183 ***
Змирись, тобі Аллах накреслив здавна путь:
Тебе на цій путі в цеглину обернуть,
А в зведеній затим Творцем новобудові
Цеглині кожній гідне місце оберуть. (132)
184 ***
Вищим силам призначено, знаємо ми,
На сторожі стоять проти зрад і пітьми.
Хай би хмарами зло проти правди повстало,
Не затьмити йому сильні й гідні уми. (133)
185 ***
Утворивсь океан з міріадів крапель,
Зріс з пилин континент неозорих земель.
Ти з'явився і зник, а кому з того клопіт?
Сів на квітку на мить, пролітаючи, джмель[4]. (133)
186 ***
З появою на світ бажання народились,
Такі, буває, що і в снах тобі не снились.
А тіла залишиш обтяжливу вагу,
Відчуєш, як душа божественно звільнилась. (134)
187 ***
Для зростання перлині потрібна пітьма,
Біль – щоденна потреба душі та ума.
А щоб болі й тривоги нас не полишали,
Доля буде про це піклуватись сама. (134)
188 ***
Друг для кращих світів кинув наші краї,
Пом'янем, і наповним бокали свої.
Коли черга по кругу дійде його чарки,
Не залишимо ми без уваги її. (135)
189 ***
Без Хайяма зберетесь за дружнім столом –
Ваша черга вражати блискучим умом.
А як справу свою розпочне виночерпій,
190 ***
Не віриться, яка краса вродилась,
Такі троянди, айстри і не снились!
…Колись цю землю кров'ю полили війська,
Вони на це, хіба, і знадобились. (136)
191 ***
Коли дервішем станеш –
вершини сягнеш,
Співчуттям серце зраниш –
вершини сягнеш.
На думки про визнання і славу
Лиш байдужо поглянеш –
вершини сягнеш. (136)
192 ***
Не можна милості чекати від Творця,
Коли був злодієм з початку до кінця.
Та швидше Бог простить тих, що брехали й крали,
Ніж чесного, який не поважав отця. (138)
193 ***
Жінка може привабить красою,
Пишним бюстом, очима, косою.
Лише та не одурить цим всім,
Яка вірною стане жоною. (138)
194 ***
Керують вчинками смаки, вони всевладні,
Тому, крім певних дій, бувають недоладні.
То як чинить нам? Йти з молитвою в мечеть?
Чи в харабат, в обійми завжди братні? (139)
195 ***
Хтось у чарці спасіння шукає,
Хтось в мечеті Аллаха вславляє,
Разом всі, немов сплячі, до прірви бредем…
Бог не спить, долю нам обирає. (139)
196 ***
Допоки тішивсь хан приязною хвалою,
Проґавив, що вже меч завис над головою…
Для певності приготували ще й дання,
Щоб піднети з усмішкою й халвою. (140)
197 ***
Не всі думки, бува, солодші від халви, –
Дивись, щоб через них не втратить голови.
Лише мовчанка заслуговує довіри,
198 ***
Знайомий я давно із правдою та злом,
Вузли розв'язувати стало ремеслом.
Крім смерті, розв'язав усі підспідки світу:
Одну її лиш мертвим стягнено вузлом. (141)
199 ***
Срібло й золото з умислом нам подають,
Щоб межу зла й добра довелось осягнуть.
Та не квапимось ми цю науку освоїти,
Намагаємось хитро її обминуть. (141)
200 ***
Порятунку від кривди шукать перестань,
Світ влаштовано з горя і переживань:
Там невпинно клопочеться Дух Велелюбний,
Як із нами йому запобігти братань. (142)
201 ***
За дарунок небес моріжок цей сприймай,
Милуй гурію ніжну, вино наливай,
Маєш спо́вна усе, що потрібне для щастя,
Про який там іще слід морочитись рай?! (142)
***
202 (варіант попереднього рубаї)
Цей, струмками дзвінкими насичений край,
Чим не схожий тобі на омріяний рай?
Скільки хочеш, втішайсь на травиці шовковій,
Пий вино та кохану Зухру пригортай. (142)
203 ***
Є притулок, вино, товариство, кохана,
Спів і музика звечора та аж до рана.
