Вважай її щасливою.
ГЕКАБА
Що я чую?.. Виходить, живе ще вона?
ТАЛФІБІЙ
Такий їй жереб випав — бід позбутися.
ГЕКАБА
А що спіткало, скажи,
270] Андромаху нещасну,
Ту, що за Ректором мідянопанцирним?
ТАЛФІБІЙ
І цю, як дар окремий, взяв Ахілла син.
ГЕКАБА
Кому ж то я мушу служить,
Що голову вниз хилю
І не ступлю, стара, й кроку без палиці?
ТАЛФІБІЙ
Володарю Ітаки — Одіссеєві.
ГЕКАБА
Гай-гай!..
Бий голову обстрижену!
Нігтями ріж, до крові зранюй лиця!
280] Нещасна я!..
Нечестивцю тому, облуді
Слугувать мушу —
Права зневажнику, змію лукавому,
Що геть усе перекручувати звик,
Управний в брехні, двоязикий,
Рад ворожнечею дружбу затруювать?..
Оплакуйте, гроянки,
Мене, бездольну! Пропала я! [209]
Мій жереб серед жеребів —
290] Найнещасливіший!..
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Вже знаєш ти про себе. А мені за ким
В Ахею чи в Елладу, полонянці, йти?
ТАЛФІБІЙ
(не відповідаючи)
Гей, хто там, слуги! Час Кассандру вивести,
І то чимшвидше, хай до рук володарю
Віддам її найперше; далі й інших всіх,
Як випав жереб, одпроваджу власникам.
(Дивиться на намет).
А що ж то із намету валить дим густий?
Троянки щось там палять усередині,
Коли негайно з цього краю треба їм
300] Рушати в Аргос. Чи в огні задумали
З собою покінчити? Й не дивуюся:
Для вільного неволя — гірш загибелі.
Та відчиніть же! Щоб не звинуватив хто,
Що їм поміг я, а нашкодив — еллінам.
ГЕКАБА
Яка пожежа? Що ти? То дочка моя,
Кассандра, повна шалу поспіша сюди.
Вбігає Кассандра з пломеніючим факелом.
КАССАНДРА
Строфа
Світла-но, світла дай!..
Вище!.. Сюди світи!..
Ось так… Ось так!..
310] Хай заясніє храм!
Гіменею, володарю мій!
Ось він, щасливий жених!
Щастя й мене, молоду, —
Ложе владарське — жде!
До шлюбу стану в Аргосі,
Гіменею, володарю мій!
І поки, ненько, тужно голосячи,
Ти і за батьком тут,
І за вітчизною,
320] Що мила серцю, сльози ллєш, —
То я, святкуючи свій шлюб,
Вогні свічу весільні,
Хай блиск ген — до зір б'є
На твою, Гіменею, честь!
Ще й ти світлом осяй, Гекато нічна, [210]
Як і годиться,
Діви чистої ложе!
Антистрофа
Вище ногою змах!
Вихором хор веди!
330] Евой! Евой!..
Як у щасливі дні,
Коли славний мій батько ще жив.
Танцем священним цим,
Фебе, ти сам покеруй!
Я — послужу тобі
У храмі, лавром вінчанім,
Гіменею, володарю мій!
Танцюй же, мати! Землю стопою в лад
Легко вдаряючи,
340] Слідом за мною ти
У мірнім танці вихиляйсь.
Гукайте ж: Гіменею, гей!
Вітайте наречену,
Хвалу їй співайте.
Ви ж, дівчата-фрігіянки
Святково вбрані! Прославте того,
З ким мені доля
Нині побратись веліла.
ХОР
Не думаєш, владарко, зупинить її,
350] Шалену? Ще в ахейський табір кинеться!
ГЕКАБА
Вогнем своїм, Гефесте, дні весільні ти
Освітлюєш, а нині — радше похорон.
Такі були надії!.. Ой, не думалось,
Що під аргоським списом, полонянкою,
Колись ітимеш заміж, моя доненько!..
Віддай мені свій факел: не несеш його —
Наосліп ринеш; як була нестямною —
Такою, бачу, все ще залишаєшся.
Внесіть же смолоскипи! Не до співу тут
360] Весільного, троянки, — слізьми вмийтеся!
КАССАНДРА
Перемогла я, ненько! Тож чоло моє
Вінчай і шлюбом утішайсь володарським!
Веди ж мене, а раптом опиратимусь —
Жени. Коли на небі Локсій є-таки,
То вождь ахейців, Агамемнон, матиме
Жону ще гіршу, ніж Єлена-зрадниця.
