Скотоферма (Ферма тварин)

Джордж Орвелл

Джордж Оруел

Ферма тварин

З анґлійської мови переклав ІВАН ЧЕРНЯТИНСЬКИЙ

ПЕРЕДМОВА АВТОРА ДО УКРАЇНСЬКОГО ВИДАННЯ

Я отримав прохання написати передмову для перекладу "Animal Farm" на українську мову. Я добре свідомий того, що пишу для читачів, про яких нічого не знаю, та й вони, мабуть, ніколи не мали нагоди довідатись про мене.

Від мене, мабуть, чекають, щоб я розповів у цій передмові, як появився мій "Колгосп Тварин". Перед цим мені доведеться сказати дещо про себе та про події, що крізь них я дійшов до моїх політичних поглядів.

Народився я в Індії у 1903 році. Мій батько був урядовцем англійського адміністративного апарату в Індії, а моя родина, була звичайною собі родиною з тих, що становлять середню верству, себто ту верству, що її членами е військові, священники, урядовці, вчителі, правники, лікарі, тощо. Освіту одержав у Eton, в найкоштовнішій та найбільш снобістичній з англійських public schooly. (Це не прилюдні "народні школи", а якраз щось протилежне: закриті дорогі середні школи з інтернатами, розташовані далеко від міст. До недавнього часу туди приймали майже виключно синів багатих шляхетських родин. Мрією свіжо розбагатілих банкирів 19 ст. було пропхати своїх синків у public school. У школах тих кладуть в великій мірі натиск на спорт, що, мовляв, виробляє панівну, тверду та джентльменську поставу. Між цими школами Eton — особливо славиться. Велінґтон буцімто, сказав, що перемога під Ватерлоо виборена на крікетових грищах Eton. Недавно ще — величезний відсоток людей, що так чи інакше керували Англією, — були вихованці public schools. — пр. перекл.) Проте, я попав туди тільки тому, що був стипендистом. Інакше мої батьки не змогли б мене вчити у школі цього типу.

Швидко після закінчення школи (мені не було ще тоді повних двадцяти років) я виїхав у Бурму і вступив у лави Імперіяльної Поліції в Індії. Це була озброєна поліція чи пак жандармерія, щось дуже подібна на еспанську Guardia Civil чи Guarde Mobile у Франції. На цій службі пробув я п'ять років. Вона була мені не до вподоби і сповнила ненависти до імперіялізму, хоч у той час націоналістичні настрої в Бурмі не відзначались особливою силою, а відношення англійців до бурманців не було особливо пагане. Повернувшись в 1927 р. до Англії у відпустку, я відмовився від старшинського чину і вирішив стати письменником; на початку без особливих успіхів. В 1928-1929 р. р. жив у Парижі й писав повісті, яких ніхто не хотів друкувати (я їх потім усі понищив). У наступні роки жив як щастило, і нераз голод заглядав мені в вічі. Тільки починаючи з 1934 року, зміг утримуватись з заробітків за власні твори. У переходові роки я, бувало, цілими місяцями жив між біднотою, між півзлочинними елементами, що мешкають у найгірших частинах бідних кварталів або снуються по дорогах, жебраючи чи крадучи. Часто через брак грошей мені доводилось перебувати між ними; а втім їхнє життя дуже мене цікавило. Кілька років я посвятив (на цей раз більш систематично) вивченню умовин побуту й праці шахтарів у північній Англії. Більш-менш до 1930 року я не вважав себе за соціяліста. По суті я не мав тоді ясно окреслених політичних поглядів. Я став соціялістом більш через відразу до знедоленого, занедбаного життя бідніших частин промислового робітництва, ніж через теоретичне захоплення пляновим суспільством.

У 1936 році я одружився. Майже того самого тижня почалася громадянська війна в Еспанії. Ми обоє з дружиною виявили бажання поїхати до Еспанії та взяти учать у війні по боці еспанського уряду. Ми зробили це через півроку, коли я закінчив працю над книжкою, що її якраз тоді писав. В Еспанії я пробув біля шости місяців на арагонському фронті, поки мені біля Huesca фашистівський снайпер не прострелив шиї.

У ранньому періоді війни чужинцеві нелегко було розібратися у внутрішній боротьбі, що точилася між ріжними політичними партіями, прихильними до уряду. Через ряд випадкових подій я вступив, як більшість чужинців в Еспанії, не до міжнародньої бригади, а до міліції Р. О. V. М., до т. зв. еспанських троцькістів. Таким чином в половині 1937 р., коли комуністи здобули контролю (чи часткову контролю) над еспанським урядом і почалося переслідування троцкістів, ми обоє з дружиною опинились між переслідуваними. Ми справді мали щастя, що нам вдалося покинути Еспанію живими та ще й не бувши ні разу арештованими; багато з поміж наших друзів розстріляно, інші просиділи довгий час по в'язницях чи просто позникали. Ці переслідування в Еспанії йшли поруч з великими чистками в СССР і були лише їх відгомоном. Суть обвинувачень — (а саме: змова з фашистами) була тут і там однакова; коли йшлося про Еспанію, я мав повні основи знати, що ці обвинувачення неправдиві. Увесь цей досвід був для мене цінною наукою: він показав мені як легко тоталістичній пропаганді керувати опінією освічених верств у демократичних країнах.

