Королі боялися, щоб Еллі та її брат не вислизнули з Підземної країни тим же шляхом, яким у ній з'явились.
Наступного дня після того, як діти, мимовільні блукальці, потрапили в Місто Семи Володарів, їм стала відома історія Сонної води. Її розповів літописець Арриго, невисокий худорлявий чоловік середнього віку з розумним обличчям і вдумливим поглядом сірих очей.
Від нього Фред і Еллі довідались, що кілька століть тому королівський ловчий Ортега випадково натрапив на джерело чудодійної води і як Охоронець часу Белліно придумав присипляти королів та їхні почти на час міжцарів'я.
— Це було дуже добре, — казав Арриго приємним м'яким голосом. — Народ годував тільки один королівський двір, а шість інших мирно спочивали в утаємничених спальнях, і не було ніякого клопоту, крім того, щоб оберігати їх від ненажерливих мишей, а їхнє вбрання від молі…
— Ну а що, коли б їх з'їли миші? — лукаво запитала Еллі.
Літописець жахнувся:
— Що ви, що ви? Живих людей?! Вони ж були живі, хоч і спали чарівним сном.
Еллі задумалася, а потім запитала:
— Скажіть, шановний Арриго, а ваш народ не думає над тим, щоб скинути королів і жити без них?
Арриго знову жахнувся:
— Жити без королів?! Та королівську ж владу заснували наші предки! І, крім того, ми присягали!
Еллі і Фред переглянулися. Так, у цих підземних мешканців ще багато поваги до королів і важко її побороти.
Ввечері (тривалість дня в Печері визначалась з допомогою піскового годинника) дітей покликали в Оранжеві палати до короля Барбедо.
Король сидів на троні, його велика лиса голова злегка сяяла при світлі фосфоричних кульок.
— Як вас розмістили, феє Еллі? — запитав Барбедо. — Як годують? Чи нема у вас якихось бажань?
— У нас одне бажання, — відповіла Еллі, — відпустіть нас нагору.
— Це неможливо — мовив Барбедо, — принаймні доти, поки ви не повернете нам Сонну воду.
— Тоді відправте нагору гінця, хай перекаже Страшилі, що ми тут.
— Ні, ми цього не зробимо, — посміхнувся король. — Якщо нагорі довідаються що ви тут, вас спробують визволити, і це може призвести до великих неприємностей.
Еллі й Фред похмуро мовчали. Барбедо благально вів своєї:
— Дорогенька феє, невже вам важко зробити маленьке-малесеньке чаклунство, коли ви здійснили стільки великих справ? Ви прилетіли із зовнішнього світу у Будиночку, що карає, і — крак! крак! — сіли на голову злій чарівниці Гінгемі. Ви перемогли могутню чаклунку Бастінду, володарку чарівних вовків і Летючих Мавп… ("Звичайно, про все це розбазікав королям бридкий Руф Білан", — подумала Еллі). І ви ще запевнятимете нас, що не в змозі повернути Сонну воду?
Всі вмовляння виявилися, однак, марними, і роздратований Барбедо відпустив дітей.
Опинившись у своїй кімнаті, Еллі вирішила:
"Викличу Раміну. Королева мишей — мудра фея, вона дасть мені добру пораду".
Дівчинка подула у срібний свисточок Раміни раз, другий, третій. Ніякого результату. Ще і ще. Нічого. Еллі зрозуміла: чарівність свистка не поширюється на Підземну країну, і маленька фея у мишачій шкірці не змогла з'явитися до своєї великої подруги.
Відтоді дітей майже щодня викликав до себе то один, то інший король, а іноді королі накидалися на бідну дівчинку вдвох, утрьох і навіть учотирьох. І нарешті одного ранку Еллі оголосили, що її запрошують на Велику Раду. Ця звістка викликала в неї панічний настрій, і вона заплакала.
