Варто лише почати

Джеймс Хедлі Чейз

Варто лише почати

Роман

Джеймс Хедлі Чейз

Глава 1.

За п'ять одинадцята, коли я вже зібрався піти — терміновий виклик. Він застав мене в самому кінці зміни — ще п'ять хвилин, і я міг би зі спокійним сумлінням його проігнорувати. Одначе, офіційно установлений робочий час не вийшов, мусив підняти слухавку.

Справа в тому, що телефон нічних викликів був під'єднаний до магнітофона, і записуючий прилад автоматично включався разом з телефонним дзвінком. Частина спеціальної системи "Великий Брат Бачить Все", призначеної для спостереження за співробітниками саме для цієї мети, була прилаштована в нашій конторі.

Я зняв слухавку:

– "Лоуренс сейф корпорейшн," вечірня зміна.

– Говорить Генрі Купер. – Один, з тих ситих, зверхніх голосів, володарі яких, як правило, є власниками величезних річних прибутків і розкішних пентхаузів.– У мене неприємності з сейфом. Як скоро можете послати до мене майстра?

Перша думка – пропав мій вечір, який я збирався провести з Джені. Знову я її підведу, і це буде вже третій раз за місяць.

– Де ви знаходитеся, сер? – Я постарався говорити чемно, адже розмова записувалася. Мені вже влітало від боса за те, що я "гиркаю" на клієнтів.

– "Ешлі Армс". Я хочу, щоб ваша людина виїхала негайно.

Я поглянув на годинника, що був на столі. За дві хвилини одинадцята. Якщо сказати йому зараз, що вечірня зміна вже скінчила роботу, мене завтра ж вижбурнуть за двері. В моєму і без того жалюгідному фінансовому становищі я не міг дозволити собі таку розкіш.

– Не скажете, що у вас сталося з сейфом, сер?

– Я загубив ключі. Пришліть людину, і поскоріше!

Він жбурнув слухавку. Я теж.

Я обіцяв Джені, що заїду за нею об одинадцятій з чвертю. Ми хотіли потанцювати в нещодавно відкритому дансінгу. До призначеного часу вона причепуриться і буде мене чекати. "Ешлі Армс" знаходився на другому кінці міста. Доки я доберуся туди, відкрию проклятий сейф, повернуся на роботу, щоб поставити в гараж авто, доїду на тролейбусі до дому Джені, буде вже половина першої. Важко навіть уявити, що Джені буде так довго чекати. Минулого разу вона попередила, що коли ще раз запізнюся, це буде наша остання зустріч.

Я не міг зателефонувати їй з контори. Особисті дзвінки були заборонені. Доведеться подзвонити по дорозі з телефонної будки.

Я схопив свою валізку з інструментом, замкнув офіс і пішов до офісного міні-вену.

Стало накрапати, а я, як останній дурень, не взяв плаща. Через дику кількість автомашин знайти вільну місцину біля телефонної будки було неможливо. Хвилин десять я їздив кругами поки, врешті, якийсь тип не від'їхав, і я просунув до тротуара свій фургончик.

Було вже двадцять хвилин на дванадцяту, коли я набрав номер Джені. Вона миттю відповіла, після першого ж дзвінка, напевне сиділа поруч з телефоном і чекала коли я подзвоню і скажу, що побачення відміняється.

Як тільки я почав їй пояснювати, вона перебила мене:

– Якщо ти не можеш прийти, у мене є дехто інший, хто зможе. Я тебе попереджала , Чет. Все скінчено. Мені остобісіло, що в тебе завжди щось трапляється, як тільки ти призначаєш мені побачення. Я тебе попереджала, якщо ще раз таке повториться, між нами все скінчено!

– Послухай, Джені, я не винний... – Та я вже говорив у порожнечу – вона повісила слухавку.

Я знову набрав номер, вона не відповідала. Почекавши хвилини дві, я повісив слухавку і побрів до фургончика.

