Дуже сумно, шановний святий суде, що мені доводиться піддавати посміху свою чесну вже сиву голову, і — краскою свого покритого зморшками обличчя захищати честь моєї дочки і свою честь проти цієї ганебної вигадки, сфабрикованої хитрим адвокатом Перевицьким. Адже тут виносяться на посміховище й обливаються брудом такі події, які повинні залишитись назавжди найкращою, найдорожчою згадкою в житті сім'ї. Коли б ця справа стосувалась тільки мене самого, шановний святий суде, я б з презирством повернувся б спиною до цього заблудлого молодчика, який називає себе графом Буттлером; коли б ішла мова про те, що авантюрист лютеранин Горват підлими махінаціями хоче загарбати великі маєтки в моєї дочки для своєї, я і на це махнув би рукою, але в справі честі я не знаю жартів ...
— Ad rem, ad rem****,— заявив головний суддя.(****Ближче до справи (лат.)).
— Я не відходжу від справи, шановний святий суде, але ж я не можу не вилити перед вами болю моєї душі за образу моєї честі. Більше того,— закінчив хитрий лис, бо знав "від чого мухи дохнуть",— стаючи на захист своєї честі, я ні перед чим не зупинюсь; а хто посміє посягнути на неї, як би високо він не літав,— загине від моєї зброї. Хай мені в цьому допоможе бог!
Каноніки, що було задрімали, зразу ж підвели голови на цей загрозливий голос і злякано перезирнулись, очі їхні ніби говорили: "Рег amorem dei"*****цей лукавий солдат з'їсть нас. (*****За любов до господа (лат.)). Голосуйте тепер, будь ласка!
Розділ чотирнадцятий
ДУРНЕНЬКИЙ ШМАТОЧОК СВИНЦЮ
Ще були допитані Кажмарі, Єсенка, які нічого важливого не сказали. Вони були поставлені біля дверей тільки для того, щоб не допускати в канцелярію, де проходило вінчання, сторонніх осіб, тому вони і не впустили туди Жігмонда Берната, бо фівсолгабіро дав їм такий наказ: "Ніхто не повинен нам заважати".
— Іншої причини не було?
— Не було.
— Це правда, що жених вирвався з канцелярії ви його силоміць ввели назад?
— Неправда.
Так день у день хиталися терези то в один, то в другий бік. Подібно до коливання хвиль, весь час змінювався настрій, і тут, як в добре побудованій п'єсі, де одна сцена заплутує другу,— те, що вчора ще здавалось правдою, сьогодні здавалося вже неможливим. Справа в тому, що закрите засідання залишалося таємницею тільки до того часу, поки члени святого суду не підведуться з своїх місць. Після обіду вже й горобці цвірінькали про те, що трапилось; і громадськість, яка стежила за ходом подій, зразу ж підводила денний баланс.
Сьогодні, наприклад, шанси прихильників Дорі настільки піднялись, що Марія могла б навіть купувати в кожній крамниці у кредит.
Цей день був цікавий ще однією подією. Міклош Горват прийняв висловлення Дорі про нього перед святим судом за образу. Даремно намагались Фаї і Буттлер умовити старого, що з такою людиною не варто навіть і розмовляти. Запальний старик підшукав у якійсь кондитерській двох земпленських шляхтичів, Баркоці і Челеї, і послав їх до Дорі просити від нього пояснень, а коли треба — вимагати сатисфакції.
Барон Янош Баркоці, набравши серйозного вигляду, одним духом випив свою горілку і готовий був іти на розшуки старого вовка, але молодий Челеї почав відмовляти Горвата.
— Дорогий старший брате, облиште його, прошу вас... відмовтесь.
— Щоб я облишив? Щоб я дозволив топтати свою честь? Ні, ніколи!
— Та не від дуелі відмовтесь, дуель —дурниця, а від мене, бо я небезпечний для вас. Там, де появляється Челеі, завжди трапляється велике нещастя. Прошу вас повірити мені. Коли хтось інший піде до нього, все закінчиться з'ясуванням справи; коли ж я піду, закінчиться смертю.