— Послухай, сестричко, — сказав Фред, — а чому б тобі не обдурити їх? Прикинься, що ти згодна спробувати, але невпевнена в успіхові. Вони і цьому радітимуть. Тобі, звичайно, необхідно буде оглянути джерело, ти візьмеш з собою мене і Тотошка, а там нам, можливо, і вдасться втекти.
— Фредді дуже гарно придумав, — сказав Тотошко, — і я рішуче підтримую його план.
Еллі витерла сльози і визнала, що план непоганий.
ВТЕЧА ТОТОШКА
тоячи перед пишним зібранням королів і придворних, Еллі зніяковіло сказала що спробує зробити те що н просять, але побоюється, що в неї нічого не вийде. Слова Еллі викликали бурю радощів Почулися вигуки:
— Нарешті!
— Давно час!
— Хіба в такої могутньої феї не вийде?!
Еллі і Фред вийшли зі зборів зовсім принишклі. Наступного дня до зруйнованого джерела рушила велика експедиція. Вів її король Ментахо. На випадок, якщо Еллі втомиться, взяли ноші. Блискучі кульки на шапках мешканців Печери освітлювали дорогу. Одержав таку кульку на свій берет і Фред Каннінг. Час від часу він знімав берет з голови і з захопленням роздивлявся дивний світильник. Літописець Арриго, якого також залучили до експедиції (він повинен записати в книгу звіт про неї), ступав поруч з Фредом і роз повідав хлопчику, як добуваються фосфоричні кульки.
— Речовину, що світиться, добувають із шерсті Шестилапих, — розповідав Арриго. — Чергову партію стрижуть, хоча звірам це дуже не подобається, і під час обстригання вони ревма ревуть. Настрижену вовну вимочують у великому чані з водою. Коли взяті з чана пробні волосинки вже не світяться в темряві, це означає, що вся речовина, яка світиться, розчинилась у воді.
— А потім що воду випаровують? Так? — здогадався Фред.
— Чиста правда. На дні і по боках у чані осідає кристалічний порошок, схожий на дрібну сіль. Він світиться так яскраво, що натерті ним руки здаються палаючими. Порошок змішують з риб'я чим клеєм і намазують кульки, виточені з твердого дерева. Кульки зберігають здатність світитися протягом століть, і держава тримає їх на суворому обліку.
— Все це дуже цікаво, — сказав Фред. — У вашій країні багато чудового і доброго, тільки з цього мало пуття, поки на вашій шиї сидять королі.
Арриго озирнувся навкруги, чи немає поблизу шпигуна, і шепнув Фредові на вухо:
— А, знаєте, я розмірковував над словами панни Еллі і тепер вважаю, що в них багато правди…
"Ось у нас і з'явився спільник", — радісно подумав хлопчик.
Частину довгого шляху Еллі пронесли на ношах. У Священній печері прибулі побачили сліди копіткої роботи: все було розрито, перекопано.
Еллі стала біля руїн басейну і наказала всім присутнім, крім Фреда й Тотошка, відійти подалі, попередивши, що заклинання, які вона вимовлятиме, можуть зашкодити смертним. Усі з переляку кинулися геть.
Еллі почала говорити, роблячи руками у повітрі дивні жести:
— Втекти при такому нагляді неможливо, але хоч, принаймні, є нагода порозмовляти на самоті, дорогі мої!
І справді, вдень полонених постійно оточували шпигуни, а на ніч усіх трьох відводили в різні кімнати.
Еллі вела далі:
— Комусь із нас треба втекти нагору. Кому? Звичайно, Тотошкові. Нагляд за ним слабший, ніж за нами. І я придумала ось що. Мені вдалося поговорити з Арриго без свідків під тим приводом, що я повинна була з'ясувати деякі подробиці щодо Сонної води. Я довідалася від нього, що післязавтра буде базарний день: рудокопи торгуватимуть з Жуванами. Триста працівників понесуть до торгових воріт підготовлені для обміну товари, і з ними підуть три писарі переписувати закуплене. Серед них буде і Арриго. Він нам співчуває…
— Знаю, знаю, — почав було Фред, але Еллі зразу ж обірвала його, владно махнувши рукою:
— Мовчи, не перебивай моїх заклинань! Ту рабо, фу рабо, ботало, мотало!..
