Скотохутір

Джордж Орвелл

Переклад Наталі Околітенко

Скотохутір

Розділ 1

Містер Джонс з ферми "Садиба" замкнув на ніч курник, проте, добряче напившись, забув позатуляти дірки в стіні. Садонувши ногою затильні двері, він прохилитався через двір, силкуючись переступити через світляне коло від ліхтаря, що витанцьовував у його руці; на кухні вицідив собі з діжечки рештки пива й вклався в ліжко, де вже похропувала місіс Джонс.

Вікно відпочивальні згасло, й тієї ж миті на фермі зчинився рейвах. Зранку ходили чутки, що старий Майор, призовий кнур з Мідлуайта, минулої ночі бачив дивний сон і хоче повідати його іншим. Усі домовилися зібратися у великій стодолі, щойно містер Джонс згине з очей. Старий Майор (так його звали, хоч на ярмарках представляли під іменем Краса Уїлінгтона) зажив на фермі такої поваги, що тварини без вагань згодилися пожертвувати годиною сну, аби почути його оповідь.

Майор чекав, як завжди, затишно влаштувавшись на своїй солом'яній підстилці, на узвишші в кінці стодоли під ліхтарем, що звисав із сволока. Він мав уже дванадцять років, був ширший, як довший, проте лишався тим самим благородним кабаном з притаманним йому виразом мудрості й доброзичливості, який не збавляли навіть страхітливі ікла. Доки тварини посходились та влаштувалися кожен на свій смак, минуло чимало часу.

Першими прибігли три собаки — Блюбел, Джессі й Пінчер, а за ними свині, які захопили місця на соломі перед узвишшям. Кури повистрибували на підвіконня, голуби, штовхаючись, обсіли бантини, вівці та корови вмостилися за свиньми й заходилися ремигати. У парі прийшли коні Боксер і Кловер; ступали вони неквапно, ощадливо ставлячи свої широкі кошлаті копита. Кловер була середнього віку рослява кобила, яка по четвертому лошаті геть зовсім стала репетею; Боксер хоч на кого міг справити враження — в холці шість футів заввишки, він тягнув за двох битюгів. Біла поперекова пасмуга надавала його пиці дурнуватого виразу — втім, він і був таким, а любили його за спокійну вдачу та надзвичайну працьовитість. За кіньми придріботіли біла коза Мюріель і віслюк Бенджамін. На фермі він жив найдовше і мав на рідкість прикру вдачу. Здебільшого мовчав, коли ж здобувався на слово, то нікого воно не тішило; так одного разу процідив, що Господь Бог обдарував його хвостом, аби оганятися, та він би волів обходитися без хвоста, але ж і без гедзів. Бенджамін єдиний з усіх ніколи не сміявся й на запитання, чому такий похмурий, відповідав, що приводу для веселощів не бачить. Однак він був приязний до Боксера, й недільні дні вони збавляли плече до плеча, мовчки смикаючи травичку в загоні поряд із садом.

Щойно Боксер та Кловер вклалися, як до стодоли вскочив виводок каченят, котрі примудрилися загубити матір: схвильовано крякаючи, вони метушилися, шукаючи безпечного для себе місця. Зметикувавши, що витягнуті вперед ноги Кловер непогана захисна стіна, стрибнули в сховок і заснули. Нарешті, як завжди вихилясом, похрумуючи цукром, з'явилася Моллі, біла кобилка, яка тягала бідарку містера Джонса, — що ловка, що дурна. Вона пропхалася наперед, струшуючи гривою: адже в неї були вплетені червоні стрічечки. Останньою була кішка: вмить вибравши найтепліше місце, вона ковзнула поміж Боксером та Кловер — муркотіла, вовтузилась і щонайменше збиралася слухати промову Майора.