Не вирощуй у серці надмірних бажань:
З тим, що є для душі, ти багатший султана. (143)
204 ***
Чи дві тисячі бід, чи всього дві біди –
Нам однаково тяжко їх перенести.
Милосердя не знають небесні стихії,
Тільки в чарці вина можна втіху знайти. (143)
205 ***
"Пекло й рай – в небесах!", – провіщають ханжі,
Я у серця спитав: "Щиру правду скажи!"
І почув: "Пекло й рай – не якась небилиця,
Пекло й рай – неподільні частини душі". (145)
206 ***
Замість сонця весь світ освітить
не можу.
Таємницю життя зрозуміть
не можу.
У науці знайшов загадкову перлину,
Але вправно її просвердлить
не можу. (146)
207 ***
Раз чи два розгортав ти Корана сувій,
А вино щодня славиш в молитві своїй.
Якщо розум тверезий тебе схоче вчити,
Ти не слухай його: він учитель не твій. (146)
208 ***
Чимдалі я живу, упевнююся в тім,
Що потяг до вина властивий, власне, всім.
Та здавна є, однак, занедбані питання:
По скільки пити і – кому, коли та з ким? (147)
209 ***
Той щасливий, хто шовку й парчі запобіг,
Той, хто славу мирську не пустив на поріг,
Хто, як птиця Симург, відцурався від світу,
Хто негоди життя, як Хайям, переміг. (147)
210 ***
До мене Ти ввірвався, мов буран,
Господь!
І перекинув із вином мій жбан,
Господь!
Хай я п'яниця, Ти ж накоїв безлад,
І, грім мене поб'є, – Ти хуліган,
Господь! (148)
211 ***
День пішов, і на зміну з'явилася ніч,
На добраніч! Тривоги скидаємо з пліч.
День пішов… Ми, на жаль, забуваєм при цьому:
Більш ніколи не стане він з нами опліч. (148)
212 ***
Я ніде голови прихилить
не можу,
Що існує той світ, припустить
не можу.
І повірити, що оживу після смерті
Хоч трави стебельцем, хоч на мить –
не можу. (149)
213 ***
Кого б не спромоглась зачарувать весна,
Безмежність її чар п'янить не гірш вина!..
Та час бере своє: красуня відцвітає,
Сльоті осінній поступається вона. (149)
214 ***
Ловець Безсмертний так колись зробив:
Він дичину до пастки заманив,
Назвав людьми й на них провину
Успішно переклав за те, що Сам вчинив. (150)
215 ***
Халеп накоїв Бог, Йому здалося мало,
Додав іще нудьгу, – таку, щоб діставала;
Аби не вік цвіла привабливість жінок,
Усе зробив, щоб вона скоро в'яла. (150)
216 ***
Для мудрого життя слід втямити немало,
Але запам'ятай дві речі для начала:
Ти ліпше голодуй, ніж покидьками жить,
І краще будь один, ніж разом з ким попало. (151)
217 ***
Всі письменні, як книжного, знають
мене,
Свідок Бог: мудрецем уявляють
мене.
Та про себе і світ я тямую не більше,
Аніж ті, що ретельно читають
мене. (151)
218 ***
В руки проситься книжка,
То є життя,
Кличе флейта-утішка,
То є життя.
Коли поруч незмінно тримається
Чарка й дружня усмішка, –
То є життя. (153)
219 ***
Блиск діадеми, шовковий тюрбан, –
Все я віддам, й твою славу, султан,
Ще муедзина й чітки на додачу
За голос флейти й вина повний жбан. (153)
220 ***
Несила в дні прийдешні зазирнуть,
Думки про них спокою не дають…
Не думай, скільки днів тобі лишилось, –
Годин сьогоднішніх розтратником не будь. (154)
221 ***
Всіх ріднить на землі найміцніше
Любов,
Слово в юності нам наймиліше –
Любов.
Хто готовий з цим дивом спізнатися,
Хай у спраглому серці напише:
Любов. (154)
222 ***
Як опинишся ти на останній межі,
Подивися на те, що несеш у душі.
Те єдине, що мусиш узяти з собою,
Не боїться ні сліз, ні дощу, ні іржі. (155)
223 ***
Губ звабних і очей завжди було немало,
Жаль, скільки їх уже зі світу позникало.