Як навмисно, дощ все посилювався, і тепер лило, як з відра. В пригніченому стані я поїхав до "Ешлі Армс", проклинаючи "Лоуренс сейф корпорейшн", Генрі Купера і навіть себе – за те, що не взяв плаща. Авто доведеться залишити в офісному гаражі, а злива знищить мій кращий костюм, хоч треба визнати, він був не бозна-що.

Горду назву "Ешлі Армс" носив величезний багатоквартирний будинок в кращому житловому районі міста.

Увійшовши до холлу, я підійшов до віконця придверника і довідався, що апартаменти містера Купера знаходяться на третьому поверсі.

Генрі Купер сам відчинив мені двері. Високий, товстий і дуже пихатий. Багряний колір обличчя говорив про пристрасть до спиртного, а необ'ємна талія про обжерливість. Не встиг я ступити на поріг, як він почав гучно лаятися, виявляючи свою незадоволеність тим, що я змусив себе так довго чекати.

Я почав вибачатися, пояснюючи, що на дорогах пробки і він, зрештою, відступився, пропускаючи мене в холл. Все ще невдоволено буркочучи, провів до обставленої з шиком вітальні.

Підійшовши до картини з зображеною на ній голою гладкою жінкою, котра була доволі хороша для Рубенса, хоч навряд чи, все-таки, то був Рубенс, він відсунув її вбік. За нею в стіні я побачив один з наших найкращих стінних сейфів, – суперлюкс.

Поставивши свою валізку з інструментом на підлогу, я раптом помітив дівулю, що розляглася на дивані в білій вечірній сукні з таким глибоким декольте, що зору відкривалися груди до самих сосків. Вона гортала журнал, затиснувши сигарету в повних, яскраво нафарбованих губах. Підвівши очі, вона поглянула на мене з цікавістю.

Дівуля трохи нагадала мені Джені. Такого ж кольору волосся, такі ж довгі стрункі ноги, але на цьому схожість закінчувалася. В дівчині відчувалася порода, високий клас, в той час як у Джені не було взагалі ніякого класу. У моєї Джені, звісно, спокуслива фігурка, індивідуальність і хода "качечкою", що змушувала чоловіків проводжати її поглядом, але все це виглядало досить дешево у порівнянні з такою красунею. В цій дівчині не було нічого дешевого.

– Скільки часу знадобиться, щоб відкрити його? – запитав Купер. – Я поспішаю.

Я з чималим зусиллям відірвав погляд від дивана і повернувся до сейфу.

– Небагато, сер, якщо ви дасте мені код.

Він нашкрябав на листі паперу комбінацію цифр і протягнув мені.

Потім відійшов до бару і почав змішувати собі віскі з содовою і льодом.

Щойно я приступив до сейфу, як у глибині апартаментів задзеленчав телефон.

загрузка...

– Мабуть, це Джек, – сказав Купер дівчині і вийшов з кімнати, лишивши двері широко відкритими.

Дівчина раптом тихо сказала:

– Поквапся, умілець. Старий покидьок обіцяв мені кольє з перлів. Я вся спітніла від страху, що він передумає.

Мене ніби влучило. Вона дивилася пильно, і очі її мали той же холодний блиск, котрий завжди з'являвся в очах Джені, коли вона намагалася домогтися від мене чогось дуже бажаного.

Займе не більше трьох хвилин, – сказав я, – можете поки що відпочивати.

Сейф відкрився раніше, ніж я обіцяв.

– Оце так сейф! – презирливо гмукнула дівуля, – будь-яка дитина відкриє!

Я заглянув досередини сейфа. Три полиці були щільно уставлені пачками стодоларових банкнот. Я в житті не бачив стільки грошей. На око прикинув, скільки може там бути, – виходило ніяк не менше півмільйона.

Дівчина зіслизнула з дивана і стала так близько, що я почув запах парфумів. Її рука торкалася моєї.

– Печера Аладдіна! – видихнула вона. – О боже! Добре б поживитися тут!

Я почув, як дзенькнув телефон – Купер завершив розмову. Дівчина поспіхом повернулася на своє місце.

