Каноніки, злякавшись, що єпіскопа отруїли, відклали слухання судової справи. Бідний Перевицький від люті скреготав зубами:
— Як усе було підготовлено! Все пішло б як по маслу!
Засідання перенесли на січень.
Однак зима в цьому році була дуже лютою. Історія приписує тому року дві дивних особливості: по-перше, в Токаю двічі відмічали свято винобрання, бо вже на початку жовтня, коли весь виноград ще не був зібраний, схили Гедьольї покрив глибокий сніг, який розтанув тільки в березні; і тому недозбираний виноград збирали вже весною слідуючого року. А восени, як завжди, ще раз святкували винобрання. Така перша особливість.
Друга особливість відома усьому світу: в Росіі була розбита армія Наполеона, а залишки її були знищені суворим грудневим морозом.
В історїї не залишилось ніяких слідів — цей факт зазначений тільки в нашій хроніці,— що в Егері теж була сувора зима, яка відправила на той світ майже всіх стариків у місті. З цієї причини єпіскоп, який за тодішнім звичаєм кожного великодня кликав до свого столу дідів на так званий "білий обід", не знайшов у місті відповідного числа сивих людей, і тому їх довелось шукати по сусідніх селах.
Дійсно, страшна, жахлива була зима! Вона і серед каноніків скосила зразу трьох, в тому числі і його преподобіє Йожефа Яблонці, генерального аудитора. Як на зло, всі вони були прихильниками Буттлера. Особливо важкою втратою була смерть Яблонці, який вважався ядром рушійної сили тієї частини духовенства, що стояла за скасування шлюбу. Він, бувало, говорив: "Той, хто виймає скалку з ноги, виліковує ногу,— отже, робить благородну справу, а той, що заганяє її глибше, щоб тільки не було видно її,— не лише не виліковує ноги але сприяє за хворюванню всього тіла і грішить проти своєї совісті".
Пан Перевицький дізнався про смерть трьох каноніків вранці на Новий рік. Він саме збирався зі своїм и родичками до церкви і розпеченими щипцями гофрував собі маніжку. Пробігши очима листа, він вигукнув:
— Обманули, ограбили, тікають з моїми тисячами! І раптом він вхопився за серце, випустив щипці і, скрикнувши так, ніби гнався за кимсь, замертво звалився на підлогу. Мабуть, він не витримав і пустився навздогін за трьома каноніками, що втекли на той світ. Мало хто міг би позаздрити святим отцям, яким і на тому світі не буде спокою, бо коли Перевицький щось задумав, то доведе до кінця. Він, напевно, добереться до них і візьме своє, в якій би з трьох частин загробного світу вони не знаходились!
Але цим своїм легковажним вчинком він зіпсував всю справу Буттлеру. Всі нитки процесу були зосереджені в руках Перевицького; він згрупував всі документи, старанно, з великим мистецтвом побудував стратегічний план нападу; він розробив свою тактику, йому були відомі всі важелі, за допомогою яких реба було вплинути на окремих членів суду, свідків, він знав,де що треба повернутиреба, на яку пружину натиснути. Тепер велике колесо перестало рухатися і велетенський годинник зупинився.
Несподівано процес узявся вести унгварський адвокат Мігаль Сюч. Але тому, що не було часу навіть переглянути всі справи, познайомитися з документами і фактами, тепер уже самі Буттлери примушені були звернутися з проханням відкласти засідання. Знову довелось чекати до літа.
Увесь цей час Буттлер грав у схованки з Марією Дорі, яка об'їздила всі маєтки графа. Одного разу вона навіть несподівано появилася в Пардані, привізши з собою маленьку Марію в пелюшках.
Буттлер сидів під липами і бавився з собакою, коли його бозошська коляска в'їхала в подвір'я. Одягнена в траурне плаття, Марія легко скочила з коляски, взяла від няньки дитину і там же, в дворі, прямо на гравій упала перед Буттлером навколішки.
— О пане,— просила вона,— простіть нас.
Дитина плакала. Кажуть, вона її вщипнула , як, за легендою, вщипнула Марія-Терезія свого маленького Йосифа на засіданні сейму в Пожоні.
Граф холодно відвернувся від неї:
— Я вас не знаю! Мені здається — ви божевільна! Сказавши це, він швидко попрямува в до стайні, наказав запрягти коня і через чверть години вже мчав у свій мисливський палац Вукіці. Сідаючи в екіпаж, він з гірким гумором звернувся до управителя маєтків у Пардані Ференца Ногалла:
— Добре все ж, коли у людини стільки палаців. Кожного разу можна перемінити білизну.
Цією одною фразою він висловив свою зневагу до цієї жінки краще, ніж адвокати у своїх томах списаного паперу.
Влітку суд каноніків, нарешті, приступив до слухання судової справи.
Дні стояли нестерпно гарячі, прямо по-троп ічному пекучі,— мабуть, тому, що зима була такою довгою і холодною,— адже, як гадає пан Фаї, ні холоду, ні спеці ніде дітись — вони повинні десь прорватися.
Але, незважаючи на таку велику спеку, процес викликав у місті велике зацікавлення. На вулиці перед палацом епіскопа збирались юрби народу, щоб подивитися на учасників процесу, які з'їжджалися сюди.
Тих героїчних жінок, які колись вигнали звідси турків, вже давно немає в живих; сьогоднішні жінки вміють тільки цікавитися. Всі вікна були заповнені цими цікавими. Ті, яким не вистачило місця біля вікон, вийшли на вулиці, під безжалісне проміння сонця. Словом, вулиця була так переповнена, що для підтримання порядку були викликані кінні жандарми.
