Десь опівночі розпочався новий наступ. Солдати Урфіна Джюса підкрадались до муру, тримаючи над головами половинки воріт, знятих на фермах. І тут на них полетіли оберемки палаючої соломи. Дерев'яні солдати вже раз потерпіли від води, бо не знали, що це таке. Про вогонь вони також не мали уявлення: доки Урфін Джюс їх майстрував, він дуже боявся пожежі й навіть не розпалював печі у своєму будинку. Тепер ця обережність обернулась проти нього.
Палаюча солома падала на землю, на щити, якими прикривались дуболоми. А вони з цікавістю споглядали це небачене видовище. Язики вогню у нічній темряві здавались їм дивовижними яскравими квітами, що виростали з надзвичайною швидкістю. Дуболоми й гадки не мали захищатися від вогню. Навпаки, деякі з них простягали до полум'я руки і, не відчуваючи болю, з дурнуватим виглядом спостерігали, як горять у них на кінчиках пальців червоні квіти. Кілька дерев'яних людей вже палали, розповсюджуючи задушливий запах горілої фарби…
Урфін Джюс бачив; його армії загрожує щось жахливіше, аніж пригоди на річці. Але що було діяти? Води поряд не було.
Вихід підказав Гуамоко.
— Закидати землею! — гукнув він розгубленому Урфіну.
Першим до справи взявся Топотун. Збивши з ніг капрала, у котрого горіла голова, ведмідь став гребти землю могутніми лапами і засипати нею полум'я. Потім і самі дуболоми зрозуміли небезпеку й стали сахатися палаючої соломи.
Армія відступила від брами міста з великими втратами. У кількох дуболомів так обгоріли голови, що їх довелося замінити новими. В інших повипадали очі, обгоріли вуха, а багато хто втратив пальці…
— Ех, дуболоми, дуболоми! — зітхав завойовник. — Усім ви гожі: сильні, хоробрі, невтомні… Аби ще розуму хоч трохи більше!
Але чого немає, того немає!
Урфін Джюс зрозумів, що Смарагдове місто можна взяти лише змором. Зрозумів це і Страшило. Він зібрав військову раду, у якій брала участь і Кагги-Карр.
Були висловлені різні думки. Дін Гіор і Фарамант запропонували ще раз звернутися до жителів міста і спробувати умовити їх, щоб вони теж стали на захист своєї свободи. Кагги-Карр вважала, що з цього нічого не вийде, а що робити — не знала.
Страшило думав так напружено, що з голови в нього повилазили голки і шпильки, й вона стала схожа на їжака з металевими колючками. Він сказав:
— Урфін Джюс привів з собою багато солдатів, але вони дерев'яні. Мій друг Дроворуб, правитель країни Мигунів, один. Проте він залізний. Залізо не рубають деревом, а дерево рубають залізом. Отже, залізо міцніше за дерево, і якщо Залізний Дроворуб вчасно прибуде нам на допомогу, він розіб'є дерев'яну армію Урфіна.
— Пр-р-равильно! — погодилась ворона.
Зважаючи на те, що лише Кагги-Карр могла швидко й безпечно досягти повітрям Жовтої країни, її й відправили по допомогу. Вона полетіла швидко, пообіцявши ніде не затримуватись, щоб швидше повернутися з Залізним Дроворубом.
ЗРАДА
инув день, другий.
Захисники пильно охороняли ворота, й Урфін Джюс став нервувати.
І тоді йому спав на думку підступний план, про який не міг здогадатись навіть мудрий Страшило.
Вночі, відійшовши від воріт, Урфін перекинув через мур свого улюбленця, зубатого дерев'яного клоуна, звелівши йому таке:
— Що б там не було, знайди серед городян-зрадника, який відчинив би нам ворота. Пообіцяй йому в нагороду, що я поставлю його своїм головним розпорядником, подарую купу золота, що… Одне слово, обіцяй що завгодно, а потім подивимось.
