242 ***
Хто слідує уму, той доїть кізлюка,
І не статкує він хоча б на п'ятака.
Найрозумніше – дурнем прикидатись:
Для ханів розум твій – що при́пах часника. (165)
243 ***
Це так, я у вині знайшов розраду,
Укупі з ним усе довів до ладу,
І не біда, що я п'яниця та блудник, –
Важливо, що я вірний шаріату! (165)
244 ***
Навмисно на свій вірш кладу печать,
Щоб зміст його не кожен міг добрать.
Чернь мстива й заздрісна мені давно відома,
Щоб таїни душі я став їй довірять. (166)
245 ***
Я сповнений чуття й жаги до тебе,
Якої сили – знає тільки небо.
О диво, Господи! Одна на цілий світ,
Одна лиш ти, а іншої не треба! (168)
246 ***
Хай не стане мене, світ не дуже б збіднів,
І який йому зиск з моїх лічених днів?
Я прошу одного: Ти б, Господь милосердний,
Нас частіше прощав, ніж карати спішив. (167)
247 ***
Коли клопіт тобі зазира у вікно,
Ганить радість і сміх, і життя заодно,
Якщо душу і тіло зміцнити бажаєш, –
Ти Хайяма читай і пий добре вино. (167)
248 ***
Думав, кадій і муфтій порадять мені,
Як здолати сумні та безрадісні дні.
Перегодом дійшло: ці знавці шаріату
249 ***
Я балакучий глек, було, купив:
"Я шахом був! – той глек заголосив, –
Гончар, набравши шахового праху,
Його увесь на винний глек пустив!". (169)
250 ***
Жив я тільки в хмелю, вже така моя суть,
І на Божий на суд хай за те і призвуть.
То є правда, що я заглядав часто в чарку,
Як же зможу її в Судний день обминуть?! (170)
251 ***
Ти прихильно на цвинтар дивись,
як ґа́зда,
Там притулок дістанеш колись,
як ґазда,
Знайдеш трон між царів і султанів,
Сядь із ними й до них усміхнись,
як ґазда. (170)
252 ***
Негідникам затямити пора,
Є непорушна істина стара:
Той, хто на щирість злом відповідає,
Натомість не отримає добра. (171)
253 ***
Хай би гурія пристрасні мала уміння,
А муфтій не ховав знань таємних коріння,
Як би співом тебе не втішала Зухра, –
Все покине, як гідне утратиш сумління. (171)
254 ***
Чим далі йдеш, упевнюєшся в тім,
Що клич вина могутніший за грім.
Існують разом з тим нездолані питання:
По скільки пить, та – всім, чи не усім? (172)
255 ***
Щоб відчути жагучість, тобі довелось
Посприять, щоб вино із коханням злилось.
В нагороду дістав оте-во неповторне,
Яке дивом справдешнім не просто здалось. (172)
256 ***
Все життя свою душу гріхами губив,
А коли до гробків понад силу дістався,
І земля тебе взять погидує в засів. (173)
257 ***
Доки будем потворам усім догождать,
Душу, совість і честь на поталу здавать?
Хоч дзюрчить з серця кров, бережімо свободу,
Краще голод, ніж борг у негідника брать. (173)
258 ***
У любовнім захопленні ум зберігай,
При чарках товариських його не втрачай.
Щоб язик, очі й вуха, як слід, слугували, –
Будь глухий, мовчазний, стань незрячий, і край. (174)
259 ***
Знайся тільки із гідними дружби людьми,
З недостойними знатись – себе не страми.
Як негідник підніс піалу вина – вилий,
Як мудрець пропонує отруту – прийми. (174)
260 ***
Уживши штоф вина, й гора піде в танок,
Той нерозумний, хто цей не сприйме урок.
Ти проповідуєш, що слід вина зректися?
Згинь! То є дивний світ, це до розради крок. (175)
261 ***
Всі царювання –
За ковток вина,
За книг повчання –
Піалу вина,
Всі лестощі – за повний глечик винний,
Всю музику –
За булькання вина.(175
262 ***
Ніяких насолод ніколи не цурався,
Мав друзів, пив вино, жінками милувався.
