Гаррі Поттер і в'язень Азкабану

Джоан Роулінг

Джоан К. Ролінґ

Гаррі Поттер і в'язень Азкабану

Гаррі Поттер – 3

— РОЗДІЛ ПЕРШИЙ —

Совина пошта

Гаррі Поттер був дуже незвичайним хлопчиною. По перше, він понад усе ненавидів літні канікули. По друге, справді хотів виконувати домашні завдання, але мусив робити це потай уночі. До того ж — так склалося — він був чарівником.

Була вже майже північ, а він лежав у ліжку на животі, тримаючи в руці ліхтарик. Над головою він зробив таке собі шатро з ковдр, а подушка підпирала велику книжку в шкіряній оправі — "Історію магії" Адальберта Вофлінґа. Гаррі водив по сторінці орлиним пером і, насуплюючи брови, підшукував матеріал для реферату "Недоцільність спалювання відьом у XIV столітті".

Перо завмерло на початку абзацу. Гаррі поправив круглі окуляри, наблизив ліхтарика до книжки і прочитав:

Далекі від магії люди (більше відомі як маґли) за часів середньовіччя боялися магії і не розумілися на ній. Випадки, коли вони ловили й спалювали справжню відьму або чаклуна, були украй рідкісні й не мали жодних серйозних наслідків. Чаклун чи відьма вживали елементарне заклинання "Вогнеморозко", а тоді вдавали, що кричать від болю, хоча насправді отримували насолоду від приємного лоскоту багаття. Скажімо, Венделіні Химерній так подобалося горіти, що вона дозволяла впіймати себе в різних подобах, як мінімум, сорок сім разів.

Гаррі затис перо зубами й дістав з під подушки чорнильницю та сувій пергаменту. Повільно й дуже обережно відкрутив закрутку, занурив перо в чорнильницю й почав писати. Періодично прислухався, чи не тюпає хтось із Дурслів до туалету. Якби вони почули рипіння пера, довелося б йому решту літа провести в комірчині під сходами.

Гаррі тому й не любив літніх канікул, що мусив жити з родиною Дурслів у будинку номер 4 на вуличці Прівіт драйв. Дядько Вернон, тітка Петунія та їхній син Дадлі були єдині живі родичі Гаррі. Вони були маґлами і ставилися до чарів по середньовічному. В будинку Дурслів ніколи не згадували покійних Гарріних батьків чарівників. Тітка Петунія і дядько Вернон уже багато років керувалися принципом: що гірше вони ставитимуться до Гаррі, то скоріше виб'ють йому з голови усі ті чари. Проте, на їхню превелику лють, вони так нічого й не досягли і минулі два роки жили в постійному жасі: а ну ж бо хтось довідається, що Гаррі навчається в Гоґвортській школі чарів та чаклунства. Єдине, що вони могли зробити — це на самому початку літніх канікул відібрати й замкнути Гарріні книжки замовлянь, чарівну паличку, казан і мітлу, а також заборонили йому спілкуватися з сусідами.

Найбільше Гаррі турбувало те, що він не мав доступу до своїх підручників, адже гоґвортські вчителі задали на літо чимало домашніх завдань. Особливо складний реферат про зморщувальне зілля Гаррі мав написати для найнеулюбленішого вчителя — професора Снейпа. О, як зрадів би Снейп, якби отримав привід покарати Гаррі на цілий місяць! Тому вже на початку канікул Гаррі скористався з першої ліпшої нагоди...

Коли дядько Вернон, тітка Петунія і Дадлі вийшли на подвір'я позахоплюватися новою машиною (вони розхвалювали її дуже голосно — щоб усі почули), Гаррі прокрався до комірчини під сходами, відімкнув її, схопив кілька підручників і сховав їх у своїй спальні. Якщо не залишати на простирадлах чорнильних плям, Дурслі й не дізнаються, що він ночами студіює магію.

Гаррі намагався не дратувати тітку й дядька, які й так були на нього злі, адже кілька днів тому йому подзвонив його друг — чарівник.

Рон Візлі, чи не найкращий приятель Гаррі у Гоґвортсі, походив з родини справжніх чарівників. Це означало, що він знав багато невідомих для Гаррі штучок, однак ще ніколи доти не розмовляв по телефону. І треба ж трапитися такій халепі — слухавку взяв дядько Вернон.

— Вернон Дурслі слухає.