Дерев'яний клоун, перелетівши через мур, вдало впав на квіткову клумбу. Вибравшись із неї, він, ніби пацюк, почав шастати темними вулицями. У першому будинку, куди він пробрався через прочинені двері, знайшов лише немічного дідугана й бабцю. Це йому не підходило, і він подався далі. З іншого будинку долинули уривки розмови через відчинене вікно.
— Сором… треба було… на допомогу… була б зброя…
Клоун зрозумів, що й це не його клієнти.
Так він поминув чимало будинків, і нарешті з одного з них —"більшого й багатшого — вийшли двоє чоловіків і зупинилися на ґанку.
Перший мовив:
— Ти що, шановний Руфе Білане, й досі сердишся на Страшила?
Другий, низенький гладкий чоловічок з червоним обличчям, сердито відповів:
— Як же я можу помиритися з цим солом'яним опудалом, що поза всякими правами заволоділо троном правителя нашого міста? Якби ж цей самозванець дав мені такий високий пост, який відповів би моєму розуму й заслугам. Так і цього ж не сталося! Я, Руф Білан, маю залишатися в нікчемному чині доглядача двірцевої умивальні? Ганьба!
Коли перший чоловік відкланявся й пішов, господар вже намірився зачинити двері, але в ту мить знизу пропищав якийсь голос:
— Зачекай-но, шановний Руфе Білане! Маю до тебе розмову!
Здивований товстун упустив клоуна в будинок. Той стрибнув на стіл й, озираючись, зашепотів господареві на вухо:
— Я прибув від всемогутнього чарівника Урфіна Джюса. Про його мистецтво можеш зробити висновок, глянувши на мене. Бачиш — він оживив мене, дерев'яну ляльку, а цього не зуміли навіть сестри-чаклунки Гінгема і Бастінда.
— Чого тобі треба? — пробелькотів приголомшений Руф Білан.
— Ти повинен перейти на службу до мого повелителя. Він дасть тобі і владу, й багатство, і все, чого бажаєш.
Руф Білан пообіцяв виконати будь-який наказ нового чарівника. Він перекинув клоуна назад через мур, і той доповів Урфіну, що завдання виконано.
А вранці Руф Білан з'явився до Страшила й заявив, що хоче взяти участь в обороні міста. Цілий день Руф стояв на стіні, кидав каміння й навіть збив з ніг одного з ворожих солдатів. За відвагу й витримку Руф Білан отримав від Страшила похвалу.
Пізно ввечері прийшов Руфів слуга й приніс кошик з харчами та барильце вина. Руф Білан щедро розділив усе це з побратимами. Дін Гіор і Фарамант пили вино, не помічаючи його дивного смаку, а потім заснули безпробудним сном: у вино було домішано сонного порошку.
Руф Білан та його слуга зв'язали Страшила, розібрали барикаду біля воріт, і дерев'яна армія вступила в Смарагдове місто.
Вранці жителі прокинулись від звуку труби, визирнули у вікна й почули, як глашатай, у якому вони впізнали слугу Руфа Білана, оголосив, що віднині Смарагдовим містом правитиме всемогутній Урфін Джюс, котрому всі повинні беззаперечно підкорятися під страхом смертної кари.
Страшило Мудрий у цей час сидів у Палацовій в'язниці. Йому не так було жаль утраченої влади, як мучила думка про те, що його друг Залізний Дроворуб, який мав прибути на допомогу, теж потрапить у полон. І не було ніякої можливості попередити його! Фарамант і Дін Гіор, які теж були ув'язнені в цьому ж підвалі, даремно втішали свого колишнього правителя.
ЗАЛІЗНИЙ ДРОВОРУБ ПОТРАПЛЯЄ В ПОЛОН
аступного дня вулицями міста знову пройшов глашатай. Він оголосив, що хто з жителів Смарагдового міста побажає служити всемогутньому Урфіну Джюсу, буде люб'язно прийнятий ним і одержить посаду при дворі.
Бажаючих виявилося небагато. Крім Руфа Білана, знайшлось лише кілька чоловік такого ж гатунку — найбільш неповажаних у місті людей.
