Божественна комедія

Данте Аліг'єрі

ПЕКЛО

ПІСНЯ ПЕРША
1] На півшляху свого земного світу
2] Я трапив у похмурий ліс густий,
3] Бо стежку втратив, млою оповиту.

4] О, де візьму снаги розповісти
5] Про ліс листатий цей, суворий, дикий,
6] Бо жах від згадки почина рости!

7] Над смерть страшну гіркіший він, великий, —
8] Але за благо те, що там знайшов,
9] Повім про все, що в пам'ять взяв навіки.

10] Недобре тямлю, як постав цей схов,
11] Бо сонність так оволоділа мною,
12] Що з певної дороги я зійшов.

13] Я опинивсь під пагорба стіною,
14] Яким кінчався неширокий діл,
15] Де острах ліг на серце пеленою.

16] Я вгору глянув і побачив схил,
17] Вже убраний у сонячне проміння,
18] Що надає людині свіжих сил.

19] Тоді помалу уляглось тремтіння,
20] Що не давало спокою мені
21] Всю ніч, коли блукав між страховиння.

22] Як той, хто у задишці голосній
23] На сушу вийшов, піною укритий,
24] І озирає вири навісні, —

25] Так і мій дух, не скінчивши летіти,
26] Зирнув назад і стежку оглядав,
27] Яка не дозволя нікому жити.

28] Тут я собі спочити трохи дав
29] І вирушив на гору незнайому,
30] А за опору нижчу ногу мав.

31] І от, коли вже йшов я по підйому,
32] Збіг леопард, моторний та верткий,
33] І шерсть рябіла плямами на ньому.

34] Моїх очей він не злякавсь, дерзкий,
35] І, заступивши шлях, став на сторожі,
36] І я подавсь униз, у діл низький.

37] А йшли хвилини ранішні, пригожі,
38] І сонце сходило з тим почтом зір,
39] Що з ним спахнули, як Любові Божій.

40] Схотілося у рух оздобить шир.
41] І дух надія звабила рожева,
42] Що скоро зникне цей плямистий звір.

43] Пора буяла навкруги квітнева,
44] Та я не вчув нічого, тільки ляк
45] Од вигляду уже близького лева.

46] І так, здалось, на мене йшов хижак,
47] Наїжившись, страшенно зголоднівши,
48] Що рух повітря вмить, здалось, закляк.

49] Ще вийшла люта й зла вовчиця вивши, —
50] її неутоленна худорба
51] Примушує людей конать збіднівши.

52] В очах її така була злоба,
53] Таке палало полум'я гаряче,
54] Що з страху шлях згубив я до горба.

55] І наче той, хто дивиться найпаче,
56] Куди б скарби багаті примостить,
57] А, їх утративши, — в розпуці плаче,

58] Такий був я, бо твар мене щомить,
59] Встріч ідучи, помалу відсувала
60] Туди, де сяйво сонця не звучить.

61] Коли ж моя нога на діл ставала,
62] Явився хтось, у кого зір потух,
63] Мовчанка ж довга голос відібрала.

64] В безлюдді я його побачив рух.
65] "Врятуй! — була мольба моя єдина, —
66] Байдуже, чи людина ти, чи дух!"

67] Він мовив: "Не людина; був людина;
68] В Ломбардії мій батько оселивеь,
загрузка...
69] У Мантуї — моя там батьківщина.

70] Во время Юлія я народивсь,
71] Хоч пізно; жив я в Августовім Римі,
72] Коли ще лжебогам народ моливсь.

73] Я був поет, пісні складав любимі,
74] Як славний син Анхізів з Трої втік,
75] А Іліон упав в огні та димі.

76] Та чом вертаєш і в журбі поник?
77] Чого не йдеш на горб, де корениться
78] Солодке джерело чудесних рік?"

79] "Чи не Віргілій ти, чи не криниця
80] Широкоплинних мовних вод ясних? —
81] Спитав я й став, щоб в шані поклониться, —

82] О світло й честь усіх співців земних,
83] Ти зваж на захват мій, на шанування
84] Твоїх безсмертних творів видатних.

85] Ти вчитель мій, моє уґрунтування,
86] У тебе я знайшов на все життя
87] Той гарний стиль, що дав мені визнання.

88] Ти бачиш твар, що втік од неї я?
89] Рятуй мене ти, мудрецю славетний,
90] Бо в серці й жилах кров тремтить моя".

91] "Хай буде інший шлях тобі прикметний, —
92] Він одповів на жалісні слова, —
93] Щоб ти мерщій покинув діл цей шпетний.

