Тереза Дескейру

Франсуа Моріак

Сторінка 3 з 46

Та з року в рік вони все більше осідають.

ЛароКи і Дескейру зберегли свої аржелузькі оселі, якими одержали їх від предків., Жером Ларок, мер і головний радник в Бордо, не хотів нічого змінювати в аржелузькому маєтку, одержаному ним за жінкою (вона вмерла при пологах). Він ніскільки не дивувався з того, що дівчина залюбки проводила там канікули. Вона приїжджала на початку липня під опіку тітки Клари, старшої сестри батька, глухої старої діви, яка так само любила цю пустку.

Месьє Ларок був радий, що Аржелуз звільняв його від турбот про дочку, зближував її з Бернаром Дескейру, за якого вона, за обопільною згодою двох родин, рано чи пізно повинна була вийти заміж.

Бернар Дескейру успадкував від свого батька дім по сусідству з Лароками. Він ніколи не бував там до відкриття мисливського сезону, а ночував тільки в жовтні, побудувавши неподалеку курінь, у якому робив засідки на диких голубів. Взимку цей розсудливий хлопець вивчав у Парижі право, а влітку ледве проводив у сімейному колі кілька днів: його виводив із себе Гектор де ля Трав, за якого його овдовіла мати вийшла заміж. Марнотратство цього колишнього голодранця стало в Сен-Клері легендою. Зведена сестра Анна здавалася Бернарові надто юною, щоб звертати на неї якусь увагу. Та не більше він думав і про Терезу. Всі женили їх, бо їхні маєтності, здавалося, для того й існують, аби з'єднатися в одну, і розумний хлопець щодо цього цілком поділяв точку зору загалу. Проте він не належав до тих, що здасться на волю випадку, і вважав своєю гордістю добру організацію життя: "Людина буває нещасливою тільки з власної вини..." — твердив цей опецькуватий молодик. Аж до свого одруження він поділяв життя на дві частини: праця і приємність. Не цурався й добре випити та попоїсти, а особливо любив полювання, хоч і працював над собою "у поті чола", як любила висловлюватись його мати. Бо чоловік мусить бути більш освіченим, ніж його жінка, а Тереза вже тоді славилася своїм розумом. Проте Бернар знав, перед якими аргументами жінки поступаються. До того ж, повторювала мати, не завадить "посидіти одночасно на двох стільцях": старий Ларок може стати йому в пригоді. Здійснивши кілька "корисних подорожей" в Італію, Іспа-* нію й Нідерланди, у двадцять шість років Бернар Дескейру одружився якщо не з найкрасивішою, то в усякому разі з най-багатшою і найрозумнішою дівчиною в ландах. "Просто не задумуєшся над тим, гарна вона чи ні,— мимоволі зачаровуєшся нею".

"Правда, він був трохи витонченішим, аніж більшість хлопців, за. яких я могла вийти заміж",—думає Тереза. Жінки в ландах інтелектуально вищі од чоловіків, які після закінчення колежу замикаються в своєму колі і зовсім перестають зростати духовно. Рідні, ланди настільки поглинають їхні серця й уми, що для них нема нічого кращого в світі. Втратити подібність до своїх чиншовиків, відмовитись од місцевої говірки та примітивних життєвих звичок — для них означало б стати на шлях відступництва, зрадити рідний край. Чи не приховувалося в Бернарові під його зовнішньою грубістю щось на зразок доброти? Коли він був на порозі смерті, орендатори казали про нього: "Більше не буде у нас справжнього пана". Саме так, йому була властива доброта і до того ж глибока віра в те, що він робив. Він ніколи не говорив про те, чого не знав, не перебільшував своїх можливостей. Не такий уже й поганий юнак був цей неотесаний Іполит, якого менше цікавили дівчата, ніж зайці, що за ними він ганяв цілими днями по ландах. *

І все ж Тереза воскрешає зараз у своїй уяві не його... не Бернарову постать... їй пригадуються .ті далекі ранки, коли з Сен-Клера в Аржелуз до неї мчить його сестричка Анна. Рб-личчя її пашить.

