Дивовижна Країна Оз

Ліман Френк Баум

Переказ Віти Левицької

1. Тіп майструє Гарбузову Голову

У Краї Лісовиків, тому, що лежить на півночі Країни Оз, жив собі хлопчик на ймення Тіп. Щоправда, його справжнє ім'я було значно довше — Тіппетаріус, принаймні так казала бабця Момбі. Однак не кожному ж під силу вимовити: "Тіп-пе-та-рі-ус", — тому всі не надто переймалися і називали хлопця просто Тіп.

Своїх батьків Тіп не пам'ятав, бо ще в дитинстві його взяла на виховання бабця Момбі, а поголос про неї, мусимо сказати, ішов не найкращий. Тутешні мешканці трималися від неї осторонь, бо підозрювали — і не без підстав, — що вона чаклує.

Момбі, втім, була обережна: добра чарівниця, правителька тих країв, суворо заборонила у своїх володіннях будь-яке чаклування. Тому опікунка Тіпа вдавала із себе звичайну ворожку або віщунку.

До обов'язків хлопчика входило носити з лісу дрова для печі на кухні. А ще він працював у полі, вирощував і молотив кукурудзу, годував свиней і доїв улюбленицю Момбі — чотирирогу корову.

Та не думайте, ніби він працював без перепочинку вдень і вночі, гублячи своє здоров'я. Зовсім не так! Коли Тіп ішов до лісу по дрова, він розважався, як міг: лазив по деревах, розшукуючи пташині яйця, ганявся за прудконогими білими кроликами, ловив у струмках рибу на загнуті шпильки — й тільки коли вже втомлювався відпочивати, назбирував нашвидкуруч оберемок хмизу й волочив його додому. У полі теж було непогано — високі стебла кукурудзи ховали хлопчину від погляду Момбі, тому він розкопував нори ховрашків або просто дрімав на землі поміж грядками. Так що сили на роботу надміру він не тратив, а тому ріс здоровим хлопчиком.

Сусіди остерігалися чарів Момбі й поводилися з нею боязко, аж у чомусь запопадливо. А Тіп ненавидів опікунку до глибини душі й навіть не намагався приховати свої почуття. Інколи він поводився з нею дуже неввічливо, забуваючи, що треба проявляти пошану.

На кукурудзяних полях Момбі поміж рядами зелених стебел жовтіли гарбузи. Їх садили щороку на корм для чотирирогої корови. Одного прекрасного дня, коли кукурудза була вже вся зрізана і настала пора збирати гарбузи, Тіпові сяйнула чудова думка, як можна розважитися самому й налякати Момбі.

Він вибрав великого стиглого гарбуза жовтогарячої барви, взяв ножика й акуратно вирізав два великих круглих ока, трикутний ніс і рот місяцем-молодиком. Обличчя вийшло не надто гарне, але посмішка була така широка й щира, а риси настільки сяяли відкритістю й веселощами, що Тіп голосно засміявся — у повному захваті від своєї роботи.

Хлопчик зовсім не мав приятелів — звідки ж він мав знати, що зазвичай, майструючи такі забавки, діти видовбують із гарбуза м'якуш, а в порожнину ставлять запалену свічку, щоб обличчя було зловісним. Тіп вигадав усе по-своєму, і його задум був зовсім не поганим. Він вирішив змайструвати людину на повний зріст, одягнути зверху голову-гарбуз і поставити так, щоби бабця Момбі, повертаючись додому, зіштовхнулася із цим "незнайомцем".

— Вона буде вищати голосніше, — примовляв зі смішком Тіп сам до себе, — ніж наша бура свиня, коли її смикають за хвоста. І тремтітиме сильніше, ніж я сам минулого року, коли хворів на лихоманку!

Часу в нього було більш ніж достатньо: Момбі подалася, за її словами, у село по харчі, але Тіп знав із досвіду, що така мандрівка рідко коли займала в неї менше двох днів.

