Рецензія
Доктор мистецтвознавства, член-кореспондент Національної академії наук України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка.
Іноваційний погляд на древню перську поезію: Омар Хайям. Рубаї. – Упорядкував та переклав українською Анатолій Іваницький. – Київ, Саміт-Книга, 2026. 104 с. = NB: Повний текст цього видання розміщено в УкрЛіб.
Є такий ефект: людина, пірнувши у воду, не може зупинитися. Її тягне, притягує до себе глибина. Потрібні значні зусилля, щоб змусити себе повернути і йти до поверхні. Такий самий ефект виходить у мене, коли читаю рубаї Омара Хайяма у переказі (може, й у переспіві?) Анатолія Іваницького. Маленька, майже "захалявна" книжечка вмістила у себе 332 вірша. Все одразу не прочитаєш, проте зупинитися дуже важко. Тут вже подвійний ефект: самі рубаї з їхнім змістом і майстерність перекладача. Остання зовсім непомітна, проте саме вона (майстерність) надає сучасного звучання синкретам давніх філософських прозрінь у сутність феноменів буттєвості. Така простота межує із фактором таїнства.
Коли читаю рубаї одне за одним, ловлю себе на думці, що все це про мене, про середовище, в якому я перебуваю, і світ, який вміщає у себе це середовище, також про наші часи – "підлі й скупі" за М. Зеровим і водночас наповнені буттєво-життєвих прагнень. Здається весь світ сучасної феноменологічної онтології, від сумнівів і вагань до проявів рішучої дійовості, від гедоністичних максим до молитовно-аскетичних намагань наблизитися до Бога, вміщає у себе ця книга.
Такого видатного результату Анатолій Іваницький, здається, зміг досягнути тому, що його переклади з однієї мови на іншу мову становлять не просто переклади, а є фактором співучасті – інтелектуального спілкування українського культурного синкрету з давнім східним культурним синкретом.
Отже, варто подякувати Анатолію Іваницькому за ті хвилини радості пізнання духовно і душевно близького, яке нам подарувала його копітка, важка, водночас і натхненна праця над перекладами рубаїв Омара Хайяма.
24.10.2026 р.
Дивіться також
- Омар Хайям — Прийшли ми чистими...
- Омар Хайям — Що світ міняється...
- Омар Хайям — Ми — сонце щастя...
- Ще 3 твори →
Доньці Яні присвячую
Передмова
Рубаї стали для мене найкоштовнішим відкриттям. Ще у першу пору зацікавлення Сходом я зрадувався випадково придбаній однією з книжок 8-томника "1001 ніч" із вражаючими ілюстраціями видання 1930-х років. Пізніше (2013 р.) дістав не дуже вартісне 4-томне його перевидання. Інтерес до історії Сходу продовжився. І сталося несподіване: на мене очікувало духовне єднання з одним із тих, хто крізь тисячу літ донині надихає світ мудрістю, гідністю, співчуттям.
У рубаях насамперед приваблює світоглядна та побутова тематика, а в рисах авторської поетики вражає афористичність мислення. Афористичність менше властива рубаям інтимного змісту. Можливо, це схиляє дослідників на обачний погляд щодо їх Хайямового авторства.
Коли у мене визріла думка українізувати Омара Хайяма (в чергу за Агатангелом Кримським), навіть не сподівався, що цей крок переросте в особисте тлумачення почуттів і змісту поезій видатного мислителя й поета Середньовіччя. Рубаї я подекуди обережно осучаснив, але зберіг і підкреслив те споріднене в етиці, філософії й естетиці, що знайшов у Хайяма.
За вродженим покликанням і прагненням до самоосвіти я дослідник, отож не прихильник "буквального" перекладу, який викликає змістові та ритмічні обмеження. Мене захопив Хайям-мислитель. Рубайят – це унікальне, сконцентроване у всеосяжності мініатюр бачення людини, – від прекрасного до трагічного, з проміжними скалками комічного. Саме так я сприйняв Хайяма – філософа, поета, дослідника. Це розуміння по змозі втілив крізь погляд українця на споріднену душу перського однодумця: виявляється, тисяча років для цього – не завада.
