Хіба що б'ємо
800] Себе в груди та в скроні, й тільки на це
Ще спроможні ми… Трої нема вже, нема…
А тепер — і тебе… Де ж то горе таке,
Що на нас ще не впало і нам не дає
Зазирнути в безодню нещастя?..
СТАСИМ ДРУГИЙ
ХОР
Строфа І
Омитої морем навкруг
Землі, годувальниці бджіл, —
Саламіна — володарю, о Теламоне,
Острова, що до священних
Схилів близький; там уперше
810] Сизу оливкову гілку явила Афіна —
Неба вінець, її міста блискучого
Славну оздобу.
З луконосцем ти, сином Алкмени, прийшов,
З ним рівняючись мужністю,
Щоб Іліон, Іліон наш повергнути в прах, —
Ти, хто в цей край ще давніше прибув із Еллади.
Антистрофа І
Із цвітом Еллади Геракл,
Що в гнів через коней упав,
До швидкоплинних вод Сімоента
820] Судна пригнав морехідні;
Стріли дістав з них і лук, що ніколи не хибив —
Лаомедонтову смерть. І споруджені
Фебом твердині,
Багряніючи, впали. Троянські поля
Стали пусткою голою.
Двічі, у приступах двох кровожерливий спис
Вежі дарданські валив і рівняв із землею. [224]
Строфа II
Дарма ти, Лаомедонта сину,
830] 3 келихом золотосяйним
Мов не ступаєш — пливеш,
Зевсу підносячи вина,
Найсолодшій службі радий:
В полум'ї гине земля твоя батьківська,
Схлипує берег морський —
Як часом птах над гніздом
Кличе пташат розпачливо,
Так і тут: хто кличе жінку,
Хто — дітей, хто — неньку сиву.
840] Ні купалень твоїх рясноросих,
Ні бігових доріжок —
Пішло все прахом! Лиш ти цвітеш,
Ніжнолиций, при Зевсі престольному,
А Пріамову землю спустошив
Еллін-списоборець.
Антистрофа II
Колись ти, Еросе, з волі безсмертних
Гостем дарданців бувавши,
Величі Трої додав —
Нас поріднив із богами.
850] Та про Зевса я помовчу —
З сорому… Нині ж Зорі яснокрилої
Сяйво — розрада людей —
Землі страшну долю зрить,
Чує важке падіння веж.
Хоч відсіль, із того краю,
Мужа — красеня-троянця —
Повезла собі Рожевокрила
Повозом злотокутим
До спалень, зорями всіяних —
860] На велику надію вітчизні всій,
Та любов небожителів нині
Згаснула для Трої
ЕПІСОДІЙ ЧЕТВЕРТИЙ
У супроводі воїнів на сцену входить Менелай.
МЕНЕЛАЙ
О сонцесяйна днино, що до рук моїх
Мою жону ти віддаси, облудницю —
Єлену! Ось я, Менелай, прибув сюди
З ахейським військом, у трудах натомлений.
Та я на Трою не заради жінки йшов, [225]
Як то гадають, — гостя віроломного,
Що звів мені дружину, я скарать хотів.
870] Хвала богам, крадій той поплатився вже,
Упала й Троя під списами еллінів.
Ото прийшов я врешті по лаконянку —
Не дуже то приємно на ім'я назвать
Колишню жінку — разом з полонянками,
Що взяті в Трої, тут десь у шатрі вона.
Всі ті, хто списом у боях вернув її,
Веліли, щоб я підлу чи на місці вбив,
А чи одправив, як не вб'ю, до Аргосу.
Отож Єлену в Трої не каратиму —
880] Нехай судном на землю нашу еллінську
її доставлять. Щойно там убить велю —
У жертву друзям, що лягли в краю чужім.
Ідіть же, слуги, і з намету виведіть
Негідницю, вхопивши за сплямовану
Кровопролиттям гриву. Хай вітрець подме
Попутній — ми в Елладу з нею рушимо.
