, начеб не йшла, а пливла.
303] Інша — мов червонощока жона селянина-умбрійця,
304] Твердо, сягнисто кладе, по-чоловічому, крок
305] Міра — й тут головне: між селюцьким розгонистим кроком
306] І по-смішному дрібним вибрать середину вмій.
307] Тільки плече твоє хай неодмінно оголеним буде
308] Зліва, так само й руки, лівої, не прикривай.
309] Надто, коли в тебе шкіра — мов сніг: цілував я, бувало,
310] Звабливу ту білину ніжних жіночих плечей!
311] Моря потвори, Сирени, були, що дзвінким своїм співом
312] Судна могли зупинять, хоч би які там прудкі.
313] Парость Сізіфа Улісс мало пут не порвав на їх голос —
314] Іншим він вуха тоді воском, хитрун, заліпив.
315] Часто не вродою — голосом зваблюють хлопців дівчата,
316] Тож, чи вродливі, чи ні — вчіться мистецтва того!
317] Часто повторюйте, що в мармурових почули театрах,
318] Чи на єгипетський лад снуйте легкі пісеньки.
319] Хто до моїх настанов прислухатися хоче, хай вміє
320] В правій — кітару, а плектр — в лівій тримати руці.
321] Скелі і звірів зворушував лірою, й плесо підземне,
322] І триголового пса славний родопський Орфей.
323] Брили на голос твій, праведний меснику неньки своєї,
324] Хоч не торкавсь їх ніхто, в стіни складались нові.
325] Й риба німа, каже поговір знаний, вслухалась у ліру,
326] В спів Аріона дзвінкий, що серед моря лунав.
327] Грай і на арфі, обіруч у струни вдаряючи ніжно:
328] Жартам, веселим пісням вельми пасує ця гра.
329] Знай, що писав Каллімах, що — коський співець, що — прихильник
330] Вакха, із Теосу муж, сивоголовий пісняр.
331] Хай буде знана й Сапфо (чи є десь грайливіша муза?)
332] Й той, в кого Гета-крутій батька все водить за ніс.
333] Щось із Проперція, з ніжних пісень прочитати не зайве,
334] Щось, може, з Галла, а щось — вчений підкаже Тібулл,
335] Чи із Варрона — про руно ясне, що сестрі твоїй, Фріксе,
336] Випало лихом таким, чи про того втікача
337] З Трої — Енея, про першопочатки високого Риму —
338] Твору славнішого в нас годі, повір, однайти.
339] Може, й моє до наведених тут ще долучиться ймення,
340] Може, в ріку забуття твори не кануть мої —
341] Й скаже хтось: "Нашого вчителя вірші добірні читайте,
342] Де він і чоловіків розуму вчить, і жінок,
343] Чи із трьох книг, що "Любовними" названі, вибери дещо
344] І з розумінням, чуттям ті сторінки прочитай;
345] Чи з "Героїнь" проспівай щось доладно — із творів, що іншим
346] Досі незнані були, започатковані ним".
347] Дай мені, Фебе, той дар! Дай і ти, хто сприяє поетам,
348] Вакху рогатий, і ви — дев'ять співучих богинь!
349] Хто б сумнівавсь, що й про танець ітиметься? Що то за жінка,
350] Як не рухлива вона і при кітарі, й вині?
351] Ті, хто навчився під музику рухатись, — любленці сцени:
352] Стільки в тих рухах краси, стільки ж і повабу в них!
353] Дівчина (вибач, вдаюсь до дрібниць) кидать кості хай вміє,
354] Кинувши — знати їй слід, скільки набрала очок.
355] То нехай кине на "три", то подумає, як їй найкраще
356] Кинути кості й який хитрий придумати хід.
357] Хай і в "розбійники" грає розважливо; й тут варто знати:
358] Гине камінчик тобі, раз він один — проти двох.
359] Воїна, що без напарниці, можуть в полон захопити —
360] Часто вертається він, хоч і мав намір іти.
361] В сітку широку м'ячі підкидають — гляди, не торкнися
362] Іншого, тільки того, що маєш кинуть, м'яча.
363] Ще одна гра є: на стільки клітинок поділено дошку,
364] Скільки (рахунок тонкий!) в році ковзкім місяців.
365] Звідси і звідти — по три камінці; перемогу здобуде,
366] Хто оті три камінці зможе поставити в ряд.
367] Ігор тих не зрахувать! Не знати їх дівчині — сором:
368] Саме за грою, бува, паросток пустить любов.
369] Гарні робити ходи — невелика, одначе, заслуга:
370] Спокій у грі берегти — значно важливіша річ.
