Вечірня падає мла,
Немовби пір'я, що вітер
Висмикує з крил орла.
Я бачу крізь дощ і мряку
Сільські непевні вогні,
I смуток мене обіймає,
I тисне серце мені.
I смуток, і поривання
Без присмаку гіркоти,
Що так подібні до туги,
Як тихий дощ до сльоти.
Я хочу слухати вірші —
Простенькі, щирі рядки,
Що спокій серцю дарують
I гасять денні думки.
Але не тих, не славетних,
Що звикли в труби гриміть,
Чий крок лунає донині
У коридорах століть.
Бо пісня їх — клич настійний
До вічного відкоша
Одвічним бідам, а в мене
Спочинку прагне душа.
Читай простішого барда —
I спів його в вечір цей
Хай ллється, як дощ із хмарки
Або як сльози з очей.
Поета, що в дні найтяжчі,
У довгі ночі без сну
Все чув у серці своєму
Мелодію чарівну.
Та пісня спокій поверне
Душі турботній моїй,
Як тихе благословення
По молитві жаркій.
Читай же на власний вибір
Рядків злотоцінну в'язь
I голосом милозвучним
Їх давні рими прикрась.
I музика ніч наповнить,
А денні смутки мої
Згорнуть шатра, немов араби,
I підуть в інші краї.
Переклад В. Мисика