Хлопчина взяв сокиру й пішов до лісу, нагледів там чотири міцних і рівних молоденьких деревця, зрубав їх і почистив від гілля й листя. Із них запланував зробити руки й ноги дерев'яної ляльки. Потім він вибрав товстішу деревину — для тулуба, — зрубав її й обтесав, щоб надати необхідної форми та розміру. Потрудитися для цього довелося чимало. Нарешті, весело насвистуючи, він заходився скріплювати частини тіла дерев'яними кілками, які до того охайно вистругав ножем.

На той час уже сутеніло, і Тіп раптом схаменувся — згадав, що досі не подоїв корову й не погодував свиней. Тож хлопчина завдав на спину дерев'яного чоловічка і потяг його додому.

Увечері біля грубки він, як справжній майстер, ретельно підігнав усі з'єднання й суглоби, підстругав сучки й нерівності. Тоді обпер ляльку на стіну, відійшов убік, щоби помилуватися своєю роботою. Опудало вийшло, може, занадто довготелесим, але, на думку хлопчика, високий зріст був неабиякою перевагою, і Тіп не міг натішитися своїм витвором.

Зранку виявилося, що він забув зробити шию, куди мусила би кріпитися голова-гарбуз. Довелося знову податися до лісу й витесати там дві дощечки. Повернувшись, Тіп прикріпив їх навхрест на верхній частині тулуба, а на перетині видовбав дірку й у неї вставив круглий брусок, який мав слугувати опудалу за шию. Коли Тіп загострив цей брусок зверху й насадив на нього гарбуз-голову, то просто сам собі здивувався. Вийшло так добре! Голова вільно поверталася ліворуч і праворуч, а завдяки шарнірам, на яких кріпилися руки й ноги, дерев'яну ляльку можна було поставити як заманеться.

— По-моєму, — гордо підбив підсумки Тіп, — опудало вийшло на славу! Оце так Момбі перелякається, оце завищить від страху! А щоб воно ще більше скидалося на живу людину, його треба одягнути.

Та де роздобути одяг? Тіп вирішив понишпорити у величезній скрині, де Момбі зберігала накопичені скарби. На самому дні хлопчик знайшов невідь-чиї пурпурові штани, червону сорочку й рожевий у білі горошки жилет. Дерев'яний чоловічок був одягнутий, і навіть зі смаком, хоча на ньому все висіло, як на вішаку. Потім знадобилися шерстяні шкарпетки Момбі та зношені черевики Тіпа. Тепер лялька не тільки була вбрана, а й взута. Тут уже Тіп не міг стримати свого захвату — він сміявся на весь голос і ледве не пританцьовував.

— Але його треба якось назвати! — раптом сяйнуло хлопчикові. — Хіба ж можна ось так просто, без імені?

Хвильку поміркувавши, юний майстер вирішив:

— Назву-но я його Джек — Гарбузова Голова!

2. Чудесний порошок

Тіп довго думав, і зрештою вирішив: найкраще буде поставити Джека на розі дороги, неподалік від дому. Він потягнув дерев'яного чоловічка туди, але це було не так то й близько, а Джек виявився громіздкий і важкий. Тіп якийсь час помучився, а потім надумав зробити інакше. Він поставив Джека на ноги й почав навпереміну пересувати їх уперед, одночасно підштовхуючи опудало ззаду. Так вони дісталися до потрібного місця. Щоправда, дорогою Джек увесь час падав. Тіпу довелося попітніти, але, по-перше, він любив бешкетувати, а по-друге, йому дуже кортіло подивитися, що вийде із цього задуму — і це додавало сил.

— Джек у мене молодець, задніх не пасе! — примовляв він сам до себе, витираючи піт рукавом. Аж раптом помітив, що опудало лишилося без лівої руки: довелося повертатися й шукати її на дорозі, а тоді ще й вистругувати новий дерев'яний стрижень для плеча — мороки було чимало. Правда, після ремонту рука трималася краще, ніж раніше. Тіп звернув увагу на те, що Джекова голова повернулася задом наперед. І цю біду він виправив. Нарешті опудало стало на дорозі обличчям у той бік, звідки мала з'явитися бабця Момбі. На вигляд воно було точнісінько як людина — якийсь місцевий фермер — і водночас своєю дивністю так впадало в око, що випадковий перехожий неодмінно мусив перелякатися.

