434] Отже, на втрати чекай, а про подяку забудь!
435] Хай би я був стоязикий, стоустий — усе ж не зумів би
436] Викласти тут до кінця кляте мистецтво блудниць.
437] Віск на табличці гладкій для початку хай брід тобі вкаже,
438] Воскові спершу довір, що на душі залягло.
439] З лестощів різних почни, з тих слів, що коханцям віддавна
440] Знані, й слізних благань, хто б ти не був, не жалій!
441] Випросив Гектора, сина, Пріам — ублагавши Ахілла;
442] М'якне й розгніваний бог, чуючи просьбу палку,
443] Про обіцянки тоді не забудь: обіцянка — не шкодить,
444] Нею ж усякого ти можеш зробить багачем.
445] Той, хто повірив хоч раз, не покине надії, богині:
446] Хоч і брехлива, та все ж годі без неї прожить.
447] От подарунок даси, а тебе — ще й покинути можуть,
448] Бо ж домоглася свого, втрата вже їй не страшна.
449] А не даси — їй надія шептатиме: "Ще ж подарує..."
450] Так рільника з дня на день дурить безплідна рілля.
451] Так і завзятий у кості гравець, аби лиш не програти,
452] Все програє, а рука тягнеться знову до гри.
453] Перша турбота твоя — поєднатися без подарунку:
454] Щоб не даватись дарма — буде твоєю всякчас.
455] От і пошли їй листа, що в мереживі слів найніжніших, —
456] Перший він слід прокладе, настрій розвідає там.
457] Таж підманув колись лист — на яблуці напис — Кідіппу:
458] Лиш прочитала його — тут же піймалась у сіть.
459] Нум до науки, о римське юнацтво! Й не тільки для того,
460] Щоб за підсудних тремких гарно стояти в суді:
461] Як простолюддя, хмурного суддю і сенат щонайвищий —
462] Схилиш ти й дівчину так словом ученим своїм.
463] Не похваляйся, проте. Не спіши з красномовством до часу,
464] В мову свою навмання пишних речей не вплітай.
465] Хто б то, крім дурня хіба, до дівчини вчено звертався?
466] Скільки разів через лист діло все йшло нанівець!
467] Так, як говориш, пиши, щоб довіра була, та ласкаво —
468] Начеб ти бесіду вів, начеб у вічі дививсь.
469] Раптом не прийме листа, відішле його, не прочитавши, —
470] Ще прочитає колись, кроку назад не роби.
471] З часом же бик до ярма, до повільного плуга звикає,
472] З часом кориться вузді ще не об'їжджений кінь.
473] Перстень, залізне кільце од постійного тоншає вжитку,
474] Сам же окрайцем стає, краючи землю, леміш.
475] Камінь, хоч він і твердий, вода, хоч яка вона плинна, —
476] Брилу камінну, проте, сточує плинна вода.
477] Ти й Пенелопу саму — постарайся лишень — переможеш,
478] Трою, за рік чи за два, — візьмеш ти, візьмеш-таки!
479] А прочитавши, одвіту не дасть — до одвіту не силуй:
480] Тільки б читала твої сповнені ласки слова.
481] Що прочитає, на те як не нині, то завтра відпише:
482] З часом, по крокові крок, стане близькою тобі.
483] Спершу — чого не бува? — ти гіркого листа прочитаєш:
484] Марні зусилля, мовляв; більше, прошу, не турбуй.
485] Просить, а думає так: "Налягатиме ще — поступлюся".
486] Тож осягнеш ти свого, лиш наполегливий будь.
487] Може, на лектиці кралю твою, що лягла собі навзнак,
488] Слуги нестимуть; її — мов ненароком зустрінь,
489] Слово до неї промов, та не прямо кажи — манівцями:
490] Так ти в оману введеш вухо злобливе чиєсь.
491] Може, сама на прогулянку вийде під портик розлогий —
492] З нею дозвілля й своє не забувай розділить.
493] То трохи спереду йди, то, відставши, — дещо позаду;
494] Часом приспішуй ходу, часом поволі ступай.
495] Можеш на відстані пари колон, для поваги, триматись,
496] Можеш пліч-о-пліч іти — жодного сорому тут.
