Фермер Джайлз із Гема

Джон Толкін

ФЕРМЕР ДЖАЙЛЗ ІЗ ГЕМА

ПЕРЕДМОВА

Історія Маленького Королівства відома нам лише завдяки кільком уцілілим фрагментам; але випадково збереглась оповідь про його походження, — та й то, напевно, радше легенда, ніж справжня історія; адже її, вочевидь, упорядковано нещодавно, вона рясніє дивовижами і її витоки — не в поміркованих літописах, а в народних баладах, на які часто посилається автор оповіді. Для нього описувані події —то спадок віддаленої минувшини; одначе, попри це, він, здається, й сам жив на теренах того Маленького Королівства. Його географічні знання (це не є тим, чим автор може похвалитися) стосуються лише цієї країни, а от про довколишні території він не знає абсолютно нічого.

Потреба перекласти це дивне сказання з дуже скупої латини сучасною мовою Об'єднаного Королівства ґрунтується на тому, що воно дозволяє бодай мигцем підгледіти, як жилося людям у темний період британської історії, не кажучи вже про світло, яке воно проливає на походження деяких складних топонімів. А декому, напевно, сподобаються й сам характер і пригоди його головного героя.

Визначити кордони Маленького Королівства у просторі та часі за вбогими свідченнями нелегко. Звідколи Брут прийшов до Британії, народилось і повмирало багато королів і володінь. Розподіл земель між Локріном, Камбром і Альбанактом був тільки першим із багатьох почергових перерозподілів. А відтак — якщо вірити історикам часів Артурового правління, — з огляду на, з одного боку, любов до незалежності у дрібницях, а з іншого — пожадливе прагнення королів розширювати власні володіння, настали роки, заповнені швидкозміною війни та миру, веселощів і горя: пора неусталених кордонів, коли люди могли піднестися чи загинути однаково зненацька, а піснярі мали й удосталь матеріалу для творчості, й вдячну аудиторію. Десь упродовж цих довгих літ — імовірно, після днів Короля Коела, проте до Артура чи доби Семи англійських королівств — ми й мусимо примістити описані тут події, які відбувались у долині Темзи та, подеколи, на північному заході поблизу гірських стін Вельсу.

Столицю Маленького Королівства, подібно до нашої, було, вочевидь, розташовано в південно-східній його частині, проте рубежі її нечіткі. Припускають, що її територія ніколи не сягала далі за Темзу на заході й за Отмур на півночі; а от де пролягали східні кордони — достеменно не відомо. У фрагментарно збереженій легенді про Джайлзового сина Ґеорґіуса та його пажа Суветауріліуса (Суета) знаходимо вказівки на те, що колись аванпост супроти Середнього Королівства було виставлено у Фартінґо. Проте ця ситуація не стосується нашої оповіді, яку далі наведено без змін і додаткових коментарів, — лише її первісну пишномовну назву скорочено до стислої: "Фермер Джайлз із Гема".

ФЕРМЕР ДЖАЙЛЗ ІЗ ГЕМА

Був собі Еґідіус де Гаммо — чоловік, котрий жив у самісінькому центрі Острова Британія. Повне ім'я його звучало так: Еґідіус Агенобарбус Юліус Аґрікола де Гаммо; адже в ті давно минулі дні, коли цей острів був іще щасливо розділений на багато королівств, людей щедро обдаровували іменами. Тоді часу було багато, а мешканців — мало, тож чимало з них здобувало визнання. Проте давня пора відійшла в небуття, тож надалі я називатиму чоловіка коротко і просто: був собі Фермер Джайлз із Гема, і мав він руду бороду. Гем — то було звичайне село, та в ті дні села були ще горді й незалежні.

Фермер Джайлз мав пса. І звали того пса Ґарм. Собаки повинні вдовольнятися короткими кличками місцевим діалектом, — імення книжною латиною належало давати лише найкращим із них. Ґарм же не володів навіть собачою латиною, зате послуговувався звичайною мовою (на таке була здатна більшість псів його часу), щоби лякати, вихвалятися чи підлещуватися. Лякав він жебраків і непроханих гостей, вихвалявся перед іншими собаками, а підлещувався до власного господаря. Ґарм одночасно і пишався Джайлзом, і боявся його, бо той умів лякати й вихвалятися навіть краще, ніж сам пес.

У той час не було ні поспіху, ні метушні. Утім, метушня має мало спільного з роботою. Люди працювали й без неї; причому встигали і добряче потрудитись, і потеревенити. А потеревенити було про що, бо непересічні події відбувалися вельми часто. Проте, коли розпочалася ця історія, в Гемі вже довгенько не коїлося нічого, вартого згадки. І це цілком влаштовувало Фермера Джайлза — неквапливого чолов'ягу, звиклого жити по-своєму та перейматися лише власними справами. Він був страшенно заклопотаний (так принаймні казав) тим, що убезпечував себе від злиднів, себто забезпечував собі такі самі черевце та почуття спокою, які були в його батька. Пес же намагався допомагати господареві. І жоден із них не посилав бодай найскупішої думки в Широкий Світ поза їхніми полями, селом і найближчою торговицею.