Руф Білан одержав посаду головного державного розпорядника, та коли він нагадав правителеві обіцянку щедро винагородити його золотом, Урфін Джюс дуже здивувався. Очевидно клоун, щось наплутав, бо нічого такого йому не доручали говорити.
Решта, хто перекинувся на бік Урфіна Джюса, теж одержали посади розпорядників і наглядачів… Але їх було замало, щоб створити пишний двір, про який мріяв Урфін Джюс. Даремно він посилав посланців до колишніх придворних Страшила. Ті, хоч і звикли стовбичити цілими днями у палаці, вести там пусті балачки й глузувати з нижчих станом, однак на запрошення Урфіна Джюса не відгукнулись.
Нових придворних усі зневажали. Та найбільше презирство і навіть ненависть заслужив Руф Білан, бо стало відомо про його зраду.
Відтоді він відважувався ходити містом лише з охороною, у супроводі двох дуболомів. Довелося виділити проводирів й іншим радникам.
Від Руфа Білана правитель також дізнався, що Страшило послав ворону до Залізного Дроворуба. Вирахувавши, коли має з'явитися Дроворуб, на нього підготували засідку.
Місце Фараманта у будці біля муру зайняв Руф Білан, який змінив на той час пишний придворний одяг на простий каптан. Під аркою причаївся взвод дерев'яних солдатів, на чолі з капралом Арумом. З вірьовками в руках вони чекали на Дроворуба.
Кагги-Карр долетіла до країни Мигунів без усяких перешкод. Вона знайшла правителя на дорозі з великим ковальським молотом у руках.
Кілька місяців тому, коли Мигуни запрошували Дроворуба правити їхньою країною, вони казали:
— Такий правитель, як ви, був би для нас дуже вигідним: ви не їсте, не п'єте, отже, не обтяжуватимете нас витратами…
Мигуни одержали більше, ніж сподівалися. Залізний Дроворуб не тільки не збирав податки зі своїх підлеглих, а навпаки — сам працював на них.
Нудьгуючи без Еллі, Страшила й Сміливого Лева і не звиклий ледарювати, Дроворуб зранку йшов у поле, дробив там молотом велике каміння і вимощував ним дороги. Мигунам це було тільки на користь: їхні поля очищались від каміння, й в усі кінці країни пролягали добротні шляхи.
Дізнавшись від Кагги-Карр, що Страшилу загрожує небезпека, Залізний Дроворуб не гаяв ні хвилини. Він шпурнув молота, збігав до палацу по сокиру і вирушив у дорогу.
Ворона вмостилась у нього на плечі і докладно розповідала про сумні події у Смарагдовому місті.
Мигуни витирали очі й сумно ними кліпали, проводжаючи свого улюбленого правителя.
… Залізний Дроворуб швидко прибув до Смарагдового міста. Навколо все було спокійно, табір Урфіна Джюса зник, ворота, як завжди, замкнені.
Дроворуб постукав у хвіртку, у маленькому віконці з'явилось бурякове обличчя Руфа Білана.
— А де Фарамант? — здивувався Дроворуб.
— Він хворий, я його заступаю.
— Що у вас тут сталося?
— Та нічого особливого. На місто були напали вороги, але ми завдали їм доброго чосу.
— Як Страшило?
— Бадьорий і веселий, чекає зустрічі з вами, вельмишановний пане Дроворубе! Прошу вас, заходьте!
Руф Білан прочинив хвіртку. І тільки-но Залізний Дроворуб ступив у темряву арки, як із його рук висмикнули сокиру, а тулуб миттю обплутали мотуззям. Після недовгої, але жорстокої боротьби Залізного Дроворуба звалили на землю й зв'язали. Кагги-Карр з пронизливим вигуком: "Зрада!" встигла вислизнути з рук дуболомів й злетіла на мур.
Вона бачила, як обеззброєного Дроворуба зі скрученими назад руками повели до палацу.
Городяни дивились на нього з жалем і співчуттям крізь прочинені вікна.
Ворона здалеку спостерігала за цією сумною процесією.