497] Сяде в театрі, всім очі милуючи, — сядь побіч неї:
498] Буде на чому й тобі гарно попасти свій зір.
499] Тільки частіш поглядай, досхочу подивляй її вроду,
500] Мову веди звіддаля — знаками, порухом брів.
501] Щедро тому, хто зображує дівчину, бий у долоні,
502] Хто за коханця — тому ще запальніше плещи.
503] Стане — за нею вставай; сидить — не схоплюйся з місця,
504] Бо відтепер не тобі час твій належить, а їй.
505] Не кучеряв лиш волосся свого розігрітим залізом,
506] Каменем звітрених скель заросту ніг не стирай.
507] Хай цим займаються ті, хто звеличує матір Кібелу
508] На верескливо гучнім, як у фрігійців, ладу.
509] Врода недбала — окраса мужів. Чи не викрав із Кріту
510] Міноса доньку Тесей, хоч кучерявий не був?
511] Чепуруном Гіпполіт не ходив, а сподобався Федрі,
512] В лісі б Адонісу жить — рани ж богині завдав.
513] Зваблює хай чистота й засмаглість на Марсовім полі,
514] Тога нехай на тобі гарно, рівненько лежить.
515] Зуби — щоб чисті були, язика щоб ніде не кололи,
516] Хай не гуляє нога в надто широкім взутті.
517] Хай не стирчить навсібіч абияк підтяте волосся:
518] Чуб свій і заріст лиця вмілій руці довіряй.
519] Також про нігті подбай, щоб не довгі були та без бруду,
520] З ніздрі, як часом бува, щоб волосок не стремів.
521] Подих аби неприємним не був, коли рота розтулиш,
522] Запах провідці отар, цапа, з під пахв щоб не чувсь.
523] Інше — то справа манірних дівчат або тих серед хлопців,
524] Хто не обранку (ганьба!) — хлопця очима пасе.
525] Втім, уже Вакх закликає співця! Він сприяє коханцям,
526] Радий вогневі, що ним сам же колись пломенів.
527] Наче причинна, бродила піском, їй незнаним, крітянка —
528] Дією, куснем землі, що серед пінявих хвиль.
529] Як покладалась до сну, так і вибігла: в туніці вільній,
530] Боса; волосся густе злотом по плечах пливло.
531] В безгомінь моря, до хвиль: "Жорстокий Тесею!" — гукала,
532] Сльози дощем по лицю (чи заслужила?) лились.
533] Кликала й плакала враз — пасувало одне їй і друге:
534] Сліз найрясніші струмки вроди не збавили їй.
535] Знов себе в груди б'є найніжніші — "Утік, — лементує, —
536] Зрадник лукавий, утік! Що ж мені бідній робить?..
537] Що ж мені, — плаче, — робить?.." Аж тут задзвеніли кімвали,
538] Бубни озвались лункі з-під невсипущих долонь.
539] З остраху падає ниць, на півслові жалі перервавши,
540] Зблідла вона на лиці — крові й краплинки нема.
541] Ось і менади вже тут, на плечах розпустивши волосся,
542] Ось і сатири в'юнкі, Вакха провісники, тут;
543] Ось і підпилий Силен на ослі, що прогнувся під старцем,-
544] Хоч і підпилий, проте вправно за гриву вхопивсь.
545] Та, поки ловить менад, а вони — з ним забаву заводять,
546] Поки, невдаха-їздець, ослика прутом шмага,
547] Раптом не втримавсь-таки — стрімголов через вуха ослячі
548] Гепнув, сатири ж йому: "Батьку, вставай же, вставай!"
549] Поки те діється, Вакх на обвитій плющем колісниці
550] Тиграми править; в руках — віжки дзвенять золоті.
551] Дівчині — голос, рум'янець пропав, про Тесея забула,
552] Тричі хотіла тікать — тричі в'язав її страх.
553] Кинуло в дрож її; колос легкий так од вітру здригнеться,
554] А на грузьких мокляках — очеретина суха.
555] Бог же: "Це я, — проказав, — захисник твій вірніший. Не бійся!