Окрім Мозуса, ручного ворона, що дрімав на тичці за стодолою, зібралися всі. Запропонувавши слухачам гарненько влаштуватися та дочекавшись тиші, Майор прочистив горло й почав:

— Товариші! Ви вже чули, що минулої ночі я бачив дивний сон. Про сон пізніше. Насамперед я маю вам сказати ось що. Навряд чи я довго буду з вами, й перед смертю я зобов'язаний поділитися набутою мудрістю. Вік мені випав довгий, я мав достатньо часу для роздумів, коли самотній лежав у своєму загоні, й смію твердити, що розумію сенс життя краще від своїх одноплемінників. Ось про це й хочу вам повідати.

Отже, друзі, в чому сенс нашого з вами буття? Гляньмо правді у вічі: дні наші куценькі, ми ж гноблені та упосліджені. З тієї хвилини, як ми приходимо у світ, нам дають рівно стільки, щоб підтримати в нас живу душу, і той, хто дужий, працює до останку, коли ж ми стаємо непотрібні, нас із страхітливою жорстокістю женуть на бойню. Жодна тварина Англії не знає не те що щастя — заслуженого відпочинку, не відає, що таке свобода. Життя наше — злидні й рабство. Це істина.

Та чи таким має бути справжній лад? Чи від того це, що земля наша бідна й неспроможна прогодувати тих, хто живе на ній і обробляє її? Ні, товариші, тисячу разів ні! Клімат Англії м'який, грунти родючі, вони здатні прогодувати куди більшу кількість тварин, аніж їх є. Така ферма, як наша, може утримувати дюжину коней, двадцять корів, сотню овечок — і життя їхнє буде сповнене такого комфорту, такої гідності, що нам про це й мріяти годі. Чому ж ми отак животіємо? А тому, що майже весь наш гірко здобутий доробок привласнюють люди. Ось, товариші, відповідь на всі ваші запитання! Ось де наш єдиний і справжній ворог — Людина. Заберіть Людину — й назавжди зникне причина голоду та непосильної праці.

Людина — єдина істота, котра споживає, нічого не виробляючи. Вона не доїться, не несе яєць, вона занадто квола, аби тягати плуга, й не вженеться за кроликом. І Людина володарює над тваринами! Вона жене їх на роботу, вона уділяє їм кормів рівно стільки, щоб вони не потерпали від голоду, а решту забирає собі. Наша праця спушує грунт, наш гній удобрює його, та єдине, що в нас є, — це наша шкура. Ось ви, корови, які тут лежите, скільки літрів молока ви дали торік? Цим молоком ви могли б вигодувати дебелих телят, а де воно поділося? Все до останньої краплини щезло в горлянках наших ворогів. А ви, кури, скільки яєць знесли цього року? Курчат-бо скільки виростили? Все пішло на базар, щоб у кишенях містера Джонса та йому подібних водилися грошенята. Скажи й ти, Кловер, де четверо тих лошат, яких ти виносила й народила в муках? Вони б стали тобі втіхою на старості… Та всіх їх продали під'ярками, і жодного з них ти не побачиш? І по твоїх материнських трудах, по твоїх розораних перелогах що в тебе є, окрім жмені вівса й старого стійла?

Та й це наше нікчемне життя не кінчається так, як велить природа. Я не кажу про себе — мені пощастило. За плечима в мене дванадцять років, і я дав життя більш як чотирьом сотням нащадків. Як на свиню, то мені є чим пишатися! Та жодна тварина не уникає ножа! Ось ви, поросята, яких я бачу перед собою, не мине й року, як усім вам буде кінець в тій он загородці. Така доля чатує на корів, свиней, курей, овечок… Навіть коні та собаки її не уникнуть. Настане ще далекий день, коли могутні м'язи вже не служитимуть тобі, Боксере, і Джонс відправить тебе до живодера, який переріже тобі горлянку й зварить з тебе собачу хльобавку. Що ж до собак, то коли вони постаріють і втратять зуби, містер Джонс почепить їм на шию каменюку й пенделем під зад відправить на дно найближчого ставка.