Життя мигнуло, наче промінь поміж хмар,
Чи той ручай, що десь між скелі заховався. (176)
263 ***
Як поталанило окраєць хліба мати,
Над головою дах, а ще куточок хати,
Й ані володарем, ані рабом не буть, –
У тебе є, за що життя благословляти. (176)
264 ***
Бог на вінок Землі зірок не шкодував,
Іще й сузір'ями яскравими вквітчав,
Поглянув навкруги – і ось куди подався:
Бог Землю з Місяцем, як сват, поженихав! (177).
265 ***
Чому весною радість приліта
І душу світлим щастям огорта?
Весняні усмішки і квіти – від Мойсея,
Весняні поцілунки – від Христа. (177)
266 ***
Вина!
А іншого я не прошу.
До дна!
А іншого я не прошу.
Цю мить життя я відсвяткую
Сповна.
А іншого я не прошу. (178)
267 ***
Вино в житті наснагою стає,
Окрадений той, хто вина не п'є.
Говерлі чарку дай – та й з місця рушить,
Вино для всіх дарунком щирим є. (178)
268 ***
Мулла завжди одні казки розповідає:
То рай розхвалює, то пекло обіцяє.
Скажіть, кому хоч раз побачить довелось
Рай, що приваблює, чи пекло, що лякає ? (179)
269 ***
Вино – друг не тільки: воно і мудрець,
З ним сумнівам та покаянням кінець.
Вино – чарівник: обертає уміло
На золото вкупі і мрії, й свинець. (179)
270 ***
"Горілка – гріх"? – Всевишній, не спіши,
Нас радості земної не лиши,
Не відсилай до пекла за жінок і чарку,
Бо скоро у раю не стане ні душі. (180)
271 ***
Маєш глечик з вином – в тебе все до пуття,
І кохаєш з вином – в тебе справжнє життя.
К бісу всю метушню: геть і почесті й скруту,
Що минуло – не варте воно вороття. (180)
272 ***
Як перед світлим царственим вождем,
Як перед гострим замашним мечем
Не встоїть будь-яка ворожа сила, –
Так сум програ горілці з холодцем. (181)
273 ***
Коли ковток останній припаде,
Із рук надпитий келих упаде…
А Виночерпій далі неухильно
Як наливав, то й наливать буде. (181)
274 ***
Спокус немало заготовило кохання:
Гарячі поцілунки, пестощі, зітхання.
Частенько пристрасті приховують обман,
А правду відкриває час прощання. (182)
275 ***
Любов про пристрасті мовчить
завжди,
Приховує таємну хіть
завжди.
Любов – у всі часи поширена хвороба,
Яку всяк може підхопить
завжди. (182)
276 ***
Тихо надворі, смеркало…
Навіщо?
Ще один день відібрало.
Навіщо?
Чарка додолу слизнула із рук,
Все, що було, все пропало…
Навіщо? (184)
277 ***
Пожежу кохання вином не залити,
Почне гарячіше лиш палахкотіти,
А вихід ще здавна відомо, який:
Обидві пожежі в одну треба злити. (184)
278 ***
Заощаджуєш кожного дня на собі,
Щоб дісталось потому все хижій юрбі.
Ліпше джина шукай і проси допомоги,
Аби дещицю днів він втримав при тобі. (185)
279 ***
Про інтерес до нас не хочемо ми знати,
Нам невтямки: за нами можуть наглядати,
Глухі ми до знаків та осторог,
А хоч – не хоч, таки відповідати. (186)
280 ***
Хоч би й здійснитись сон юнацтва міг,
Хто й що на мріях збудувать би встиг?
Сон юні – сніг, що у пустелі випав:
Година-дві – й пропав без сліду сніг. (186)
281 ***
Творець, як шахівницю, світ владнав,
Поставив час… А партію зіграв, –
Ляльки спокійно згріб у темний ящик,
Позбавивши усіх надій і прав. (187)
282 ***
За вартість днів, що маєш у руці,
Не купиш ні осла, ані вівці,
Тим більше – світової таємниці:
Вона сама оголиться в кінці. (188)
283 ***
На небосхилі прозира світанок,
Із днем новим вітає він панянок,
Їх усмішками милується світ
І Сонце посилає добрий ранок. (188)
284 ***
Для літа запахи і кольори природи
Нам осінь позича з кредитної угоди,
А потім борг стягає хмарами й дощем
У згоді із характером її породи. (189)
285 ***
Торгуючи вином, є шанс забагатіти,
Та серце хоче, щоб його могли зігріти.