556] Станеш, крітянко, мені, Вакхові, ти за жону!
557] Дар мій весільний — небо — візьми: кораблів заблукалих
558] Будеш сузір'ям новим, ночі оздоба, вести".
559] Мовивши те, зістрибнув, щоб вона не лякалася тигрів,
560] Із колісниці; нога глибоко вгрузла в пісок
561] Діву обнявши, повіз (чи могла опиратись?) на небо:
562] Що лиш на думку спливе — легко богам осягти.
563] Ті — Гіменею хвалу вже виспівують, Вакхові — інші,
564] Так з нареченою бог на небесах поєднавсь.
565] Тож, коли Вакха дари виграватимуть перед тобою,
566] А коли трапиться ще й гарна сусідка тобі —
567] Спершу до святощів ночі звернись, до Ніктелія-батька,
568] Щоб од вина не було шкоди твоїй голові.
569] Далі — багато чого, хоч не навпрост, їй можна сказати:
570] Що не домовиш їй ти — в думці домовить сама.
571] Потім черкни щось вином, хай стіл лестить замість тебе,
572] Хай вона знає, над ким влада її відтепер.
573] В очі — очима дивись, хай жагу твою бачить, бо часто,
574] Хоч і німують уста, мову обличчя веде.
575] Келих, що з нього вона надпила, поспіши перейняти
576] Й де ще тепло її губ — там його й ти пригуби,
577] Візьме шматочок якийсь — туди ж сягнувши рукою,
578] Пальцями пальців її мов ненароком торкнись.
579] Ще постарайсь, щоб її чоловік тебе теж уподобав:
580] Дружба ця їй і тобі стане в пригоді не раз.
581] Випаде жереб тобі за вином — відступи йому жереб,
582] Він хай бере твій вінець, хай покерує питтям.
583] Чи дорівняв тобі, чи не дотягся — віддай йому першість,
584] Слово прихильне своє кинуть йому не вагайсь.
585] Певний це, втоптаний шлях — по-мистецькому друга вдавати,
586] Втоптаний, певний, а все ж — ковзко й на ньому бува.
587] Так управитель не раз перевищує міру належну:
588] Більше на себе бере, ніж доручалось йому.
589] Ну, а тепер — щодо міри в питті, вона ж — очевидна:
590] Хай не підводять тебе ні голова, ні нога.
591] Надто сварок уникай, бо ж вино спонукає до сварки,
592] Руки, до бійки швидкі, стримуй, попивши вина.
593] Впав колись Еврітіон через те, що напивсь по-дурному, —
594] В колі гостей, за вином, дотеп доречний, не гнів.
595] Як голосистий — співай, як проворний — берися до танцю, —
596] Дар од природи на те, аби подобатись ним.
597] Справжнє сп'яніння — біда, а вдаване — то допомога, —
598] Хай заплітається твій, хоч і не п'яний, язик:
599] Може, зухваліше зробиш ти щось чи скажеш — не страшно:
600] Всяк зрозуміє тебе — вже напідпитку, мовляв.
601] їй побажай гараздів і тому, хто втішається нею,
602] Подумки ж — лиха йому, всяких болячок назич.
603] Потім, як гості почнуть галасливо вставати з-за столу,
604] Саме при тій метушні гарну нагоду лови:
605] В гурт увіпхавшись, дістанешся легко до кралі своєї —
606] Пальцями стану торкнись, ногу — ногою відчуй.
607] Тут і зізнатись пора. Одначе не мнись по-селянськи —
608] Доля й Венера стоять лиш за хоробрих людей.
609] Про красномовність не стану тобі настанов подавати:
610] Досить тобі забажать, — мова сама попливе.
611] Вміло коханця вдавай, говори їй про зранене серце,
612] Щоб переконливим буть — весь на те хист поклади.
613] Втім, це неважко, бо кожній здається, що гідна любові, —
614] Хай препогана, усе ж вірить у вроду свою.
615] Та не один, хто вдавав, любов'ю проймавсь мимоволі:
616] Спершу зображував пал, потім направду палав.
617] Будьте ж, дівчата, ласкаві до тих, хто вдає, що кохає:
618] Та, котра грою була, — справжньою стане любов!