371] Бо, захопившись, про все забуваємо, необережні:
372] Що приховалось в душі — явним одразу стає.
373] Гнів підступає, огидливе зло, до збагачення потяг,
374] Потім — лайки та сварки, й жалю важка гіркота.
375] От і здригається тут від докорів та криків повітря,
376] Всяк закликає богів кривду помстити свою.
377] Гра — вже не гра; поривається кожен свого домогтися,
378] Бачив я: сльози не раз рясно по лицях текли.
379] Хай від такої ганьби береже Громовержець жіноцтво,
380] Щоб таланило йому вабити чоловіків!
381] Ось чим жінкам дала змогу втішатись бездумна природа;
382] Вибір багатший забав — чоловікам перепав:
383] Тут перегони з м'ячем, тут списи і розгонисті кола,
384] Зброя всіляка, щити й кінь, що по кругу біжить.
385] Поле не бачить вас, ні джерело найстуденіше Діви,
386] Туська на тихій воді не поколише ріка.
387] Портик Помпеїв вам личить зате, коли в ясне сузір'я
388] Діви стрімливо летять сонячні коні палкі.
389] Також відвідуйте храм лавроносного Феба, що в битві
390] Нам посприявши морській, флот єгиптян потопив,
391] Й інші споруди, що їх і сестра і дружина вождева
392] З зятем-звитяжцем звела, що в корабельнім вінку.
393] Ще — вівтарі, де мемфійську телицю обкурює ладан,
394] Ще й три театри, щоб там на видноті ви були;
395] Далі — й арену, де кров на піску ще парка, а потому —
396] Цирк, де довкола стовпа — вихор гарячих коліс.
397] Що приховалось — незнане; незнаного — хто пожадає?
398] Що ж то таке, поміркуй, врода — без споглядача?
399] Краще співай від Таміра чи від Амебея — одначе
400] Треба, щоб ліру твою хоч би хто-небудь почув.
401] От приховав би свій твір Апеллес, то й донині б Венера
402] Десь під водою була, в моря німій глибині.
403] Що так потрібно натхненним співцям? Однієї лиш слави:
404] Вся наша праця важка звернена тільки на це!
405] Дбали колись і безсмертні, й вожді про поетів, а хорам
406] Дяку складали гучну і нагороду в свій час.
407] Дійсно високим, величним, святим було ймення поетів,
408] Дорогоцінні не раз їм подавали дари.
409] Енній з Калабрії честь таку мав, Сціпіоне великий,
410] Поряд із прахом твоїм, друга близького, лягти.
411] Нині — зневажено плющ— хоч як віддавайся мистецтвам
412] Вчених сестриць, а тебе ледарем, врешті, назвуть.
413] Мило для слави й очей не склепляти! Хто знав би Гомера
414] Без "Іліади" його, що протривала віки?
415] Хто про Данаю б чував, якби, замкнена в тій своїй вежі,
416] Вік там вона пробула, аж до старечих сивин?
417] Ось чому, кралі, посеред юрби вам корисно бувати,
418] Часто ж ідіть за поріг — просто аби погулять!
419] Так і вовчиця, щоб мати вівцю, йде на цілу кошару,
420] Так і Юпітера птах рине на рій голубів.
421] Тож і красуня нехай на очах буде: з-між незчисленних
422] Хлопців хоча б одного, може, відхопить собі.
423] Всюди хай дбає про те, щоб подобатись, все своє вміння
424] Хай зосередить вона тільки на вроді своїй!
425] Випадок — скрізь владарем; гачок наготові хай буде:
426] Рибка спіймається й там, де не чекаєш на влов.
427] Часто аж лапи збивають собі гончаки по яругах —
428] Олень же, глянеш бува, сам у тенета вбіжить.
429] От Андромеду візьми: чи могла сподіватись, що сльози,
430] Поки у путах була, серце зворушать комусь?
431] Часто, ховаючи мужа, підшукують іншого: жінці
432] Личить нечесаній йти, ронячи сльози рясні.
433] Втім, уникайте мужчин, що про вроду свою вже аж надто
434] Дбають, зачесані так, мовби хто вилизав їх.
435] Що говоритимуть вам — говорили вже тисячам інших:
436] З місця на місце, легка, пурхає їхня любов.
437] Що їй робить, коли він легковажнішим видавсь од неї?
438] Може, самій запастись добрим десятком мужів?
439] Годі в те вірити, вірте одначе: послухала б Троя
440] Ради Пріама колись — то б височіла й тепер.
