Пісня про Роланда

Автор Невідомий

Переклад Вадима та Нінелі Пащенків
1
Король наш Карл, Великий Імператор,
В Іспанії провоював сім років.
Весь край гірський він підкорив до моря
Фортеці непохитні впали швидко,
Ні міст, ні мурів не лишилось цілих.
Зосталась Сарагоса на горі лиш...
Там цар Марсілій, що не вірить в Бог
Шанує Аполліна й Магомета.
Та прийде час, і Бог його скарає.
Аой!

РАДА У МАРСІЛІЯ
2
Марсілій саме був у Сарагосі.
Пішов у сад під тінь дерев манливу.
І сів на трон лазурний; коло нього
Зібралося придворних тисяч двадцять.
До них звернувся з словом цар Марсілій:
"Біда прийшла в наш дім, сеньйори милі!
Правитель Франції-красуні Карл Великий
Прийшов наш край і нас завоювати.
Не маю вдосталь вояків могутніх,
Щоб дати відсіч ворогу лихому.
Порадьте ж ви, із маврів наймудріші,
Як врятуватись від ганьби та смерті?.."
Замислились невірні. Всюди тиша...
Озвався тільки Бланкандрін з Валь-Фонди.

3
Відомий Бланкандрін був серед маврів
Як мудрий чоловік, вояк відважний
І відданий царю порадник вправний.
"Відкиньте острах марний! — так сказав він, —
Присягу в дружбі й вірності ви дайте
Пихатому й погордливому Карлу.
Пішліть йому в дарунок псів мисливських,
Ведмедів, левів, сотень сім верблюдів
Та соколів із тисячу, а також
Із сріблом й злотом кілька сотень мулів
І з цінностями п'ятдесят возів ще,
Сплатити щоб військам своїм спромігся.
Аж надто довго розоряв він край наш,
Нехай тепер повернеться в свій Ахен.
Скажіть, що прийдете слідом відразу,
Аби у день святого Михаїла
В Христову віру перейти смиренно
И служити Карлу по добру й по честі.
А схоче він — залишим аманатів
І десять, двадцять — скільки зажадає,
Дамо дітей, дружин коханих наших.
На вірну смерть віддам я перший сина,
На чужині хай краще всі загинуть,
Ніж нам позбутись слави та маєтків
Або ж з торбиною піти по світу".
Аой!

4
"Правицею, — продовжив, — присягаюсь,
І бородою, що на грудь спадає,
Побачите — відразу франки підуть
І у французькі землі повернуться,
А там домівки рідні їх приваблять.
Приїде Карл у свій собор Ахенський,
В день Михаїла літургію справить,
Та час мине, а з ним і строк хрещення —
Від нас же слова-вістоньки немає.
Жахливий Карл у гніві та безжальний.
Заручників чекає смерть нагальна.
Але вже краще їм голів позбутись,
Ніж нам згубить Іспанію чарівну
И терпіти злидні та страшні нещастя".
"Хай буде так!" — кричить юрба невірних.

5
Марсілій вирішив зібрати раду.
Покликав Кларіна із Баласгета,
Естрамаріта, пера Евдропіна,
Прийшли і Бородань-Гарлан з Пріамом,
І Мачинер з Магеєм, рідним дядьком,
Також Джойнер, Мальб'єн Заморський
І Бланкандрін — десяток найхитріших.
загрузка...
Мету посольства цар їм розтлумачив:
"Сеньйори, тож негайно в путь до Карла,
Кордови стіни він піддав облозі.
Візьміть з собою кожний віть оливи
На знак смирення і покори серця.
Якщо замирите мене ви з Карлом,
Я в нагороду дам вам землі ленні
І срібла з золотом, добра досхочу!"
У відповідь: "Слова сеньйора слушні!"
Аой!

6
Закінчив цар Марсілій що нараду,
Віддав наказ васалам: "Йдіть негайно,
В руках несіть гілки оливи мирні
І королю мої слова промовте:
"Хай він простить, я Богом заклинаю,
Мене і маврів. Як скінчиться місяць,
Слідом прийду і тисячу баронів
И себе я передам в закон Христовий,
Служити вірно Карлу присягаюсь.
А схоче — то заручників зоставим!"
Промовив Бланкандрін: "Мир дуже гарний!;
Аой!

7
Звелів Марсілій десять білих мулів,
Що їх севільський цар послав в дарунок,
Вуздечками із золотом гнуздати,
Покласти сідла із срібла гнучкого.
Посланники на них всі посідали,
Тримає кожен гілочку оливи —
До Карла-короля попростували...
Від їх обману він не врятувався.
Аой!

