Жовтий туман

Олександр Волков

Переклав з російської МИХАЙЛО ЗЯБЛЮК

ВСТУП

СОН ТРИВАЛІСТЮ В П'ЯТЬ ТИСЯЧОЛІТЬ

Довга вузька ущелина Кругосвітніх гір закінчувалася затишною теплою печерою з високим склепінням, гладкими стінами і рівною долівкою. В найдальшому кутку печери височіло гігантське ложе, і там, на м'якій моховій підстилці, спала глибоким сном жінка велетенського зросту.

Сон її був незвичайним: він тривав десятки віків. Хто ж зумів подолати її, хто і за які лиходійства навіяв на неї чарівний сон?

Щоб дізнатися, як і чому звершилася така дивна подія, полинемо думкою в минуле на кілька тисяч літ, у ту далеку епоху, коли в країні, пізніше названою Чарівною, з'явився могутній чарівник Гуррікап[1].

Це Гуррікап відгородив Чарівну країну від решти світу Великою пустелею й Кругосвітніми горами. Це він наділив тварин і птахів, які водилися в ній, людською мовою, він змусив пекуче літнє сонце сяяти цілий рік над її лісами й полями.

Багато добра зробив Гуррікап для Чарівної країни, і племена маленьких людей, які населяли її, жили весело та щасливо, спокійно займалися мирною працею.

Та ось минула тисяча, а можливо, й дві тисячі літ, і жителів Чарівної країни раз у раз стали обсідати несподівані лиха. То ясного дня налетить на людське селище ураган і потрощить будинки, вбиваючи й калічачи тих, хто не встиг завчасно покинути житло; то повінь затопить прибережне село; то на домашню худобу нападе пошесна хвороба, корови і вівці гинуть десятками.

Заглянувши у свої магічні книги, Гуррікап дізнався, що до Чарівної країни навідалась з Великого світу чаклунка Арахна. Зростом вона сягала Гуррікапу тільки до пояса, але ж сам добрий чарівник торкався головою маківок найвищих дерев. Тому Арахна теж була велетнем, хоча і меншим, десь так ліктів зо тридцять.

Арахна була дуже злою чаклункою. Коли в якийсь день їй не вдавалося комусь накапостити, вона вважала цей день пропащим. Та коли вже приносила кому-небудь нещастя, то реготала так голосно, що аж дерева в близькому гаю колихались і з них осипалися плоди.

Лише до одного з людських племен Арахна ставилась поблажливо — до малочисельного племені гномів, яких вона привела до Чарівної країни із-за гір. Гноми служили чарівниці вірно і віддано, ще їхні пращури заприсягалися їй у цьому. Але якби чародійка образила своїх підданих, то гноми розбіглися б по всій країні, і тоді спробуй знайти їх у густих лісах і високих лугових травах: на зріст вони були з лікоть і вміли навдивовижу спритно ховатися.

Крихітні дідки з довгими сивими бородами й охайні бабусі в білих чепчиках дбали про всі погреби своєї повелительки з надзвичайною ретельністю. Гноми смажили для неї биків і баранів, яких розводили на багатих гірських пасовищах. Пекли пишні паляниці з пшениці, яку вирощували на родючому ґрунті своєї усамітненої долини. З маленьких луків підстрілювали жирних фазанів і куріпок; ткали матерію і фарбували її в синій колір, а потім шили нову мантію, коли одежа чаклунки зношувалася.

За ці неоціненні послуги Арахна віддячувала їм своїм покровительством: заклинання Арахни продовжували їхнє життя до ста п'ятдесяти літ, їхні діти виростали, не знаючи хвороб, їхні стріли вбивали дичину без промаху, а в неводи потрапляла велика риба.

Однак Арахна робила добро з нехіттю і винагороджувала себе тим, що іншим людським племенам влаштовувала всілякі капості. І ось, коли про це довідався Гуррікап, він вирішив знешкодити злу чарівницю. Але як це зробити? Найпростіше, здавалося, вбити чаклунку, стукнувши її по голові багатопудовим кулаком. Та чарівник був такий лагідний, що ніколи нікого не вбивав. Навіть ступаючи по галявині, він навмисне шумів і човгав ногами, і різні там жаби, комашки, тарганчики встигали втекти з-під його величезних чоботищ.

Гуррікапові залишалося одне: надовго приспати Арахну. Він покопався в книзі заклинань і виявив, що найдовший термін зачарованого сну, який можна наслати на злу чарівницю, — п'ять тисяч років.

— Ну що ж, термін підходящий, — в задумі пробурмотів Гуррікап. — Можливо, за цей час вона відвикне чинити зло… Але тут написано, що для успіху чародійства я маю зібрати всю силу волі, а найголовніше — мені треба бути поряд з Арахною, коли я вимовлятиму заклинання, інакше воно не подіє. А це найважче…

Від усіх розвідників — звірів і птахів — Гуррікаи знав, що Арахну заскочити зненацька неможливо. Навколо неї сновигали гноми, вони попереджали свою володарку про найменшу небезпеку. І, крім того, чаклунка вміла набувати подобу, яку тільки захоче. Вона могла перевернутися лисицею чіт пугачем, квітучою яблунею чи сухим пнем. Щоб її зловити, потрібна була неабияка хитрість.

Гуррікап ґрунтовно підготувався до виконання свого задуму. Він вивчив довге й страшне заклинання напам'ять, щоб у потрібний момент не відволікатися і не зиркати по рядках магічної книги. Після цього він покликав на допомогу всіх лісових звірів і птахів. Звірі і птахи охоче відгукнулися на заклик чарівника. Арахна так усім допекла, що вони раді були спекатися злої феї.

