Доньці Яні присвячую
Передмова
Рубаї стали для мене найкоштовнішим відкриттям. Ще у першу пору зацікавлення Сходом я зрадувався випадково придбаній однією з книжок 8-томника "1001 ніч" із вражаючими ілюстраціями видання 1930-х років. Пізніше (2013 р.) дістав не дуже вартісне 4-томне його перевидання. Інтерес до історії Сходу продовжився. І сталося несподіване: на мене очікувало духовне єднання з одним із тих, хто крізь тисячу літ донині надихає світ мудрістю, гідністю, співчуттям.
У рубаях насамперед приваблює світоглядна та побутова тематика, а в рисах авторської поетики вражає афористичність мислення. Афористичність менше властива рубаям інтимного змісту. Можливо, це схиляє дослідників на обачний погляд щодо їх Хайямового авторства.
Коли у мене визріла думка українізувати Омара Хайяма (в чергу за Агатангелом Кримським), навіть не сподівався, що цей крок переросте в особисте тлумачення почуттів і змісту поезій видатного мислителя й поета Середньовіччя. Рубаї я подекуди обережно осучаснив, але зберіг і підкреслив те споріднене в етиці, філософії й естетиці, що знайшов у Хайяма.
За вродженим покликанням і прагненням до самоосвіти я дослідник, отож не прихильник "буквального" перекладу, який викликає змістові та ритмічні обмеження. Мене захопив Хайям-мислитель. Рубайят – це унікальне, сконцентроване у всеосяжності мініатюр бачення людини, – від прекрасного до трагічного, з проміжними скалками комічного. Саме так я сприйняв Хайяма – філософа, поета, дослідника. Це розуміння по змозі втілив крізь погляд українця на споріднену душу перського однодумця: виявляється, тисяча років для цього – не завада.
Дивіться також
Едвард Фітцджеральд назвав свої катрени поемою. Поділяю таке визначення як образне, хоча воно потребує деякої корекції. Навряд чи справжній рубайят Омара Хайяма можна вважати поемою за жанром, хоч усі куплети цього виняткового поетичного зводу безумовно позначені виразною етико-філософською єдністю. У ньому засвідчено барвисте середньовічне життя з його побутом, етикою, філософією, мисленням, що поєднані єдиним конструктивним рішенням (4-рядковістю строф)[1]. Рубаї є нев'янучою в часі пам'яткою старожитніх турбот і днів.
Переклад Василя Мисика має власну прикмету. Він обрав для віршів одноманітний (ямбічний) ритм, який співзвучно трохи наближений до перської[2] мови. Щодо мене, то я надаю перевагу змістові; тим більше, що часто саме зміст змушує обирати у перекладах і форму, і ритм.
Допоки не закінчив власного опрацювання рубаїв, не зазирав у переклади Василя Мисика. Його й мої версії не знають збігів. Він перший ознайомив українського читача з тим повним поетичним доробком, який у Європі вважають Хайямовим[3]. Його переклади є відповідальним прикладом формально-об'єктивного ставлення до літературної спадщини.
Коли розпочинав працю над власним перекладом, жодним чином не міг сподіватися, які сюрпризи очікували на мене. Наприклад, я непередбачено рушив у бік деякого "співавторства": з-поміж українських рубаїв Хайяма–Іваницького трапляються й такі, що не є вповні перекладами. Вони – скорше товариський уклін подяки суб'єкта ХХI століття, наслідок захоплення середньовічними творцями рубаїв за духовно опрацьовані ними поетичні форми та зміст. Воднораз вони – й моя особиста творча відповідь на численні не надто доконані російські перекладні модифікації.
Хто мав би охоту порівняти опрацьовані мною рубаї з московськими, від яких я вимушено відштовхувався (у прямому й переносному смислі), спеціально подаю в дужках (після кожної строфи – праворуч знизу) сторінку російського відповідника за виданням: М., 2008, Рубаи. Сост. М. Рейснер. Професор Марія Рейснер оприлюднила якісно спірну добірку перекладів її співвітчизників; вона мимохіть (чи свідомо?) навела на критичний погляд наступників, зокрема, й нинішнього упорядника.
Праця над рубаями стала чинником мого самовиявлення, разом – критики й наукового підходу: переднє слово, додатки, коментарі, класифікація змісту рубаїв, словник, примітки, варіанти перекладу, оновлення виразових засобів. У "власних" рубаях я не погодився зі змістом і формою значної частини російських віршів, замінив непереконливі висхідні подоби (о́брази), – зокрема, й через їх мовно-стильову та виразову меншовартість.
На закінчення вступного слова поясню стрій обраної мною строфіки окремих рубаїв. Щоб виділити смисл і форму в рубаях особливої будови – з повторюваними наприкінці словами (тобто, з редифом), вважаю, що краще його (редиф) подавати окремими рядками, на зразок:
Від зневіри до Бога
Одна тільки мить,
Від палат до барлога
Одна тільки мить.
Утішайся з цієї щасливої миті,
Вся життєва дорога –
Одна тільки мить.