Дивлюсь зажурено на тло доріг: воно
Колишніх чарівниць в останню путь справляло. (155)
224 ***
Ти один серед моря надій –
Шукай серце,
Коли друга знайшов, не радій –
Шукай серце.
Кааба ні тепла, ні кохання не знає,
Хочеш мати подругу, тож дій –
Шукай серце. (156)
225 ***
П'ю не тому, що знаходжу я смак у вині, –
Прагну свободи, відчути себе "на коні",
Лиха і горя позбутися, дихати вільно,
Щоб в товаристві зі Всесвітом бути вповні. (156)
226 ***
Коли я випив добру піалу вина,
А потім другу спорожнив до дна, –
Відчув одразу, що душа звільнилась,
І Всесвіт радістю мене не обмина. (157)
227 ***
Скорботи в сад душі не засівай,
Натомість книгу радощів гортай,
На клич чуттів звірятись не страхайся:
Час швидко мчить, ні миті не втрачай. (157)
228 ***
Свої пригоди день влаштовує уміло,
Їх передбачити й провидцеві несила:
То раптом за нужник пташина обере,
То нагодиться ще якась нечиста сила. (158)
229 ***
Крапля кличе: "Де колиска,
Тату-Океан?"
"Заспокойся, моя бризка,
Тато-Океан
Гукне хмари, здійме вітер і рясні дощі,
Буде їх тобі не миска –
Буде Океан". (158)
230 ***
Увесь світ обійшов і збагнув:
Він – ніщо.
Все, що бачив із роду, що чув –
Все – ніщо.
Я весь світ обійшов, повернувся до дому,
Озирнувся у ньому, зітхнув:
Так – ніщо. (159)
231 ***
Немало зваб приховує рубін,
Зір ними може полонити він;
Спокуса і любов у засідці чекають,
На те у них немало є причин. (159)
232 ***
Світ – ці гори, долини, ліси і моря, –
Нас чарівно заманює і підкоря.
А життя – лиш на шклі тіньова замальовка,
Що з'явилась на мить у вогні ліхтаря. (160)
233 ***
Ані раю окраси, ні пекла вогні
Не давали од роду спокою мені.
Але Вчитель сказав: "Зазирни углиб себе:
Пекло й рай у душі твоїй вічно в борні". (160)
234 ***
Аби долю схилить на свій бік, так рихтуй:
Обережно поводься, всміхайся, хитруй.
Щоби в клопоти зайві не встрять без потреби,
У диван свого носа даремно не суй. (161)
235 ***
Бува, доля від тебе біжить навтьоки,
А буває, сама припада до руки;
Стережись сподіватись на ласку від неї:
Раптом в жарт поміняє на хрін цукорки? (161)
236 ***
Якщо слава прийде –
Це заслуга ніяк не твоя.
Голова з пліч впаде –
То спокута ніяк не твоя.
На життєвій стезі, що б не сталось з тобою,
Тримай гасло будь-де:
На все воля ніяк не твоя. (162)
***
237 (варіант попереднього рубаї )
Возвеличать тебе, хоч година –
Ніяк не твоя,
Знімуть голову з пліч, хоч провина –
Ніяк не твоя;
Злу й добру відхиляються двері,
Коли їхня уроча хвилина –
Ніяк не твоя. (162)
238 ***
Не варто з тим сідати на застілля,
Кого воно веде до божевілля:
Не дасть тобі він спокою всю ніч,
А вранці буде каятись з похмілля. (163)
239 ***
Як день тобі всміхнеться крізь вікно,
Він подарує любку і вино.
Яка б не склалась гіркота надалі,
З вином її здолаєш все одно! (163)
240 ***
Ти про мене пустив ось який поговір:
"Він безбожник, п'яниця і трохи не звір!"
Тільки хто ризикне із тобою згодитись, –
Ти пройдисвіт ще той і затятий блюзнір! (164)
241 ***
Я схильний до вина і звечора, і зрану:
Напій цей бадьорить, без нього я охляну,
І шанувать вино до скону буду я,
А шануватися, як ти, – повік не стану.