Нові пригоди Солом'яника та Бляшаного Лісоруба

Ліман Френк Баум

Переклад з англійської Анатолія Сагана

Ліман Френк БАУМ

НОВІ ПРИГОДИ СОЛОМ'ЯНИКА ТА БЛЯШАНОГО ЛІСОРУБА

а також неймовірні походеньки чудових і незрівнянних Брошкового Жука, Джека – Гарбузової Голови, Дров'яної Козли й Близнюка

Повість

Чудовим людям і незрівнянним комікам, Девіду Монтґомері та Френку Стоуну, виконавцям ролей Бляшаного Лісоруба і Солом'яника, чия блискуча гра підкорила тисячі дитячих сердець по всій землі, автор із вдячністю присвячує цю книжку.

Вступне слово Автора

Після того як "Дивовижний Чарівник Країни Оз" побачив світ, я почав отримувати листи від дітей. Маленькі читачі ділилися враженнями від повісті й просили "написати щось іще" про Солом'яника та Бляшаного Лісоруба. Спочатку, попри щирий і серйозний тон дитячих послань, я сприймав ці листи просто як приємну похвалу. Але минали місяці й навіть роки, а листів не меншало.

Урешті я пообіцяв одній маленькій дівчинці, котра здолала чимало миль тільки для того, щоб зустрітися зі мною та особисто передати своє прохання, — до речі, її також звали Дороті, — щойно я отримаю від тисячі дівчаток тисячу листів, у яких вони проситимуть не ставити крапку у пригодах Солом'яника і Бляшаного Лісоруба, як одразу ж сідаю за книжку. Чи то маленька Дороті, виявившись феєю в людській подобі, змахнула чарівною паличкою і зробила диво, чи то успішна театральна постановка повісті додала "Чарівникові Країни Оз" нових друзів, але тисяча листів — і тисяча далеко не остання! — дійшла-таки до свого адресата.

І ось тепер — краще пізно, ніж ніколи — я дотримав свого слова, і ви тримаєте цю книжку в руках.

Ліман Френк Баум

Чикаго, квітень 1904

1 розділ

Чіп майструє Гарбузову Голову

У Краю бороданів, що лежить на півночі Країни Оз, жив собі хлопець на ймення Чіп.

Хоч стара Момбі все товкла, що Чіп — це не зовсім правильно, бо повне ім'я хлопця — Чіпетаріус, та хто захоче ламати собі язика таким довжелезним словом, коли всіх цілком влаштовувало коротеньке "Чіп".

Батьків Чіп нітрохи не пам'ятав, бо потрапив сюди, ще коли був зовсім малий. Він був вихованцем баби Момбі — так називали тут цю стару з доволі сумнівною (хоч як це прикро визнавати) репутацією.

Бородані підозрювали — і так воно було насправді, — що Момбі чарує, тож оминали її як могли.

Щоправда, сама Момбі, власне, не звалась чаклункою, бо за наказом Доброї Чаклунки Півночі, що правила тутешнім краєм, усьому чаклунському роду до її володінь було зась. Тож хоч як Чіповій опікунці свербіли руки до магічних ремесел, вона прекрасно розуміла: чарівницею чи навіть чародійкою тут іще можна бути, а от скажи, що ти чаклунка, і не обберешся лиха.

Чіп теж мав що робити. Він ходив у ліс по дрова, щоби бабі Момбі було на чому куховарити, сапав і підгортав кукурудзу в полі, годував свиней та доїв чотирирогу корову — особливу гордість старої.

Але не подумайте, ніби хлопець тільки те й робив, що працював, надриваючи здоров'я. Коли його посилали до лісу, Чіп частенько лазив по деревах, шукаючи пташиних яєць, або розважався, гасаючи за білими кроликами, або рибалив у струмках, ловлячи рибу на зігнуту шпильку. Нарозважавшись досхочу, він хутенько набирав у лісі оберемок дров і поспішав додому. А коли Чіп ішов сапати кукурудзу і високі стебла надійно ховали його від очей баби Момбі, він міг, забувши про все, розкопувати ховрашкові нори, а як його хилило на сон, Чіп лягав між рядами кукурудзи й дрімав. Отак працюючи, та не перепрацьовуючись, він ріс у міру дужим і здоровим хлопцем.

