Пошуки абсолюту

Оноре де Бальзак

Пошуки абсолюту

Оноре де Бальзак

Переклав Віктор Шовкун в 1990 р.

Пані Жозефіні Деланнуа, уродженій Думерк

Дай Боже, пані, щоб цьому твору судилося довше життя, ніж мені самому. В такому разі моя вдячність до вас, яка, сподіваюся, не поступиться вашому доброму, майже материнському ставленню до мене, переживе термін, призначений нашим почуттям. Цей високий привілей — духовно жити в своїх творах і по смерті (хоча не кожному авторові це вдається) — цілком утішає в тих муках, яких зазнає кожен, хто його домагається. Отож я знову повторюю: дай Боже!

Де Бальзак

В місті Дуе, на Паризькій вулиці, стоїть будинок, зовнішній вигляд, внутрішнє розташування кімнат і різні деталі якого більше, аніж будь-де, зберегли характер давніх фламандських будівель, так наївно пристосованих до патріархальних звичаїв цієї доброї країни. Але, перш ніж описувати цей дім, мабуть, варто, в інтересах письменників, обгрунтувати необхідність подібних повчальних вступів, проти яких нерідко протестують люди необізнані й нетерплячі, які прагнуть почуттів, але зовсім не цікавляться причинами, що їх породили, хочуть зривати квіти, але не хочуть сіяти зерна в грунт, прагнуть мати дитину, але не бажають, щоб жінка ходила вагітною. А хіба мистецтво має жити за іншими законами, ніж природа?

Події людського життя, і громадського, і приватного, так тісно пов'язані з будівлями, що більшість спостерігачів можуть відновити життя нації або окремих людей, їхній побут та звичаї, вивчаючи рештки споруд громадського призначення або те, що лишилося від домашніх осель. Археологія для суспільної природи — те саме, що порівняльна анатомія для природи живої. Яка-небудь мозаїка дає відомості про ціле суспільство — так у скелеті іхтіозавра можна роздивитися весь тогочасний тваринний світ. Усе поєднується в один ланцюг — хоч би з якого кінця почати. Причина веде до наслідку, а від наслідку можна піднятися до причини. Саме в такий спосіб учений воскрешає лик давньої епохи — аж до бородавок на ньому. Тому опис будівель і набуває такого величезного інтересу, якщо, звичайно, фантазія письменника не спотворює реальної картини до невпізнання; адже кожен за допомогою строгих умовисновків може пов'язати цю картину з картиною життя людей у минулому, а люди, зрештою, сприймають минуле майже так само, як і майбутнє,— розказати їм, що було, хіба, в переважній більшості випадків, не означає повідати їм, що буде? Адже рідко буває, щоб картина тих місць, де минало її життя, не нагадала людині про невиконані обітниці або юні надії. В контрасті між теперішнім, що завжди ошукує потаємні бажання, і майбутнім, яке може здійснити їх, вона знаходить невичерпне джерело смутку або солодкої втіхи. Так, читач неодмінно буде розчулений, якщо письменник зуміє точно відтворити середовище, в якому жили і живуть фламандці. Чому? Можливо, тому, що жодне інше життя не ставить такі вузькі межі для притаманних людині сумнівів, для невпевненості. Життя фламандців — це й неодмінні сімейні свята, і домашній затишок, і жирне самовдоволення, яке свідчить про постійний добробут, і відпочинок, близький до блаженства; та насамперед — це спокій і одноманітність наївно-почуттєвого щастя, де втіха завжди випереджає бажання. Хай би як високо цінувала людина з палкою вдачею сум'яття почуттів, вона ніколи не байдужа до суспільства, в якому життя організоване так, що серця там завжди б'ються розмірено. І лише той, хто мислить поверхово, може звинуватити їх у холодності. Адже юрба здебільшого надає перевагу силі невтримній, силі, що вихлюпує з берегів, перед силою цілеспрямованою і постійною. Юрба не має ні часу, ні терпіння переконатися в тому, яка величезна могутність ховається під нічим не примітною зовнішністю. Щоб справити враження на юрбу, підхоплену потоком життя, пристрасть, як і великий митець, може вдатися лише до одного засобу — переступити через межу; так робили Мікеланджело, Б'янка Капелло, панна де Лавальєр, Бетховен і Паганіні. Тільки люди мудрі й розважливі дотримуються думки, що переступати через межу ніколи не слід, вони цінують насамперед уміння все робити досконало, що надає будь-якому витвору людських рук того чару, який так вражає кожного, хто мислить непересічно.