— Перш ніж зайти в кімнату, зодягни пальто. Це справжня дьодовня.

А тьотя Клара добавляла:

— Нап'єтеся, як трохи прохолонете... Анна викрикує глухій слова привітання.

— Не репетуй, дорогенька, вона все розуміє по губах... Анна тільки дарма старається: тітка відповідає наздогад

і доводить дівчат до того, що вони змушені втікати, аби насміятися досхбчу...

З глибини темного купе Тереза вдивляється в ті найчистіші дні свого життя, осяяні якимсь незбагненним щастям. Тоді вона ще не знала, що це .була найбільша радість, яку подарувала їй доля. Ніщо не застерігало її тоді, що * належна' їй міра щастя вміщується в стінах цієї затемненої кімнати, на цій канапі з Червоного репсу, поруч з Анною, яка тримає на стулених колінах альбом з фотографіями. Та чи сходилася Анна в чому-небудь з Терезою? Читання вона ненавиділа, любила тільки шити, базікати і сміятися. В той час як Тереза з однаковою жадобою накидалася на роман Поль де Кока і взагалі на все, що можна було знайти в цьому домі, Анна ніколи ні над чим не задумувалась. У них не було жодного спільного Уподобання, окрім цієї насолоди бути разом.

У вересні вони вже виходили з хати і заглиблювались у спустошений спекою край. Треба було довго йти по піску, щоб дбсягти озерця під назвою Гюр. Численні струмки, які виприскують з-під вільх, порізали видолинками вузькі пасма лук. В холодній, як лід, воді босі ноги дівчат дерев'яніють, але, обсохнувши, знову стають гарячими. Потім вони влаштовуються в одному з куренів, які слугують мисливцям засідками на голубів. Безмовно проходили солодкі хвилини блаженного відпочинку. Обом їм здавалося, щб один тільки порух може сполохнути їх ефемерне і хистке щастя. Першою потягалася Анна: їй не терпілось постріляти при заході сонця жайворонків. Тереза ненавиділа цю забаву, але любов до подруги примушувала її супроводжувати дівчину. Вибравши місце на узвишші, вона дивилась, як та цілиться в небо, ніби хоче його погасити. Тереза затикала вуха, і раптом в блакит? лунав сп'янілий окрик. Анна підбирала поранену пташку і, пестячи її ще тепле пір'ячко вустами, душила її.

— Приїдеш завтра?

— Та що ти! Щодня...

Вона не хотіла бачитись з нею щодня. Мудре рішення, проти якого важко заперечити.

— Ми ще розлюбимо одна одну,— говорила вона,-Тереза відповідала: і

— Ну що ж, приїдь, коли тобі підкаже серце. І, головне, не вважай це за обов'язок.

Юнка сідала на велосипед, і тільки дзеленчання дзвінка нагадувало про неї в темряві.

Тереза поверталася додому. Фермери шанобливо вітали її здаля. Тітка чекала вже на порозі і, як усі глухі, торохтіла без упину.

Однак чому це їй так тривожно на серці, вона навіть не бажає читати, нічого не бажає.

— Не йди далеко. Скоро буде вечеря.

Тереза повертається на дорогу, порожню, аж доки сягає її погляд...

"Бернаре, Бернаре, як ввести тебе у цей заплутаний світ, тебе, що належиш до породи сліпих?"

Але ж, думає Тереза, з перших слів він переб'є її:

— Навіщо ти вийшла за мене заміж? Я не побивався за тобою...

Чому вона, справді, вийшла за нього заміж? Він дійсно не дуже побивавсь. Тереза пригадує, як мати Бернара, мадам де ля Трав, повторювала першому-ліпшому перехожому:

— Він ще почекав би, але вона хотіла його... Звичайно, не все влаштовує нас у цьому шлюбі!.. Ви вірите у спадковість? Не заперечую, її батько вільнодумець, але він тільки подає їй добрий приклад. І нарешті, хоч вірте, хоч ні: вона багатша за нас. Це неймовірно, але— так воно є. До того ж вона схиляється перед Бернаром.