— Лиха година!Я ж саме цього і хочу!
— Ну, коли ви цього хочете, я піду.
Барона Дорі вони знайшли в шинку "Три бики"; він якраз з великим апетитом уминав холодного гусака .
— Вітаю вас! — гукнув їм назустріч Дорі.— А ти, кельнере, принеси ще дві скляночки!
Але обидва посли зупинились перед ним урочисто, суворо, з витягнутими шиями, як прийнято секундантам в Угорщині.
— Ми, пане, прийшли у важливій справі!
— Куть— куруть! —сказав Дорі, відклавши ножа.— Що це за справа?
— Ви образливо висловились перед святим судом в адресу Міклоша Горвата, представниками від якого ми і є.
— Я сказав тільки те, що хотів.
— Ви згідні дати пояснення або взяти назад свої слова ?
Дорі посміхнувся і ввігнав зуби в гусячу ногу.
— Бачите, панове, смачного гусака я можу проковтнути, але колись сказане мною слово —ніколи.
Баркоці кивнув головою.
— Такий погляд можливий, але в такому разі, як це прийнято між шляхтичами, ми просимо збройного вирішення справи.
— Справді? —здивувався барон і цинічно зарегота в.— А я думав, що ми кинемо один в одного пляшками "рожевої", і той, хто не вцілить у голову противника , перестане бути чесною людиною. Але коли так, я не заперечую; зразу ж пошлю своїх людей, як тільки наїмся.
Під вечір прибули секунданти від Дорі: кавалерійський капітан Адам Боргі, з полку Естергазі, і якийсь граф Мігаль Тіге — прилизаний ловелас, який завжди встрявав у модні історії. В останній час він, як муха, крутився біля Марії Дорі, супроводжував її під час прогулянок, посилав квіти, а ввечері заходив побазікати до "Трьох биків, чим і прославився між тодішніми кавалерами Егера.
Після недовгого сперечання, чи слово "авантюрист" варте того, щоб за нього битися, секунданти вирішили, що дуель на пістолетах відбудеться завтра о п'ятій годині ранку в гаю Севлишке.
В палаці Буттлера нічого про це не знали. Наступного дня вранці Буттлер ледве встиг протерти очі від сну, як почувся скрип важких воріт, під склепінням яких висіли шкіряні відра, гаки, старі булави, списи таких розмірів, що сучасна людина не змогла б їх навіть підняти. Буттлер завжди прокидався неохоче, бо йому здавалось, що залізна рука свідомості відриває його від Пірошки, викидає з раю, в якому він бачився з своєю коханою.
Скрип воріт швидко прогнав його сновидіння, бо між сном і пробудженням існує якийсь райдужний міст із золотого туману й чарівних тіней, міст, на якому людина ще на хвилину затримується.
Стародавні люди вірили в те, що душа на ніч залишає тіло і йде собі блукати, а вранці повертається — це пробудження; інколи вона так далеко відходить, що не може знайти дорогу назад,— це смерть. Як просто тоді дивилися на смерть!
— Жіго, ти чуєш ? Хтось приїхав. У двір в'їхав екіпаж.
Буттлер спав в одній кімнаті з Жігою. Ще в студентські роки в Потоці вони звикли бути разом удень і вночі. Інколи вони цілими ночами розмовляли в темряві, бо пані Фаї не давала їм достатньої кількості свічок, щоб їхні очі не псувались від постійного світла.
Жіга голосно позіхнув і почав прислухатися до шуму, що доносився з двору.
— Можливо, хтось прибув з Ердетелека. (Ердетелек був центром гевешських володінь Буттлера ) .
— Найімовірніше — це якийсь родич,— висловив свою думку Жіга,— приїхав сюди. Бо ніхто з управителів не посмів би в такий ранній час появитися тут. Можливо, це тітка Анна, дружина Фаї.
— У мене так б'ється серце, так б'ється... якесь погане передчуття.