Дивні чари старої Момбі частенько наганяли страху на сусідів, які побоювалися бабеги, але поважали її ремесло. Та Чіп відверто ненавидів свою опікунку й навіть не намагався приховати цих почуттів. А часом хлопець і зовсім забував про повагу до старої, мовби це й не вона його виховувала.

На кукурудзяному полі в баби Момбі росли гарбузи — цілі міжряддя золотаво-червоних куль. Їх висівали навесні, й вони зростали на втіху чотирирогій корові: матиме з чим зиму зимувати!

І ось котроїсь осінньої днини, коли всю кукурудзу було зібрано та пов'язано й настала черга гарбузів і Чіп уже зносив їх до стайні, хлопцеві сяйнула блискуча думка: зробити гарбузову голову й налякати нею стару!

Він вибрав гарненького гарбуза — великого, з блискучими червоногарячими боками — і взявся до роботи. Вістрям ножика вирізав два круглих ока, трикутного носа й рота, що скидався на рогатий напівмісяць. Важко було назвати це личко гарним, але на ньому сяяла така широка усмішка, такими веселощами віяло від нього, що хлопець від самого тільки виразу вирізаного обличчя не стримався і захоплено розсміявся.

Чіп ріс без друзів, тож не міг знати, що хлопчиська часто вишкрябують серцевину, а в порожній гарбуз ставлять запалену свічку, щоб було ще страшніше. Але він трохи пофантазував, і в нього вийшло нітрохи не гірше. Хлопець вирішив, що змайструє опудало, схоже на людину, начепить йому гарбузову голову й поставить у такому місці, де стара Момбі напевно його побачить.

— І тоді, — казав собі, посміюючись, Чіп, — вона верещатиме голосніше за руду свиню, коли я смикаю її за хвіст, і тремтітиме встократ сильніше, ніж я торік від пропасниці.

Часу, щоб як слід підготуватися до своєї затії, Чіп мав удосталь: баба Момбі подалася до села, сказавши, що йде до крамниці, а такий її похід затягувався щонайменше на два дні.

Отож Чіп узяв сокиру, пішов до лісу, знайшов там кілька грубеньких і пряменьких деревець молодняку, зрубав їх, обчухрав гілки та листя. З них мали вийти руки, ноги й навіть підошви майбутнього страхопуда. Потім він здер із одного кремезного дерева шмат кори потрібної висоти і ширини й добряче зіпрів, скручуючи його в циліндр і скріплюючи виструганими паличками. Потім, весело насвистуючи, Чіп узявся майструвати руки й ноги та прикріпив їх до тулуба дерев'яними кілочками. Поки Чіп закінчував роботу, почало сутеніти. Тут він згадав, що ще має доїти корову й годувати свиней, тож узяв дерев'яного чоловічка під пахву і разом із ним почимчикував додому.

Увечері в кухні при світлі вогнища Чіп ретельно, як справжній майстер, підстругував нерівні поверхні й зачищав пошерхлості на ліктях і колінах свого страхопуда.

Завершивши роботу, він спер свій витвір на стіну і відступив назад, аби ним помилуватися. Страхопуд вдався височенький на зріст, навіть вищий за дорослого чоловіка, та Чіпа це цілком влаштовувало, і він навіть не думав його вкорочувати.

Уранці наступного дня Чіп знов узявся оглядати свого страхопуда й тільки тепер помітив, що зовсім забув про шию, на яку можна було б насадити гарбузову голову.

загрузка...

Він знову подався до лісу, який був тут неподалік, і вирубав кілька дерев'яних оцупків, щоб нарешті завершити страхопуда.