загрузка...

Хіба ж не стало вам тепер, товариші, наскрізь зрозуміло, що джерело зла, яке роз'їло наше життя, — це тиранія людства. Позбудьмося Людини — й плоди трудів наших лишатимуться нам! Вже цього вечора може зійти зоря свободи, яка зробить нас багатими й незалежними. Що потрібно для цього? Трудитися день і ніч, душу й тіло свої кладучи на олтар вибавлення від деспотизму. І я закликаю вас, товариші, — Повстання! Я не знаю, коли воно спалахне, за тиждень чи за сотню років, але, як я бачу цю солому під ногами, так само я певний: справедливість переможе. І хай хоч скільки лишилося вам жити, товариші, присвятіть себе цій ідеї! Окрім того, заповідаю передати своє послання тим, хто прийде після вас, щоб майбутні покоління продовжили боротьбу до переможного кінця.

І пам'ятайте, товариші, — ваша рішучість має бути несхитною. Хай ніщо не зіб'є вас з обраного шляху. Не слухайте, коли вам казатимуть, що у людей і тварин спільні інтереси, що процвітання одного табору означає благоденство й для іншого. Все це брехня! Людей ніщо не обходить, окрім них самих. А серед нас, тварин, нехай над усім візьме гору непорушна єдність. Всі люди — вороги. Всі тварини — друзі.

Щойно Майор замовк, як сталося непередбачене. Де не взялися чотири великі щури: сівши на задні лапки, вони уважно слухали промову. Однак їх побачили собаки, й тільки миттєва реакція врятувала щурам життя — югнули до дірок. Майор підніс ратицю, закликаючи до уваги:

— Товариші, — сказав він, — нам треба вирішити ще одне принципове питання. Дикі звірі, такі як щури та кролики, — вони нам друзі чи вороги? Давайте проголосуємо. Ставлю це питання на розсуд зборів: чи є щури нашими товаришами?

Захід здійснили невідкладно й переважною більшістю голосів вирішили: щурів можна мати за товаришів. Проти голосували четверо: три собаки й кішка, а втім, щодо неї пізніш було з'ясовано, що вона піднімала лапку в обох випадках. Майор продовжив:

— Мені мало що лишилося додати. Я тільки повторю: пам'ятайте, що ваш обов'язок — боротися з людьми й протидіяти всім їхнім намірам. Кожен, хто ходить на двох ногах, — ворог. Кожен, хто ходить на чотирьох ногах або ж має крила, — друг. І пам'ятайте також, що в змаганні з Людиною ми не повинні їй уподібнюватися. Навіть здобувши перемогу, відкиньте все, що створила Людина. Жодній тварині не слід жити в домі, спати в ліжку, носити одяг, вживати алкоголь, палити, торкатися грошей або ж займатися торгівлею. Всі людські звички — це зло! Окрім того, жодна тварина не повинна гнобити своїх родичів. Слабкі чи сильні, розумні чи дурні, — ми брати! Жодна тварина не має права вбивати інших тварин. Усі тварини рівні.

А тепер, товариші, я розповім вам сон, який побачив минулої ночі. О, ні, в моїй мові бракує барв, аби змалювати вам цю мрію. Це була мрія про те, якою стане земля після того, як остання людина щезне з її лиця. І пригадалося мені давно забуте… Багато років тому, коли я був крихітним поросятком, моя мати й вся наша рідня любили наспівувати прадавню пісню, з якої вони знали лиш три рядочки й мелодію. Вона в пам'ятку мені з дитинства, хоча минуло стільки часу… І от — о, диво! — минулої ночі ця пісня прийшла до мене разом із мрією; де не взялися слова, які, я певний, співали наші пращури і які, здавалося, були навіки втрачені в пам'яті поколінь.

1 2 3 4 5 6 7

Інші твори цього автора: