Герострат

Жан-Поль Сартр

Сторінка 4 з 4

Але за дверима не поспішали, вони облишили мене, надавши повну змогу накласти на себе руки. Негідники, вони боялися.

Нарешті долинув голос.

— Відчиняйте, вам нічого лихого не зроблять. Настала тиша, потім той самий голос заговорив знову:

— Ви ж добре знаєте, що втекти не зможете.

Я не відповів, мені не було чим дихати. Щоб підбадьорити себе і наважитися пустити кулю в лоба, я втовкмачував собі: "Якщо вони мене схоплять, то почнуть лупцювати, виб'ють зуби, можливо, виколють око". Мені кортіло знати, чи той гладун помер. Може, я його лише поранив... а дві інші кулі, гляди, й не зачепили нікого... Чи вони до чогось готувалися, бо тягли щось важке по підлозі? Я квапливо встромив дуло револьвера собі в рота і з усієї сили затис зубами. Але вистрелити не міг, не спромігся намацати пальцем гашетку. Все знову провалилося в тишу.

Тоді я викинув револьвера і відчинив двері.

1 2 3 4