Ми обоє з дружиною були свідками, як невинних людей кидали у в'язниці тільки тому, що їх запідозрювали в неправовірних почуваннях. А повернувшсь в Англію, ми побачили, що порівнюючи розсудливі й добре інформовані обсерватори вірять в усякі неймовірні оповідання про змови, зраду та саботажі, про які інформувала преса з московської судової залі.

Я тоді збагнув, ясніше як до того, — негативний вплив Совітського міту на західній соціялістичний рух.

Та тут варто спинитись і окреслити моє становище до совєтського режиму.

Я ніколи не був у Росії і знаю про неї тільки те, що можна довідатись читаючи книжки та часописи. Коли б навіть (уявімо це собі) я мав силу, я не бажав би собі втручатися у советські внутрішні справи; я не засуджував Сталіна та його прибічників тільки за те, що вони, мовляв, стосували варварські та недемократичні методи. Воно зовсім можливе, що в тамошніх обставинах вони не могли діяти інакше, навіть, коли й у них були добрі наміри.

Та мені незвичайно залежить на тому, щоб люди на Заході, Европи побачили совєтський режим таким, яким він є. Більш-менш від 1930 р. я не бачу жадної ознаки, що СССР дійсно поступає в напрямку чогось, що можна б обосновано назвати соціалізмом, зате я помічаю дуже багато ознак, що СССР перетворився в гієрархічне суспільство, де володарі мають не більше причин відректися від влади, як яканебудь інша панівна кляса. Назагал робітники та інтеліґенти у країні такій як Англія не розуміють, що СССР сьогодні зовсім інший як у 1917 році частково тому, що не хочуть цього зрозуміти (себто тому, що хочуть вірити, що насправді соціялістична країна десь таки існує), а частково також тому, що відносна свобода і мирність їхнього життя робить тоталізм для них незрозумілим.

загрузка...

Не треба думати, що Англія — справжня демократія. Це капіталістична країна з великими класовими привілеями та (навіть зараз, після війни, що підвела всіх під одну мірку) поважними ріжницями жодо багатства. З другого боку, це країна, де люди вже живуть сотні років укупі і не знають громадянської війни, де закони відносно справедливі, а вісткам і статистикам можна порівнюючи йняти віри, і, нарешті, — де мати опозиційні погляди та висловлювати їх прилюдно не зв'язане з небезпекою. У цій атмосфері середня людина не має дійсного зрозуміння що таке концтабори, масові депортації, ув'язнення без процесу, цензура преси, тощо. Коли вона читає про події в країні такій, як Совєтський Союз, вона перекладає все на мову англійських уявлень і не враховує безсоромної забріханости тоталістичної пропаґанди. Аж до 1939 р., а може ще пізніше, більшість англійського народу неспроможна була розгадати суті нацистівського режиму в Німеччині, а коли йдеться про совєтський режим, — вони у великій мірі оманені й досі.

Це заподіяло поважну шкоду соціалістичному рухові в Англії, а посередні наслідки такої настанови для англійської закордонної політики — жахливі. На мою думку, ніщо так не привело до перекручення давнього, спертого на однаковому всюди розумінні, поняття соціалізму, як погляд, що Росія — соціалістична країна і що кожен вчинок володарів Росії заслуговує вибачення, коли не наслідування.

Тимто за останніх 10 років в мене виробилось переконання, що коли хочемо відродити соціялістичний рух, то знищення совєтського міту є необхідною передумовою для цього.

Незабаром після повернення з Еспанії прийшло мені на думку виступити проти совєтського міту, вживаючи казкової форми, доступної майже кожному читачеві, і що легко можна б перекласти на чужі мови. Такі міркування, трохи неясні, приходили мені вже від деякого часу в голову, коли одного дня (жив я тоді якраз у малому селі) я побачив як малий, може десятилітній, хлопець гнав по вузькій доріжці величезну їзджалу коняку та лупцював її як тільки вона хотіла. звертати у бік. Мені майнуло крізь голову, що коли б тільки оці тварини усвідомили собі свою міць, ми не були б в силі над ними панувати, та що людина визискує тварин майже так само, як багаті кляси визискують пролетаріят.

Продовжуючи прогульку, я взявся перекладати теорію Маркса на мову тваринячих понять. З тваринячої точки погляду, міркував я, клясова боротьба між людьми — чиста омана: коли треба визискувати тварин — усі люди в союзі між собою. Правдива боротьба йде між тваринами й людьми. Здобувши таку вихідну: точку, не важко було побудувати казку. Я не записував її аж до 1943 року, бо інша праця завжди віднімала в мене час. Вкінці а включив у неї деякі події, наприклад, конференцію в Тегерані, що тим часом відбулася. Проте, головні нариси оповідання були чітко накреслені в моїй уяві ще за шість років до їх літературного опрацювання.

Не хочу писати коментаря до оповідання; коли воно само по собі незрозуміле, то є це літературний неуспіх. А втім я хотів, би підкреслити дві точки. Ось перша: окремі епізоди, хоч і, назагал, вірно переспівують історію революції, не тільки спрощені, а й поперемішувані під хронологічним оглядом. Це було необхідно для симетричної побудови оповідання. На другу точку більшість критиків не звернули уваги, може тому, що й я сам не поклав на неї відповідного натиску. Багато читачів закрили книжку під враженням; що вона кінчається цілковитим помиренням між свиньми та людськими істотами. Та не такий був мій намір — навпаки, я нарочито закінчив оповідання гучною бучею.

1 2 3 4 5 6 7
загрузка...