До повернення старої лишалося чимало часу, і Тіп подався в долину за будинком збирати горіхи.

Та цього разу бабця Момбі повернулася раніше, ніж зазвичай. У Кривого Чаклуна, який жив на високій горі, їй вдалося виторгувати кілька важливих чаклунських секретів: три нові замовляння, чотири чарівні порошки й жменьку трав, що мали чудодійні властивості. Задоволена, стара відьма поспішала додому, аби випробувати свої набутки на ділі.

Момбі так поринула у свої думки, що коли зауважила на розі якогось добродія, кивнула йому, майже не глянувши, й буркнула:

— Добрий вечір!

Однак чолов'яга мовчав і навіть не поворухнувся. Відьма спинилася й ну приглядатися. Бачить — замість голови у поселянина гарбуз, та ще й з дірками, над якими явно попрацював Тіпів ножик.

— Еге ж бо! — вичавила з себе Момбі, задихаючись від обурення. — Знову витівки цього малого негідника! Ну добре. До-о-обре… Я тобі всиплю перцю, я тобі покажу, як мене лякати!

Вона гнівно замахнулася палицею на веселий усміхнений гарбуз, але раптом їй сяйнула думка, і занесена палиця застигла в повітрі.

— Та це ж чудова нагода випробувати новий порошок! — вигукнула вона. — Зразу ясно буде, якісний товар мені продав Кривий Чаклун, чи він надурив мене так спритно, як і я його.

На цих словах вона поставила на землю свій кошичок і заходилася в ньому порпатися, шукаючи щойно придбаний чарівний порошок.

А тим часом Тіп напхав кишені горіхами й повернувся до дороги. І що ж? Виявляється, стара відьма вже там, поруч із опудалом, і вона ані на краплину не злякана.

Спочатку він дуже розчарувався, але цікавість перемогла — надто кортіло знати, що Момбі робитиме далі. Хлопчина заховався за паркан, де опікунка не могла його помітити, і приготувався спостерігати.

Стара понишпорила в кошикові ще трохи, а тоді дістала з нього пошарпану перечницю — по напівстертому надпису "Перець" рукою чаклуна було грубо нашкрябано "Порошок Оживай".

— От воно! — радісно вигукнула Момбі. — Тепер побачимо, як він діє. Чаклун, скупар, відсипав зовсім дещицю, але на дві-три порції, гадаю, має вистачити.

Тіп, звісно, ані словечка не збагнув із цієї балаканини.

Натомість він побачив, як Момбі підняла руку і потрусила перечницею над гарбузом, точнісінько як перчать печену картоплю. При цьому порошок розсипався по Джековій голові, потрапив і на його сорочку, і на рожевий жилет, і на пурпурові штани, і навіть на стоптані залатані черевики.

Вкинувши перечницю назад до кошика, Момбі підняла ліву руку вгору, відстовбурчила мізинець і сказала:

— Вау!

Потім підняла вгору праву руку, відстовбурчила великий палець і промовила:

— Тау!

Потім підняла обидві руки, розчепірила всі пальці якомога ширше й голосно крикнула:

— Пау!

Джек — Гарбузова Голова при цьому ступив крок назад і сказав із докором:

— Чому ви так верещите? Я ж не глухий!

Бабця Момбі аж підскочила на радощах.

— Він ожив! — вищала вона. — Ожив! Ожив!

Вона підкинула палицю, потім зловила її, а тоді обхопила сама себе за плечі й спробувала затанцювати джигу, і весь цей час весело приспівувала:

— Він ожив, ожив, ожив!

Можете собі уявити, що думав і відчував Тіп, спостерігаючи такі дива.

Спочатку він дуже злякався і навіть хотів утекти куди очі бачать, але не зміг — ноги були наче з вати, тремтіли й підгиналися.

1 2 3 4 5 6 7
загрузка...