Донісся гомін, чути було чужі голоси в дворі. Вікна спальні були відчинені, але опущені жалюзі приглушували слова й заважали розібрати, про що там іде мова; метушня помітно збільшувалася, чути було тупіт ніг, змішаний із шумом голосів, з яких виділялись схвильовані вигуки й оклики; здавалось, весь будинок піднявся на ноги і кожний його камінь зарухався.
Буттлер вже двічі смикнув дзвінок, але ніхто не приходив.
— А це що таке?! — вибухнув він гнівом.— Для того я привіз сюди сотню слуг, щоб ніхто не появлявся на поклик?!
Нарешті появився камердинер, блідий і в той же час смішний: одяг у стилі рококо був накинутий на нього недбало, панчохи зсунулись, краватка збилася набік, а синя ліврея опинилася під сірою жилеткою з мідними гудзиками.
— Хтось прибув, Мартоне? — поспішно спитав Буттлер.
— Пан Міклош Горват,— заїкаючись і цокаючи зубами, відповів камердинер.
— То чого ж він не заходить? — нетерпеливо вигукнув граф.— Впустіть його зараз же!
— Він уже ніколи більше не зайде сюди, ваша світлість: він помер.
Це слово пролунало так, наче в повітрі просвистів камінь, кинутий пращею, і вдарив Буттлера просто в лоб.
Із страшним криком він звалився на подушку.
— Помер? Це неможливо!
— Пан Дорі з годину тому убив його на дуелі.
Буттлер разом з Бернатом миттю схопилися з ліжок,нашвидку одяглись і вибігли з кімнати.
Якраз у цей момент тіло бідного старика несли через мармуровий вестибюль; попереду йшов з похиленою головою Фаї і вказував слугам, куди нести, куди покласти тіло. Весь одяг Горвата був у крові; обличчя було біле, як алебастр; очі залишились розплющеними, але погляд їх був не страшним, а, скоріше, лагідним, якби він не був таким нерухомим.
— Коли є бог на небі,— вигукнув приголомшений граф Буттлер,— то як він це терпить?!
— Не треба сентиментальностей, не треба голосіння,— суворо перебив його Фаї.— Цим його вже не підведеш. Старик був твердою людиною. Так і помер, як справжній мужчина. Славний кінець! Усе. А інше — попереду.
— Куля пройшла саме між верхніми двома ребрами й зачепила аорту... Ця нещасна куля і спричинила таку швидку смерть,— зітхнув лікар, який був присутній на дуелі, товстий пан із зеленими, як пліснява, очима.
— Яка там куля! Що за куля! — залунав голос Челеї.— Не куля спричинила йому смерть.
— А що? — розсердився лікар, пронизуючи його своїм гострим поглядом.
— Я, зволите знати,— Челеї. А там, де появляється Челеї, завжди трапляється нещастя. Я говорив про це, просив, щоб він вибрав собі іншого секунданта, але він не хотів повірити. Правду я кажу, Баркоці? Ти ж чув? Адже Форгач убив Карла Кіша, який бився сокирою, позиченою від Челеї. Коли Людовік Другий втопився в ріці, його провідником був Челеї. Власне, і річка називалася Челеї. Я міг би навести тисячу прикладів. Візьмемо хоч би випадок з Аттілою. Аттіла на своєму весіллі, коли одружувався з Ілдікою, танцював з панночкою, яку звали Челеї, а вранці дружина знайшла його мертвим на ліжку біля себе.
Челеї дуже помилявся, коли думав переговорити свого співрозмовця. Бо лікар сам був занадто балакучий і зовсім не зважав на те, чи слухає його хтось.
— Це в мене вже третій смертельний випадок на дуелі,— говорив він з пристрастю колекціонера.— Та що я кажу! Це вже четвертий! Бог свідок, що четвертий! (Він спрямував свій пильний погляд у простір, ніби десь там всі три смертельні випадки були настромлені на шпильку і тепер він настромлював четвертий випадок).