Кір БУЛИЧОВ
ДІВЧИНКА, З ЯКОЮ НІЧОГО НЕ СТАНЕТЬСЯ
Оповiдання про життя маленької дiвчинки в XXI столiттi,
записанi її батьком
ЗАМІСТЬ ПЕРЕДМОВИ
Завтра Аліса йде до школи. Це буде дуже цікавий день. Сьогодні зранку відеофонять її друзі та знайомі, і всі її поздоровляють. Правда, Аліса й сама вже три місяці, як нікому спокою не дає, розповідає про свою майбутню школу.
Марсіянин Бус прислав їй якийсь хитромудрий пенал; його поки що ніхто не зміг відкрити — ні я, ні мої товариші по службі, а серед них, до речі, було два доктори наук і головний механік зоопарку.
Шуша сказав, що піде до школи разом з Алісою і перевірить, чи досить досвідчена вчителька їй дістанеться.
Страшенно багато галасу. Здається, коли я вперше йшов до школи, ніхто не зчиняв такого галасу.
Зараз метушня трохи стихла. Аліса пішла в зоопарк попрощатися з Бронтею. А поки вдома тихо, я вирішив надиктувати кілька історій із життя Аліси та її друзів. Я перешлю ці нотатки Алісиній вчительці. Для неї корисно буде знати, з якою несерйозною людиною їй доведеться мати справу. Можливо, ці нотатки допоможуть учительці виховувати мою доньку.
Спочатку Аліса була дитина як дитина. Років до трьох. Доказом тому — перша історія, яку я збираюсь розповісти. Та вже через рік, коли вона зустрілася з Бронтею, в її вдачі проявилося вміння робити все не як слід, зникати в найнеслушніший час і навіть випадково робити відкриття, що були не під силу найвидатнішим ученим сучасності. Аліса вміє знаходити вигоду з доброго до себе ставлення, а проте в неї безліч вірних друзів. Нам же, її батькам, буває дуже важко. Адже ми не можемо весь час сидіти вдома: я працюю в зоопарку, а наша мама зводить будинки, і до того ж часто на інших планетах.
Я хочу заздалегідь попередити Алісину вчительку — їй теж буде, напевно, нелегко. Тож нехай вона уважно вислухає цілком правдиві історії, що трапилися з дівчинкою Алісою в різних місцях Землі та космосу протягом останніх трьох років.
Я НАБИРАЮ НОМЕР
Аліса не спить. Уже десята, а вона не спить. Я сказав:
— Алісо, спи негайно, а то...
— Що "а то", тату?
— А то я провідеофоню бабі-язі.
— А хто така баба-яга?
— Ну, це дітям треба знати. Баба-яга, костяна нога — страшне, злюще бабисько, яке їсть маленьких дітей. Неслухняних.
— Чому?
— Ну, тому що вона зла й голодна.
— А чому голодна?
— Бо в неї у хатинці нема харчопроводу.
— А чому нема?
— Бо хатинка в неї стара-престара і стоїть далеко в лісі.
Алісі стало так цікаво, що вона навіть сіла на ліжку.
— Вона в заповіднику працює?
— Алісо, спати негайно!
— Але ж ти обіцяв покликати бабу-ягу. Будь ласка, татусю, дорогенький, поклич бабу-ягу!
- Кір Буличов — Сто років тому вперед
- Кір Буличов — Поділися зі мною...
- Кір Буличов — Освячення храму Ананда
- Ще 36 творів →
— Я покличу. Але ти про це дуже пожалкуєш.
Я підійшов до відеофона й навмання натиснув кілька кнопок. Я був певний, що з'єднання не буде і баби-яги "не застану дома".
Та я помилився. Екран відеофона просвітлів, загорівся яскравіше, у ньому клацнуло — хтось натиснув кнопку прийому на другому кінці лінії, і ще не встигло з'явитися на екрані зображення, як сонний голос сказав:
— Марсіянське посольство слухає.
— Ну як, тату, вона прийде? — крикнула із спальні Аліса.
— Вона вже спить, — сердито відповів я.
— Марсіянське посольство слухає, — повторив голос.
