203 ***
Є притулок, вино, товариство, кохана,
Спів і музика звечора та аж до рана.
Не вирощуй у серці надмірних бажань:
З тим, що є для душі, ти багатший султана. (143)
204 ***
Чи дві тисячі бід, чи всього дві біди –
Нам однаково тяжко їх перенести.
Милосердя не знають небесні стихії,
Тільки в чарці вина можна втіху знайти. (143)
205 ***
"Пекло й рай – в небесах!", – провіщають ханжі,
Я у серця спитав: "Щиру правду скажи!"
І почув: "Пекло й рай – не якась небилиця,
Пекло й рай – неподільні частини душі". (145)
206 ***
Замість сонця весь світ освітить
не можу.
Таємницю життя зрозуміть
не можу.
У науці знайшов загадкову перлину,
Але вправно її просвердлить
не можу. (146)
207 ***
Раз чи два розгортав ти Корана сувій,
А вино щодня славиш в молитві своїй.
Якщо розум тверезий тебе схоче вчити,
Ти не слухай його: він учитель не твій. (146)
208 ***
Чимдалі я живу, упевнююся в тім,
Що потяг до вина властивий, власне, всім.
Та здавна є, однак, занедбані питання:
209 ***
Той щасливий, хто шовку й парчі запобіг,
Той, хто славу мирську не пустив на поріг,
Хто, як птиця Симург, відцурався від світу,
Хто негоди життя, як Хайям, переміг. (147)
210 ***
До мене Ти ввірвався, мов буран,
Господь!
І перекинув із вином мій жбан,
Господь!
Хай я п'яниця, Ти ж накоїв безлад,
І, грім мене поб'є, – Ти хуліган,
Господь! (148)
211 ***
День пішов, і на зміну з'явилася ніч,
На добраніч! Тривоги скидаємо з пліч.
День пішов… Ми, на жаль, забуваєм при цьому:
Більш ніколи не стане він з нами опліч. (148)
212 ***
Я ніде голови прихилить
не можу,
Що існує той світ, припустить
не можу.
І повірити, що оживу після смерті
Хоч трави стебельцем, хоч на мить –
не можу. (149)
213 ***
Кого б не спромоглась зачарувать весна,
Безмежність її чар п'янить не гірш вина!..
Та час бере своє: красуня відцвітає,
Сльоті осінній поступається вона. (149)
214 ***
Ловець Безсмертний так колись зробив:
Він дичину до пастки заманив,
Назвав людьми й на них провину
Успішно переклав за те, що Сам вчинив. (150)
215 ***
Халеп накоїв Бог, Йому здалося мало,
Додав іще нудьгу, – таку, щоб діставала;
Аби не вік цвіла привабливість жінок,
Усе зробив, щоб вона скоро в'яла. (150)
Для мудрого життя слід втямити немало,
Але запам'ятай дві речі для начала:
Ти ліпше голодуй, ніж покидьками жить,
І краще будь один, ніж разом з ким попало. (151)
217 ***
Всі письменні, як книжного, знають
мене,
Свідок Бог: мудрецем уявляють
мене.
Та про себе і світ я тямую не більше,
Аніж ті, що ретельно читають
мене. (151)
218 ***
В руки проситься книжка,
То є життя,
Кличе флейта-утішка,
То є життя.
Коли поруч незмінно тримається
Чарка й дружня усмішка, –
То є життя. (153)
219 ***
Блиск діадеми, шовковий тюрбан, –
Все я віддам, й твою славу, султан,
Ще муедзина й чітки на додачу
За голос флейти й вина повний жбан. (153)
220 ***
Несила в дні прийдешні зазирнуть,
Думки про них спокою не дають…
Не думай, скільки днів тобі лишилось, –
Годин сьогоднішніх розтратником не будь. (154)
221 ***
Всіх ріднить на землі найміцніше
Любов,
Слово в юності нам наймиліше –
Любов.
Хто готовий з цим дивом спізнатися,
Хай у спраглому серці напише:
Любов. (154)
222 ***
Як опинишся ти на останній межі,
Подивися на те, що несеш у душі.
Те єдине, що мусиш узяти з собою,
Не боїться ні сліз, ні дощу, ні іржі. (155)
223 ***
Губ звабних і очей завжди було немало,
Жаль, скільки їх уже зі світу позникало.