Проте Широкий Світ таки існував. Поблизу ріс густий ліс, а трохи далі на північному заході були Пустельні Пагорби та неокреслені узграниччя гірської країни. До того ж, на землі й далі вільно жили собі велетні — грубий і невихований народ, який часом завдавав неабияких клопотів. Був, зокрема, один велетень, більший і дурніший, аніж його одноплемінники. Мені не вдалося відшукати в історичних хроніках його імені, та це й не так важливо. Велетень був просто здоровецький, мав палицю завбільшки з дерево і ступав важкими кроками. Він розсував в'язи, наче високі трави, руйнував дороги та нищив сади, бо його велетенські ступні робили в них діри завглибшки з криницю, а коли він перечеплювався через хатину, то вона тут-таки зникала з лиця землі. Отаку шкоду велетень чинив усюди, куди тільки прямував, бо голова його підносилася високо над дахами будинків, а ноги мусили дбати про себе самі. Він був підсліпуватий і глухий. Але, на щастя, жив дуже далеко в Нетрях і не часто навідував заселені людьми терени, а якщо й навідував, то ненавмисно. Велетень мав просторий напівзруйнований дім високо в горах; однак друзів через те, що був глухий і дурний, а також через рідкісність велетнів у нього було обмаль. Він полюбляв гуляти Пустельними Пагорбами та безлюдними краями біля підніжжя гір сам-самісінький.

Однієї погожої літньої днини цей велетень вирушив на прогулянку й довго блукав без жодної мети, чинячи в лісах неабияку шкоду. Раптом він помітив, що сонце хилиться до заходу та що наближається час вечері; а потому виявив, що збився на манівці й забрів у ту частину країни, якої зовсім не знав. Помилково звернувши праворуч, велетень ішов і йшов, аж доки запала ніч. Тоді присів і почекав, поки зійде місяць. А далі знов ішов і йшов у місячному сяйві, наполегливо крокуючи, бо палко бажав дістатися додому. Він залишив свій найкращий мідний казанок на вогні й тепер боявся, що в казанка згорить дно. Проте гори опинились у велета за спиною, а сам він уже потрапив на територію, яку населяли люди. Правду кажучи, він саме наближався до ферми Еґідіуса Агенобарбуса Юліуса Аґріколи, а село те — простацькою мовою — називалося Гем.

Ніч видалася гарною. Корови були в полі, й пес Фермера Джайлза вийшов із двору та подався на прогулянку — на свій страх і ризик. Його вабили місячне світло та кролики. І, звісно ж, він навіть гадки не мав про те, що на прогулянку також вийшов і велетень. Інакше пес міг би мати поважну підставу для того, щоби вийти з двору без дозволу, а ще поважнішу — щоби нищечком причаїтися на кухні. Десь близько другої години велетень забрів на поля Фермера Джайлза, поруйнував огорожі, потоптав збіжжя, притлумив трави, які чекали, коли їх скосять. За п'ять хвилин він завдав більших збитків, аніж королівське полювання за п'ять днів.

Ґарм почув якесь "тупу-тупу" вздовж річки й перебіг на західний схил невисокого пагорка, на якому стояв дім його господаря, — просто аби поглянути, що коїться. Раптом він побачив велетня, котрий саме переступив через річку й розтоптав Ґалатею — улюблену фермерову корову, — розчавивши бідолашну тварину на млинець, от як сам фермер міг би розчавити таргана.

Ґармові цього вистачило. Він дзявкнув зі страху та прожогом кинувся додому. Цілком забувши, що вийшов із двору без дозволу, він прибіг і зчинив лемент попід вікном спальні свого господаря. Відповіді не було довго. Розбудити Фермера Джайлза було не вельми легко.

— Ґвалт! Ґвалт! Ґвалт! — волав Ґарм.

Раптом вікно відчинилось і з нього прицільно вилетіла пляшка.

— Ой! — вискнув пес, за звичкою рвучко відскакуючи вбік. — Ґвалт! Ґвалт! Ґвалт!

Назовні визирнула фермерова голова.

— Клятий псяко! Що це ти виробляєш? — запитав Джайлз.

— Нічого, — відказав пес.

— Я тобі покажу нічого! Я з тебе вранці шкуру здеру, коли почую ще бодай звук, — сказав господар, затраскуючи вікно.

— Ґвалт! Ґвалт! Ґвалт! — заволав пес.

Джайлзова голова знову з'явилась у вікні.

— Я вб'ю тебе, коли почую ще бодай звук, — повторив господар. — Що на тебе найшло, дурню?

— Нічого, — відповів пес, — а от на вас дещо найшло.

— Ти про що? — запитав розлючений Джайлз, якого така відповідь заскочила зненацька.

Ґарм ніколи раніше не дозволяв собі зухвальства.

— На ваших полях велетень, жахливий велетень; і він іде сюди, — випалив пес. — Ґвалт! Ґвалт! Він чавить ваших овець. Він наступив на бідолашну Ґалатею, і вона тепер пласка, наче килимок для витирання ніг. Ґвалт! Ґвалт! Він трощить усі ваші огорожі та нищить усе ваше збіжжя. Ви мусите діяти сміливо і швидко, господарю, бо залишитеся ні з чим. Ґвалт! — і Ґарм узявся завивати.

— Стули пельку! — гаркнув фермер і зачинив вікно.

А по думки проказав: "Господи, помилуй!" — і, хоча ніч була тепла, здригнувся й затремтів.

— Залазь назад у ліжко і не будь дурнем! — сказала йому дружина. — І прожени вранці того пса. Нічого вірити собакам; коли застанеш їх за неробством чи крадіжкою, вони ще й не таку байку вигадають.

— Може, й так, Аґато, — відповів фермер, — а може — й ні. Та на моїх полях щось таки коїться, якщо Ґарм — не кролик. Пес був наляканий. І навіщо йому мчати і зчиняти лемент уночі, якщо вранці, коли нестимуть молоко, він міг би прокрастися через чорний хід?

— Не стій там і не сперечайся! — мовила жінка. — Якщо віриш псові, то скористайся його порадою: дій сміливо і швидко!

— Легше сказати, ніж зробити, — відповів Джайлз, бо, правду кажучи, повірив собачій оповіді лише наполовину.

1 2 3 4 5 6 7
загрузка...