94] Повз твар, яка, голодна, завива,
95] Не прослизне і найспритніший дока:
96] Хто мимо йде, усіх вона вбива.

97] Лиха вона з природи та жорстока;
98] Наївшись, голоднішою стає
99] Й ненатлого не насищає ока.

100] Із звірами відгулює своє
101] Без міри; та надія на Хорта є,
102] Що він цю твар таки, нарешті, вб'є.

103] Про нього скажуть: скарбів не ковтає,
104] В любові, мудрості й чесноті зріс.
105] І ґрунт між Фельтро й Фельтро доглядає.

106] Він за Італію зведе свій спис, —
107] Заради ж неї дівчина Камілла
108] І Евріал умерли, й Турн, і Ніс.

109] І як би не тікала твар немила,
110] Він в Пекло зажене її, на дно,
111] Звідкіль її жадоба приманила,

112] А звідсіля, — надумав я одно, —
113] Я поведу тебе, де залягають
114] Місця, які я взнав уже давно.

115] Почуєш ти, як в розпачі благають
116] Там духи з зойком та з ламанням рук,
117] Повторну смерть на себе накликають.

118] Побачиш тих, хто між вогненних мук
119] Таємно тішиться у сподіванні
120] Колись піднестись до блаженних лук.

121] А схочеш в висі злинути останні, —
122] Душі, достойнішій за мене, здам
123] До ніжних рук тебе при розставанні.

124] Бо той, хто звіку владарює там,
125] Мене, що бився у ворожій раті,
126] Й тих, хто зі мною, не пуска й до брам.

127] А в тронній владаря світів палаті
128] Усе пристойне пишному кошу,
129] Щасливий той, хто буде там на святі!"

130] І я йому: "Поете, я прошу,
131] Ім'ям Христа, якого ти не відав,
132] Все зло й все гірше хай тут полишу,

133] Ти ж покажи усе, про що повідав:
134] Хай браму бачу я з Петром святим
135] І тих, хто в муках та скорботі знидів".

136] І рушив він, а я — слідом за ним.

ПІСНЯ ДРУГА
1] День одійшов; з натомленої спини
2] Всього живого тягарі земні
3] Тьма поскидала; тільки я, єдиний,

4] Все готувавсь до мужньої борні
5] З трудною стежкою з нестерпним жалем;
6] Та вірна пам'ять сил додасть мені.

7] О музи, хай ваш хист сіяє палом,
8] О думко, що я бачив, запиши
9] І передай навік людським скрижалям.

10] І я: "Поете, спершу ти ріши,
11] Якщо ти хочеш скрізь мене проводить,
12] Чи доблесть є на те в моїй душі?

13] Співав ти: батько Сільвіїв зіходить
14] Ще тлінний та минущий в світ тривкий,
15] Зберігши чуйність, що в живому бродить.

16] Коли ж противник всяких зол палкий
17] Був добрий з ним, передбачавши славу
18] Його діянь, і хто він, і який,

19] То мудрий відзнача його по праву:
20] Обранець неба вишнього добра,
21] Рим породив він та його державу,

22] А той же й та (це істина стара)
23] Засновані, щоб стать святим престолом
24] Наступникам апостола Петра.

25] Ця путь, розцвіченим твоїм глаголом
26] Прославлена, причиною в віках
27] Була його звитязі й папським столам.

28] Сосуд обрання теж у цих полях
29] Пізніше був, щоб дать підпору вірі,
30] Яка спасіння відкриває шлях.

31] А я чого піду? Хто пустить в мирі?
32] Ніякий не Еней, не Павел я,
33] На цю я честь не варт ні в якій мірі.

34] Коли ж спуститись знаджує земля,
35] То чи не здасться спуск мій божевіллям, —
36] Для мудреця ясніша мисль моя".

37] Мов той, хто раптом виниклим зусиллям
38] Занедбує намічені діла
39] Й прощається з готовим вже справиллям,

40] Вчинив і я: де схил чорнила мла,
41] У думці справа та пішла вся прахом,
42] Що з запалом розпочалась була.

43] "Я бачу у словах, повитих жахом, —
44] Сказала тінь, вся — благородний чар, —
45] Що ти в душі пройнявсь побожним страхом.

46] Він обсипа людину, мов той жар,
47] Примушуючи подвигу зректися,
48] Як мур уявлений спиняє твар.

49] Щоб міг від остраху ти відмогтися,
50] Скажу, чом став твоїм я ватажком,
51] Щоб знав, коли в мені жалі знялися.

