Завіса

Реймонд Чандлер

Реймонд Чандлер

Завіса

Переклад Олексія Барієва

1

Коли я побачив Ларрі Бетцеля вперше, він був напідпитку й сидів у вже не новому "ролс-ройсі" перед баром Сарді. Його супроводжувала висока блондинка, очей якої ви ніколи б не забули. Разом з нею ми умовили його не сідати за кермо, і машину повела вона.

Коли я побачив Бетцеля вдруге, він уже втратив і "ролс-ройса", і блондинку, й роботу в кіно. Все, що він мав, — це розшарпані нерви та костюм, що його слід було б попрасувати. Ларрі мене пам'ятав. Він був, як і першого разу, під добрячою чаркою.

Я купив трохи випити, щоб він похмелився, й віддав йому половину своїх сигарет. Час від часу я зустрічав його, як він казав, "між фільмами". Я примушував Ларрі позичати в мене гроші. Сам не знаю чому. Це був здоровенний вродливий чоловік із великими очима, в яких угадувалося щось простодушне й щире. Те, що в моєму ділі траплялося мені не часто.

Цікаво, що до скасування сухого закону він постачав контрабандне спиртне одній досить впливовій зграї. А в кіно Ларрі взагалі ніколи не знімався. Згодом я випустив його з очей.

Потім одного чудового дня я одержав чека на всі його борги мені й записку про те, що він працює при столиках для гри в рулетку у клубі "Дарданелла" й запрошує мене навідатись до нього. Так я дізнався, що Бетцель знов узявся за рекет.

Я не поїхав до нього, одначе з'ясував, що Джо Мізервей здобув посаду й одружився з тією самою блондинкою з гарними очима, з якою колись перед [131] баром Сарді сидів у "ролсі" Ларрі. А я все ще не міг вибратись до клубу.

Потім якось рано-вранці біля мого ліжка постала невиразна постать. Штори в кімнаті були опущені. Мабуть, від шарудіння я прокинувся. Постать була велика й тримала в руці пістолет.

Я повернувся на бік, протер очі й сказав:

— Гаразд. У кишені штанів у мене дванадцять доларів, а наручний годинник коштує двадцять сім п'ятдесят. Ви на цьому не розбагатієте.

Постать одійшла до вікна, трохи відслонила штору й виглянула на вулицю. А коли той чоловік повернувся до мене, я впізнав у ньому Бетцеля.

Його обличчя відбивало надзвичайну втому, до того ж Ларрі не завадило б поголитися. Проте він був у смокінгу й темному двобортному пальті із зів'ялою карликовою трояндою в петельці.

Він сів, розгублено подержав пістолета на коліні, наче не знав, що робити з ним далі, й нарешті сховав його.

— Ти відвезеш мене в Берду, — сказав Ларрі. — Я мушу вшиватись з міста. Вони взяли мене на приціл.

— Гаразд, — погодився я. — Розказуй.

Я сів на ліжку, спустив ноги на килим і запалив сигарету. Було десь трохи за пів на шосту.

— Твій замок я відімкнув шматком твердого целулоїду, — пояснив Ларрі. — Ти хоч інколи користуйся на ніч засувкою. Я не знав напевне, де твоя нічліжка, й боявся розбудити весь будинок.

— На другий раз перевіряй за поштовими скриньками, — порадив я. — Але розказуй далі. Ти ж, здається, не п'яний?

— Я б хотів бути п'яним, та спершу мені треба втекти звідси. Просто я схвильований. І не такий міцний, який був колись. Ти, звісно, читав, що О'Мара зник.

— Читав.

— Все одно послухай. Зі мною нічого не станеться, якщо я трохи поговорю. Не думаю, що мене тут вистежили.

— Нам обом не завадить промочити горло, — сказав я. — Віскі он там, на столі.