ГЕКАБА
(звівши до неба руки)
О ти, хто держиш землю й маєш трон на ній,
Незрозумілий Зевсе, хто б ти там не був —
Природи необхідність, а чи ум людський —
890] Тебе шаную: хоч твій шлях — невидимий,
Ти справедливо правиш смертних долею.
МЕНЕЛАЙ
Ти так незвично до богів звертаєшся?..
ГЕКАБА
Похвально, Менелаю, що ти жінку вб'єш.
Гляди, щоб лиш любов'ю не взяла тебе:
До себе вічі всіх мужів приковує,
Міста руйнує, житла палить, звабниця.
Це я і ти посвідчиш, як і жертви всі.
Слуги виводять із намету Єлену.
ЄЛЕНА
Початок, Менелаю, нажахав мене,
Й не марно: впали слуги й з твого розказу
900] Насильно із намету потягли мене.
Хоч ти, як бачу, геть жону зненавидів,
Але спитати хочу, як там елліни
Рішили повестися із життям моїм?
МЕНЕЛАЙ
А що рішати? Військо віддало тебе
Мені, хто має вбити свою кривдницю. [226]
ЄЛЕНА
А можна мовить слово й довести усім,
Що, коли вмру я, то — несправедливо вмру?
МЕНЕЛАЙ
Не мудрувати я прийшов, а вбить тебе.
ГЕКАБА
Хай мовить, Менелаю. Не вмирати ж їй,
910] Не висловившись. Потім і мені дозволь
Одповісти їй. Як вона нашкодила
Троянцям, ти не знаєш. Скажу коротко
Про все — і кари не мине злочинниця.
МЕНЕЛАЙ
Даремна трата часу. Та нехай вже там
Говорить. Щоб лиш знала: я цю поступку
Не їй роблю — тобі я ласку виявив.
ЄЛЕНА
Чи добре, чи погано говоритиму, —
Як ворога, ти, певно, й не послухаєш.
Та я, твої можливі звинувачення
920] Завбачивши, одразу ж відповім на них,
Тоді вже поміркую, хто з нас варт чого.
(Вказуючи на Гекабу).
Початком бід, гадаю, стала жінка ця,
Що повила Паріса. Потім старець той
Мене прирік і Трою, бо дитя зберіг —
Паріса — що приснився згубним факелом.
Послухай же, що далі відбувалося:
Для трьох богинь потому він суддею став.
Паллада обіцяла, що Елладу всю,
Очоливши фрігійців, завоює він.
930] А Гера, якщо б їй дісталось яблуко, —
Віддати владу і в Європі, й в Азії.
Кіпріда ж, мою вроду вихваляючи, —
Мене пообіцяла, тільки б їй вдалось
Узяти верх. Що далі — поміркуй лишень:
Перемогла Кіпріда. Й на добро пішов
Мій шлюб Елладі: варвар не скорив її —
Уникнула і рабства, й самовладника.
Еллада скористала, я — загинула:
Мене ж бо справді через вроду продано,
940] Й за що б вінець мав бути — лиш ганьба за ц
Найголовніше, скажеш ти, замовчую:
Чому твій дім я залишила потайки.
Богиню залучивши — й неабияку! —
Прийшов лихий мій демон (називай його
Чи Александром, чи Парісом — байдуже),
Так ось (хіба так роблять?) ти на Кріт тоді [227]
Судном майнув із Спарти, безсоромнику!
Тепер себе вже, не тебе, питатиму:
З якими ж то думками за поріг ішла
950] Із гостем, я, вітчизни, дому зрадниця?
Кіпріду звинувачуй, будь могутніший,
Ніж Зевс. А він же, хай владар богів усіх, —
Слугує цій богині. Тож пробач мені.
І ще ось гарне б мав ти звинувачення:
Як Александр загинув і в Аїд зійшов,
Мені, що шлюбом не була вже зв'язана,
З ахейцями годилось, Трою кинувши,
Пливти. Я поривалась. Це посвідчили б
Дозорці, що на мурі, й замків стражники:
960] Не раз мене ловили, як із веж стрімких
Я по мотузці крадькома спускалася.