619] Словом лестивим, юначе, пора її серце здобути:
620] Плин гомінкого струмка й кручу підмиє не раз.
621] Личко, волосся хвалить не лінуйсь і тонюсінькі пальці,
622] Мовби хто виточив їх, і невеличку стопу.
623] Саме така похвала й для цнотливої — медом на душу:
624] Дівчина ж понад усе дбає про вроду свою!
625] Сором ще й досі хіба не пече і Юнону, й Палладу,
626] Що у фрігійських лісах віддано першість не їм?
627] Хвалиш — то всі свої барви показує птиця Юнони,
628] Будеш без слів подивлять — не виставлятиме їх.
629] Любить же навіть рисак біговий, коли часом по шиї
630] Злегка поплещеш або ж гриву розчешеш йому.
631] На обіцянки, гляди, не скупись: це чудова принада,
632] Свідками ж різних богів, щоб довіряла, бери!
633] Що присягають закохані, з того й Юпітер сміється, —
634] Хай із присяг тих, мовляв, гру собі роблять вітри!
635] Він, було, й Стіксом підземним колись присягався Юноні,
636] Тож потурає всім тим, хто з нього приклад бере.
637] Вигода є від богів, а є вигода — віра хай буде, —
638] На вікодавній олтар і узливаймо, й кадім!
639] Не в безтурботті боги, не в солодкому сні пробувають, —
640] От ви й по правді живіть: над усіма — божество.
641] Ввірене вам — поверніть, договори вшановуйте чесно,
642] Серця — обман, а руки — хай не забруднює кров.
643] Маєте розум — жартуйте з дівчат: покарання не буде!
644] Вірність ганебніша тут (як не дивуйсь!), ніж обман.
645] Зваблюйте звабниць, бо це назагал — безбожне поріддя, —
646] В сіті, призначені вам, хай потрапляють самі!
647] Кажуть, в Єгипті колись дощів живодайних забракло —
648] Дев'ять років підряд сонце палило поля.
649] До Бусіріда прийшов тоді Трасій: "Юпітера, — мовив, —
650] Може власкавить лише мужа захожого кров".
651] "Що ж, — на те Бусірід, — будеш першим даром для нього, —
652] Спраглій землі єгиптян воду, захожий, даси!"
653] Так Фаларід, було, в міднім бикові засмажив Перілла:
654] В череві твору свого смажився сам же творець.
655] Та й по заслузі обом! Винахіднику смертної муки
656] Звідати винахід свій — це справедливість сама.
657] Тож віроломній нехай віроломством відміряно буде,
658] Приклад лихий подала — цим же хай сплатить тобі.
659] Важить немало й сльоза, розворушиш і кремінь сльозами,
660] Зможеш — хай лиця твої вогкими будуть од сліз.
661] А як не зможеш (не все ж, коли треба, сплакнути вдається) —
662] В очі собі крадькома спробуй хлюпнути води.
663] Що, проте, з лестощів тих, не присмачених ще й поцілунком?
664] Не поцілує тебе — все-таки сам поцілуй!
665] Може, пручатись почне, може, вилає ще, а насправді,
666] Хоч і пручатись почне — хоче, щоб ти переміг.
667] Тільки ж не грубо зривай з її ніжних губ поцілунки,
668] Щоб не жалілась вона — от неотеса, мовляв!
669] Хто ж поцілунок забрав, а віночка не смів їй забрати —
670] Втратити вартий і те, що перепало йому.
671] Після цілунку хіба ж то не крок до здійснення мрії?
672] Кроку того не зробить — тупість, не цнота, повір!
673] Кажеш, насильство? Хай так Але ж воно миле дівчатам:
674] Що так їх вабить, на те начебто з примусу йдуть.
675] Силою схилиш до втіх — усяка зрадіє тій силі;
676] Навіть зухвалість ота — гарний даруночок їй.
677] А не торкнешся, хоч міг, — удаватиме радість обличчям,
678] Серцем до тебе, однак, — певен я, — чутиме жаль.
679] Силою Фебу взяли, та й сестра її звідала силу, —
680] Й не нарікали на тих, хто перемогу здобув.
