Завчасно хай покладуть туди скриню, перини та подушки молодої. А Катушка, ні з ким не попрощавшись, вийде, ніби тільки для того, щоб десь трошки здрімнути, а насправді піде до підводи; мій гусар чекатиме перед "Гріфом" і проведе її.
У Відонки зацокотіли зуби.
— Ой-ой-ой! Вночі? Гусар? Молода жінка? Ні, на це я не згоден. Чого не можна, то не можна r
— Ет, що за дурна ревність! Цей гусар — старе розбите корито.
— Я спочатку хочу його побачити.
— Тоді зробимо інакше. Ви зникнете зразу обоє. Зробите вигляд, що виходите в кухню чи в сіни цілуватися, як це буває в таких випадках.
— Буває, буває,— радісно підтвердив Відонка, блиснувши очима.— Ми вже двічі виходили сьогодні.
— Ну от, бачите, а тепер втретє ви вийдете не в сіни, а до підводи, куди вас відведе гусар; сядете собі — і шукай вітра в полі! Ви жодного разу не зупинитесь аж до самого бозошського палацу. Мій гайдук відвезе управителю листа, щоб той забезпечив вас усім необхідним, зразу обладнав помешкання і захистив вас від кожного, хто б там не був.
— А Гергель? — спитав Відонка, хвилюючись.
— Гергель поки опам'ятається і стане вас шукати,— за вами вже й слід пропав. Жертва вислизнула з рук. Доведеться йому тільки зубами клацнути.
— А якщо він кинеться за нами?
— Хай тільки спробує! Запевняю вас, що додому понесуть його в ряднині, бо я накажу управителю так його відшмагати, що він і до смерті цього не забуде. Мій управитель настільки точна людина, що й проценти зразу виплачує.
Відонка зареготав, йому подобалась така перспектива.
— Ну, добре! От вам моя чесна рука.
Після такого рукостискання на обличчі Фаї теж заблищали промені радісного задоволення. Він глибоко зітхнув як людина, що виконала важку роботу. Звеселившись, він міркував: "Тепер ми виграли процес. Хотів би я, щоб Перевицький бачив, на що здібний колишній віце-їшпан". Пану Фаї, звичайно, було вже не до сну. Багато ще справ чекало на нього: домовитися з Грібі відносно підводи, дати вказівку гусару, написати листа пану Будої.
"Domi ne delectissime!*(*Достойний пане!(Лат.)). Мій вірний друже!
Я найняв майстра Відонку на посаду столяра маєтку. Він буде нашим свідком в процесі проти Дорі. Дорі своїми підлими махінаціями хотів його сховати від наших очей.
Потурбуйтесь, delectissime, щоб його з жінкою якнайкраще забезпечити всім необхідним, нехай він купається в розкошах, мов сир у маслі, і нехай називають його
"достойним паном". Прийняти його на роботу де-юре, розуміється, я не міг би, але однак найняв його, бо це в інтересах нашої справи. Бережіть його, як зіницю ока, бо, можливо, його будуть переслідувати або навіть спробують викрасти.
Obligatu s servus** (**Ваш покірний слуга (лат.)).
Стефанус Фаї-де-Фаї
Р. S. Граф Янош, який поїхав у своїх любовних справах, знайшовся, чорт візьми!"
Написавши листа, Фаї не міг лягти, поки все не було зроблено (після двох годин ночі) так, як йому хотілось. Тоді він замкнув двері, заткнув вікно подушкою, щоб заглушити звуки музики, роздягся і швидко заснув. Йому приснилося, що він — маленький хлопчик і знаходить яйце дикого голуба. Задихаючись від радості, він несе яєчко додому; вдома він зустрічається з Перевицьким, який зразу ж обертається в квочку. Вона довбає дзьобом яйце, розколює шкаралупу на дві половини, і звідти несподівано вистрибує потворне чорне котеня. Воно біжить до Фаї і голосно нявкає; ноги його так вистукують по підлозі, ніби це не котячі ноги, а чотири кам'яні молоточки.