Уб'ю зухвальця, розметаю дім його, [211]
За батька й за братів своїх помстившися.
Про інше змовчу: про топір, що з розмаху
370] Мені вженеться в шию, й не мені лише;
Про вбивство неньки — мого шлюбу наслідок,
Про рід Атрея, що безслідно згине весь…
Додам, що Трої більше щастя випало,
Аніж ахейцям, — не настільки шал мене
Вповив, щоб я в прийдешнє не проглянула, —
Через одну лиш жінку, через хіть її,
Через Єлену — стількома пожертвувать!..
А вождь — і де ж той розум? — за ненависне
Віддав щонаймиліше: дітьми, затишком
380] Він брату поступився — через жінку ту,
Яка себе так радо дала викрасти!..
На берегах Скамандра свою смерть вони
Знайшли — не в обороні краю рідного,
Твердинь високовежних. їх Арес побив —
І діток не побачать; тіла саваном
їм не обгорнуть жони — у землі чужій
Лежать. Та й на вітчизні не відрадніше:
Ті — вдовами померли; ці — самотні вже,
Хоч і ростили діток; над могилкою
390] Узлити кров жертовну буде нікому.
Хвали такої справді заслужив похід.
А про гидке помовчу; красномовності
В ганебній речі муза хай не дасть мені.
Троянці ж — світ не знає слави вищої —
Померли за вітчизну. Списом пройнятих
Відносили додому друзі мертвими:
Оплаканих своїми, як і слід було,
Земля їх окривала рідна, батьківська.
А ті з фрігійців, що в бою не впали ще,
400] Весь час бували дома — з дітьми, жонами,
Чого ахейський воїн був позбавлений.
За Ректором сумуєш. А послухай-но:
Як воїн наймужніший в поєдинку впав,
І то через ахейців, що пішли на нас:
Сиділи б дома — спала б мужність Ректора.
Паріс взяв доньку Зевса; якби іншу взяв —
Нікому не відомих мав би родичів.
Отож розумний хай війни сторониться,
А почалась — за край свій хай життя кладе:
410] Такому — слава; сором — боязливому.
Тож ні вітчизни не оплакуй, матінко,
Ні мого шлюбу: всіх, котрі ненависні
Мені й тобі, заміжжям цим я вигублю.
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Своє ж домашнє горе ти на сміх береш,
А віщування, ой, навряд чи сповниться! [212]
ТАЛФІБІЙ
Якби сам Локсій шалом не вразив тебе,
То ти безкарно не могла б вождів моїх
Такими от словами. виряджать відсіль.
Хто славен і розумний лиш в очах людей,
420] Такий нічим не кращий від нікчемного:
Ось той найвищий владар усееллінський,
Атрея син, не іншу, лиш нестямну цю
Облюбував, Кассандру. Хоч і вбогий я,
На шлюб такий нізащо б не погодився.
А ти — я ж бачу: розум твій затьмарений, —
Пускай слова на вітер: земляків хвали,
Клени — аргосців. Але все ж пора тобі
До суден. Гарна пара для володаря!..
А ти, як тільки син Лаерта знак подасть,
430] Гекабо, підеш. Чесній слугуватимеш —
Це скаже кожен, хто на Трою вирушив.
КАССАНДРА
А раб — рабом! Чи ж варто називати їх
Окличниками? Весь же люд ненавидить
Підручного державців та володарів!
Сказав ти ось, що мати в Одіссеїв дім
Рабинею увійде. Як же ж буть тоді
З пророцтвом Феба? Тут їй вмерти суджено.
Промовчу вже про інше: сором мовити.
Нещасний! Він не знає, що то жде його!
440] Мої і всіх фрігійців муки золотом
Назве: додавши до десятка ще один
Десяток років, сам додому вернеться.
Та перед тим — Харібда буде спінена
Між скель; Кіклоп, що м'ясо їсть невареним
У диких горах; Кірка — на свиней вона
Мандрівців обертає; лютий моря гнів;
Звабливий лотос; ще телиці сонячні,
Що так неждано голос подадуть колись
Гіркий для Одіссея… Скажу коротко:
450] Живим в Аїд подасться; хвиль уникнувши,
Застане в своїм домі безліч бід нових.
Але що про Одіссея довго тут розводжуся?
Ну, йдемо! Спішу в Аїді шлюб узяти з женихом.
Злу людину — зле схоронять: не при дні — вночі тебе
Вожака данайців, кинуть — що ж то з тих твоїх пишнот?
І мене на той же паділ — труп оголений — жбурнуть,
Де потік бурлить похмурий, при могилі жениха,
Щоб голодний ворон очі жриці Фебовій склював.