Я обернувся до відеофона. На мене дивився молодий марсіянин. У нього були зелені очі без вій.
— Даруйте, — мовив я, — я, напевно, помилився номером.
Марсіянин усміхнувся. Він дивився не на мене, а на щось за моєю спиною. Ну звичайно, Аліса вилізла з ліжка і стояла босоніж на підлозі.
— Добрий вечір, — привіталася вона до марсіянина.
— Добрий вечір, дівчинко.
— Це у вас живе баба-яга?
Марсіянин запитливо глянув на мене.
— Розумієте, — пояснив я, — Аліса не може заснути, і я хотів провідеофонити бабі-язі, щоб вона її покарала. Та от помилився но мером.
Марсіянин знову всміхнувся.
— На добраніч, Алісо, — сказав він. — Треба спати, а то тато покличе бабу-ягу.
Марсіянин попрощався зі мною і вимкнувся.
— Ну, тепер ти підеш спати? — запитав я. — Ти чула, що сказав тобі дядечко з Марса?
— Піду. А ти візьмеш мене на Марс?
— Якщо будеш добре поводитися, влітку туди полетимо.
Врешті-решт Аліса заснула, і я знову сів до роботи. І засидівся аж до першої ночі. А о першій раптом приглушено загудів відеофон. Я натиснув кнопку. На мене дивився марсіянин із посольства.
— Пробачте, будь ласка, що я потурбував вас так пізно, — сказав він, — але ваш відеофон не вимкнений, і я вирішив, що ви ще не спите.
— Будь ласка.
— Ви не могли б допомогти нам? — запитав марсіянин. — Усе посольство не спить. Ми перерили всі енциклопедії, вивчили відеофонну книгу, але не можемо знайти, хто така баба-яга і де вона живе...
БРОНТЯ
До нас у Московський зоопарк привезли яйце бронтозавра. Яйце знайшли чілійські туристи в оповзні на березі Єнісею. Воно було майже кругле і чудово збереглося у вічній мерзлоті. Коли його почали вивчати фахівці, то вони виявили, що яйце зовсім свіже. І через те вирішено було помістити його в зоопарківський інкубатор.
Звичайно, мало хто вірив в успіх, але вже за тиждень рентгенівські знімки показали, що зародок бронтозавра розвивається. Тільки-но про це повідомили по інтербаченню, до Москви почали злітатися звідусюди вчені й кореспонденти. Нам довелося забронювати весь вісімдесятиповерховий готель "Венера" на вулиці Горького. Та й то він усіх не вмістив. Восьмеро турецьких палеонтологів спали у мене в їдальні, я перебрався на кухню з журналістом із Еквадору, а дві кореспондентки журналу "Жінки Антарктиди" влаштувалися в Алісиній спальні.
Коли наша мама провідеофонувала ввечері із Нукуса, де вона будує стадіон, вона вирішила, що не туди попала.
Всі телесупутники світу показували яйце. Яйце збоку, яйце спереду, скелети бронтозаврів і яйце...
Конгрес космофілологів у повному складі приїхав на екскурсію в зоопарк. Але на той час ми вже припинили доступ в інкубатор, і філологам довелося дивитись на білих ведмедів та марсіянських богомолів.
На сорок шостий день такого божевільного життя яйце здригнулося. Ми з моїм другом професором Якатою сиділи в ту мить біля ковпака, під яким зберігалось яйце, і пили чай. Ми вже перестали вірити в те, що з яйця хто-небудь вилупиться. Адже ми більше його не просвічували, щоб не зашкодити нашому "немовляті". І ми не могли нічого передбачати хоч би тому, що ніхто до нас не пробував вилуплювати бронтозаврів.
Отож яйце здригнулося, ще раз... луснуло, і крізь товсту шкірясту шкаралупу почала просовуватися чорна, схожа на зміїну голова. Застрекотіли автоматичні знімальні камери. Я знав, що над дверима інкубаторію загорілося червоне світло. На території зоопарку діялося щось вельми схоже на паніку.