52] Був з тими я, хто між добром і злом,
53] Як пані кликнула щонайгарніша,
54] І їй скоривсь я серцем і умом.

55] І от до мене над зорю ясніша
56] Звернула очі й голос чарівний;
57] Лиш в ангелів розмова лагідніша:

58] "О мантуанська чемна душе, чий
59] На цілу землю розголос лунає
60] Й лунатиме, аж поки світ живий.

61] Мій друг, що дружби з долею не має,
62] На прикрому безлюдному горбі
63] Дорогу втратив і в страху вмирає.

64] Боюсь, щоб не накоїв зла собі,
65] Щоб з поміччю, бува, не опізнитись, —
66] За нього, чула, й небо у журбі.

67] Іди, щоб там найшвидше опинитись
68] І мудрим словом стань його втішать;
69] Мені з турбот допоможи звільнитись.

70] Я — Беатріче, я кажу рушать,
71] Прийшла я з місць, куди вернутись хочу,
72] Любов мені звеліла це сказать.

73] Я піднесу тобі хвалу пророчу,
74] Як стану перед Господом святим".
75] Замовкла, й мову я почав урочу:

76] "О пані благосна, єдина, з ким
77] Наш людський рід всі перевищив твори,
78] Які під небом зібрані низьким!

79] Так уподобав я наказ твій скорий,
80] Що, все здійснивши б, думав, що не встиг, —
81] І зайвими були б його повтори.

82] Але скажи, це хто тобі поміг
83] У глиб землі без остраху пускатись,
84] Звідкіль усяк тікав би скільки міг".

85] "Щоб міг за словом довго не шукатись, —
86] Сказала, — стисло відповім одне,
87] Чом не боюся я сюди спускатись.

88] Того боятись треба, головне,
89] Що позбавля когось життя й спокою, —
90] Все ж інше анікому не страшне.

91] Ласкавий Бог створив мене такою,
92] Що ваша скорб повз мене промина,
93] Що я — поза пожежею яркою.

94] Та в небі благородна є жона;
95] Того жалівши, хто підпав блуканням,
96] Вмолила Вишнього Суддю вона,

97] Звернулась до Лючії із благанням,
98] Сказавши: "На людину ту малу
99] Ти зглянься й огорни її сіянням".

100] Знайшла мене Лючія, ворог злу,
101] Де ми сиділи з древньою Рахіллю,
102] Й сказала: "Справжню Богові хвалу

103] Знось, Беатріче, і зарадь зусиллю
104] Того, хто любить так, що став на згин,
105] Піднявшись вище над людською цвіллю!

106] Чи ти не чуєш, як там стогне він?
107] Чи ти не бачиш, як зо смертю б'ється
108] Між хвиль, грізніших од морських пучин?"

109] Ніхто на світі палко так не рветься
110] До радості і не тікає бід,
111] Як я, зачувши, як те слово ллється.

112] Прийшла звідтіль, де сяє небозвід
113] Я, пісні ввірившись твоїй урочій,
114] Яка вславля тебе й слухацький рід".

115] Сказавши так, звела на мене очі,
116] Де сльози струменіли в чистоті,
117] І я стежки знайшов якнайкоротші.

118] Прибув до тебе на прохання ті
119] І врятував од звіра, що з'явився
120] Тобі на цій великій висоті.

121] Та що тобі? Чого, чого спинився?
122] Чого на серці підлий страх тяжкий?
123] Чого в тобі сміливий дух смутився?

124] І це тоді, коли святі жінки
125] У небі втрьох клопочуться про тебе,
126] Я ж блага обіцяю дар такий?"

127] Мов квіт, в нічнім морозі, як в погребі,
128] Побитий, похиляє вниз чоло
129] Й знов оживає у ранковім небі,

130] Так я відчув, що стомлення спливло,
131] І вигукнув із серцем посмутнілим,
132] Мов той, до кого звільнення прийшло:

133] "О преблага, з якою став я смілим,
134] І ґречний ти, що зразу ж поспішив
135] І підійшов до мене з словом милим,

136] Ти так мені бажання прищепив
137] Рушати краєм тим жахним, немирним,
138] Що до своїх вернувсь я перших слів.

139] Іди ж, пойнятий захватом надмірним,
140] Ти — проводир, ти — пан, учитель — ти".
141] Сказав я й слідом за поетом мирним

142] Ступив на шлях лісистий і крутий.

ПІСНЯ ТРЕТЯ
1] "Крізь мене йдуть до міста мук найтяжчих,
2] Крізь мене йдуть до мучень і заков,
3] Крізь мене йдуть між поколінь пропащих.