Дивлюсь зажурено на тло доріг: воно
Колишніх чарівниць в останню путь справляло. (155)
224 ***
Ти один серед моря надій –
Шукай серце,
Коли друга знайшов, не радій –
Шукай серце.
Кааба ні тепла, ні кохання не знає,
Хочеш мати подругу, тож дій –
Шукай серце. (156)
225 ***
П'ю не тому, що знаходжу я смак у вині, –
Прагну свободи, відчути себе "на коні",
Лиха і горя позбутися, дихати вільно,
Щоб в товаристві зі Всесвітом бути вповні. (156)
226 ***
Коли я випив добру піалу вина,
А потім другу спорожнив до дна, –
Відчув одразу, що душа звільнилась,
І Всесвіт радістю мене не обмина. (157)
227 ***
Скорботи в сад душі не засівай,
Натомість книгу радощів гортай,
На клич чуттів звірятись не страхайся:
Час швидко мчить, ні миті не втрачай. (157)
228 ***
Свої пригоди день влаштовує уміло,
Їх передбачити й провидцеві несила:
То раптом за нужник пташина обере,
То нагодиться ще якась нечиста сила. (158)
229 ***
Крапля кличе: "Де колиска,
Тату-Океан?"
"Заспокойся, моя бризка,
Тато-Океан
Гукне хмари, здійме вітер і рясні дощі,
Буде їх тобі не миска –
Буде Океан". (158)
230 ***
Увесь світ обійшов і збагнув:
Він – ніщо.
Все, що бачив із роду, що чув –
Все – ніщо.
Я весь світ обійшов, повернувся до дому,
Озирнувся у ньому, зітхнув:
Так – ніщо. (159)
231 ***
Немало зваб приховує рубін,
Зір ними може полонити він;
Спокуса і любов у засідці чекають,
На те у них немало є причин. (159)
232 ***
Світ – ці гори, долини, ліси і моря, –
Нас чарівно заманює і підкоря.
А життя – лиш на шклі тіньова замальовка,
Що з'явилась на мить у вогні ліхтаря. (160)
233 ***
Ані раю окраси, ні пекла вогні
Не давали од роду спокою мені.
Але Вчитель сказав: "Зазирни углиб себе:
Пекло й рай у душі твоїй вічно в борні". (160)
234 ***
Аби долю схилить на свій бік, так рихтуй:
Обережно поводься, всміхайся, хитруй.
Щоби в клопоти зайві не встрять без потреби,
У диван свого носа даремно не суй. (161)
235 ***
Бува, доля від тебе біжить навтьоки,
А буває, сама припада до руки;
Стережись сподіватись на ласку від неї:
Раптом в жарт поміняє на хрін цукорки? (161)
236 ***
Якщо слава прийде –
Це заслуга ніяк не твоя.
Голова з пліч впаде –
То спокута ніяк не твоя.
На життєвій стезі, що б не сталось з тобою,
Тримай гасло будь-де:
На все воля ніяк не твоя. (162)
***
237 (варіант попереднього рубаї )
Возвеличать тебе, хоч година –
Ніяк не твоя,
Знімуть голову з пліч, хоч провина –
Ніяк не твоя;
Злу й добру відхиляються двері,
Коли їхня уроча хвилина –
Ніяк не твоя. (162)
238 ***
Не варто з тим сідати на застілля,
Кого воно веде до божевілля:
Не дасть тобі він спокою всю ніч,
А вранці буде каятись з похмілля. (163)
239 ***
Як день тобі всміхнеться крізь вікно,
Він подарує любку і вино.
Яка б не склалась гіркота надалі,
З вином її здолаєш все одно! (163)
240 ***
Ти про мене пустив ось який поговір:
"Він безбожник, п'яниця і трохи не звір!"
Тільки хто ризикне із тобою згодитись, –
Ти пройдисвіт ще той і затятий блюзнір! (164)
241 ***
Я схильний до вина і звечора, і зрану:
Напій цей бадьорить, без нього я охляну,
І шанувать вино до скону буду я,
А шануватися, як ти, – повік не стану. (164)
242 ***
Хто слідує уму, той доїть кізлюка,
І не статкує він хоча б на п'ятака.
