Він муситиме жити тільки на свою пенсію. Ці думки нестерпно терзали полковника
Вранішнім понеділком він був розбуджений переляканим слугою, котрого послав до нього інспектор Нгок Лін. Голова розколювалася від вчорашнього куріння опіума.
Полковник Кхак сказав сам собі, що коли Нгок Лін потурбував його не по надто важливому питанню, то він змусить його до кінця життя розкаюватися у своєму поспіху.
Він вибрався з шовкового простирадла, натягнув шовкове чорне кімоно з вишитим на спині золотим драконом і босоніж безшумно пройшов у кабінет, де його чекав інспектор.
Допоки слуга не подав склянку чаю і не віддалився, полковник Кхак не звертав уваги на інспектора, незворушно стоявшого перед великим, прикрашеним різьбою столом.
Вузькі чорні очі, що іскрилися, нарешті, зупинилися на обличчі інспектора.
– Що сталося? – стиха запитав полковник.
Інспектор володів однією важливою перевагою перед іншими людьми, а саме, здатністю стисло і ясно викладати свої думки. Він умів вилучити головне і розташувати факти в стрункій послідовності.
Полковник слухав не перебиваючи. Час од часу він сьорбав чай. Він сидів непорушно, рухалася лише його гладка рука, що підносила до рота склянку з чаєм.
Інспектор замовк.
Полковник Кхак дивився на нього невидющим поглядом, його мізки гарячково працювали.
Напад партизанів і викрадення американця було пересічною подією. Такі речі відбувалися і раніше, і без сумніву будуть відбуватися в майбутньому. Для підтримки свого авторитету слід хоча б для видимості почати розшуки, котрі, звісно, нічого не дадуть. І це єдине, що міг зробити в цьому випадку полковник.
Але чому американець убив свого слугу?
Питання вимагало ретельного і обережного розслідування. Американець мав, певна річ, серйозні причини скоїти такий вчинок. Раніше, ніж про вбивство сповістять газети і буде проінформований посол, полковнику Кхаку слід достеменно з'ясувати ці причини.
– Що ми знаємо про Хоума? – спитав він.
– Зараз узнаю, сер, – відповів інспектор. – У мене не було часу перевірити його досьє.
Полковник подзвонив. Майже відразу відчинилися двері, і зайшов його секретар Лам Фан – хирлявий, трохи кульгаючий чоловічок. Багато років він вірою і правдою служив полковнику і був безмежно відданий йому. Поговорювали, що не існує такого злочинного, мерзенного, принижуючого гідність вчинку, якого він не скоїв би заради полковника. Його боялись і ненавиділи всі працівники поліцейського управління. Ходили поголоси, що Лам Фан діставав своєму панові опіум, приводив до нього малолітніх дівчаток – полковнику подобалося займатися їх розтлінням, а також організовував ті вимагання, які приносили полковнику Кхаку неймовірні прибутки.
Цей чоловічок проковиляв по кабінету і, очікуючи розпоряджень, зупинився біля столу свого шефа.
– Мені потрібна вся інформація, яка у тебе є на Стіва Джеффа – службовця американської судоходної і страхової компанії, на його слугу Хоума, кухаря Донг Хама і на дівчину Хоума Май Ланг То, – сказав полковник і, повернувшись до інспектора, кинув: – Почекай тут.
Супроводжуваний Лам Фаном, котрий жодним поглядом не удостоїв інспектора, полковник покинув кімнату.
Після того, як зачинилися двері, інспектор не зрушився з місця: він не сумнівався, що шпигуни полковника слідкують за ним через потайні очка.
Він непорушно стояв цілих двадцять хвилин. Нарешті, повернувся поголений , посвіжілий від душу полковник в бездоганно елегантному костюмі.
Золотий настільний годинник показував п'ять хвилин на сьому.
– Поїдемо на віллу американця, – промовив Кхак. – Поїдеш зі мною, – наказав він Лам Фану, котрий зайшов.
Всі троє рушили до машини інспектора. Кхак і Лам Фан сіли позаду, інспектор протиснувся до керма.
В той час лише кулі і базарні торговці брели по вулицях. Ніхто не звернув уваги на чорний "пежо", що мчав по порожніх вулицях.
Кхак запитав:
– Що нам відомо про Хоума?
– Благонадійний, – відповів Лам Фан. – Займається політичною освітою. Прибічник режиму. Не має боргів. У нас до нього немає ніяких претензій.
– Він не гомосексуаліст?
– Однозначно, ні.
Полковник насупився. Його першою думкою було, що Хоум мав протиприродний зв'язок зі своїм хазяїном. Слуга намагався його шантажувати, і американець в нападі люті вбив Хоума. Однак, виходить, не все так просто.
– Кухар?
– Він глибокий старець, останні двадцять років не мав ніякого відношення до політики. Деякий час в період французького панства був кухарем у французькому посольстві. Підозрювався у профранцузьких симпатіях, але зараз ми не маємо до нього ніяких претензій.
Полковник почесав свій м'ясистий приплюснутий ніс, скосив очі на Лам Фана, який, не відриваючись, дивився в потилицю інспектора.
– Дівчина?
– Політикою не цікавиться. Проте, є поголоси, що батько займається з нею кровозмішанням. Можливо, це правда. Її батько дегенерат.
Полковник знову погладив свій ніс.
– Ну що ж, пробачимо їм їхні слабкості.
– Безумовно, – згодився Лам Фан.
Інспектор слухав їх з відразою. Не раз він подумував про те, щоб покинути роботу в службі безпеки.
– Ну, а тепер розкажи мені про американця, – провадив полковник.
– Типовий американець. Багато п'є. Волочиться за жінками. Політикою не цікавиться. Розведений. Обмежений у коштах. Для задоволення сексуальних потреб часто відвідує Парадайз-клуб.
