"Джентльмени, — завершив він свій виступ. — Я пропоную тост за процвітання Скотохутора".
Всі дружно й весело звелися на ноги, а Наполеон навіть полишив своє чільне місце й обійшов стіл, аби цокнутися з містером Пілкінгтоном своїм кухлем. Коли веселощі вщухли, він, так само стоячи, заявив, що теж хоче мовити кілька слів.
Його промова була коротка. І він чувся щасливим, що період непорозумінь закінчився. Протягом тривалого часу ходили чутки, — їх розпускали, безперечно, наші злісні вороги, — про те, що він сам та його колеги сповідують підозрілі й навіть революційні погляди. Що вони начебто ставлять собі за мету спровокувати виступи на сусідніх фермах. Яка неправда! Єдине їхнє прагнення — жити в мирі й підтримувати нормальні ділові стосунки із своїми сусідами: тепер і завжди. Ферма, якою він має честь керувати, являє собою кооперативне підприємство. Документ, що є в його розпорядженні, закріплює право спільної власності на Скотохутір за свинями.
Звичайно, колишньої недовіри бути не може, але, щоб закріпити процес зближення, на фермі будуть проведені деякі зміни. Наприклад, тварини мають дурнувату звичку звертатися один до одного "товариш". З цим буде покінчено. Окрім того, побутує химерний звичай, витоки якого невідомі, недільними ранками марширувати повз череп старого кнура, прибитий до палиці. І про це доведеться забути, а череп, як належить, буде поховано. Одвідувачі бачили зелений прапор. Так от, коли раніш на ньому були ріг і копита, то тепер полотнище буде чистим. У нього є лиш одне зауваження до чудової, пройнятої духом добросусідства промови містера Пілкінгтона. Кажучи про Скотохутір, він не міг знати, — бо про це буде повідомлено тільки зараз, — що назви "Скотохутір" віднині не існує. Віднині мова йтиме про ферму "Садиба", бо це її колишнє і справжнє ім'я.
— Джентльмени! — завершив свій виступ Наполеон. — Я хочу запропонувати вам той самий тост, лише трохи в іншій формі. Наповніть свої келихи. Джентльмени. Мій тост — вип'ємо за процвітання ферми "Садиба".
Кухлі були спорожнені до останньої краплини.
Тим, хто крізь шибки спостерігав цю сцену, почало здаватися, що відбувається щось неймовірне. Старі сліпкуваті очі Кловер перебігали з людського обличчя на свиняче рило. Одне було прикрашене чотирма підборіддями, друге п'ятьма, а в декого їх було по три. Чому всі вони накладалися одне на одне? Після того, як стихли аплодисменти й товариство повернулося до карт, тварини тихо пішли.
Та незабаром зупинилися, бо в будинку зчинився рейвах. Кинувшись назад, вони знов припали до вікон. Авжеж, у вітальні сварилися: Наполеон і містер Пілкінгтон водночас викинули на стіл по тузу пік.
Дванадцять голосів перекрикували один одного, але всі вони були такі однакові. Тепер зрозуміло, що сталося із свиньми.
Ті, що стояли іззовні, переводили погляд з людей на свиней, із свиней на людей, знову й знову вдивлялися в тих і в тих, але зрозуміти, хто є хто, не могли.