Севастопольські оповідання

Лев Толстой

СЕВАСТОПОЛЬ У ГРУДНІ МІСЯЦІ

Вранішня заграва тільки що починає забарвлювати небосхил над Сапун-горою; темно-синя поверхня моря вже скинула з себе морок ночі й чекає першого променя, щоб заграти веселим блиском; з бухти тягне холодом і туманом; снігу нема — все чорне, але вранішній гострий мороз хапає за обличчя і тріщить під ногами, і далекий нестихаючий гул моря, який зрідка переривають розкотисті постріли в Севастополі, тільки й порушує ранкову тишу. На кораблях глухо б'є восьма склянка.

На Північній 1 денна діяльність потроху починає заміняти спокій ночі: де відбулася зміна вартових, побризкуючи рушницями; де лікар уже спішить до

о

1 Північна (сторона) — назва північного берега Севастопольської бухти.

госпіталю; де солдатик виліз із землянки, миє зледенілою водою засмагле обличчя і, обернувшись на схід сонця, де вже завжевріло, швидко хрестячись, молиться богу; де висока важка верблюжа мажара із скрипом потяглася на кладовище ховати закривавлених покійників, яких у ній мало не до верху накладено... Ви підходите до пристані — особливий запах кам'яного вугілля, гною, вологості і яловичини вражає вас; тисячі всіляких речей — дрова, м'ясо, тури борошно, залізо тощо — купою лежать біля пристані; солдати різних полків, з мішками й рушницями, без мішків і без рушниць, товпляться тут, курять, сваряться, перетаскують вантажі на пароплав, який, димлячи, стоїть біля помосту; вільні ялики, повні всякого люду — солдатів, моряків, купців, жінок — причалюють і одчалюють від пристані.

— На Графську 2, ваше благородіє? Будьте ласкаві,— пропонують вам свої послуги два чи три відставних матроси, встаючи з яликів.

Ви обираєте той, що до вас 'ближче, ступаєте через напівзогнилий труп якоїсь гнідої коняки, що тут у грязюці лежить біля човна, і проходите до стерна. Ви одчалили від берега. Навколо вас блискуче вже під ранішнім сонцем море, спереду — старий матрос у верблюжому пальті і молодий білоголовий хлопець, які мовчки з заповзяттям працюють веслами. Ви дивитесь і на смугасті громаддя кораблів, близько й далеко розсипаних по бухті, і на чорні невеличкі цятки шлюпок, що рухаються по блискучій блакиті, і на гарні світлі будівлі міста, забарвлені рожевим про-

1 Тури — особливої форми плетениці з прутів; їх вживали для укріплень.

2 Графська — пристань на Південній стороні Севастополя.

мінням ранішнього сонця, що їх видно по тож бік, і на піняву білу лінію бону 1 та затоплених кораблів, від яких де-не-де сумно стирчать чорні кінці щогл, і на далекий ворожий флот, що маячить на кришталевому горизонті моря, і на піняві струмені, в яких стрибають соляні бульбашки, що їх збивають весла; ви слухаєте рівномірні звуки ударів весел, звуки голосів, що по воді долинають до вас, і величні звуки стрільби, що, як вам здається, посилюється в Севастополі...

Не може бути, щоб від думки, що й ви в Севастополі, не прохопилися в душу вашу почуття якоїсь мужності, гордощів і щоб кров не почала швидше струмувати у ваших жилах...

— Ваше благородіє! прямо під Кістентина2 держіть,— скаже вам старий матрос, обернувшись назад, щоб перевірити напрямок, якого ви надаєте човнові,— праворуч стерно.

— А на ньому і гармати ще всі,— зауважить біловолосий хлопець, пропливаючи повз корабель і розглядаючи його.

— Аякже: він новий, на ньому Корнілов 3 жив,— зауважить старий, теж позираючи на корабель.

— Ич, де розірвало! — скаже хлопчик по довгій мовчанці, поглядаючи на білу хмаринку диму, що розходиться, враз появившись високо над Південною бухтою разом з різким звуком вибуху бомби.

— Це він з нової батареї ниньки палить,— додасть старий, байдуже попльовуючи на руку.—

<>

■Бон — плавуче загородження з колод, сіток або канатів, що захищає вхід у бухту від ворожих суден.

2 Корабель "Константин". (Прим. Л. М. Толстого).

3 К о р н і л о в В. О. (1806 — 1854) — російський віце-адмірал, що очолював під час Кримської війни оборону Севастополя.

Ану наляж, Мишко, баркас випередимо.— І ваш ялик швидше посувається вперед по широкій хвилі бухти, справді випереджає важкого баркаса, на якому навалено якихось лантухів і нерівно веслують невправні солдати, і пристає між безліччю причалених всякого роду човнів до Графської пристані.

На набережній гамірливо ворушаться юрби сірих солдатів, чорних матросів і барвистих жінок. Жінки продають булки, російські дядьки з самоварами вигукують: збитень гарячий і тут-таки на перших східцях валяються заіржавлені ядра, бомби, картечі й чавунні гармати різних калібрів. Трохи далі великий майдан, де валяються якісь величезні бруси, гарматні станки, сплять солдати; стоять коні, вози, зелені гармати і ящики, піхотні козла; снують солдати, матроси, офіцери, жінки, діти, купці; їздять вози з сіном, з лантухами та з бочками; подекуди проїдуть козак і офіцер верхи, генерал на дрожках. Праворуч вулиця загороджена барикадою, на якій в амбразурах стоять якісь маленькі гармати, а біля них сидить матрос, покурюючи люльку. Ліворуч гарний будинок з римськими цифрами на фронтоні2, під яким стоять солдати й закривавлені носилки,— скрізь ви бачите неприємні сліди військового табору. Перше враження ваше неодмінно дуже неприємне: дивна мішанина табірного і міського життя, гарного міста й брудного бівуаку не тільки не гарна, але здається огидним безладдям; вам навіть здасться, що всі перелякані, метушаться, не знають, що робити. Але вдивіться ближче в обличчя цих людей, що рухаються навколо вас, і ви зрозумієте зовсім інше. Подивіться хоч би на

о

1 Збитень — гарячий напій на меду з прянощами.