Вона сказала це так голосно, що слова долинули до короля Ментахо і його супутників, і ті боязко позадкували.
— Тотошко, Арриго непомітно віднесе тебе під вбранням і, скориставшись базарною метушнею, випустить нагору. Ну, а там… Там, ти знатимеш, що робити.
— Та будь певна, — поважно відповів песик. — Тото нікого не підводив.
— Знаю, знаю, — всміхнулась Еллі. — Знову почав хвалитися. Потрапиш до Жуванів, вони тебе доставлять у Смарагдове місто, а потім Страшило зі своїми мудрими мізками придумає як нас виручити. — Еллі голосно закінчила: Бумбара, чуфара, скорики морики, пикапу, трикапу, лорики, йорики!.. — І тихо прошепотіла Фреду. — Це чарівні слова Вілліни, але я дуже сумніваюсь, що в мене вони подіють…
Еллі кілька разів обвела руками навколо голови, тричі тупнула ногою і рішуче попрямувала до переляканого натовпу глядачів.
— Ваша величносте! — врочисто звернулась вона до Ментахо. — Я зробила все, що могла. Результат може з'ясуватися тільки через тиждень. Але його може і не бути, — додала вона обережно, — якщо проти моїх чарів повстане сильний підземний дух, розгніваний безглуздим вчинком Руфа Білана.
Еллі із мстивою радістю помітила, як при цих словах зблідло обличчя зрадника, котрий знаходився тут же, в оточенні Ментахо.
— Тоді, — завершила Еллі, — мені доведеться придумувати нові, дієвіші заклинання.
План утечі Тотошка вдався блискуче. Ніхто не помітив, як Арриго перед відходом каравана сховав песика під курткою, і той причаївся там, затамувавши подих. А потім, коли Арриго та інші писарі вночі вийшли з воріт перелічувати й переписувати одержані від Жуванів продукти, літописець відійшов убік і випустив песика.
КІНЕЦЬ ПІДЗЕМНОГО ЦАРСТВА
СТРАШИЛО І ДРОВОРУБ ПОЧИНАЮТЬ ДІЯТИ
увани надзвичайно здивувалися, побачивши Тотошка. Вони радісно розсміялися, і дзвіночки на їхніх голубих капелюхах дружно задзвеніли.
— До нас знову прибилося дивовижне звірятко, супутник Еллі! — кричали вони. — А де ж сама фея Еллі? І де Велетень з-за гір?
— Пробачте, але мені ніколи з вами довго розмовляти, — поважно відповів песик. — Скажу одне: Еллі з братом знемагають у полоні в Підземній країні, і я повинен їх визволити.
Гнітюча новина так приголомшила Жуванів, що вони заплакали, а дзвіночки на капелюхах задзеленчали чомусь весело. Жувани сердито скинули капелюхи, щоб ті своїм дзвоном не заважали плакати, і поклали їх на землю.
Ой, що ж нам робити? невтішно ридали Жувани.
— Припиніть дарма ревіти й скоріше віднесіть мене до Према Кокуса! — наказав Тотошко.
Прем Кокус був правителем Блакитної країни, і його садиба розкинулась неподалік. Кілька молодих прудких Жуванів помчали до правителя, передаючи з рук у руки Тотошка. До світанку вони були вже на місці.
— Мені треба якомога швидше потрапити у Смарагдове місто до Страшила Мудрого, — заявив песик після того, як коротко розповів Кокусу про події в Країні Підземних рудокопів.
Правитель зрозумів усю важливість справи. До нього напередодні прибув швидконогий дерев'яний листоноша, який доставив укази Страшила Мудрого, що стосувалися керівництва Блакитною країною.