Нині лежать окремо, кожен в своєму ліжку,
Світло він палить дотèмна, наче читає книжку,
Завжди чогось нового чоловіки бажають...
Жінка дівчиськом в мріях, все ще дивà чекає,
В тінях над головою, як і в дитинстві, блукає.
А чоловік, напевно, книжку не дочитає...
Як корабля уламки, ніби колише пристрасть,
Як вони круто брешуть — пристрасті в них немає!
Навіть і рук торкання вже тільки не навмисні.
В разі ж, як випадково, виникне в них бажання,
Навіть якщо згадають давню кохання пісню —
Їх угамує цнотливість, старості покарання.
Дивно, лежать окремо, відстані не відчувають,
Думаю, не даремно їх мовчання єднає.
Час плине, мов пір'їнка, вітер яку гойдає,
Проти часу безсилі — це мої батько й мати.
Пломінь, з якого я вийшов, вже проміж них не сяє,
Та сили в нього достатньо — поряд цих двох тримати...
28.06.2024
© Тетяна Даніленко
Ілюстрація — картина Ендрю Уайєта "Marriage" (Шлюб), 1993