Першою на четвірці коней приїхала пані Буттлер. Вона була красива і струнка , одягнена в чорне плаття, обличчя її, ховалося під чорною вуаллю, крізь яку, мов два діаманти, сміливо блищали великі очі.
Всі, хто брав участь у процесі на боці Дорі, ще вчора прибули в Егер і розмістилися в різних готелях. Але тому, що вулиці були переповнені народом, їй довелось тепер їхати в колясці. Біля Марії сидів старий Дорі, насунувши на очі білого солом'яного капелюха. З минулого року він відростив собі довгу бороду, в якій до сивих примішувались жовті волосинки, мов пір'я в канарка.
Натовп стояв у глибокі й тиші, поки якийсь парубок-шкіряник не вигукнув:
— Ну, і красива ж молодичка!
На нього зашикали.
Вирва вся чийсь голос:
— Віват Пірошці Горват!
Сотня голосів підтримала його:
— Хай живе Пірошка! Пірошка!
— Куть-куруть! — прошипів батько, кусаючи собі бороду.— Ця голота осмілюється кричати на тебе. Зніми вуаль! Засмійся їм у вічі!
— Замовкни, батьку, замовкни! Краще б я провалилась крізь землю.
Коляска зупинилася перед єпіскопською палатою, де засідав церковний суд. Красива жінка зійшла з коляски, трошки піднявш и подол чорної спідниці, саме настільки, щоб на підніжці можна було помітити маленькі чорні черевички і частину ніжки в сліпучо-білих панчішках.
Один бородатий студент-юрист, що стояв, обпершись об ворота єпіскопського палацу, вигукнув:
— Чого ще потрібно графу, коли його така красуня не задовольняє?!
Марія Дорі вже зовсім занепала духом, але цей мимовільний комплімент повернув їй сили. Серед виявленої до неї ненависті, яку вона відчувала, проїжджаючи вулицями,серед шикання, шуму, образливого сміху, навіть лайки — це було єдине слово співчуття. І слова студента прикрили собою загальну ненависть до неї людей, мов квіти, викопані кимсь на смітнику і покладені зверху на видному місці, прикривають собою всю непринадність смітника. Марія зраділа, серце її радісно забилося, — бо ж і вона була жінкою! Вона посміхнулася і почала підніматися по сходах так гордовито, мов пава.
Натовп тим часом накинувся на екіпаж і зірвав із дверцят і з кінської збруї посріблені герби Буттлерів. Так народ виніс свій вирок у справі Буттлера. Кучер, регочучи, дивився на розлютований натовп.
Потроху почали збиратися і інші особи, покликані на суд. Приїхали на бричці гайдук Гергель і тітка Сіманчі, на підводі прибули покоївка Ніна Віро і камердинер Йожеф Томані — ті самі, які, увійшовши вранці до кімнати молодих, "бачили їх разом". На третьом у возі під'їхали жандарми Кажмарі і Єсенка , а на четвертому сидів адвокат Паль Кальмар, заглиблений в розмову з священиком із Олосреська.
Цих людей народ не знав. Навіть ті, що краще інших були посвячені в справи процесу, тільки догадувались, хто може бути той чи інший з прибулих. І тому потерпів тільки сам священик Сучінка: в нього хтось кинув тухлим яйцем, яке, вдарившись у плече, розбилось і залило йому всю рясу.
— Будьте прокляті, щури сатанинські! —погрожуючи, крикнув Сучінка.
Незабаром прибули Буттлери. Вони приїхали безпосередньо з села, бо у Буттлера і в цих місцях були маєтки.
Граф Пардані в'їхав у Егер з королівською помпою, щоб осліпити городян і справити величне враження на священиків. Так думав Іштван Фаї. На чолі колони прогримотіли важкі вози, навантажені панською білизною, ящиками з посудом, величезними бідонами, наповненими смальцем. У Буттлера в Егері теж був пустуючий палац, в який вони зараз і переїжджали.
За чотирма навантаженими підводами йшли два вози, на яких ледве вмістились підсобні робітники, куховари в своєму білому вбранні і ковпачках пиріжком. На слідуючих двох підводах їхав панський оркестр, що складався з двадцяти циган, одягнених у червону, як кров, одежу з срібними плетеними шнурками. За ними йшли осідлані кращі їздові коні графа, яких вели конюхи.
На цьому колона переривалась. Трошки далі появився на коні витязь у жовтому шовковому доломані, в штанях абрикосового кольору, із мідною сурмою на боці. Це був герольд, сигнал якого означає, що все живе повинно тікати геть з дороги, бо наближається найбільший пан. За ним мчали на маленьких, але ситих коннях два факельники в довгих, волошкового кольору каптанах, з яструбиним пір'ям на капелюхах, з безліччю смолоскипів, приторочених до сідел. А далі посувалось вісім списоносців у мідяних шоломах, що виблискували на сонці. Нарешті, на гарячих білих конях появились двадцять чотири гусари; всі вони високі на зріст, загартовані в боях хлопці з довгими вусами і шрамами на обличчях — були в жовтих чоботях і зелених мантіях, прикрашених червоним гарусом. Ще недавно вони воювали проти Наполеона, тільки тоді їх було значно більше: опікун графа Пардані тоді виставив дві тисячі таких гусарів. Над всією колоною здіймались хмари пилу. В ті часи так було заведено: що більший пан, то більшу куряву він здіймав! І наймогутніші пани насолоджувалися нею, як амброзією. Певно, вона була їм мила тому, що дорого коштувала.
В клубах пилу з'явився, нарешті, екіпаж графа, запряжений п'ятіркою вороних жеребців; на перших трьох сиділи верхові.