Ледве я встиг закрити дверцю сейфа, як він з'явився у дверях.

– Все ще не відкрили?! – гаркнув він на мене.

– Одну секунду, сер. – Я ще раз , вже для нього, клацнув замком. – Відкрито.

Він прочинив дверцю на кілька дюймів, заглянув досередини і задоволено гмукнув:

– Краще буде, якщо ви підвезете мені дублікат ключа.

Я сказав, що ми так і зробимо, зібрав свій інструмент у валізку і пішов до дверей.

По дорозі побажав "на добраніч" дівчині, вона злегка кивнула мені у відповідь. Купер неохоче дав мені пару доларів на чай, зауваживши, щоб наступного разу, якщо знадобляться мої послуги, я добирався швидше, і нагадав про дублікат.

По дорозі в гараж думки про гроші у сейфі Купера не покидали мене.

Я вже кілька років не мав пристойного заробітку – грошей завше бракувало. І якщо залишусь на своїй роботі, так ніколи і не виберуся з цієї ями.

Я почав було мріяти, що би я зробив з такими грошима. І раптом мене пронизала думка, що взагалі-то не стане великих зусиль проникнути в апартаменти, відкрити цю консервну банку і взяти гроші.

Я відганяв від себе спокусу, говорив собі, що ніколи цього не зроблю, але непрестанно думав про гроші Купера до наступного вечора, доки не з'явився мій змінник Рой Трейсі. Зовнішньо Рой був схожий на мене: дуже високий, темноволосий, міцної статури. У нього були тоненькі, мов намальовані вусики, що придавали йому схожість з італійцем.

Та на відміну від мене, жінки не грали великої ролі в його житті. Він оженився в дев'ятнадцять, але через рік дружина покинула його, і жінки після цього перестали існувати для Роя. Він мав єдину пристрасть – кінські перегони і завжди потребував грошей, постійно шукав, у кого б позичити. І, як правило, зупиняв свій вибір на мені.

Я розповів йому про гроші Купера.

Ми сиділи самі в конторі. На вулиці періщив сильний дощ, струмки води хлескали по шибках вікон. Додому я не поспішав. Розповів йому і про дівицю, що була в апартаментах Купера.

– Там не менше півмільйона доларів у стодоларових купюрах. – Від хвилювання я почав крокувати по кімнаті. Рой сидів за столом і палив. – Можеш уявити, що у тебе стільки грошей?

– Авжеж, декому щастить у житті.

– Точно, – я підійшов до вікна, дивлячись у сиру темінь, – що ж, треба йти додому. Ну й нічка!

– Зачекай, – зупинив він мене, – говориш, півмільйона? Дійсно така купа грошей?

– Ніяк не менше. Три полиці заставлені.

– Присядь-но. Давай ще поговоримо про це. – В його очах я помітив схвильовану напругу. – Мені б дуже придалися ці гроші, Чет.

Я сів. У мене сильно забилося серце.

– І мені теж.

– У мене борг п'ять сотень. Я мушу дістати грошей у будь-якому разі. Слухай, може, візьмемо цей сейф, га? – Він відкинувся на спинку стільця, пильно дивлячись на мене. – Адже нам це неважко?

– Справді.

Ми помовчали, кожен думав про своє, і дивилися на темні шибки, по яких струмували потоки води.

Нарешті, він заговорив:

– Знаєш, я вже давно чекаю такого шанса. Я ситий по горло своїм життям. Адже ти про це ж думаєш, вірно?

– Ясна річ.

– Ну то як? Хочеш цим зайнятися?

– Не хочу, та видно, доведеться. Занадто спокусливо, гроші самі пливуть до рук.

Він осміхнувся:

– Щось вигляд у тебе наляканий. Якщо все добре обміркувати, ми вийдемо сухими з води.

Я присів на край столу.

– Можливо, ти маєш рацію.

– Давай розкинемо мізками, як можна все провернути.

Ми будували плани цілу годину.

1 2 3 4 5 6 7