Небезпечна гра (Підступна гра)

Джеймс Олдрідж

ДЖЕЙМС ОЛДРЩЖ

НЕБЕЗПЕЧНА ГРА

Роман

Переклав з англійської Павло Шарандак

ЧАСТИНА ПЕРША

Розділ перший

Спершу я почав писати історію Руперта Ройса в традиційній формі, з хронологічною послідовністю подій, маючи намір показати, що сталося за той недовгий час, протягом якого я так близько його знав.

Та це не виправдало себе. Руперт поставав блідою тінню. Джо (Його дружина) — нерозумним створінням, і лише такі особи, як Фредді (його двоюрідний брат), здавалися вдалими персонажами в усій цій історії. Отже, виходило все навпаки, і через те я мусив переписати свій твір наново, в іншій формі. А це таки чимала морока, бо.дуже важко показати, що відбувається з людиною, коли вона проходить через незвичайну crise de conscience яка змінює все її життя. Я не надаю цьому вислову особливої ваги, а просто вживаю найвідповідніший термін, якого бракує в англійській мові.

Вирішивши написати про все так, як бачив, я хотів узяти за взірець оповідача Ніка Карравея, якого Скотт Фіцдже-ральд вивів у "Великому Гетсбі". Але я не Карравей з американського Середнього Заходу, а Руперт Ройс, певна річ, аж ніяк не Джей Гетсбі (мені смішно про це й подумати). І все ж, читаючи, як Карравей розповідає в "Гетсбі" про своє власне життя, я відчуваю якусь дивовижну спорідненість з ним. "Ми поринулп в зимову ніч; за вікном вагона розгулявся справжній сніговій, наш сніговій, і тремтливі сніжинки билися в шибку, і тьмяні вогні маленьких вісконсінських станцій, пролітали повз нас,— та от у повітрі війнуло пронизливим холодом. Повертаючись після вечері через холодні тамбури, ми вдихали його на повні груди і на якусь дивовижну часинку невимовно гостро усвідомили свою невіддільність від цього краю. Це мій рідний Середній Захід — і немовби знову повернулися бентежні поїзди моєї юності, і вуличні ліхтарі, і дзенькіт дзвіночків у морозяній темряві..."

1 Тут: душевну кризу (франц.), 5

Читаючи ці рядки, я всім своїм єством відчуваю, що хотів сказати автор, і мені аж перехоплює віддих. І хоч я не англієць, а австралієць і мій Середній Захід ніколи не бачяв жодної сніжинки, проте приклад Фіцджеральда спокушав й мене зважитись на такі злети думки і я сподіваюся, що теж можу пояснити, як я зріднився з іншою країною і яким беззастережним англійцем був Руперт Ройс.

І ось уже переді мйою постає проблема: як мені самому лишитися поза межами цієї історії, що фактично не моя, а Руперта Ройса? Цілковито досягти цього неможливо, бо про більшість тих подій я дізнався від самого Руперта чи від Джо. Мене пов'язали з ними обома дуже близькі стосунки, та й не тільки з ними, а майже з усіма, хто був причетний до того, що сталося. Задушевність, що виникла між нами, хоч я і австралієць, не повинна дивувати: часом англійці з більшою охотою звіряють свою англійську душу австралійцеві, аніж хоч на мить дадуть зазирнути в неї комусь із своїх земляків. Звичайно, я теж цінував дружбу, яку БОНИ виявляли до мене, і не зловживав нею. Та все-таки я побоююсь, що, змальовуючи Ройса й показуючи його так, як бачив сам, я подекуди збиваюся з безстороннього тону й даю волю почуттям. Тому я постараюсь якомога стримувати себе, хоч іноді англійці аж надто мене дратують; отож я сумніваюся, що мені вдасться зовсім уникнути суб'єктивних оцінок і особистих упереджень.

До того ж є ще одна проблема — політика. Щодо політики —я маю — чи принаймні мав — дуже певні, хоч, може, й дещо цинічні погляди. Ідеології та "ізми" ніколи не лякали мене так, як вони, з усього судячи, лякали Руперта, коли він був у моїх літах (мені двадцять вісім — волею випадку майже стільки ж, як Нікові Карравею у "Великому Гетсбі"). Але, можливо, тут просто дається взнаки різниця між нашими поколіннями.

Труднощі з політичним боком справи полягають у тому, що я краще обізнаний з політикою, ніж Руперт, хоч він ставиться до неї куди поважніше, та й набагато старший за мене. Те, що з ним сталося, було, по суті, наслідком майже наївного бажання знайти ідеальне розв'язання світових проблем,— тому він і вскочив у таку халепу з адміралом Ліллом ї з отією росіянкою, Ніною Водоп'явовою, тому вони з Джо й опинилися зрештою на грані жахливої катастрофи.

Бідолашна Джо! Вродлива, чесна, але нещадна дб себе і не оцінена як слід Рупертом. Бідолашний Руперт — сліпий і затятий, хоробрий Ьскромнрй і до того ж надзвичайно гордий. Щодо мене, то я, як і Руперт, належу до роду Рой-сів, але Руперт народився багітий, а я — без гроша за душею; отож у сімнадцять років я подався в море й плавав на вітрильниках, що добували п^рли (такі й досі є в Кораловому морі), на танкерах, барвах, рейсових суднах, драгах, океанських буксирах, а колись мав навіть і власне двощоглове суденце, проте незабаром позбувся його, бо длавати на малих суденцях (коли робити це не для розваги) надто ризиковано.

Та я ніколи не втрачав надії, дарма що плавав на стількох суднах і не раз наражався на небезпеку. Я завжди мав перед собою певну мету, і, так само, як Конрад і Джек Лондон, капітан Маріет і Стівенсон, вважав досвід суто матеріальною цінністю: я нагромаджував його, щоб згодом викласти все те на папері.