Едвард Фітцджеральд назвав свої катрени поемою. Поділяю таке визначення як образне, хоча воно потребує деякої корекції. Навряд чи справжній рубайят Омара Хайяма можна вважати поемою за жанром, хоч усі куплети цього виняткового поетичного зводу безумовно позначені виразною етико-філософською єдністю. У ньому засвідчено барвисте середньовічне життя з його побутом, етикою, філософією, мисленням, що поєднані єдиним конструктивним рішенням (4-рядковістю строф)[1]. Рубаї є нев'янучою в часі пам'яткою старожитніх турбот і днів.
Переклад Василя Мисика має власну прикмету. Він обрав для віршів одноманітний (ямбічний) ритм, який співзвучно трохи наближений до перської[2] мови. Щодо мене, то я надаю перевагу змістові; тим більше, що часто саме зміст змушує обирати у перекладах і форму, і ритм.
Допоки не закінчив власного опрацювання рубаїв, не зазирав у переклади Василя Мисика. Його й мої версії не знають збігів. Він перший ознайомив українського читача з тим повним поетичним доробком, який у Європі вважають Хайямовим[3]. Його переклади є відповідальним прикладом формально-об'єктивного ставлення до літературної спадщини.
Рукописи Хайяма не відомі. Перекладачі ХIХ-XXI століть, від Фітцджеральда до Агатангела Кримського, Тхоржевського, Мисика, Плісецького, Іваницького та ін., не намагалися, як це видно, відтворити первісний віршовий ритм, розмір; натомість прагнули осягти сутність образного та філософського мислення Омара Хайяма і його часу.
Коли розпочинав працю над власним перекладом, жодним чином не міг сподіватися, які сюрпризи очікували на мене. Наприклад, я непередбачено рушив у бік деякого "співавторства": з-поміж українських рубаїв Хайяма–Іваницького трапляються й такі, що не є вповні перекладами. Вони – скорше товариський уклін подяки суб'єкта ХХI століття, наслідок захоплення середньовічними творцями рубаїв за духовно опрацьовані ними поетичні форми та зміст. Воднораз вони – й моя особиста творча відповідь на численні не надто доконані російські перекладні модифікації.
Хто мав би охоту порівняти опрацьовані мною рубаї з московськими, від яких я вимушено відштовхувався (у прямому й переносному смислі), спеціально подаю в дужках (після кожної строфи – праворуч знизу) сторінку російського відповідника за виданням: М., 2008, Рубаи. Сост. М. Рейснер. Професор Марія Рейснер оприлюднила якісно спірну добірку перекладів її співвітчизників; вона мимохіть (чи свідомо?) навела на критичний погляд наступників, зокрема, й нинішнього упорядника.
Праця над рубаями стала чинником мого самовиявлення, разом – критики й наукового підходу: переднє слово, додатки, коментарі, класифікація змісту рубаїв, словник, примітки, варіанти перекладу, оновлення виразових засобів. У "власних" рубаях я не погодився зі змістом і формою значної частини російських віршів, замінив непереконливі висхідні подоби (о́брази), – зокрема, й через їх мовно-стильову та виразову меншовартість.
На закінчення вступного слова поясню стрій обраної мною строфіки окремих рубаїв. Щоб виділити смисл і форму в рубаях особливої будови – з повторюваними наприкінці словами (тобто, з редифом), вважаю, що краще його (редиф) подавати окремими рядками, на зразок:
Від зневіри до Бога
Одна тільки мить,
Від палат до барлога
Одна тільки мить.
Утішайся з цієї щасливої миті,
Вся життєва дорога –
Одна тільки мить.
Повний рядок містить 12 складів. Я поділив його на дві частини (7+5). Повторюваний кінцевий 5-складник (редиф) виділив окремим рядком, який у поданому щойно прикладі ще й підкреслено курсивом (в основному тексті збірки курсив для цього не вживав).
У зміст якоїсь частини опрацьованих мною рубаїв я вклав свої погляди на життя, мову, мислення, культуру, торкнувся й дечого іншого, зокрема, етики. Склалося так, що у ці буремно-гіркі двохтисячні роки несподівано рушив з академічної науки у світ поезії, історії, психології, естетики. Спільну творчу подорож із Хайямом розпочав незадовго до злочинного вторгнення московитів в Україну-Русь, і продовжую досі.
Три останні рубаї у добірці Іваницького – складені ним самим під егідою Хайяма: "Все, чим ти цікавився", "Перш, як іти кудись", "Ти точний календар створив".