Він швидко налив у дві склянки й передав одну мені. Я накинув на себе купальний халат і взув пантофлі. Ларрі пив, і його зуби дрібно цокотіли по склу. [132]

Поставивши порожню склянку, він зціпив руки й почав свою розповідь:

— Дада О'Мару я знав досить добре. Бувало, ми з ним провозили з Х'юнем-Пойнта героїн. Навіть упадали вдвох за однією дівчиною. Тепер вона замужем за Джо Мізервеєм. А Дад оженився на п'яти мільйонах. Він узяв собі гулящу розлучену дочку генерала Дейда Вінслоу...

— Усе це мені відомо, — перебив я його.

— Атож. Але ти послухай. Вона витягла його з підпільного бару так само легко, як я підняв би тацю в кафетерії. Та йому не хотілося жити. Я маю підозру, що Дад навідувався до Мони. Він дізнався, що Джо Мізервей та Леш Їгер промишляли на стороні краденими машинами. Тож вони його й порішили.

— Хай їм грець, — сказав я. — Давай іще по ковточку.

— Ні. Ти послухай. Тут лише два моменти. Того вечора, коли О'Мара запнув завісу... Ні, того вечора, коли газети повідомили про це, зникла й Мона Мізервей. Тільки не з власної волі. Вони сховали її в одному будинку серед помаранчових гаїв за кілька міль від Реаліто. Поруч із автомайстернею одного мерзотника на ім'я Арт Гак. Я все розвідав. Я вистежив там Джо.

— Чого ти поліз у цю справу? — поцікавився я.

— Я й досі її кохаю. І кажу тобі про це лише тому, що колись ти дуже мені допоміг. Можеш скористатися моїми відомостями, коли я вшиюсь. Вони сховали її для того, щоб у людей склалося враження, ніби Дад утік разом із нею. Але лягаші, звісно, не такі дурні й навідалися до Джо. Та Мону вони не знайшли. У них є спеціальна система для розслідування таких справ, і вони працюють за цією системою.

Він підвівся, знову підійшов до вікна й виглянув у Щілину між шторами.

— Внизу стоїть синій седан. Здається, я його вже бачив, — сказав Ларрі. — А може, й ні. Таких машин багато. — І він знову сів.

Я мовчав.

— Той будинок під Реаліто стоїть за першим поворотом на дорозі, що веде на північ від бульвару Футгілла. Ти його пропустиш. Там тільки та майстерня, а одразу по сусідству — будинок. А* вище розташований старий завод, що виробляє ціанід. Я розказую тобі про це... [133]

— Це перший момент, Ларрі, — урвав я Ларрі— — А другий?

— Молодик, який возив Леша Ігера, два тижні тому втік і подався на Схід. Я позичив йому п'ятдесят доларів. Бо він зостався без цента за душею. Хлопець розповів мені, що Їгер їздив до маєтку Вінслоу того вечора, коли зник Дад О'Мара.

Я пильно поглянув на нього.

— О, це вже цікаво. Проте не досить, щоб одразу встрявати в цю халепу. Зрештою нам доведеться звернутись до управління поліції.

— Звичайно. І врахуй іще одне. Вчора ввечері я напився й розказав Ігерові про все, що знаю. А потім покинув у "Дарданеллі" роботу. І коли повертався додому, мене хтось обстріляв. Відтоді я переховуюсь. Ну, то ти відвезеш мене до Берду?

Я підвівся. Стояв травень, але мені було холодно. А Ларрі Бетцеля морозило навіть у пальті.

— Ну звісно, — відповів я. — Ти тільки не хвилюйся. Все буде гаразд. Налий собі ще. Ти ж не певен, що вони порішили О'Мару.

— Якщо він дізнався про торгівлю краденими машинами, — адже Мона — дружина Джо Мізервея, — то вони мусили його порішити. Дад не став би мовчати.

Я рушив до ванної. Ларрі знову підійшов до вікна.

— Там усе спокійно, — кинув він через плече. — Коли ти поїдеш зі мною, тебе можуть пристрелити.

— Мені б цього дуже не хотілося, — сказав я.

— Славний ти хлопець, Кармеді. Збирається на дощ... Чорт забирай, я не бажаю піти на той світ у дощ! А ти?