Сонце вже високо піднялось на небі, і проміння його пробивалося в вікно, що нещільно було закрите подушкою.
Хтось стукав у двері. Як добре, що дивовижний кіт просто приснився!
Заходьте!
— Це я, дорогий опікуне.
— А, це ти? Ну, зараз я порозмовляю з тобою. Іду відчиняти, мій маків цвіте!
Фаї відчинив двері; перед ним стояв майстровий парубок-красень, яких малюють тільки на кренделях і які в житті трапляються дуже рідко, тому що кожне ремесло по-своєму позначається на обличчі людини. М'ясник товстішає, відпускає друге підборіддя, шкіра на його обличчі блищить, кажуть, це — від теплого випару м'ясних туш, коли здирають з них шкуру; кравець худне, очі у нього западають, спина горбиться; у коваля чоло морщиться, вилиці розширяються від напруження під час сильних ударів молотка. Отже, кожна професія змінює вигляд людини. Вчора ввечері на весіллі хтось говорив про те, що в Дебрецені тижнів зо два тому збожеволів один відомий професор, який ламав собі голову над тим, чому всі підмайстри шевців веселі, а самі шевці похмурі. Буттлер виглядав дуже струнким у цьому простом у суконному одязі, в сап'янових чоботях, з засмаглим обличчям. Фаї враз перелякано подався назад. Йому спало на думку, що коли Янош у такому вигляді поїде до Бозоша, то "достойного пана" Відонку пропасниця битиме від ревнощів, і він ще може втекти з своєю Катушкою.
— Ну-ну, заходь, сідай!
На цей раз він не обійняв Яноша, навіть руку не подав йому, як іншим разом.
Фаї вмився, потім почав одягатися, а сам тим часом лаяв і соромив молодого графа:
— Яку ти знову дурницю зробив! Коли старий Горват довідається про це, він розсердиться і залишить тебе в біді. Ти ж знаєш, яка він дивна людина. Взагалі, за таку слабкість кожний осудить тебе. Скажуть, що у тебе м'який характер, що немає в тобі мужності. А скільки ти прогаяв часу? Хіба ти забув про мій наказ? Що я тобі казав? Ти повинен був поїхати в Пожонь і заручитися підтримкою всіх вельмож і святих отців з вищого духівництва, які зібралися там. А ти, замїсть цього, поїхав зітхати і бренькати на гітарі. Але поки ти там сторожиш кохану дівчину, тут ти програєш процес, а отже, втрачаєш і дівчину. Ні, друже, так ти не доможешся щастя на цьому світі!
Буттлер винувато опустив голову і мовчав.
— Депутати роз'їхались, а тепер шукай вітра в полі. І слід їхній пропав, коли не рахувати відтисків їхніх вузлуватих пальців, залишених на пожонських ломберних столах. Тепер саме почалися польові роботи, і вони роз'їхались по своїх маєтках. Навіть і незалежно від цього, як можна було таке робити? Хіба твій вчинок гідний угорського магната? Що ти — комедіант, гірський розбійник чи езопівський вовк, який стільки разів міняє шкуру, скільки йому потрібно? А потім — і це найстрашніше,— хіба личить кавалерові компрометувати невинну дівчину? Ех, сину, сину, і як тобі цього не підказала душа дворянина!? Видно, заснула вона в тобі.
— Я не міг не послухатися свого серця,— глухим голосом відповів Буттлер.— Мені написали, що вона хвора, і я відчув, що помру, коли не буду близько від неї.
— Ну й дурниці верзеш! Від чого тобі помирати? Ти бачив, щоб коли-небудь глек надколовся через те, що не може стояти біля горщика з резедою?
— Клянусь вам, мій опікуне, що я не мав наміру з нею зустрінутись. Мені тільки хотілося щохвилини знати про її здоров'я. Я ж такий нещасний!