Венера з Місяцем он як давно горять,
А хоч свічу від них вдалося запалити?.. (189)
286 ***
Є книга таємниць, яку так вабить знати,
А як узнати час, коли її читати?
В очах коханої уловлюємо мить,
В яку дозволено ту книгу погортати. (190)
287 ***
Знов я один, пішла від мене ти,
"Прощай!" сказала перш, аніж піти.
Мені на спомин гіркоту лишила
І щем невідворотний самоти. (191)
288 ***
Цар Давид дух очищення вклав до псалмів,
Вони – гідна пожива для справжніх умів.
Свіжа сила псалмів тоді віру вертає,
Як життя харабат тебе гірко втомив. (191)
289 ***
Добро добром верни –
мить одна:
Від миру до війни –
мить одна.
Радій, поки ти молодість смакуєш,
Вона, що милі сни, –
мить одна. (194)
290 ***
Минулі спогади вино лікує лиш,
Рятівника цього, сакі, подай скоріш.
Моя душа – невиліковні рани,
Налий… А болі все ж мені залиш. (195)
291 ***
Бризки зірок так весело біжать,
Зібралися вже у таночок стать.
Із часом мандрівниці золотаві
Не проти і мене до кругу взять. (195)
292 ***
Бентежить в келіях, мечетях і церквах
Надія втрапить в рай, а перед пеклом – страх.
Спокійний той, хто всі закони світу
Із гідністю пізнав і без страху осяг. (196)
293 ***
Міцна мотузка пережитих літ
Добром і лихом здавна в'яже світ.
Скаредний час спокійно жде розплати,
Щоб повернути наданий кредит. (196)
294 ***
Стихій – чотири, почуттів є п'ять,
Загадок – безліч, всіх не розгадать…
Торкнися струн, хай їх солодкі звуки
Повернуть спрагу жити і кохать. (197)
295 ***
Осяг всю землю. Як вона?
Ніщо.
Усе, крім хліба і вина, –
Ніщо.
Сім кліматів перемінив ретельно,
А сутність їх усіх одна…
Ніщо. (197)
296 ***
Аби життя було, як гарний сон,
Шануй дарунки виноградних ґрон.
А щоб тебе бажання зігрівали,
Їх сумнівів позбав і перепон. (198)
297 ***
Ти воїн з сіттю, тож лови серця,
Бери вино – і в тінь під деревця.
Послухайся, помреш і станеш глиною,
Втішайся зараз із коханого лиця. (198)
298 ***
Там повновода розлилась ріка,
А тут – ручай грайливого струмка.
Коли шукаєш вірності до скону,
Самому вірність уявляється яка? (199)
299 ***
Зійшло і засяяло сонце рубіном,
Сандал вабить вкупі із глечиком винним,
І лютня уже наготові втішать,
І світ видається надиво гостинним. (199)
300 ***
Султан не став тебе хвалить?
Забудь.
Твій вік, як сокіл, геть летить?
Забудь.
В життєвій книзі випадковий вітер
Не ту сторінку поспішив відкрить?
Забудь. (200)
301 ***
Серйозне рішення я змушений прийняти:
Я припиняю, друзі, холостякувати.
По зрілих роздумах вирішую навік
Із виноградною лозою шлюб узяти. (200)
302 ***
Минула юність, відцвіла весна,
Чи вдовольнився нею хто сповна?..
До мене у вікно рай-пташка зазирнула –
Та й до чужого подалась вікна. (201)
303 ***
Доводить тебе сумнів до межі,
Що ти в коханні не на тій стежі;
На ніжних персах віднайшов розраду,
Однак любов шукати слід в душі. (202)
304 ***
Є в шахах істина, давно відома всім:
Король неначе владарює, а між тим,
До рук всю владу прихопила Королева…
На цих же правилах тримається мій дім. (202)
305 ***
Відомо всім: пурпурнеє вино
Дарує щиру радість, заодно
Й терпкої гіркоти не пошкодує,
Бо і життя – гірке й терпке воно.