ПОСОЛЬСТВО МАВРІВ
8
Великий Карл був радісний, веселий.
Кордова впала, вщент розбиті стіни,
На землю скинуті й фортечні башти...
Велику здобич вояки дістали,
Не зрахувать багатства, злота, срібла...
А в місті не лишилось сарацина,
Який не вбитий був чи не хрещений.
Величний Карл сидів в саду під тінню,
З ним граф Роланд і Олів'єр розумний,
Самсон вельможний з гордим Ансеїсом,
Джефрейт д'Анжу, прапороносець Карла,
Джерін з Джер'єром, нерозлучні друзі.
Крім них було ще вояків багато
Із Франції — всього п'ятнадцять тисяч.
На килимах шовкових влаштувались:
Там грають в кості, хто ж старіший віком
Чи розумніший — в шахи весь поринув.
А поруч юнаки меткі фехтують...
В тіні сосни, де зацвіта шипшина,
Сидить король у кріслі золотому,
Красуні —Франції правитель мудрий.
Вже сива голова, білобородий,
Осанка горда і велична врода,
Хто б не побачив, враз його пізнав би.
Посли ввійшли і Карла привітали,
Як вимагають честь того й закони.

9
Вклонився першим Бланкандрін й промовив:
"Хай береже тебе Господь Всевишній,
Пресвітлий Бог, якого ти шануєш!
Марсілій привітатись так велів нам:
Він розпитав знавців про віру вашу
И переконався — в ній лише спасіння!
Свої багатства він поділить з вами:
Відправить гончаків, ведмедів, левів,
Сімсот верблюдів, соколів мисливських,
Чотири сотні мулів з сріблом-злотом,
І з цінностями п'ятдесят возів ще,
Також бізанок щирозлотих безліч.
Тож з військом враз розрахуватись можна...
Вже надто довго ви у цьому краї,
До Франції час повертатись, в Ахен".
Зняв вгору руки славний Імператор,
Чоло схилив, замислився глибоко.
Аой!

10
Наш Імператор довго думав думу,
Бо не любив квапливих рішень, скорих —
Такий його незмінний мудрий звичай.
Та врешті очі звів, з лицем суворим,
На посланця і відповів неспішно:
"Що ж, непогані обіцяєш речі,
Та цар Марсілій — ворог мій заклятий!
Я чув слова. А де ж тоді порука
Його запевненням?" "Додати хочу! —
Мавр відповів. — Заручників охоче
Дамо: п'ятнадцять або двадцять діток.
На смерть готовий сина я послати,
Найблагороднішого з них, гадаю!
Коли ж повернешся у стольний Ахен,
В день Михаїла, що від вод рятує,
Слідом, як обіцяв, мій цар прибуде,
В тих джерелах, що Бог колись надав вам,
Святу він прийме християнську віру".
Карл відповів: "Він зможе ще спастися!"
Аой!

РАДА У КАРЛА ВЕЛИКОГО
11
Кінчався ясний день, вже вечоріло.
Посольських мулів Карл до ясел зразу ж
Звелів одвести. У саду затишнім
Він наказав поставити намет розкішний
І всіх послів до нього запросити,
Пажів дванадцять дав, щоб їм служити.
Посли проспали аж до сходу сонця.
Раніш за них прокинувсь Імператор,
Прослухав ранню службу, помолився.
Обрав затишне місце під сосною
І поскликав баронів на нараду,
Щоб справи не вершити без придворних.
Аой!

12
Замисливсь Імператор під сосною...
Барони всі зібрались на нараду:
Там був Одж'єр, Турпін-архієпископ,
Старий Річард з Анрі, своїм небожем,
І Ацелін, сміливий граф гасконський,
А з ним кузен Мілон, Тедбальт із Реймса.
Були там і Джер'єр з Джеріном, також
І граф Роланд з'явився, а з ним разом
Друг Олів'єр, шляхетний і відважний.
Зійшлось до тисячі мужів французьких,
Між ними й Ганелон, майбутній зрадник...
В недобрий час та рада відбулася.
Аой!

13
"Барони! — так звернувся Карл до франків. —
Марсілій вирядив до нас посольство.
Він обіцяє нам багатства незчисленні:
Надішле гончаків, ведмедів, левів,
Сімсот верблюдів, соколів мисливських
І сотні мулів з злотом сарацинським,
З коштовностями п'ятдесят возів ще.
Умова — нам до Франції вернутись.
А він, Марсілій, прийде сам до мене
І в Ахені спасе себе хрещенням,
А в ленний дар одержить володіння...
І все ж його думок таємних я не знаю..."
Відповіли барони: "Будьмо пильні!"
Аой!

14
Скінчив свою промову Імператор,
Роландові вона не до вподоби.
Підвівшися, він палко заперечив:
"Не можу я Марсілію повірить.
Сім довгих літ в Іспанії я б'юся.
Я підкорив вам Нобль разом з Комміблем,
Здобув Вальтерну, всю округу Піно,
Туделу й Балагер, іще Себілью.
Та сам Марсілій був завжди зрадливий.
Згадайте, надіслав п'ятнадцять маврів,
І кожний гілочку тримав оливи,
Словами тими ж нас вони дурили,
Порадились ви з франками відразу,
И вони ж підтримали вас, нерозумні,
Ви графів двох послали до поганця:
Один — Базан, а другий був Базилій...
їм голови відтяли близ Альтільї.
Я раджу: воювати слід із ними
І грізну рать вести на Сарагосу,
Облогу до взяття її тримайте,
Від помсти зраднику втекти не дайте!"
Аой!