Він звів свої гарні очі на Фаї, і в них було стільки суму, стільки болю, що старий пожалів його і почав трохи поступатися.
— Ти тільки навіюєш собі нещастя! Воно завжди приходить через кохання. Але ж кохання — велике багатство, дурненький ти! Тільки воно не задовольняє повністю. Закоханий ніколи не буває настільки щасливим, щоб не відчувати потреби ще в чому-небудь. Але чи може він вважати себе нещасливим, коли в душі зберігає те найкраще, що не віддасть ні за які скарби?
Мудрі слова опікуна впливали на Буттлера, як бальзам; він покірно кивав сірою від дорожнього пилу головою.
— Ну, що, я не правий? Ти нізащо у світі не віддав би своєї Пірошки? І не хотів би, щоб вона, замість тебе, кохала когось іншого? Ну от, бачиш? Тому ти і щаслива людина.
Потім, просунувши руку в жилетку, він простягнув її до Яноша і ласкаво стукнув його пальцем по голові. Той відразу посміхнувся, бо це була ознака цілковитого примирення, до того ж Фаї пощастило довести Яношу, що він і справді щасливий.
— Ну, ти хоч бачив її? — трохи згодом спитав Фаї, жартуючи.
— Що ви! Вона з того часу не підводиться з ліжка. Сьогодні вона вперше повинна встати на півгодини і посидіти біля вікна. Я довго мріяв про цей день, але прокляття, що лежить на Буттлерах, тяжить і надо мною. І треба ж було сьогодні приcлати за мною людину моєму опікунові.
Крока? Що правда, то правда! Де ти лишив старого?
— Він зайшов поснідати в шинок.
— Ти, пустуне, не дуже веселу роботу вибрав собі: підстригати кущі, садити, копати, мріяти. Я дивуюсь, як ти не втік.
— Навпаки, я був задоволений, бо часто чув про Пірошку від дівчат-служниць. Від них я довідався, що вона ночами марить про свого нареченого, про те, як вона подорожувала з ним на кораблях, на плотах, витала в хмарах, рвучись до сонця. Як приємно було слухати все це!
— Ну, а щоб одержувати відомості про неї, ти, певно, залицявся до служниць, признайся?
— Як ви могли подумати таке? — запротестував граф Янош.
— Ну-ну, не сердься, Йосифе Прекрасний*!(* Йосиф Прекрасний — за біблійними переказами, молодший син патріарха Іакова (один з дванадцяти синів), який відзначався красою і доброчесністю).Я не хотів тебе образити, але ж у кожного собаки є щось собаче ( цього погляду я притримуюсь), правда, не кожний собака розгризає кістку,— інший лише полиже, розумієш, пограється з нею. Чи не та к?
Буттлер заперечливо похитав головою і зашарівся аж по самі вуха від таких блюзнірських слів.
— Добре, добре, облишмо це. Ну, нічого, не біда. Тільки ж було б неприємно, коли б тебе хто-небудь там упізнав.
— Я навіть близько не підходив до будинку, хіба що вночі, тому що тітка Бернат не відходила від неї, і я боявся, щоб вона не впізнала мене. Одного разу, правда, я ледве не піддався спокусі.
— Ну! Всетаки піддався?
— З того часу, як Пірошка почала поправлятися, городник щодня зв'язував для неї букетик і пересила в через служницю. І от я задумав сам зробити букетик і покласти туди записочку. Але мій шеф відштовхнув мене і сказав: "Іди геть, дурню, що ти тут розумієш?!"
— І ти йому не дав ляпаса?
— Я все терпів, щоб тільки залишитись там, щоб мене не вигнали звідти.
— Ну, а як же тобі вдалося виїхати?
— Городник не хотів відпускати; мовляв, тепер, коли він вже навчив мене, я повинен за це відробити не менше, як один рік. Але цей Брок чи Крок — страшенно хитрий чортяка; він шепнув городнику, що він — агент таємної поліції, навіть показав йому документи.