Найрозумніше – дурнем прикидатись:
Для ханів розум твій – що при́пах часника. (165)
243 ***
Це так, я у вині знайшов розраду,
Укупі з ним усе довів до ладу,
І не біда, що я п'яниця та блудник, –
Важливо, що я вірний шаріату! (165)
244 ***
Навмисно на свій вірш кладу печать,
Щоб зміст його не кожен міг добрать.
Чернь мстива й заздрісна мені давно відома,
Щоб таїни душі я став їй довірять. (166)
245 ***
Я сповнений чуття й жаги до тебе,
Якої сили – знає тільки небо.
О диво, Господи! Одна на цілий світ,
Одна лиш ти, а іншої не треба! (168)
246 ***
Хай не стане мене, світ не дуже б збіднів,
І який йому зиск з моїх лічених днів?
Я прошу одного: Ти б, Господь милосердний,
Нас частіше прощав, ніж карати спішив. (167)
247 ***
Коли клопіт тобі зазира у вікно,
Ганить радість і сміх, і життя заодно,
Якщо душу і тіло зміцнити бажаєш, –
Ти Хайяма читай і пий добре вино. (167)
248 ***
Думав, кадій і муфтій порадять мені,
Як здолати сумні та безрадісні дні.
Перегодом дійшло: ці знавці шаріату
Тямлять в світі не більше, ніж я, а-ні-ні! (169)
249 ***
Я балакучий глек, було, купив:
"Я шахом був! – той глек заголосив, –
Гончар, набравши шахового праху,
Його увесь на винний глек пустив!". (169)
250 ***
Жив я тільки в хмелю, вже така моя суть,
І на Божий на суд хай за те і призвуть.
То є правда, що я заглядав часто в чарку,
Як же зможу її в Судний день обминуть?! (170)
251 ***
Ти прихильно на цвинтар дивись,
як ґа́зда,
Там притулок дістанеш колись,
як ґазда,
Знайдеш трон між царів і султанів,
Сядь із ними й до них усміхнись,
як ґазда. (170)
252 ***
Негідникам затямити пора,
Є непорушна істина стара:
Той, хто на щирість злом відповідає,
Натомість не отримає добра. (171)
253 ***
Хай би гурія пристрасні мала уміння,
А муфтій не ховав знань таємних коріння,
Як би співом тебе не втішала Зухра, –
Все покине, як гідне утратиш сумління. (171)
254 ***
Чим далі йдеш, упевнюєшся в тім,
Що клич вина могутніший за грім.
Існують разом з тим нездолані питання:
По скільки пить, та – всім, чи не усім? (172)
255 ***
Щоб відчути жагучість, тобі довелось
Посприять, щоб вино із коханням злилось.
В нагороду дістав оте-во неповторне,
Яке дивом справдешнім не просто здалось. (172)
256 ***
Все життя свою душу гріхами губив,
Без любові й покути роки проводив.
А коли до гробків понад силу дістався,
І земля тебе взять погидує в засів. (173)
257 ***
Доки будем потворам усім догождать,
Душу, совість і честь на поталу здавать?
Хоч дзюрчить з серця кров, бережімо свободу,
Краще голод, ніж борг у негідника брать. (173)
258 ***
У любовнім захопленні ум зберігай,
При чарках товариських його не втрачай.
Щоб язик, очі й вуха, як слід, слугували, –
Будь глухий, мовчазний, стань незрячий, і край. (174)
259 ***
Знайся тільки із гідними дружби людьми,
З недостойними знатись – себе не страми.
Як негідник підніс піалу вина – вилий,
Як мудрець пропонує отруту – прийми. (174)
260 ***
Уживши штоф вина, й гора піде в танок,
Той нерозумний, хто цей не сприйме урок.
Ти проповідуєш, що слід вина зректися?
Згинь! То є дивний світ, це до розради крок. (175)
261 ***
Всі царювання –
За ковток вина,
За книг повчання –
Піалу вина,
Всі лестощі – за повний глечик винний,
Всю музику –
За булькання вина.(175
262 ***
Ніяких насолод ніколи не цурався,
Мав друзів, пив вино, жінками милувався.
Життя мигнуло, наче промінь поміж хмар,
Чи той ручай, що десь між скелі заховався.