15
Схилив чоло великий Імператор,
Куйовдить вуса, бороду рукою...
Не відповів ні слова він Роланду,
Мовчать й барони. Ганелон тут раптом
Підвівсь і Карлові сказав сміливо:
"Даремно вірите Ви божевільним,
Мені чи іншим. Слухається мудрий
Порад корисних. Цар Марсілій ладний
Кінчать війну і як васал покірний
Готовий в лен Іспанію прийнять, сумирний,
Як ми, вклонитися хресту Ісуса.
Хто ж радить відхилить заяву мирну,
Забув про смерть, яка на нас чекає.
Не слухайте порад, яких причина
Чванливість або гірше ще — безумство.
Володарю, керуйтесь власним глуздом!"
Аой!

ОБРАННЯ ПОСЛА ФРАНКІВ
16
Підвівся герцог Найм, він наймудріший,
Серед усіх придворних кращий радник,
І королю сказав: "Усі ми чули,
Що мовив Ганелон. Порада мудра!
її слід врахувати неодмінно!
Давно Марсілій зазнає поразок.
Захоплені його фортеці-замки,
А стіни їх балістами розбиті,
Вже спалені міста, війська побиті.
Тепер вже він у вас пощади просить,
Великий гріх нам більшого жадати.
До того ж цар заручників відрядить,
Давно вже слід війну скінчити довгу".
І франки хором: "Герцог каже правду!"
Аой!

17
"Сеньйори, в путь кого ж, — спитав володар, —
Відправимо послом до Сарагоси?"
І Найм сказав: "Дозвольте, я поїду,
Аиш дайте ваші жезл і рукавицю".
Промовив Карл: "Ви найцінніший радник.
І присягаюсь бородою з вусом,
Що не поїдете в дорогу дальню.
Тому сідайте, це монарша воля!"

18
"Кого ж послать? Скажіть мені, барони,
Нам до Марсілія у Сарагосу?"
Роланд підвівся: "Я давно готовий!"
"Не згодний з цим! — тут Олів'єр озвався, —
Занадто ви нестримані й гарячі.
Боюсь, посольство закінчиться лихом!
Поїду я, якщо король дозволить".
А Карл промовив: "Помовчіть обидва!
Ніхто з вас до невірних не поїде.
Бо знов я присягаюсь бородою,
Що не назву послом нікого з перів".
Сказав так Карл — запанувала тиша.

19
Та от поважно і Турпін із Реймса
Промовив: "Франків посилать не треба,
Вони воюють тут уже сім років
И доволі вже зазнали бід та горя.
Вручіть мені, сеньйоре, рукавицю,
Посольський жезл, поїду в Сарагосу
І висловлю цареві свою думку".
Розгніваний король сказав сердито:
"Мовчіть, Турпіне, і на килим сядьте,
И ні пари з вуст, аж поки не спитав вас!"
Аой!

20
"Сеньйори! — Карл промовив, — тож самі ви
Того з моїх баронів оберіте,
Хто передасть послання в Сарагосу".
Роланд озвавсь: "Хай Ганелон, вітчим мій!
Мудрішого барона ми не знайдем!"
Схвалили франки: "Справиться як слід він!"
Граф Ганелон наляканий був дуже,
У гніві скинув він куничу шубу,
Зоставсь на ньому лиш каптан шовковий.
Обличчя горде, променисті очі,
Могутня постать і широкі груди —
На нього задивилися присутні.
Роланду крикнув: "Звідки злість подібна?"
Відомо всім, безумцю, твій вітчим я,
На смерть мене ти шлеш до Сарагоси!
Якщо поможе Бог мені вернутись,
Тобі таку я помсту приготую,
Що до кінця життя ти не забудеш!"
Роланд всміхнувсь: "В тобі вирує гордість!
Всі знають, що погроз я не боюся,
Та посланцем повинен бути мудрий.
Якщо король накаже — сам поїду!"

21
Розлютувався Ганелон: "Поїдеш?
Ти не васал мені, я ж не сеньйор твій.
Готовий я дістатись Сарагоси
1 сповнити наказ суворий Карлів.
Я все зроблю, у разі ж небезпеки
Перетворю свій гнів великий в пекло!"
У відповідь Роланд лиш розсміявся.
Аой!

22
А Ганелон, почувши сміх Роланда,
Відчув страшну образу, біль у серці,
Що ледь не розірвалося від люті.
"Ненавиджу! — він скрикнув.
1 2 3 4 5 6 7