Повернувшись додому, Чіп збив із двох оцупків хрестовину, просвердлив посередині заглиблення, щоб було куди вставляти шию, і прикріпив її до тіла. Третього оцупка він вставив у це заглиблення, затесав його зверху й, коли шия вже була готова, насадив на неї гарбузову голову і притиснув, щоб вона краще сіла.

Хлопець залишився задоволений своєю роботою. Страхопуд міг вільно повертати голову праворуч-ліворуч, а його руки й ноги згиналися так, що він міг стати в яку завгодно позу.

— Що ж, — гордо мовив Чіп, — чолов'яга вийшов нівроку. Готовий битись об заклад, бабега Момбі верещатиме як недорізана! А от якщо його ще причепурити, він буде зовсім як живий.

Знайти путню одежину було не так-то просто, але Чіп відважно став до бою з величезною скринею, в якій баба Момбі тримала все своє майно та скарби, і на самісінькому її дні знайшов фіалкові штани, червону сорочку й рожеву жилетку в білий горошок. Одяг не дуже пасував страхопудові, та Чіп не здавався, і за якусь часину перед ним стояв франтуватий жевжик у крикливому вбранні. Довершили страхопудів гардероб старі плетені панчохи, в яких колись ходила баба Момбі, й латані-перелатані стоптані Чіпові черевики.

На вигляд цього дженджика хлопець так знетямився від захвату, що засміявся на весь голос і почав радісно пританцьовувати.

— Треба якось його назвати! — вигукнув Чіп. — Такий красунчик мусить мати ім'я! — Він іще трохи подумав і сказав: — Назву-но його Джек – Гарбузова Голова!

2 розділ

Чаклунський життєдайний порошок

Зваживши всі "за" і "проти", Чіп вирішив, що кращого місця для страхопуда Джека, ніж на повороті неподалік від хати, годі й шукати.

Тож він потягнув його туди, та виявилося, що це надто важко й незручно. Чіп спробував волочити страхопуда по землі, а потім поставив його на ноги й, по черзі згинаючи йому в суглобі то одну, то другу ногу, став підштовхувати Джека в спину, і так вони й пішли. Дорогою страхопуд декілька разів падав, і Чіп геть вибився з сил, намагаючись дати йому раду. Хлопець обливався потом, і ще ніколи, ні на кукурудзяному полі, ні в лісі, він не працював так тяжко, як ось тепер. Не знати, чим би все це скінчилося, якби не бешкетлива Чіпова вдача, що додавала хлопцеві сил, і бажання побачити, що ж вийде з його задуму, яке таки взяло верх над утомою.

— Гарненький вийшов Джек, і людей він лякатиме гарно! — примовляв до себе Чіп, а сам аж сопів од натуги. І тільки тепер хлопець помітив, що, поки вони йшли, страхопуд загубив ліву руку. Довелося повертатися й шукати її, стругати нову, міцнішу, паличку до суглоба, зате коли Чіп повернув руку на місце, вона трималася ще краще, ніж спочатку. Тут Чіп зауважив, що й гарбузова голова перекрутилася обличчям до спини, та він умить повернув її назад. І от нарешті Джек стояв там, де й мав стояти, — на повороті, і його голова дивилася в той бік, звідки мала з'явитися баба Момбі. Він виглядав водночас і достатньо природно, щоб прийняти його за місцевого фермера, і в міру неприродно, щоб налякати кожного, хто на нього наскочить.

До вечора було ще далеченько, а баба Момбі о такій порі ніколи не поверталася, тож Чіп вирішив назбирати трохи горіхів, що росли в долині за їхньою садибою.

Та баба Момбі прийшла додому раніше, ніж зазвичай. Вона ходила не в село, а до горбатого чаклуна, котрий жив відлюдьком десь у гірській печері. Стара повідала чаклунові кілька своїх секретів, а той поділився з нею своїми таємницями, і тепер бабега Момбі поверталася додому з трьома новими рецептами, чотирма видами чарівних порошків і цілою в'язкою всілякого чар-зілля.

1 2 3 4 5 6 7
загрузка...