А муж новий мій, Деїфоб, завів мене
В свій дім, фракійців не спитавши, силою.
Отож чи справедливо, муже, вб'єш мене,
Лише за те, що я насильство звідала?
Моя краса не пальму принесла мені —
Гірку неволю. Ти богів долати взявсь?
Хіба щось може бути безрозсуднішим?
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
(до Гекаби)
Вітчизну й рід наш захисти, володарко,
970] Приборкай красномовну: гарно річ веде —
Погано чинить. Ось що найжахливіше.
ГЕКАБА
Богинь безсмертних захищу насамперед —
Облудність її мови зараз виявлю.
Не думаю, щоб Геру й доньку Зевсову —
Палладу-діву вже аж так затьмарило,
Щоб та могла продати Аргос варварам,
А ця — Афіни слугувать їм змусила.
Та й смішно, щоб на Іду для змагань пустих
Богині ті зійшлися. Що ж то Гері так
980] Заважило на вроді? Може, інший хтось
Подобавсь їй, од Зевса знаменитіший?
А чи Афіні, що сама в отця свого
Дівоцтва попросила й шлюбом нехтує,
Запраглось мужа? Не роби ж дурними їх,
Приховуючи блуд свій: чи повірить хто?
А що Кіпріда в Менелаїв дім прийшла
Із моїм сином — найсмішніша вигадка:
Хіба ж їй важко, з неба не спускаючись,
Тебе, та й всі Амікли, в Іліон послать?
990] Мій син був дійсно вроди незрівнянної,
Кіпрідою ж сама ти стала, вгледівши
Цю вроду. Весь дурман од Афродіти йде, [228]
Чи Афросіни (саме так слід зватись їй).
Його в чужинськім одязі побачивши,
Всього у злоті, ти взялася пристрастю,
Не дуже, бач, велося тобі в Аргосі,
Гадала: кину Спарту, й там, де золото
Пливе рікою, у краю фрігійському,
Порозкошую вволю: Менелаїв дім
1000] Уже був надто вбогий як на розмах твій.
Ти кажеш: син мій силоміццю взяв тебе.
А хто відчув це в Спарті? Чи гукнула ти
Когось на поміч? Хоч і Кастор, юний ще,
Не між зірками з братом — побіч тебе жив.
Та ось ти — в Трої. І відразу вслід тобі —
Аргів'яни завзяті. В хід списи пішли.
Сприяла в битві доля Менелаєві —
Його ти й вихваляла, щоб мій син терпів
Од грізного в любові супротивника.
1010] Щастило Трої — з мужа насміхалася.
Дороговказом був для тебе випадок:
Йому, а не чесноті, догоджала ти.
Спускалась, кажеш, на мотузці з веж оцих,
Мовляв, жила насильно, проти волі, тут.
Тебе спіймав хтось, коли шнур чіпляла ти,
Меча гострила?.. Саме це б належало
Жоні робити, вірній мужу першому.
Ще ж я тебе благала, примовляючи
Не раз: "Покинь нас, дочко! Інших жон собі
1020] Сини мої приглянуть. Я тайком тебе
До кораблів спроваджу: швидше б мир зайшов
Між еллінами й нами!" — Ти кривилася:
Бо де ще, як не в домі Александровім,
Так потурають примхам, ницьма падають?
Ось цим ти й дорожила. А тепер ото
Виходиш, нарядившись, і повітрям цим,
Що й муж твій, нечестива, смієш дихати!
А мала б у ряднині йти покірливо,
Тремтливо, обголивши кляту голову,
1030] І скромній випадало б, не зухвалій буть,
Коли вже стільки горя спричинила всім.
Так ось же, Менелаю, моїх слів вінець:
Добро зроби Елладі: вбий злочинницю,
Як і годиться, — все жіноцтво матиме
Закон: за зраду мужа смерть належиться.