О стрічки мої пророчі, наймилішого з богів
460] Дар солодкий! Свят чудових більш мені не святкувать.
Я зриваю вас — прощайте! — поки тіло чисте ще, —
З вітром хай летять до тебе, віщувань володарю! [213]
Де судно вождя? Куди я, полонянка, маю йти?
Вже тобі не доведеться ждать на подув ходовий:
Ти ж одну із трьох Еріній з цього краю повезеш!
Прощавай же, моя ненько! Сліз не лий. О краю мій!
О брати, що під землею! Найдорожчий батьку наш!
Скоро стрінемось: між мертвих — переможниця з'явлюсь,
Розметавши дім Атрідів, що зігнали з світу нас.
Талфібій відводить Кассандру.
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
470] Гей ви, хто при Гекабі! Чи не бачите?
Старенька он безмовно на землі лежить.
Не подасте руки їй? Так і кинете,
Лінуючись? Не стійте ж, підніміть її!
ГЕКАБА
Лишіть мене! Немиле — хоч ви що робіть —
Немилим буде. Хто б не похиливсь під тим,
Що я терплю, терпіла й ще терпітиму?
Боги! — поганих закликаю спільників —
Та вже так повелося, що благати вас
Усяк спішить, як тільки лихо трапиться.
480] Про щастя своє спершу пару слів скажу,
Бо це мені, нещасній, співчуття додасть.
Володарка — пішла я за володаря
І діток незрівнянних привела йому,
Не так числом їх горда — благородністю.
Такими ні троянка не похвалиться,
Ні еллінка, ні інша — із країв чужих.
їх — бачила я — спис повергнув еллінський,
На їх могилі я обстригла голову.
Й Пріама-батька, не переказ чуючи,
490] Оплакала я: впав він на очах моїх,
Скривавлений, при вівтарі Хранителя;
Упала й Троя. Виплекала й дочок я,
Щоб женихам найкращим були парами, —
Для чужини плекала: одірвали їх
Від неньки; не надіюсь, що мене колись
Побачать, та й мені вже їх не бачити!
І ще ось наостанку — всіх нещасть вінець:
В Елладу, сива служка, попливу тепер…
Усе, що старшій жінці аж ніяк не йде,
500] На плечі мої звалять: чи замків дверних
Я пильнувати буду — мати Гектора,
Чи хліб пекти. Не в постіль, гідну владарки,
До сну лиш на долівку голу кластимусь,
А під боки зболілі підкладатиму
Старого лаття. Було щастя — сором жде.
О горе! Через жінку, через шлюб один
Я стільки настраждалась і страждатиму!
Кассандро, доню! Шал з богами ділячи, [214]
За дівування платиш, ой, як дорого!..
510] А Поліксена… Де ти, безталаннице?..
Ні доні побіч, ані сина жодного,
Хоча було їх стільки, хто б підняв мене.
А втім, навіщо?.. Чи на щось надіюся?..
Спрямуйте ж мої стопи, вже невільницькі,
Недавно — ніжні, Троя б це посвідчила,
Спрямуйте-но до кручі: там, наплакавшись,
У прірву кинусь… Хоч би як велось кому —
Поки не вмер, — не майте за щасливого.
СТАСИМ ПЕРШИЙ
ХОР
Строфа
Про Іліон мені пісню,
520] Музо, нову нашепчи,
Пісню, сповнену сліз,
Виснуй з серця, жалобну —
Співом-зойком озвусь
Нині про Трою.
Ті, що в повозі чотириногому, —
Збройні аргосці — мене
Повергнули в прах, нещасну:
Коня, що бряжчав небосяжно,
Блискучого повен оружжя,
530] При брамі лишив ахеєць.
Тут в один голос гукнув
Люд, що на скелі троянській збивсь:
"Гей, ви, хто стільки зніс трудів!
До Діви, зродженої Зевсом,
Ще цю подобу священну втягніть!"
Із дому всяк тоді спішив —
Дівчата, старці — спів лункий
Бринів, дзвенів — приймали
В місто цей дар підступний.
Антистрофа
540] фрігія вся юрбою
Збіглась до брами, гула:
Збитий з сосен гірських
Зруб — для данайців пастку —
Прагнули всі піднести
Діві безшлюбній —
Тій, що кіньми керує безсмертними.
Линвами зруб обтягли
Й, мов чорний кістяк корабельний, [215]
В камінну пропхали оселю,
550] Де кров із землі проступала,
Й вмістили там — дар Палладі.
Втіхами труд увінчавсь;
Далі прослалася мла нічна,
Лівійська флейта вторила
Фрігійській пісні.