Забрали від вас білі шати,
Крила і саме існування.
Я, одначе, вірю вам,
Посланці.
Там, де на ліву сторону вивернутий світ,
Де на тяжкій тканині вигаптувані зорі і звірята,
Ви прогулюєтесь, оглядаючи правдомовні стібки.
Тут коротка ваша стоянка —
Хіба що ранкової хвилини, коли небо чисте,
В повторюваній мелодії птаха,
Або в пахощах яблук під вечір,
Коли світло зачарує сади.
Кажуть, що вас хтось вигадав,
Але це мене не переконує.
Бо люди вигадали також самих себе.
Голос — це ж він є доказом,
Бо належить істотам, без сумніву, світлим,
Легким, крилатим (чому ж би й ні),
Перепоясаним блискавицею.
Берклі, 1969