Про нашу донну, нас тепер питав?
Хоч голос він такий, як в тебе, мав,
Але назовні ви цілком не схожі.
Чому це ти так гірко заридав,
Аж серце кожне з болю занеможе?
Її в сльозах ти десь побачив, може,
Тому й своїх жалів не приховав?
Облиш нас,— підемо, плачу?щі, далі,
І гріх тому, хто вдався б до потіх,
Бо чули ми її плачі тривалі.
Їй на лице так тяжко смуток ліг,
Що кожен, хто узрів її в печалі,
Заплакати і мертвим впасти міг.
Переклад М. Бажана