681] Річ усім знана, а все ж не зайве про те нагадати,
682] Як із Гемонії муж взяв Лікомеда дочку.
683] Вже пастухові-судді горезвісну дала нагороду
684] Перша з-між трьох, що зійшлись побіля Іди богинь.
685] Вже із далеких країв прибула до Пріама невіста —
686] Впевнено в Трої самій грецька осіла жона.
687] Вслід за ображеним мужем тоді поклялось усе військо
688] Еллінів: біль одного спільною справою став.
689] Сам же Ахілл (був би сором, якби то не з волі Фетіди!)
690] Одягом довгим ховав стать чоловічу свою.
691] Чим, Еакіде, ти руки зайняв? У мистецтві Паллади,
692] Не у прядінні, шукай слави гучної собі!
693] Що тобі кошики ті? До щита в тебе здатна лівиця,
694] В правій, що нею вкладеш Гектора, — вовни клубок?
695] Нум веретено одкинь, що намотує нитку марудну, —
696] Списом тобі потрясать, що з Пеліонських гаїв.
697] З Деїдамією в спальні одній випадково лишившись,
698] Пристрасті не вгамував — сам себе видав Ахілл.
699] Силою (вірити слід) була тут же подолана діва,
700] Потай жадала й сама, щоб подолали її.
701] "Не покидай!" — зупиняла Ахілла, що йти поривався,
702] Вже ж бо не прядку в руці — грізне оружжя тримав.
703] Де ж те насильство тепер? Чому так ласкаво вмовляєш,
704] Деїдаміє, того, хто тебе силою взяв?
705] Так-бо вже є воно: жінка соромиться діло почати, —
706] Як же їй мило зате згодом оддатись йому!
707] Декотрі з чоловіків, шанувальники власної вроди,
708] Ждуть, поки жінка сама кине їм перше слівце.
709] Ні! Чоловік підійти має першим, йому слід просити,
710] їй — доброзичливо те, що попрохали, сприйнять.
711] Щоб піддалась, попроси: над усе прохання їй милі;
712] Як закохавсь, розкажи, далі — бажання розкрий.
713] Таж героїнь стародавніх благать не цуравсь і Юпітер,
714] Першою жодна з красунь до Громовержця не йшла.
715] Може, відчуєш до тих умовлянь твоїх нехіть у неї —
716] Стримайсь на деякий час, щезни їй з-перед очей.
717] Вабить — що в руки не йде; викликає відразу — що липне:
718] Менше набриднеш ти їй — більше захоче тебе.
719] Значить, у хіті своїй зізнавайсь не одразу й не завжди:
720] З дружби, мов з зав'язі цвіт, хай визріває любов.
721] Я помічав: неприступна — шовковою з часом робилась,
722] Хто шанувальником був — потім коханцем ставав.
723] Блідість лиця мореплавця не красить: в одкритому морі
724] Сонце й солона вода смалять його день у день.
725] Блідістю б не хизувавсь і рільник, що веде просто неба
726] Рало й мотикою б'є — спушує скибу важку;
727] Й ти, хто Паллади вінок у змаганні пітнім добуває,
728] Блідістю тіла свого тільки б огиду будив, —
729] Хто закохавсь — той блідий; коханця прикрашує блідість,
730] Дурень хай бачить у ній явної слабості знак!
731] Був же блідий Оріон, як за Сідою бігав лісами,
732] Дафніс рум'яним не був — горду наяду кохав.
733] Має і худість вагу: про твій стан вона свідчить; і ще ось:
734] Голову вкрити плащем ти не вважай за ганьбу.
735] Й неспані ночі — добро: від безсоння стрункішає тіло
736] Й від невідступних страждань, свідків твоєї жаги.
737] Щоб домогтися свого, нещасливця вдавай, аби кожен
738] Мовив, зустрівши тебе: "Видно, таки закохавсь".
739] Що тут казать? Із неправдою правда змішалася нині:
740] Дружба — один тільки звук; вірність — одна лиш мана.
741] Ти полюбив? Перед другом, гляди, не вихвалюй обранки:
742] Радо повірить тобі, радо й підмінить тебе.
