Раніше я був спокійною людиною; обіцяв собі, що на Галину ніколи руки не підніму. Але ж, пане лікар, іноді це так мене до такої злості доводить, що рука сама летить. І що я можу зробити? Але потім вдома панує спокій. І чого відразу казати, що бив, трохи по спині дістала, те ж мені, цяця велика.
— Добре, Рисеку, дякую за розмову. Час тобі відпочити, — Росінський закрив блокнот.
— Пане лікар, який там відпочинок! За ялинкою требв їхати. Який я вже є, такий і є, але вдома зроблю те, що маю.
— Не хвилюйся, впораєшся.
Рисєк зрадів цим словам, підвівся зі стільця, глянув на берези, вкриті легким інеєм, а потім вийшов у коридор, де на нього вже чекав санітар.
Росинський взяв телефон і вистукав текст повідомлення своєму другові Давидові Красицькому. У кількох реченнях він розповів йому, що вони мають справу з алкоголіком у піковій стадії хвороби та людиною, яка має власну совість, налаштовану за власними принципами. А оскільки ці принципи зовсім відрізняються від тих, що прийняті суспільством, то тим гірше для суспільства. На наступному сеансі доведеться перейти до деталей.
Розділ 4
23 грудня 1999 року
1.
Пронизливий звук будильника вдарив в нього з такою силою, що аж відчув фізичний біль у черепі. Махнув рукою наосліп і натиснув кнопку зверху годинника, що стояв на тумбочці. М'який дзвін поклав край тортурам, але біль залишався. Курва мати, невже ця дурна жінка не могла хоча б раз спокійно його розбудити? Він насилу розплющив очі і одразу ж пошкодував про це, коли світло з кухні вдарило під повіки, встромивши ще один кинджал у голову. Ну, звичайно, Галина не зачинила двері. Заради всього святого, хвіст у неї, чи що?
Глянув на фосфоресцентні стрілки будильника, які утворили вертикальну лінію, немов солдат на варті. Шоста година. Добре, що наближалися свята, і буде трохи відпочинку. Він відпочине. І не доведеться вставати вранці. А якщо хтось його розбудить, він, бляха-муха, вб'є цього сучого сина.
Сів у ліжку, здригаючись від болю, бо зміна положення посилила пульсацію в черепі. От же ж дав спокусити тією дешевою горілкою з барлогу Мордатого. Той там таке гівно розбодяжував, але ж зате дешево. А на свята він вип'є пристойної горілки, купленої в магазині, як і належить культурній людині. Цілий рік в'ябував як рудий осел, то заслужив.
З кухні долинали звуки ранкової метушні. Брязкіт дошки для різання, гул конфорки на плиті, ляскання дверцят холодильника, що відчинялися, і тиха, ледь чутна музика з радіо. І приспівки. Винуватцем усіх цих звуків була Галина, його дружина. Чому вона так, чорт забирай, раділа? Ось він, прокидається, метушиться на роботу, і не важливо, що це: п'ятниця, неділя чи свято, незважаючи на мороз, дощ чи спеку, а вона собі наспівує. Він важко підвівся з ліжка та закашлявся. Схопився за чоло; воно було теплим. Гарячка? Ні. Ну і нехай.
Він потягнувся за сигаретами та запалив одну, передостанню. Холера, здавалося ж, ніби вчора ввечері нову пачку відкрив. Можливо, це пранця почала у нього тирити. Закашлявся ще сильніше, прочистив горло та пішов до ванної. Сплюнув у раковину, потім з полегшенням спорожнив сечовий міхур. Нарешті, кинув недопалок в унітаз, вмив обличчя теплою водою та розчесався. З огидою подивився на свою зубну щітку. Кому, холера забирай, це потрібно? Його приятель, Вацек, казав, що розмовляв з одним дантистом, і що якщо випити горілку, то вона чистить зуби. Дезінфікує їх чи щось таке. Він провів рукою по щетині на бороді. А от і не стане голитися сьогодні. Свято лісу, курва мати.
Він схопив чисту футболку та труси з вішалки над ванною, зняв піжаму та штовхнув її під раковину. Якщо цій заразі так весело, нехай прання поставить. Співачка! Мабуть, замало у неї справ, і вона вже з глузду з'їжджає від нудьги.
— Доброго ранку, Рисю, — привітала його Галина на кухні. — Сніданок на столі.
А де ж, бляха-муха, воно має бути? Під столом? Пизда дурна. Він підійшов до столу та витягнув штекер радіоприймача з розетки. У нього тут голова тріщить, а ця на фестиваль до Ополє зібралася. Я єбу, і як тут жити?
Він сів на стілець і подивився на свій сніданок. У нього стиснуло шлунок, але він мусив щось з'їсти, бо сьогодні на фабриці будуть облатку ламати, і, звісно, потрібно буде щось випити, а минулого разу, коли він робив це натщесерце, щось всередині пекло. Мабуть, печія чи якась інша холера. Він наткнув ще гарячу ковбасу на виделку та відкусив, але та обпекла йому рот.
— Курва мати! — вигукнув він, грюкнувши виделкою по тарілці. — Чому не кажеш, що гаряча.
— Вибач, Рисю, — одразу ж відповіла Галина, забравши виделку зі столу, кинувши її в раковину та простягнувши йому нову.
— Де чай? — різко сказав він.
— Остигає.
— Мені треба на роботу, а ти зволікаєш, — зауважив він, ніби дорікаючи найдурнішому учню в класі, який, попри тисячу попереджень, продовжував робити ту ж саму помилку. — Не забудь зайти в магазин.
— Я пам'ятаю, — одразу відповіла жінка.