2 Ідеться про будинок "Благородного Зібрання" в Севастополі, де був головний перев'язний пункт.

цього фурштатського солдатика що веде напувати якусь гніду тройку і так спокійно мугиче собі щось під ніс, що, очевидно, він не заблудить серед цього різнорідного натовпу, який для нього й не існує, але що він виконує свою справу, хоч би яка вона була — напувати коней чи тягати гармати,— так само спокійно, і самовпевнено, і байдуже, неначе б усе це відбувалося десь у Тулі чи в Саранську. Такий самий вираз читаєте ви й на обличчі того офіцера, що в бездоганно білих рукавичках проходить мимо, і на обличчі матроса, що курить, сидячи на барикаді, і на обличчі робочих солдатів, які з носилками ждуть на гайку колишнього Зібрання, і на обличчі тієї дівчини, що, боячись замочити своє рожеве плаття, по камінчиках перестрибує через вулицю.

загрузка...

Так! на вас неминуче чекає розчарування, якщо ви вперше в'їздите в Севастополь. Даремно ви будете шукати хоч на одному обличчі слідів хапливості, розгубленості чи навіть ентузіазму, готовності до смерті, рішучості,— нічого цього нема: ви бачите буденних людей, спокійно зайнятих буденним ділом, тим-то, може, ви дорікнете собі за надмірну захопленість, засумніваєтеся трохи в справедливості поняття про геройство оборонців Севастополя, що склалося у вас за оповіданнями, описами і вигляду, та звуків з Північної сторони. Але перш ніж сумніватися, сходіть на бастіони, подивіться на оборонців Севастополя на самому місці оборони або, краще, зайдіть прямо навпроти в цей будинок, що був колись Севастопольським Зібранням і на гайку якого стоять солдати з носилками,— ви побачите там оборонців Севастополя,

О

1 Фурштатськжй солдат — солдат з обозної частини.

побачите там жахливі й сумні, великі й кумедні, але гідні подиву видовища, що підносять душу.

Ви входите до великої зали Зібрання. Тільки-но ви відчинили двері, вигляд і запах сорока чи п'ятдесяти ампутаційних і найтяжче поранених хворих, одних на ліжках, здебільшого на підлозі, раптом уражає вас. Не вірте почуттю, що затримує вас на порозі зали,— це недобре почуття,— йдіть уперед, не соромтеся того, що ви начебто прийшли дивитися на страждальників, не соромтеся підійти й поговорити з ними: нещасні люблять бачити людське співчутливе обличчя, люблять розповісти про свої страждання й почути слова любові й співчуття. Ви проходите посередині між постелями й шукаєте обличчя менш суворе й стражденне, до якого ви наважитеся підійти, щоб поговорити.

— Тебе куди поранено? — питаєте ви боязко й нерішуче в одного старого худючого солдата, який, сидячи на ліжку, стежить за вами добродушним поглядом і начебто запрошує підійти до себе. Я кажу: "боязко питаєте", бо страждання, крім глибокого співчуття, викликають чомусь страх образити і високу пошану до того, хто перетерпить їх.

— В ногу,— відповідає солдат; але якраз ви й самі помічаєте по бганках ковдри, що в нього ноги немає вище коліна.— Хвалити бога тепер,— додає він,— на виписку хочу.

— А давно вже тебе поранено?

— Та ось на шостий тиждень звернуло, ваше благородіє!

— Що ж, болить у тебе тепер?

— Ні, тепер не болить, нічого; тільки начебто в литці ниє, як на негоду, а то нічого.

— Як же це тебе поранило?

— На п'ятому баксіоні ваше благородіє, як перша бандировка 2 була: навів гармату, почав відходити, отаким маніром, до другої амбразури, він як ударить мене по нозі, немовби в яму ступнув. Зирк, а ноги нема.

— Невже боляче не було в ту першу хвилину?

— Нічого; тільки як гарячим чимось мене ткнули в ногу.

— Ну, а потім?

— І потім нічого; тільки як шкуру натягувати стали, то свербіло ніби. Воно найперше діло, ваше благородіє, не думати багато: як не думаєш, воно тобі й нічого. Все більше через те, що думає людина.

У цей час до вас підходить жінка в сіренькому смугастому платті і запнута чорною хусткою; вона втручається у вашу розмову з матросом і починає розказувати про нього, про його страждання, про важкий стан, в якому він був чотири тижні, про те, як, бувши пораненим, спинив носилки, з тим щоб подивитися на залп нашої батареї, як великі князі розмовляли з ним і подарували двадцять п'ять карбованців, і як він сказав їм, що він знову хоче на бастіон, з тим щоб учити молодих, коли вже сам робити не може. Кажучи все це одним духом, жінка та дивиться то на вас, то на матроса, який, одвернувшись і начебто не слухаючи її, скубає в себе на подушці корпію 3, і очі в неї блищать якимось особливим захватом.

— Це хазяйка моя, ваше благородіє! — зауважує вам матрос з таким виразом, начебто каже: "Ви вже

1 Баксіон — перекручене слово "бастіон".

2 Бандировка — перекручене слово "бомбардировка".

3 Корпія — давній, що вже вийшов із вжитку, матеріал для перев'язування ран.

їй пробачте.

1 2 3 4 5 6 7