Так, вона схиляється перед ним. Слід було їй десь у вітальні чи під дубами звести на нього очі, як він читав у них глибоку й щиру закоханість.

— Не грайся нею, хай вона не мучиться,— повторювала мати.

"Я вийшла за нього заміж , тому..." — Тереза силкується пригадати. Була якась дитяча радість від того, що через це одруження вона стане зовицею Анни. Але найбільше тішилася Анна. Правду кажучи, Бернарові дві тисячі гектарів теж не були для неї байдужими. "Почуття власності в неї завжди було в крові". Тереза часто залишалася з чоловіками, коли на прибраний від страв стіл ставили міцні напої. Вона цікавилася їхніми розмовами про орендаторів, підпори для шахт, живицю і терпентин. Обчислювання вартості маєтків розбурхувало у ній власницькі пристрасті. Нема сумніву, що її спокусило владарювання над цим величезним простором лісу: "Зрештою і перш за все, він теж був закоханий у мої сосни..."

Практична дівчина, хазяйновита дитина, вона поспішала зайняти певне становище, знайти своє чітко визначене місце в житті. Ніколи вона не була такою розсудливою, як у ті часи.

Тієї весни, після заручення, вони йшли якось піщаною стежкою, що простяглася від Аржелуза до Вільмежа. В повітрі стояв гнилий запах торішнього дубового листя, суха папороть устилала землю, а. з-під неї вже витикалися блідо-зелені пагінці.

— Пильнуйте свою сигарету, бо можете зчинити пожежу,— сказав Бернар.— На цих піщаних ландах зовсім , нема вологи.

— Чи то правда, що папороть має в собі синильну кислоту?

— Ви маєте бажання померти? — ніжно запитав він Терезу.

Вона засміялася. Тереза пригадує, як вона заплющила очі, коли він своїми величезними руками обхопив її голову.

— У цій голівці ще крутяться деякі облудні думки,— прямо над вухом прозвучав його голос.

Эона відповіла:

— У вашій волі розвіяти їх, Бернаре.

IV

У день вінчання в тісній церкві Сен-Клера, де млосний запах парфумів і поту забивав пахощі кадила, Тереза раптом відчула свою згубу.— Немов причинна, зайшла вона в цю клітку і од жахливого скреготу дверей, які зачинялися за нею, нараз прокинулась. Здавалося б, нічого не змінилося, але в неї виникло почуття, що відтепер вона може призвести до загибелі не лише саму себе. У складному плетиві родинних зв'язків вона тлітиме, як той вогник, що вибивається з-під вересу і, перекидаючись все далі й далі, перетворює ліс на суцільний факел.

За винятком Анни, вона не бачить жодного обличчя, на якому могли б спочити її очі. Але дитяча радість відгороджує її від Терези, саме так — радість! Ніби вона й не знала, що сьогодні їх мають розлучити. Анна залишиться на березі, на якому чекають своєї долі незаймані дівчата. Тереза ж вливається в юрбу тих, що тільки й існують для задоволення чиєїсь похоті.

Вона пригадує, як під час причастя, нахилившись, щоб поцілувати усміхнене личко, вона раптом відчула безодню, яка розділяла її і всі оці церковні святощі.

Іще довго після того люди в Сен-Клері і в Б. гомоніли про гучний бенкет, на якому більш як сто орендарів та їхніх батраків їли^й пили під дубами; і всі неодмінно пригадували, що молода, "яка завжди була надзвичайно чарівною", того дня здавалася негарною і навіть потворною.

Ввечері, коли це напівсільське весілля вирушило додому, юрби людей, серед яких яскраво виділялися квітчасті плаття дівчат, примусили сповільнити хід автомобіля і гучно вітали молодих.

Пригадуючи ту ніч, Тереза бурмоче:

— Це було жахливо...

1 2 3 4 5 6 7