Отож дивно, що, вперше пробуючи писати, я не згадую своїх морських пригод, а зображую багатого англійця, героя, тимчасового шпигуна, зразкового чоловіка й батька, що був дуже засмучений тим становищем, в якому опинився він сам та й взагалі весь світ, і майже всупереч здоровому глузду1 намагався знайти якусь раду. Я починаю з Руперта, певне, тому, що це для мене легше, що гісе іще свіже в моїй пам'яті й що, незважаючи на свій модний, хоча й цілком виправданий, юнацький скептицизм, я несподівано для себе багато чого навчився, спостерігаючи, як дозріла людина шукає сенсу життя.

Розділ другий

Руперт почав працювати у Ройсів майже одночасно зі мною. І хоч мені й подобається уявляти, ніби я з'явився в будинку ройсівської компанії, як Мартін Ідей т-з матроським речовим мішком і в грубому бушлаті,— та насправді я прийшов туди в дорогому синьому костюмі, бо мені потрібна була робота. Я мав намір скласти трохи грошей, щоб прожити на них років зо три, а до того ж хотів набути досвіду. Так я переконував самого себе, хоч добре знав, що навряд чи встояв би перед спокусою, коли б трапилась якась краща нагода.

Фредді Ройс зацікавився мною — своїм далеким родичем з Австралії і повіз мене до себе додому повечеряти з його дружиною Пеггі та племінницею Пені — дев'ятнадцятирічною дівчиною, що згодом завдала.: мені чимало прикрощів. Ми розмовляли про всяку всячину аж до другої години ночі, і Фредді вирішив, що вже з наступного дня я працюватиму у його відділі фірми "Ройс";

загрузка...

Фредді шукав тоді свіжих заповзятливих людей, яким міг би довіряти, людей, за його власними словами, здібних і досвідчених ^не в справах, а в житті, тайих, сказав він відверто, що прагнуть трощити дощенту старі методи. Фредді мав намір докорінно змінити все в родинній суднобудівній фірмі, отож Руперт — один із старших Ройсів — і я, представник молодшого покоління, мали стати провісниками нової доби в історії ройсівської компанії й узяти в свої руки кермо оновленого підприємства. Тепер мені смішно про це згадувати, але мушу признатися, що тоді я не сміявся, так само як і Руперт, що пристав до діла, маючи власну мету.

Насправді початок цих подій аж ніяк не збігається в часі з першою появою Руперта у фірмі "Ройс", але я розкажу про них в такий спосіб, бо для мене все почалося саме з цього. Більшість з того, про що піде мова далі, стало мені відоме згодом, коли я ближче познайомився з Рупертом і нас уже єднала спільна робота, а надто отой Рупертів план продажу росіянам ройсівських суден в обмін на їхню нафту.

Одного ранку, десь близько одинадцятої, Фредді привів його до мене й сказав:

— Ну от, Джеку. Я ж казав вам-— щось та нагодиться. Це Руперт, один з ^ваших кузенів, дядьків чи щось таке. Він — найславнозвісніший у родині, має деякі плани, і ви 8можете йому стати в пригоді. Познайомтесь, він розкаже вам, що й до чого.

Ми приязно глянули один на одного, хоча він, як на мою австралійську мірку, спершу видався мені холоднуватим. Але це враження скоро розвіялось. Я зрозумів, що він просто сором'язливий, хоча й була в ньому якась підсвідома гордовитість, котра, проте, часто навіть приваблювала, бо я ніколи не бачив, щоб він виказував її в поводженні з людьми. Ця гордовитість виявлялася хіба що в його ставленні до речей і обставин. Він завжди наближався до зачинених дверей так, наче думав пройти просто крізь них, і лпше потім, немовби доміркувавши, відчиняв двері. Своє дуже дороге пальто й сірий фланелевий костюм носив недбало, комір пальта завжди був наполовину відкочений — чисто випадково, а не навмисне,— а краватка пов'язана косо. Різко окреслене мармурбво-біле обличчя й кощавий ніс надавали йому неприступного вигляду, але голубі очі були лагідні, зичливі та жваві, І здавалося, ніби вони навіть слухають,'а не просто споглядають вас. Його русяве волосся було сухе й дуже чисте, та й весь він виглядав чистим, завжди напрочуд чистим, хоча й нерідко був неуважливий.

Сидячи на краєчку письмового столу й застромивши руки в кишені пальта, він запитав мене, в який спосіб я належу до Ройсів (як і решта членів родини, він ніколи про мене не чув). Я розповів йому, як перед тим і Фредді, що мій дід Ройс приїхав до Австралії вже в похилому віці, посварившися з родичами ("не діставши ані гроша спадщини"), і в сімдесят п'ять років одружився з двадцятиодноріч-ною австралійкою, яка народила йому сина — мого батька. Старший Ройс помер, коли моєму батькові було вісім років. Ті невеликі гроші, що лишилися після нього, моя австралійська бабуся вклала в місцеву газету в Моллі, що в штаті Вікторія, і сама була її видавцем, аж поки збанкрутувала під час депресії. Мій батько, тоді ще зовсім молодий, покинув своє рідне глухе містечко й подався до Мельбурна, де став постачальником плавучих рефрижераторів у порту. Він одружився з фермерською дочкою, що під час депресії теж"приїхала в пошуках роботи до Мельбурна. Я народився вже тоді, як депресія спадала, а коли мій батько помер від білокрів'я, мені минуло вісім — так само, як і йому на час дідової смерті.

.— Моя мати добре знає весь ройсівський родовід,— зауважив Руперт, вислухавши мене,— але б'юсь об заклад, що про цих Ройсів їй нічого не відомо.

1 2 3 4 5 6 7