— Ти забагато сиплеш чортами, — зауважив я, входячи до ванної.

Того разу я розмовляв із ним востаннє.

2

Голячись, я чув, як він ходив по кімнаті. Та коли я прийняв душ і вийшов з ванної, його вже не було. Я зазирнув до невеличкої кухні. Ларрі не було й там. Схопивши купальний халат, я виглянув у хол. Він був порожній, тільки перед дверима лежали згорнуті свіжі газети, а сходами на чорний хід спускався молочник. Він ніс залізного ящика з пляшками.

— Гей, — гукнув я. — Звідси щойно вийшов чоловік. Ви часом його не бачили?

Молочник озирнувся й розтулив рота, щоб відповісти. Це був вродливий юнак із чудовими, великими [134] білими зубами. Я добре запам'ятав його зуби, бо саме дивився на них, коли почулися постріли.

Вони пролунали не дуже близько й не дуже далеко. "Це в дворі отого багатоквартирного будинку, що поблизу гаражів, або у провулку", — подумав я. Два короткі, різкі постріли. Потім хтось завів машину, і вона поїхала.

Молочник якось машинально, наче несамохіть стулив рота. Його очі стали величезними, порожніми і втупилися в мене. Він дуже обережно поставив пляшки на верхню сходинку, прихилився спиною до стіни й промовив:

— Схоже на постріли.

Все це сталося за кілька секунд, а здавалося, минуло півгодини. Я повернувся до себе, поспіхом одягся, похапав з письмового столу сякий-такий дріб'язок і вибіг у хол. У ньому так само нікого не було, навіть молочник уже пішов. Десь неподалік затихла сирена. Двері до сусідньої квартири трохи прочинилися, з них виглянув лисий чоловік і щось пробуркотів гугнявим голосом. Певне, він був під чаркою.

Я став спускатися на чорний хід.

У нижньому холі зібралося кілька чоловік. Я вийшов на подвір'я. Між двома рядами гаражів, що стояли ворітьми один до одного, був зацементований проїзд. У кінці одного ряду я побачив між гаражами вихід у провулок. Поза огорожею, за три будинки від мене, йшли двоє дітлахів.

Ларрі Бетцель лежав долілиць; капелюх відлетів на ярд від його голови, а за фут від руки валявся великий чорний автоматичний пістолет. Ноги в Ларрі були схрещені, наче він сукав ними, коли падав. Частина його обличчя, світлий чуб і особливо шия були густо залиті кров'ю. На цементі теж виднілася чимала калюжа крові.

Над ним уже схилилися два полісмени з раціями, водій молоковоза та чоловік у коричневому светрі й робочих штанях. Цей останній був наш двірник.

Я рушив до гурту. Десь в цю хвилину й двоє дітлахів, які доти були за огорожею, дійшли до двору. Водій молоковоза підозріливо подивився на мене. Один із полісменів випростався й запитав.

— Хлопці, хтось із вас знає цього чоловіка? Все ж таки половину обличчя можна розгледіти.

Він звертався не до мене. Молочник похитав головою і знов скоса глянув у мій бік. А двірник відповів:

— Він тут не жив. Може, приходив до когось у гості. Але ж для гостей надто рано, чи не так? [135]

— Одягнений як на прийом. Ви свою нічліжку знаєте краще за мене, — сумно проказав полісмен і дістав записника.

Другий полісмен теж випростався, похитав головою і попростував до будинку. Двірник подавсь услід за ним.

Полісмен із записником показав на мене великим пальцем і суворо промовив:

— Ви з'явились тут одразу після цих двох хлопців. Можете щось додати?

Я подивився на молочника. Ларрі Бетцелеві тепер однаково, а людині треба заробляти на життя. В кожному разі це історія не для патрульної машини.

— Я тільки почув постріли й прибіг сюди, — сказав я.

Полісмена ця відповідь задовольнила.

1 2 3 4 5 6 7
загрузка...