4] Суд правий вів творця моїх будов:
5] Звели мене Могуття, що все родить,
6] Найвища Мудрість і Першолюбов.

7] Лиш після мене світ став брами зводить.
8] Ніщо не вічне, я ж на всі віки.
9] Лишайте сподівання всі, хто входить".

10] Із чорних літер напис я такий
11] Побачив на вершку хмурної брами
12] Й сказав: "Учителю, о жах який!"

13] І він, немов господар над думками:
14] "Лишатись легкодухість має тут,
15] І має вмерти дрож перед страхами.

16] Як обіцяв я, ми прийшли в той кут,
17] Де скорбні тіні можеш ти уздріти,
18] Що розуму збулись блаженних пут".

19] Він руку дав мені, і я зогрітий
20] Був усміхом спокійного лиця, —
21] Й повів у глиб, у таїну повитий.

22] Такі зітхання й лемент без кінця
23] Почулись у беззорянім склепінні,
24] Що струмом сліз облився раптом я.

25] Усі наріччя, мови старовинні,
26] Репетувань і ремствувань слова
27] У плесках рук, у вигуках, хрипінні, —

28] Зливались в гамір, що завжди трива
29] У цьому місці, крутячись всечасно,
30] Немов пісок, що вихор порива.

31] Мені тоді зробилося так жасно,
32] Що мовив: "Волю ти мою вволи,
33] Скажи, хто мучиться отак злощасно?"

34] І він: "На животіння це прийшли
35] Ті, що зірок, мізерні, не хапали,
36] Жили собі без гани, без хвали.

37] А поряд — ангели, що з висі впали
38] Ті, недостойні, і не вороги,
39] Й не слуги Божі, лиш за себе дбали,

40] Щоб вигляд не темнився дорогий,
41] їх з неба гнано, пекло ж браму стисло,
42] Щоб гріх не вихваляв свої борги".

43] І я: "Учителю, що там нависло
44] Й над нами закрутило круговерть?"
45] Він одповів: "Про це скажу я стисло:

46] Вони вже не надіються на смерть
47] І так ненавидять роки пропалі,
48] Що чорні заздрощі їх повнять вщерть.

49] Ніхто за них не згадує в печалі,
50] І Ласка, й Суд їх зневажають так,
51] Що й ти не говори, поглянь і — далі!"

52] Я, зиркнувши, побачив: в небі знак
53] Летів, кружляючи, і зупиниться,
54] Як видалось мені, не міг ніяк.

55] За ним така неслася плетениця
56] Померлих душ, що я й не уявляв,
57] Як стільки встигло смерті причаститься.

58] По тому, як вже декого впізнав,
59] Побачив я того з нероб неплідних,
60] Хто зрікся, страхопуд, великих справ.

61] Я зразу ж зрозумів, що бачу бідних
62] Перед собою неярких нікчем,
63] І Богу, й ворогам його огидних.

64] Вони, з яких ніхто не жив живцем,
65] Тут прудко бігли, всі в укусах, голі,
66] Над ними ж — оси й ґедзі тьмою тем.

67] Поривши лиця, кров стікала долі,
68] Усуміш із слізьми на ґрунт масний,
69] Де жовті черви кублились поволі.

70] Поглянув далі, й натовп голосний
71] Побачив я край буйного потоку
72] Й спитав: "Учителю, ти поясни,

73] Щоб знав я, чом вони із цього боку
74] На той всі прагнуть перейти мерщій,
75] Як бачу, хоч у тьмі й не видно оку".

76] І він мені: "Одвіт почуєш мій,
77] Коли зупинимо свої ми кроки
78] На Ахероновій косі журній".

79] Стараючись не завдавать мороки
80] І волю дати боячись словам,
81] Я мовчки йшов на край ріки широкий.

82] І човен ми побачили, а там
83] Почварний дід, роззявивши пащеку,
84] Горлав: "Ой горе, злобні душі, вам!

85] Вже годі мріять про зорю далеку,
86] Я тут, з човном, щоб вас перевезти
87] У вічний морок, в холоднечу, в спеку!

88] А ти, живий, од мертвих геть коти
89] Назад, де скоро вже розквітне травень! —
90] Та, бачивши, що я не хочу йти,

91] Додав таке: — Ти краще іншу гавань
92] І легший човен зразу обирай;
93] Моє судно важке тобі для плавань".

94] І вождь йому: "Хароне, не займай!
95] Так хочуть там, де все зробити можуть
96] Чого захочуть.
1 2 3 4 5 6 7
загрузка...