— Та хто там знає? У тебе голова порожня, як барабан, а замість пам'яті — діра, як в срачі. — Він посміхнувся, бо йому дуже сподобалося порівняння, тому вирішив продовжити його далі. — Велика і повна лайна.
— Бо ж Марек і Бася прийдуть на свята, тому я пам'ятаю, що маю все підкупити.
— Оселедця пристойного купи, — наказав він. — І коропа, тільки щоб мулом від нього не несло.
— Так, Рисю.
— Тобі все одно втиснуть якусь гидоту. — Він махнув рукою. — Але в мене немає часу, треба на роботу, грошики самі собою не прийдуть.
— Я куплю хорошого, не хвилюйся.
Раптом Рисєк глянув поверх тарілки на двері до кімнати сина. Темрява за ними трохи його дратувала, можливо, навіть трохи більше, ніж будь-що інше.
— А де той дармоїд? — спитав він, навіть не намагаючись приховати презирство в голосі.
— Пьотрусь ще спить; сьогодні йому йти пізніше.
— Пьотрусь... — пирхнув Рисєк. — Дармоїд, курва йому мати, а не Пьотрусь. Казав йому до профтехучилища йти, щоб він міг підзаробити на заводі, чогось навчитися, а не до ліцею. Нахуй йому той ліцей, чи не так? У нас навіть директор, що найбільше, після технікуму.
— Але ж він на канікулах підробляє.
— Це все пиздіж, — твердо сказав він, завершуючи розмову, бо обговорювати було нічого, не кажучи вже про те, що з ким тут дискутувати.
Він витер залишки гірчиці з тарілки кінчиком ковбаси та ковтнув чаю. І дурній пизді ще пощастило, що той був тільки теплою, бо рука вже свербіла. До суперечки приготувалася. Він вийняв останню сигарету з пачки та запалив її, зім'яв паперову обгортку "Популярних" та кинув її на тарілку.
— Тільки прибери як слід, бо тут як у хліві, — сказав він і встав з-за столу. — Соромно когось запросити.
Чоловік вийшов у коридор, взув черевики, светр на ґудзиках і стару овчинну шубу, яка найкраще зігрівала його. Перевірив кишені, чи є в них рукавички, потім надів капелюх, перекинув шкіряну сумку через плече і вийшов. Голова все ще боліла, але, можливо, холод полегшить її.
Коли за Рисєком зачинилися двері, Галина зітхнула з полегшенням. Це був єдиний час спокою в її житті. Протягом наступних дев'яти годин вона могла посміхатися та слухати радіо, і ніхто не коментував, чому це їй так весело; і він може будь-якої хвилини стерти цю посмішку з її рожі. Жінка з'їсть сніданок, не хапаючи все поспіхом, аби не дізнатися, що їсть забагато, і на той її "жир", як вимовляв це Рисєк, він не заробляє. Галина тихо сяде зі склянкою кави, дістане журнал "Панорама" з кросвордами, захований в пранні, потім розгадає один чи два, не боячись, що він вихопить їх у неї з-під носа та порве, кричачи, що якщо у неї забагато часу, то вона повинна братися за роботу. Звичайно, за його словами, була лише одна професія, в якій вона могла знайти задоволення, — професія придорожньої курви, але навіть тоді вона б недовго протрималася, бо хто захоче таку стару шкапу, навіть безкоштовно.
Дев'ять годин до його повернення. Вона часто почувалася окремою планетою, зі своїми власними сходами та заходами сонця, абсолютно незалежною від того, що відбувалося за вікном їхньої квартири. День наставав, коли він ішов на роботу, і ніч поверталася з ним. Темна, холодна та жорстока. Від цієї ночі тхнуло горілкою та дешевими сигаретами. Якщо вона була веселою, це закінчувалося образами, що виривалися у вигляді незв'язних криків. Якщо була в хорошому настрої, тоді на неї спадав град ударів, фінал розігрувався у ліжку, коли, розчавлена його вагою, вона втискалася зубами в подушку, задихаючись від сліз і терпляче зносила сопіння, що сповіщали про наступні поштовхи його смердючого члена. Він брав її лише ззаду, кажучи, що інакше йому доведеться закрити її обличчя газетою.
Двері до кімнати Пьотруса обережно відчинилися, і в проміжку, наповненому темрявою, з'явилося сонне обличчя її коханого сина. Його скуйовджене волосся смішно стирчало в усі боки, а коли він позіхав, навколо рота утворювалися милі ямочки.
— Пішов? — спитав хлопець.
— Так, ходімо на сніданок.
— Чудово, — відповів він, потім вийшов з кімнати та поцілував її в щоку.
Жінка посміхнулася. Якби вона справді жила на якійсь іншій планеті, цей хлопець був би її сонцем. Навіть богом цього всесвіту, а вона все ще жила для нього. Лише для нього. Він зайшов до ванної кімнати та зачинив за собою двері.
Галина дійшла висновку, що в її житті є одна вагома перевага. Її син був повною протилежністю власного батька. І річ була не лише у зовнішності, яку він успадкував від її батька, але й в характері і, найголовніше, у звичках. Він не палив, хоча вона знала, що майже всі його однокласники балувалися сигаретами. Він не вживав алкоголю і жодного разу не повернувся додому п'яним. Він не лаявся, ставився до неї з повагою і був дуже хорошим учнем. Галина пояснювала це не лише добрими генами, які явно передалися йому від дідуся, але й головним чином тим, що він забагато бачив того, що відбувалося вдома, і вирішив бути ким завгодно, тільки не власним батьком.
Одного разу, приблизно шість місяців тому, він прийшов до неї і оголосив, що хоче записатися на бокс. Він не цікавився спортом, ніколи не дивився Олімпіаду чи чемпіонати світу, тому вона була здивована його раптовим інтересом.