Гаррі, який саме був поруч, завмер, почувши в трубці Ронів голос:

— АЛЛО? АЛЛО? ВИ МЕНЕ ЧУЄТЕ? Я... ХОЧУ... ПОГОВОРИТИ... З ГАРРІ... ПОТТЕРОМ!

Рон так голосно кричав, що дядько Вернон аж підскочив і відхилив слухавку далі від вуха, дивлячись на неї люто й занепокоєно.

— ХТО ЦЕ? — заревів він у відповідь. — ХТО ТИ ТАКИЙ?

— РОН... ВІЗЛІ! — репетував Рон, мовби вони з дядьком Верноном стояли на протилежних кінцях футбольного поля. — Я... ШКІЛЬНИЙ... ТОВАРИШ... ГАРРІ...

Маленькі очиці дядька Вернона зиркнули на заціпенілого Гаррі.

— ТУТ НЕМАЄ ГАРРІ ПОТТЕРА! — гримнув він, тримаючи слухавку на відстані руки, ніби боявся, що вона вибухне. — Я НЕ ЗНАЮ, ПРО ЯКУ ШКОЛУ ТИ КАЖЕШ! БІЛЬШЕ СЮДИ НЕ ДЗВОНИ! НЕ ЧІПАЙ МОЄЇ РОДИНИ!

І він кинув слухавку так, наче то був отруйний павук.

Після цього зчинилася жахлива сварка.

— ЯК ТИ ПОСМІВ ДАВАТИ НАШ ТЕЛЕФОН ТАКИМ ЛЮДЯМ... ТАКИМ... ЯК ТИ! — ревів дядько Вернон, бризкаючи слиною на Гаррі.

Рон, мабуть, зрозумів, що накликав біду, бо більше не дзвонив. Ще одна добра Гарріна приятелька з Гоґвортсу Герміона Ґрейнджер, також не озивалася. Гаррі підозрював, що Рон попередив її про можливі наслідки дзвінків. А жаль, бо Герміона була найрозумніша з усіх його однокласників. її батьки були маґли, і вона чудово вміла користуватися телефоном: їй, мабуть, вистачило б глузду не згадувати про Гоґвортс.

Отже, Гаррі п'ять довгих тижнів не мав жодної вістки від друзів, і видавалося, що це літо буде таким самим поганим, як і торішнє. Хоч одна маленька зміна таки відбулася: Гаррі дозволили ночами випускати надвір його сову Гедвігу. Щоправда, він мусив дати слово не посилати з нею листів. Дядько Вернон пішов на цю поступку через галас, який здіймала Гедвіґа, коли цілий день сиділа в клітці.

Гаррі дописав розділ про Венделіну Химерну і знову прислухався. Тишу в наповненому темрявою будинку порушувало хіба що віддалене чи то рохкання, чи то хропіння його тілистого двоюрідного брата Дадлі. Мабуть, уже дуже пізно. Гарріні очі аж пекли від утоми. Краще дописати реферат наступної ночі...

Гаррі закрутив чорнильницю, дістав з під ліжка стару наволочку, запхнув туди ліхтарик, "Історію магії", реферат, перо та чорнило, і заховав те все під незакріплену паркетину під ліжком. Тоді встав, потягся і глянув на будильник, циферблат якого світився на тумбочці біля ліжка.

загрузка...

Була перша ночі. Гаррі відчув у грудях дивну млість. Він забув, що рівно годину тому йому виповнилося тринадцять років.

Ще одна незвичайність Гаррі полягала в тому, що він майже не згадував про свої дні народження. За все своє життя він не отримав жодної вітальної листівки. Дурслі завжди забували про цю дату, тож і зараз він ні на що не сподівався.

Гаррі пройшовся темною кімнатою повз порожню клітку Гедвіґи і підійшов до відчиненого вікна. Сперся на підвіконня — свіже нічне повітря приємно холодило обличчя після кількагодинної задухи під ковдрою. Гедвіґа не поверталася вже другу ніч. Гаррі за неї не хвилювався, — сова й раніше надовго пропадала, — проте мав надію, що вона скоро повернеться. Сова була єдина жива істота в цьому будинку, яку не тіпало при зустрічі з ним.

Гаррі підріс цього року на кілька сантиметрів, хоча й далі залишався маленьким і худорлявим. Його чорне, як смола, волосся було таке, як і завжди — стирчало навсібіч, хоч би що він із ним робив. Очі за окулярами були ясно зелені, а на чолі виразно виднівся крізь волосся тоненький, схожий на блискавку шрам.