– Що ще?
Лам Фан здвигнув плечами.
– Більше нічого сповістити не можу.
– Він не гомосексуаліст?
– Ні.
Полковник спохмурнів. "Тоді навіщо він все-таки вбив хлопця? – питав він себе. – Має ж бути якась причина?"
Кілька хвилин, що лишалися до вілли Джеффа, вони їхали мовчки.
Довга вулиця була безлюдною. Швидко поглянувши спершу наліво, затим направо, полковник Кхак виліз із автомобіля і поспішно направився до дому. Інспектор і Лам Фан пішли за ним слідом.
Інспектору сподобалося, що шофер ретельно виконав його накази і не стовбичив на виду. Вони пройшли у двір і побачили шофера, котрий стояв, прихилившись спиною до закритих дверей кухні.
Як тільки шофер помітив полковника, він підбіг до нього, застиг, витягнувшись у струнку, очі його наповнилися страхом.
– Був тут хто-небудь? – спитав інспектор.
– Дівчина, – ледве вичавив із себе шофер, настільки великим був його страх перед полковником. – Її звуть Май Ланг То. Вона хотіла, щоб я пропустив її в дім. Я зачинив її разом із старим у кімнаті для слуг.
– Вона сказала, для чого їй треба було пройти в дім?
– Вона говорила, що з її женихом щось сталося. Вона впевнена, що він у домі.
Інспектор допитливо поглянув на полковника.
– Прекрасно, – сказав той. – Я поговорю з нею опісля. Ходімо в дім.
Інспектор відімкнув задні двері і провів їх у вітальню.
Полковник і Лам Фан оглянули кімнату. Лам Фан одразу ж схилився над осколками розбитої склянки, що валялися на підлозі, і почав їх розглядати.
– Очевидно, в ту мить, коли він випивав, його щось злякало і він випустив склянку, – зауважив інспектор.
Лам Фан зиркнув на нього, недобра усмішка пробігла по його обличчю
– Очевидно, – відказав він. – було б корисніше знати, яка причина змусила його випустити склянку.
– Це та картина, котру американець з хлопцем вішали на стіну? – спитав полковник, вказуючи на картину – Незугарна річ. – Для чого він захотів повісити її на стіну?
– У американців поганий смак, – сказав Лам Фан. – Може, картина нагадувала йому дівчину, з котрою він був зв'язаний.
– У нього була яка-небудь дівчина? – запитав полковник інспектора.
– Не знаю, сер, та я з'ясую це, – відповів інспектор.
– Обов'язково. Це може бути важливо.
Лам Фан рухався по кімнаті, як кіт, почувший запах миші.
– Тут багато пилюки від штукатурки, – повідомив він. – Ви звернули на це увагу, інспектор? – Він нахилився і прокреслив пальцем по підлозі довгу лінію, показуючи, шо підлога була покрита пилом. Він випрямився і уважно оглянув картину, відтак звернувся до інспектора: – Будь ласка, зробіть мені велику послугу, вийдіть з кімнати, – його солодкий голос став різким.
Інспектор здригнувся. Він поглянув на полковника, котрий жестом наказав йому вийти. Інспектор вийшов з кімнати і причинив двері.
– Що? – спитав полковник, дивлячись на Лам Фана блискучими очима.
Лам Фан підсунув стілець до стіни, на якій висіла картина, заліз на стілець і прибрав картину.
Обидва довго і з подивом розглядали діру. Лам Фан притулив картину до стіни і запустив руку в отвір. Понишпорив там, витяг руку, знизав плечами.
– Нічого немає, – проказав він і зліз зі стільця.
Полковник підійшов до крісла і важко опустився в нього. Він витяг з кишені золотий портсигар, вибрав сигарету, запалив її золотою, інкрустованою нефритом запальничкою.
– Що там було? – запитав він.
Лам Фан усміхнувся. Усмішка вийшла гірка, крива.
– Ви чекаєте чудес, полковнику. У мене є тільки припущення.
– Давай припущення.
– Ви знаєте, хто раніше займав цю віллу?
– Звідки я можу знати? – Почав втрачати терпіння Кхак. – А ти?
Лам Фан нахилив голову.
– Така собі дама. Її ім'я Мей Чанг. У свій час вона була коханкою генерала Нгуен Ван Тхо.
Полковник заціпенів, потім повільно припіднявся у кріслі.
– Ти хочеш сказати, що тут були сховані діаманти? – зашепотів він. Кожний м'яз його великого тіла напружився.
– Вірогідно, полковнику. Хіба ні?
Полковник довго замислено дивився на свого секретаря. На його губах з'явилася усмішка, що оголила вовчий вишкір білих зубів.
– Так ось чому він убив хлопця, – сказав він, звертаючись у першу чергу до самого себе. – Ясна річ. Я сам би убив його.
Запала тривала мовчанка, далі Лам Фан сказав діловим тоном:
– Слід з'ясувати, чи дійсно американець був викрадений, чи сховався з діамантами.
– Так, – кивнув полковник лисою головою. – Це те, що нам слід установити.
– І якщо він сховався, – продовжував Лам Фан, ми повинні розшукати його і змусити віддати нам діаманти. Кажуть, що вони коштують два мільйони доларів. Така сума може забезпечити спокійну старість. – Він уважно поглянув на полковника Кхака, котрий відповів йому тривалим поглядом. – Розуміється, необхідно, щоб роти кухара і дівчини були закриті. Ми мусимо відшукати американця. Його може знайти інспектор, але необхідно зробити, щоб до того часу американець мовчав; інспектор теж має замовкнути.
Полковник Кхак погладив акуратно поголені щоки.