У призначений день і годину долину, де було сховище Арахни, оточили незліченні стада всілякої звірини. Прийшли бізони й тури, леви й тигри, гієни, шакали, вовки, борсуки та зайці, миші та пацюки, по гіллях дерев стрибали опосуми, куниці й білки. В небі клекотали зграї орлів, кондорів, яструбів, сокотали сороки, каркали ворони, краяли повітря швидкими крилами ластівки…

Страшенний ґвалт і гамір переповнили довкілля. І все це незліченне воїнство грізно насувалось на сховище Арахни, оточуючи його зусібіч. Вів це воїнство велетень з розкуйовдженими сивими кучерями, з палаючими гнівом очима. Трубним голосом, що перекрив шум його різномовної армії, Гуррікап сповістив:

— Виходь, Арахно! Настав час відповідати за всі скоси і тобою злочини.

Серце чаклунки затремтіло від страху. Спочатку вона сподівалася відсидітися в печері, але зрозуміла, що тут її найлегше схопити.

І вмить з печери вилетів орел, спробував загубитися в орлиній зграї. Дарма! Орли були готові почастувати незваного прибульця такими добрячими ударами лап і крил, що фальшивий орел миттю перекинувся ластівкою, яка загубилася в гущі прудких пташок. Але ті теж ґав не ловили й відразу розпізнали обманщицю.

загрузка...

Арахна не здавалася. Серед мишачого полчища, яке густим килимом вкрило землю, з'явилася ще одна, мабуть, стотисячна миша, але її теж негайно виявили. Дика кішка міцно схопила її кігтями і, задихаючись від радості, уривчасто пронявчала:

— Вона тут! Я тримаю її, повелителю!

Не гаючи ні секунди, Гуррікап став навколішки серед мишей, що кинулись урозтіч, і швидко-швидко прочитав своє заклинання.

І, о диво! На землі на весь свій гігантський зріст розпростерлася чаклунка Арахна. Вона заснула глибоким сном, яким віднині їй судилося проспати п'ятдесят віків!

Чарівник подякував звірам і птахам за дружну допомогу, і ті швидко розсіялися полями й лісами. Гуррікап у задумі стояв над сплячою феєю, і раптом до його слуху долинув слабкий голос. Придивившись, чарівник розгледів гнома, який видерся на груди чаклунки. Сивобородий Антрено звернувся до Гуррікапа:

— Могутній повелителю! Ти приспав нашу володарку, і ми не сміємо чинити наперекір твоїй волі: Арахна справді накоїла багато лиха. Але вона була доброю до нас, і ми не хочемо, щоб шакали й гієни розтягли по шматках її тіло. Дозволь нам відвезти її в печеру і там вартувати, поки не настане час її пробудження!

Гуррікап усміхнувся:

— Ви — добрі маленькі істоти, і я хвалю вас за вашу турботу. Робіть з вашою володаркою, що хочете, я не маю наміру вбивати її, я подбав лише про те, аби вона більше не чинила зла.

Гуррікап попростував до себе в замок, а гноми під керівництвом Антрено взялися за роботу. Незважаючи на маленький зріст, вони були вправними майстрами. Одні з них виготовили довгу колісницю, а інші прибрали кам'яне ложе, яке розміщалося в далекому, найтеплішому і затишному кутку печери, і встелили його товстим шаром свіжого моху.

Потім сотні гномів, немов мурахи, обліпили гігантське тіло сплячої повелительки, з допомогою блоків і важелів звалили його на колісницю, відвезли до печери і з величезними зусиллями вклали на ложе.

Гноми не знали, скільки часу судилося проспати Арахні, і тому влаштували так, що все було готове до пробудження в будь-який момент.

В узголів'ї стояла бочка з водою, яку міняли, аби не псувалася. Через кожні три дні на рожнах засмажували двох биків: адже повелителька прокинеться голодною. Та оскільки м'ясо довго зберігатися не може, гноми з'їдали його самі і негайно готували заміну. В печі завжди були свіжі паляниці.

Словом, коли б не прокинулася чаклунка, вона не могла б поскаржитися на недбальство своїх слуг.

Тим часом покоління гномів змінювали один одного, а зла чаклунка все перебувала в зачарованому сні: Гуррікап не кидав заклинання на вітер.

Раз на сотню літ, коли синя мантія Арахни зношувалася, жінки пряли пряжу, ткали матерію, шили нову мантію, і гноми з великими труднощами надівали її на непритомне тіло чародійки.

А як пильно стежили гноми за чистотою печери! Підлога, стеля й стіни підмітались щоденно, а раз на тиждень їх мили. Комарі, мухи і павуки, які потрапляли в приміщення, знищувалися нещадно, а мишей і пацюків виганяли з ганьбою. Над головою сплячої повелительки було встановлено опахало, і цілу добу черговий страж приводив його в рух, завдяки чому повітря навколо Арахни ніколи не застоювалося, І чи не від цих турбот відданих гномів довгий ланцюг віків пролітав над Арахною непомітно, а вона лежала на м'якому ложі такою ж рум'яною і свіжою, як у той момент, коли її приспав Гуррікап?

З плином століть гноми забули обставини, за яких була приспана фея; їм здавалося, що вона вічно спить у своїй печері чудесним сном і спатиме до кінця світу. Але догляд за нею перетворився на релігійний обряд, і його дотримували дуже суворо. Найменший відступ від нього вважався гріхом і нещадно карався старійшинами.

Час у темній печері ніби зупинився, але не стояв він у Великому світі за Кругосвітніми горами. Людство від кам'яних знарядь перейшло до бронзових, а потім до залізних. Попливли морями вітрильні кораблі. Відгриміли греко-перські війни. Змітаючи все на своєму шляху, пройшли по заляканій Європі римські легіони.

1 2 3 4 5 6 7