Серед усього незвичайного, чим вирізнявся Гаррі, цей шрам був найдивовижнішим. То не була, як десять років запевняли Дурслі, пам'ятка про автокатастрофу, в якій загинули його батьки, бо Лілі та Джеймс Поттери не загинули в автомобільній катастрофі: їх замордував найстрашніший чорний чаклун останнього століття Лорд Волдеморт. Гаррі вийшов з тієї сутички тільки зі шрамом на чолі, а Волдемортове закляття не лише його не вбило, але й відскочило рикошетом на власного господаря. Волдеморт утік ледве живий...

Проте Гаррі довелося знову зіткнутися з ним у Гоґвортсі. Вдивляючись у ніч за вікном, Гаррі пригадав останню їхню зустріч і мусив визнати, що йому неймовірно пощастило: він усе таки дожив до тринадцятого дня народження.

Гаррі вдивлявся у зоряне небо, намагаючись угледіти Гедвіґу що, можливо, летить додому, несучи в дзьобі мишку й чекаючи похвали. Його погляд ковзнув понад дахами, і минуло кілька секунд, поки він нарешті усвідомив побачене.

На тлі золотистого місяця щомиті більшав силует якоїсь химерно скособоченої істоти, що летіла просто на Гаррі. Він непорушно спостерігав, як вона знижується. На якусь мить навіть завагався, чи не зачинити вікно, та коли чудернацьке створіння промайнуло над одним з ліхтарів вулички Прівіт драйв, Гаррі збагнув, що то таке, і відскочив убік.

У вікно залетіли три сови, дві з яких підтримували третю, здавалося, непритомну. Вони м'яко гупнулися на ліжко, а середня сова, велика й сіра, перекинулася на спину, наче мертва. До її лап був прив'язаний великий пакунок.

Гаррі одразу впізнав непритомну сову — то була Ерола, родинна птаха Візлів. Гаррі кинувся до ліжка, розв'язав мотузки довкола Еролиних лап, узяв пакунок, а саму Еролу переніс у Гедвіжину клітку. Ерола розплющила затуманене око, вдячно ухнула й почала пити воду.

Гаррі обернувся до інших сов. Одна з них, велика біла полярна сова, була не хто інша, як його Гедвіґа. Вона також принесла чималий пакунок і видавалася вельми самовдоволеною. Коли Гаррі звільнив її від тягаря, Гедвіґа приязно ущипнула його дзьобом і перелетіла через усю кімнату до Ероли.

Третю — розкішну сіру сову — Гаррі не впізнав, але відразу збагнув, звідки вона прилетіла, бо на додачу до ще одного пакунка вона принесла листа з печаткою Гоґвортсу. Коли Гаррі забрав у неї пошту, сова гордовито настовбурчила пір'я, розправила крила й шугнула в ніч.

Гаррі сів на ліжко, схопив пакунок Ероли, зірвав з нього бурий папір і побачив загорнутий в золотисту обгортку дарунок, а також першу в його житті вітальну листівку. Тремтячими пальцями розкрив конверт. З нього випали два аркуші — лист і газетна вирізка.

Вирізка, вочевидь, була з чаклунської газети "Щоденний віщун", бо постаті на чорно білих фотографіях рухалися. Гаррі розправив вирізку і прочитав:

СПІВРОБІТНИК МІНІСТЕРСТВА МАГІЇ ЗІРВАВ ДЖЕК ПОТ!

Артур Візлі, голова відділу боротьби з нелегальним використанням маґлівських речей при Міністерстві магії, виграв головний приз Лотереї "Ґалеон", організованої "Щоденним віщуном".

Щасливий містер Візлі сказав нашому кореспондентові:

— Ми витратимо ці гроші на літній відпочинок у Єгипті, де наш старший син Білл спеціалізується на зламуванні прокльонів для чаклунського банку "Ґрінґотс".

Візлі проведуть місяць у Єгипті й повернуться додому перед початком нового навчального року в Гоґвортсі, де навчаються п'ятеро їхніх дітей.

Гаррі глянув на рухому фотографію й розплився в усмішці, побачивши, як усі дев'ятеро Візлів завзято махають йому руками на тлі великої піраміди.

1 2 3 4 5 6 7