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Вшануй і предків, і свій дім, володарю, —
Скарай дружину. Не дозволь, щоб еллінів
За м'якосердих мали. Стійкість вияви!
МЕНЕЛАЙ
Однакова в нас думка: так, жона моя [229]
1040] Не з примусу — охоче дім мій кинула,
Чужого ложа спрагла. А Кіпріда тут —
Для красного слівця лиш. Хай поб'ють тебе
Камінням. Довгих мук завдавши еллінам,
Загинеш миттю. Знай, як мужа кривдити!
ЄЛЕНА
Молю, до ніг припавши: не вбивай мене —
Боги — не я тут завинила. Змилуйся!..
ГЕКАБА
Не зрадь тих друзів, що з-за неї згинули,
За них прошу, а також — за дітей своїх.
МЕНЕЛАЙ
Лиши, стара, ті просьби; все тут рішено:
1050] Велю ось слугам, щоб уже вели її
До корабля — в Елладу морем вирушить.
ГЕКАБА
Лиш ти на цьому ж кораблі плисти не смій.
МЕНЕЛАЙ
А що? Чи важча стала, ніж колись була?
ГЕКАБА
Не є коханцем, хто б весь час жаги не чув,
Куди б лишень кохана не звернулася.
МЕНЕЛАЙ
По-твоєму хай буде. На судно моє
Вона не ступить. Ти незле дораджуєш.
Прибуде в Аргос — по заслузі підлою
Загине смертю, підла, щоб жінкам усім
1060] Про цноту нагадати. Хай нелегко це,
Одначе покарання вселить в інших страх,
Котрі й від неї гірші, глузд поверне їм.
СТАСИМ ТРЕТІЙ
ХОР
Строфа І
Ти ж і храм Іліонський свій,
І вівтар запашний віддав,
Зевсе, збройним ахейцям!..
Щедрих жертв очисний вогонь,
Мирри дим, що струмить в ефір,
І Пергам небосяжний,
І схили Іди, густо вповиті плющем,
1070] Що п'є вологу з крижаних струмків, [230]
І ту, що перший в неї промінь б'є,
Скелю стрімку — світосяйну блаженних оселю.
Антистрофа І
Ні дарів, ні впродовж ночей
Танців радісних, гомінких,
Що вславляють безсмертних.
Ні зображень із золота,
Ні дванадцять божественних
Місяців повнолицих.
Чи ти, владарю, бачиш? Чи бачиш ти
1080] 3 престолу понадхмарного свого,
Як гине місто наше — все дотла
Згубний вогонь, охопивши його, пожирає.
Строфа II
Мужу, супутнику мій!
Блукаєш десь тінню нині,
Неомитий, непохоронений!..
Мене ж на веслах-крилах
Судно переправить
До Аргосу, славного кіньми,
Де височать до неба
1090] КІКЛОПОВІ СТІНИ…
При брамі діти — юрба тремка,
Ковтаючи сльози, кричать-ячать:
Мамо, глянь! Нас везуть
Від очей твоїх ахейці
Ген на темних кораблях,
Веслами хвилю пінять, —
Чи на Саламін священний,
Чи до Істму, де двох морів
Хвиля бурлить, де ворота
1100] До Пелопового краю.
Антистрофа II
Там, серед безкраю вод,
Нехай в корабель Менелаїв
Блискавичним огнем з обох рук метне
З-за хмари Зевс Каратель!
Мене з Іліону,
Залиту сльозами, в Елладу
Женуть із вітчизни — в рабство.
А Зевсова донька —
Хизується дзеркальцем золотим,
1110] Дівочою втіхою… Хай же ввік
Не побачить Менелай [231]
Ні лаконських нив, ні дому,
Ні Пітани, де блищить
Храм міднобрамний Паллади, —
Як повернеться з тією,
Що на сором Елладі всій
Взяв за жону й на загибель
Для стрімкого Сімоента!..
ЕКСОД
Входить Талфібій; слуги вносять тіло Астіанакта.
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Ось нові до нових долучаються бід,
1120] Що посіли наш край.