743] "Так, але ж Актора внук не поквапивсь на ложе Ахілла,
744] Федри, що в цноті жила, все ж не торкнувсь Пірітой?
745] А Герміону Пілад не'інакше любив, як Палладу —
746] Феб, як сестрицю свою — два Діоскури-брати".
747] Хто б сподівався на це — краще яблук на тамариску
748] Хай сподівається він, меду — на хвилях ріки!
749] Милим є тільки порок; на умі — лиш своя насолода:
750] Ближньому більше допік — більшої втіхи зазнав.
751] Отже, не ворога (от дожились!) слід боятись коханцю —
752] Вірних, кажу, уникай, щоб у безпеці ти був.
753] Родича, брата свого бережись, наймилішого друга:
754] Вся ця громадка тобі справжнього страху завдасть.
755] Щоб закінчити, додам: щодо вдачі дівчата бувають
756] Різні; до сотень сердець сотні підходів шукай.
757] Вдатна й земля не повсюдно на все: тут родить оливки,
758] Там — виноградну лозу, ще десь — добірні жита.
759] Скільки облич — стільки вдач є на світі; розумний зуміє,
760] Хоч незліченні вони, пристосуватись до них,
761] Наче Протей: то ставав кабаном він, то левом, то раптом —
762] Деревом, то серед хвиль — хвилею легко гойдавсь.
763] Так от і рибу по-різному ловлять: гачок тут підходить,
764] Там — лише остень, а там — тягнуть об'ємисту сіть.
765] Різного віку жінок ти по-різному, отже, приваблюй:
766] Пастку досвідчена лань здалеку спостереже.
767] Серед невчених — умом не хизуйсь, між цнотливих — зухвальством,
768] Бо перестануть вони, бідні, й собі довірять.
769] От і буває, що ту, котра чесного хлопця боїться,
770] Хутко в обійми свої явний негідник бере.
771] Частку роботи зробив я; лишається ще якась частка,
772] Якір метнувши, спочин матиме мій корабель.
КНИГА ДРУГА
001] "Гейя, Пеане!" — гукніть — і ще раз: "Гейя, Пеане!"
002] Здобич, яку я ловив, — ось вона в сітях моїх.
003] Зеленню пальми хай радий коханець вінчає ті вірші:
004] Що йому з Аскри співець? Що сивочолий Гомер?
005] Був таким гість, син Пріама, коли з войовничих Аміклів
006] Звабою викрав жону й світле вітрило підняв.
007] Був таким той, хто тебе на чужинницьку взяв колісницю,
008] Гіпподаміє, й повіз — боєм добутуткону.
009] Що ж ти, юначе, спішиш? Корабель твій — ще^ередзюря,
010] Гавань, куди я пливу, ще далеченько відсіль.
011] Милу здобув ти мистецтвом моїм, та цього недостатньо:
012] Вчив я ловити, а ще — здобич зумій зберегти.
013] Штука впіймати, та втримати спіймане — штука не менша:
014] Там випадковість, а тут — вміння в пригоді стає.
015] Нині й мені, як було, з своїм сином сприяй, Кітереє!
016] Нині — й ти, Ератб солодкойменна, сприяй!
017] Бо про велике почну: в який спосіб затримать Амура —
018] Хлопця, що пурхає все, світом широким ґуля.
019] Він-бо проворний: два крильця постійно готові до лету —
020] Важко сповільнити їх, дати їм міру якусь.
021] Щоб чужоземець не втік, всі шляхи перекрив колись Мінос,-
022] Той не для ніг, а для крил стежку зухвалу знайшов.
023] Сховок Дедал спорудив, де ховався півбик-півмужчина,
024] Чи півмужчина-півбик — втіхи злочинної плід.
025] "Годі вже, — мовив митець, — мене стримувать тут, справедливий
026] Міносе! Прахом лягти в батьківську землю дозволь.
027] Хоч на вітчизні своїй проживати спокійно не міг я,
028] Долею гнаний у світ, — дай хоч померти у ній!
029] Старця не варто жаліть? Пожалій хоч Ікара, хлопчину;
030] Може, хлопчини не жаль — старця тоді пожалій!"
031] Мовив таке.