441] Інші — закоханих з себе вдають і в такий ото спосіб
442] Хочуть (хіба не ганьба?) вигоду мати якусь.
443] Хай вас в оману не вводить намащене нардом волосся,
444] Не задивляйтесь на те, як хто свій одяг уклав,
445] Хай не піддурює тоґа, з найтоншої зшита тканини,
446] Й перстень на пальцях у них — що раз то інший, новий!
447] Хтось із таких джиґунів причепурених — злодій, можливо,
448] Й зовсім не врода твоя — палить його твій убір.
449] Часто: "Віддай, то моє!" — кричать обікрадені кралі,
450] Часто: "Віддай, то моє!" — форумом гомін іде.
451] З храму, що злотом горить, незворушна, те бачиш, Венеро,
452] Ти — й Аппіади, що там, перед тим храмом, стоять.
453] Між залицяльників тих що не другий, то знаний всім пройда
454] От і вибілюйсь тоді, як поведешся з таким!
455] Інша спіткнулась — нехай це послужить тобі за науку:
456] Ступить брехун на поріг — двері тримай на замку!
457] Хай би там як присягався Тесей, кекропіди, не вірте:
458] Нині він, як і колись, тих же закличе богів.
459] Годі й тобі, що Тесея наслідував, Демофоонте,
460] Вірити: хто ж, як не ти, зрадив Філліду свою?
461] Гарне щось вам обіцятимуть — гарне у відповідь мовте,
462] Як обдарують, то й ви не залишайтесь в боргу.
463] Та, що дарунок взяла, у любові ж відмовила — здатна
464] Вічний згасити вогонь, що на честь Вести горить,
465] Викрасти святощі з храму Інаха або ж отруїти
466] Зіллям смертельно їдким рідного мужа свого.
467] Втім, завеликий розгін я беру — притримай-но віжки,
468] Музо, аби на скоку з воза не вилетіть нам!
469] Броду спитають слова — на табличці сосновій писання
470] (Спритна служниця із рук в руки тобі передасть) —
471] Глянь, що написано там, і старайся з тих слів зрозуміти,
472] Чи прикидається він, чи не на жарт закохавсь.
473] Перечекай, а тоді відпиши: для коханців чекання —
474] Добра спонука, лише б не затяглося воно.
475] Втім, легковажною, поки проситимеш, не видавайся,
476] Надто рішучою теж, як відмовляєш, не будь.
477] Хай, наче на терезах, і надія хитається, й острах —
478] Більше надія, однак, хай набирає ваги.
479] Пишете — чистої мови вживайте; найбільше принади
480] Взяте з розмови, просте слово таїть у собі.
481] Скільки разів саме лист ще непевну роздмухував іскру,
482] Скільки — нашкодив красі неоковирним письмом!
483] Ще одне: ті з вас, що чоловіків своїх (ви ж не весталки!)
484] Хочуть водити за ніс, — краще самі не пишіть,
485] А лиш рукою раба чи рабині мережте табличку
486] Й не довіряйте її (доказ прямий!) новаку:
487] Бачив я часто жінок, що раз по раз аж блідли, сердешні,
488] Страх-бо — то вже не життя: гіршого рабства нема.
489] Звісно, поганцем є той, хто ті докази в себе тримає,
490] В того паскуди, скажу, Етни вогонь у руках.
491] Та на лукавство — лукавством, гадаю, слід відповідати —
492] Таж дозволяє й закон зброю на збройних знімать.
493] Далі таке: кожен лист вчіться почерком іншим писати
494] (Цю настанову, повір, через тих підлих даю!),
495] Перш ніж відписувать, добре зітри, що раніше писала,
496] Щоб на табличці одній почерків двох не було.
497] Пишеш коханцеві — так напиши, щоб здавалося — жінці:
498] Треба сказать тобі "він" — виведи вмисне "вона".
499] Щоб від таких-от дрібниць до поважніших справ перейти нам
500] І на вітрилах усіх далі пуститись у путь, —
501] Буйний вгамовуй порив, коли вабити хочеш обличчям, —
502] Людям-бо мир до лиця, звірові — гнів налітнйй.
503] Гнів викривляє лице, набрякають, темніючи, жили,
504] Очі грізнішим вогнем, ніж у Горгони, горять.
505] "Більше до рук не візьму тебе, флейто!" — сказала Паллада,
506] Вздрівши на хвилі пливкій щічки надуті свої.
507] От зазирніть, коли в гніві, в люстерко — себе ж таки в ньому
508] З вас не впізнає ніхто — так-то спотворює гнів!
509] Гордість — не менша біда.