Спосіб життя фламандців, людей ощадливих за самою своєю суттю, цілком відповідає поширеним уявленням про щастя — як у суспільному, так і в домашньому житті. Найвишуканіша матеріальність характерна для всього фламандського побуту. Скажімо, англійському комфорту властиві сухі відтінки, строгі тони; а у Фландрії старовинна обстава помешкань тішить око м'якими барвами, приємним затишком; вона свідчить про невтомну працю; люлька курця говорить про вдале застосування неаполітанського far niente*; тут панує урівноважене художнє чуття, його найнеобхідніша умова — терплячість, а запорука його довговічності — сумлінність. Весь фламандський характер у цих двох словах: терплячість і сумлінність; може здатися, що вони виключають собою багаті відтінки поезії і роблять звичаї країни нудними, як її широкі рівнини, холодними, як її захмарене небо. Насправді ж усе не так. Цивілізація скористалася своєю могутністю, щоб змінити тут усе, навіть наслідки клімату. Якщо уважно придивитися до виробів, створюваних людьми в різних країнах світу, то насамперед дивує, що там, де клімат помірний, їм властиві сірі та бурі кольори, тоді як у жарких краях вони відзначаються надзвичайно яскравими барвами. Звичаї, безперечно, теж підкоряються цьому закону природи. Але обидві Фландрії, де колись переважав темний колір і панував смак до одноманітних барв, знайшли засіб пожвавити свою похмуру, як сажа, атмосферу, час від часу віддаючись бурхливим політичним потрясінням, які підкоряли їх то бургундцям, то іспанцям, то французам і побратали їх із німцями та голландцями. Від Іспанії вони запозичили розкіш червоногарячих тканин, блискучий атлас, яскраво-строкаті килими, плюмажі, мандоліни та придворні манери. Від Венеції за своє полотно та мережива дістали фантастичні вироби із скла, в яких вино світиться і здається приємнішим на смак. Від Австрії взяли громіздку дипломатію, що, як кажуть у народі, не відріже, поки сім раз не відміряє. Завдяки торгівлі з Індією сюди проникли чудернацькі витвори з Китаю та японські дивовижі. А проте, незважаючи на терплячість фламандців, на їхню звичку все накопичувати, нічого не віддавати, все витримати, обидві Фландрії можна було вважати не більше як таким собі загальноєвропейським складом, аж поки відкриття тютюну поєднало димом розрізнені риси їхнього національного обличчя. Відтоді, попри роздрібненість своєї території, весь народ фламандський об'єднався у своїй пристрасті до люльки та пива.

* Байдикування (іт.).

Коли ця країна — за своєю природою тьмяна й позбавлена поезії — завдяки здержливості й ощадливості, засвоїла смак до розкоші та погляди своїх володарів і сусідів, у ній склалося своєрідне життя і характерні звичаї, анітрохи не заплямовані рабським наслідуванням. Мистецтво втратило тут свій ідеальний зміст, зберігши тільки зовнішню форму. Так що не вимагайте від цієї країни, де народилася пластична поезія, ні комедійної дотепності, ні драматично напруженої дії, ні зухвалих поривів оди або епопеї, ні геніальних сплесків у царині музики; але вона щедра на відкриття та вчені дискусії, які вимагають часу і світла лампи. Тут усе позначене печаттю скороминущих земних утіх. Людина бачить тут тільки те, що є, її гнучка думка так добре пристосовується до потреб життя, що навіть у творах мистецтва не виходить за межі реального світу. Єдина політична ідея, спрямована в майбутнє, виникла в цього народу з чисто економічних міркувань, його революційна сила народилася, коли він захотів сісти у себе вдома з ліктями за стіл і мати цілковиту волю самому розпоряджатися у своїх стайнях та під своїми повітками. Відчуття добробуту і навіяний багатством дух незалежності тут раніше, аніж будь-де, породили той потяг до свободи, який згодом став хвилювати Європу. Таким чином, завдяки сталим поглядам на життя та впертості, яку фламандці набували з вихованням, вони колись стали грізними оборонцями своїх прав. Цей народ нічого не звик робити недбало — ні будинків, ні меблів, ні гребель, ні трудитися на землі, ні бунтувати. Тому він не має суперників у всьому, за що береться. Вміння виробляти мережива та полотно — а це вимагає терплячого вирощування льону і ще терплячішої праці на фабриках — передається тут у спадщину від батька до сина. Якби виникла потреба показати людську постійність у її найчистішій формі, то найсправедливіше, думаю, було б узяти для цього портрет доброго нідерландського бургомістра, здатного, як не раз і траплялося, чесно та скромно померти задля інтересів свого Ганзейського союзу1.

Тиха поезія такого життя проявиться сама собою, як тільки ми почнемо описувати будинок — один з останніх у Дуе будинків, які ще зберігали свій патріархальний вигляд у ті часи, коли починається наша історія.

З усіх міст Північного департаменту Дуе — на жаль! — найшвидше змінюється на сучасний лад; дух оновлення зробив тут найбільші успіхи, а любов до суспільного поступу поширилась як ніде. З кожним днем у Дуе зникають старовинні будівлі й стираються давні звичаї. Паризький тон, моди, манери тут переважають, і незабаром у мешканців Дуе тільки й залишиться від колишнього фламандського життя що доброзичливість і гостинність, іспанська ґречність, голландська пишнота та охайність. Білокамінні особняки прийдуть на зміну будинкам із червоної цегли. Невпорядкована гармонія батавських форм2 поступиться мінливій витонченості французьких новинок.

Будинок, де відбулися події, описувані в нашій повісті, стоїть майже насередині Паризької вулиці, й ось уже понад двісті років, як у Дуе його знають під назвою "дім Клаасів". Ван-Клааси належали колись до найуславленіших ремісничих родин, котрим Нідерланди завдячують комерційну першість у багатьох виробництвах, яку вони зберігають і досі. Довгий час Клааси очолювали в Генті багате цехове братство ткачів, передаючи свою владу від батька до сина. Коли це велике місто збунтувалося проти Карла V, що хотів скасувати його привілеї, найбагатший з Клаасів брав у повстанні надто активну участь і, передбачаючи катастрофу та будучи змушений розділити долю своїх товаришів, потайки послав під захист Франції свою дружину, дітей та багатства ще до того, як війська імператора обложили Гент.

1 2 3 4 5 6 7
загрузка...