Через п'ять хвилин довкола нас зібрались усі, кому належало тут знаходитися, і багато хто з тих, кому знаходитися було зовсім не обов'язково, але дуже кортіло. Враз стало надто жарко.
Нарешті з яйця вилізло маленьке бронтозавреня.
— Тату, як його звати? — почув я раптом знайомий голос.
— Аліса! — здивувався я. — Ти як тут опинилася?
— Я з кореспондентами.
— Але ж дітям сюди не можна.
— Мені можна. Я всім казала, що я твоя донька. І мене пустили.
— Ти знаєш, що користуватися знайомствами для особистих цілей недобре?
— Але ж, тату, маленькому Бронті, можливо, нудно без дітей, от я і прийшла.
Я тільки рукою махнув. У мене не було ані хвильки вільної, щоб вивести Алісу з інкубаторію. І не було довкола нікого, хто згодився б це зробити за мене.
— Стій тут і нікуди не йди, — сказав я їй, а сам кинувся до ковпа ка з новонародженим бронтозавром.
Цілісінький вечір ми з Алісою не розмовляли. Посварилися. Я заборонив їй з'являтися в інкубаторі, та вона сказала, що не може мене послухати, бо їй жалко Бронтю. І наступного дня знову пробралася в інкубатор. Її провели космонавти з корабля "Юпітер-8". Космонавти були героями, і ніхто не міг відмовити їм.
— Доброго ранку, Бронтю, — сказала вона, підходячи до ковпака. Бронтозавреня скоса глипнуло на неї.
— Чия це дитина? — суворо спитав професор Яката.
Я мало крізь землю не провалився.
Та Аліса по слово в кишеню не лізе.
— Я вам не подобаюся? — запитала вона.
— Ні, що ви, зовсім навпаки... Я просто думав, що ви, можливо, загубилися... — Професор геть не вмів розмовляти з маленькими дівчатками.
— Гаразд, — сказала Аліса. — Я до тебе, Бронтю, завтра зайду. Не сумуй.
І Аліса справді прийшла завтра. І приходила майже щодня. Всі до неї звикли і пропускали без будь-яких розмов. Я ж умив руки. Все одно наш будинок стоїть поряд із зоопарком, дороги переходити ніде не треба, та й попутники їй завжди знаходилися.
Бронтозавр швидко ріс. Через місяць він був два з половиною метра завдовжки, і його перевели до спеціально збудованого павільйону. Бронтозавр бродив по оборі і жував молоді пагінці бамбука та банани. Бамбук привозили вантажними ракетами з Індії, а бананами нас постачав радгосп "Поля зрошення". У цементному басейні посеред обори плюскотіла тепла солонувата вода. Така подобалася бронтозавру.
Та раптом у нього пропав апетит. Три дні бамбук і банани лежали непочаті. На четвертий день бронтозавр улігся на дно басейну і поклав на пластиковий бортик маленьку чорну голову. З усього було видно, що він збирається вмирати. Цього ми не могли допустити. Адже в нас був лише один бронтозавр. Найкращі лікарі світу допомагали нам. Але все було марно. Бронтя відмовлявся від трави, вітамінів, апельсинів, молока — від усього.
Аліса не знала про цю трагедію. Я відправив її до бабусі у Внуково. Та на четвертий день вона увімкнула телевізор саме в той момент, коли передавали повідомлення, що здоров'я бронтозавра погіршилося. Я вже не знаю, як вона вмовила бабусю, але того ж ранку Аліса вбігла до павільйону.
— Тату! — закричала вона. — Як ти міг приховати від мене? Як ти міг?..
— Потім, Алісо, потім, — відповів я. — У нас нарада.
У нас таки справді йшла нарада. Вона не припинялася останні три дні.
Аліса нічого не сказала і відійшла. А ще через хвилину я почув, як поруч хтось охнув. Я обернувся й побачив, що Аліса вже перебралася через бар'єр, стрибнула в обору і побігла до морди бронтозавра. В руці у неї була біла булка.
— Їж, Бронтю, — мовила вона, — а то вони тебе тут голодом замо рять. Мені б теж на твоєму місці обридли банани.
І не встиг я добігти до бар'єра, як сталося неймовірне.