Повний рядок містить 12 складів. Я поділив його на дві частини (7+5). Повторюваний кінцевий 5-складник (редиф) виділив окремим рядком, який у поданому щойно прикладі ще й підкреслено курсивом (в основному тексті збірки курсив для цього не вживав).
У зміст якоїсь частини опрацьованих мною рубаїв я вклав свої погляди на життя, мову, мислення, культуру, торкнувся й дечого іншого, зокрема, етики. Склалося так, що у ці буремно-гіркі двохтисячні роки несподівано рушив з академічної науки у світ поезії, історії, психології, естетики. Спільну творчу подорож із Хайямом розпочав незадовго до злочинного вторгнення московитів в Україну-Русь, і продовжую досі.
Три останні рубаї у добірці Іваницького – складені ним самим під егідою Хайяма: "Все, чим ти цікавився", "Перш, як іти кудись", "Ти точний календар створив". Два перші торкаються найвагоміших із опрацьованих поетом-філософом думок: трагічної приреченості людини та непоборності людської долі. Третій "Ти точний календар створив" – гранично стисла "довідка" з науково-поетичної біографії Хайяма, де серед його обширних інтересів – математика, астрономія і, зрозуміло, – філософія, етика й поезія.
Слава Україні! Київ, 2020 —25 р.
1 ***
Від роду чоловік натуру грішну має,
Хоча себе він богообраним вважає;
Тримається, неначе самочинний пан,
Який з охотою і тішить, і карає. (31)
2 ***
Коли в життя своє ти не допустиш тугу,
Ти радість осягнеш, і на квітучім лугу
Сік смакуватимеш благословенних лоз
Та ніжно бавитимеш лагідну подругу. (31)
3 ***
Аби з часом не мав каяття,
Ти пораду затям до пуття:
Пий вино, утішайся із любкою,
Це і буде безхмарне життя. (32)
4 ***
Що відкрите для ока, – лиш з'ява сама
І прихований сенс там шукати дарма.
В руки легко йде те, що керує чуттями:
Суть таємна біжить від очей і ума. (32)
5 ***
Щоб все в тобі весною забуяло,
Спали в душі зими холодне жало.
Життя коротке, як пташиний зліт,
Це тільки мить: було – і враз пропало. (33)
6 ***
Уранці я, прокинувшись зі сна,
Поміркував собі за чаркою вина:
Поки ми на землі – шануймо її милість,
Бо що приховує майбутня тьма, хто зна? (33)
7 ***
Уготовано пастку на кожен мій здвиг,
Я із власної волі і дня не пробіг:
Немовлям мене кинули в світ, не спитавши,
Не спитавши, виводять тепер за поріг. (34)
8 ***
Милосердя і підлість, сміливість і жах –
Все гніздиться з народження в наших серцях.
Ми ніколи не станем ні кращі, ні гірші,
Ми такі лиш, якими створив нас Аллах. (34)
9 ***
Від кадил, молитов ти собі щось надбав?
Рай того прихистить, хто його не шукав.
Нашу долю намази й поклони не змінять:
Все Господь ще тоді, в День Творіння, уклав. (36)
10 ***
Не журися про завтра, прийде все одно,
Краще любку цілуй та пий добре вино.
За життя нам прощення Господь не дарує,
А кому після смерті потрібне воно? (37)
11 ***
Що сумуєш, мій друже, а сенс в тому є?
Час не спинить ні воля, ні серце твоє.
Не шкодуй! Пий вино, розкошуй в товаристві
І завершуй означене коло твоє. (37)
12 ***
Голос флейти почав так звабливо гукать,
В ньому заклик: настала пора чаркувать.
Пий, мій друже! Нехай твоє серце радіє,
Хто не п'є, той і щастя не зможе пізнать. (38)
13 ***
Ти спасіння собі в молитвах не шукай,
Бався з любкою, щиро вина наливай.
А пригріють у пеклі п'яниць і коханців,
То для чого тоді існуватиме рай? (38)
14 ***
Сад квітучий, коханка, з вином піала –
Три веселі мої та надійні крила.
А хто бачив того обіцяного раю?
Так що втіха з вином нам і тут не мала. (39)
15 ***
Так, чоловік – ніщо, він раб своєї долі,
Його позбавлено і мудрості, і волі.
В коханні він пройдисвіт, тому саме там
Невірність так буя, як бур'яни у полі. (39)
16 ***
Нас, чи хочемо в світ, не спитали
учора,
Оцю кашу без нас заправляли
учора.
Не самі почали чаркувать і грішить –
Все без нас небеса поладнали
учора. (40)
17 ***
Лиха зневіра не дає зітхнути
І туга гірко розтинає груди:
Зі мною світ, а чи без мене він, –
Для Всесвіту однаково це буде. (40)
18 ***
Жить в розлуці з вина піалою –
ніщо,
І так само без пісні дзвінкої –
ніщо.
Припинив я тлумачить небесні прикмети:
Всі розгадки – в мені, поза мною –
ніщо.