Чи є у борноцького городника помічник?
Немає.
— Ви це напевне знаєте? На прізвище Мігаль Береш?
— Немає, коли я кажу.
— Ну, то хай мене грім уб'є, коли граф у цю хвилину не працює помічником у городника під ім'ям Мішки Вереша.
— Що ви, що ви, дядьку Крок! Чого б це йому таке о голову влізло? І звідки ви це берете?
Він з великим здивуванням і захопленням дивився на маленького чоловічка, який підстрибував, крутився по кімнаті, морщив чоло, високо піднімав сиві брови.
— Про все це я довідався з паперів, знайдених серед сміття. Я знайшов розірваний документ, написаний рукою графа на ім'я городника Мігаля Вереша. На документі була неясно поставлена печатка, тому граф розірвав цей документ і, напевно, написав інший. Тоді я цьому не придав жодного значення, навіть не склеїв розірваних клаптиків.
— Можливо, це правда. Але де він знаходиться зараз? Звідки ви це можете знати?
— Він може бути тільки в двох місцях: в Реську, де він під чужим ім'ям влаштувався садівником у Дорі і стежить за своєю "жінкою", чи, переодягшись підмайстром, приглядається до дій противника, щоб це потім використати для успішного ведення процесу.
— Гм. Це було б навіть непогано. Однак я не вірю у його хитрість і таку далекоглядність.
Дядько Крок посміхнувся з почуттям власної гідності, тицьнув пальцем себе в чоло і сказав:
— Тоді інший варіант. Прочитавши листа пані Бернат і дізнавшись, що панночка Пірошка хвора, а старого Міклоша Горвата немає вдома, він вирішив, подібно до казкового королевича, шукати роботу при дворі своєї коханої. Поголив бороду і вуса, щоб його не впізнали, і ночами вистоює під вікнами коханої і недосяжної: будує різні плани і ловить щасливі хвилини, щоб хоч здалеку глянути на неї.
Пан Фаї жваво схопився, ляснувши по столу широкою долонею.
— Досить, досить, дядьку Крок! — вигукнув він схвильовано.— Ви все-таки дуже розумна людина! Немає ніяких сумнівів, що граф Янош у Борноці. Це така ж правда, як і те, що я зараз від радості затанцюю. Навіть з вдовою Гадаші. Дурень буду я, коли цього не зроблю!
3 цими словами він ухопив свого капелюха і поспішив до виходу. Але повернувся і з дверей сказав Кроку:
— Швидше вечеряйте, Крок, а потім мчіться моєю підводою в Борноц і привезіть сюди графа Яноша. Скажіть, що я наказую йому негайно повернутися разом з вами. А я піду на весілля, там у мене одна важлива справа.
Пробираючись темною верандою, він глянув на небо, звідки міріади зірок підбадьорююче дивилися на нього.
— Дурний хлопчик! — зітхнув він.— Так і джміль — б'ється, б'ється крильцями об шибку зачиненого вікна, за яким знаходиться медоносна квітка, і не розуміє, що вікно відчиняється зсередини.
Розділ дев'ятий
СПРАВЖНЯ КОРІВКА
Фаї виношував у своїй голові хитрий намір. Він був певний в тому, що Дорі дав Йожці грошей і тепер його відсилає за кордон, щоб позбавити Буттлера важливого свідка. Словом, Дорі не довіряє Відонці. 3 цього видно, що Дорі теж не марнує часу. Його свідки, які виступатимуть перед церковним судом, всі як один свідчитимуть, що шлюбний обряд проходив у найкращому порядку, з додержанням усіх правил.
За таких обставин було б непростимо відпустити цього єдиного цінного свідка в Польщу або навіть в Америку. Навпаки, за всяку ціну Відонку треба прибрати до своїх рук і міцно тримати його. Це тільки господнє знамення, думав Фаї, що Відонка зустрівся йому в дорозі. Ось чому він так спішив до гостей, залишивши на самоті старого Крока. Пан Грібі дуже зрадів, помітивши Фаї ("Я знав, що благородний пан — чудова людина") .
А коли Фаї, приєднавшись до гостей, запросив на чардаш Гадаші, Грібі готовий був віддати за нього життя. Фаї з нетерпінням чекав нагоди, щоб відкликати молодого в куток і трохи підготувати грунт.
— Я чув, що ви, юначе, покидаєте країну.
На жаль, так; що ж робити бідній людині?
— Все-таки дуже шкода, що така здібна людина, такий чудовий майстер їде на чужину.
— Так, дуже шкода,— згодився Відонка, розжалившись.
— Я дуже багато хорошого чув про вас.
— Правду говорять люди. Але що мені? Мушу їхати.
Коли мушу, то мушу.
— Знаєте, я такий дивак, що готовий на всілякі жертви, аби тільки підтримати народні таланти. Щоб ви сказали, коли б я вам запропонував місце столяра з хорошою оплатою в моїх маєтках. Там ви могли б прикласти свої знання і здібності.
— Я заплакав би, але все ж мусив би сказати: треба їхати. Дайте мені спокій, пане.
Фаї відчув, що його окрилює жадоба боротьби. Знав, що тепер він стоїть віч-на-віч з Дорі, що це — боротьба, а в боротьбі всі засоби годяться.
— Ви знаєте, як вам було б добре: ви мешкали б з своєю маленькою жінкою в палаці і почували б себе таким паном, як управитель, навіть гайдуки і гусари величали б вас "достойним паном".
Відонка зітхнув.
— У маєтку є ліс з сторічними горіхами; три чоловіки ледве обхватять стовбур одного такого горіха, а ви мали б нагоду використати їх як матеріал для своєї роботи.
Відонка застогнав. Обличчя в нього перекосилося від болю.
— Потім, одна річ — збивати польським мужикам ящики та засіки, а друга річ — майструвати позолочені шафи, в яких герцогині, графині триматимуть свої шовкові спіднички.
Відонка затремтів. Пробуджене славолюбство заволоділо всією його істотою.
— Ви одержували б добру зарплату готівкою: жири, зерно, дрова; а за кожну зроблену вами гарну річ я міг би ще прибавити вам пару золотих; крім того, ваша жінка одержала б корову.
"Що? Корову для Катушки? Справжню корову? Яка їла б чуже сіно, стояла б у їхній стайні і для них доїлася? А може, навіть р'ябушка? Зрозуміло, що з великим вим'ям і великими гудзиками на рогах, щоб Катушку не заколола ..."
Цього вже було забагато для Відонки. На його очах з'явились сльози і почали литись все більше і більше, і, нарешті, під впливом випитого вина він сам заревів, мов корова.
— Ні, неможливо, ніяк неможливо,— скиглив він, захлинаючись.— Я вже проданий.
Пана Фаї і це вже не здивувало.
— Не біда, повернемо гроші тій людині.
Відонка задумався на хвилину. В ньому відбувалася страшна внутрішня боротьба. Потім безнадійно махнув рукою:
— Це не допоможе. Все кінчилось. Той, хто мене купив,— велика і владна людина; коли він щось сказав, то так воно і повинно бути; він прийде з рушницею і — бум! — стрельне в мене. Фук! — і вилетіла душа. Був Йожка і немає. І ніколи не бути мені столяром у маєтку, а Катушці — моєю жінкою.
— Ну, це зовсім не так. Бо той владний пан сильний тільки вдома, у своєму маєтку або в околиці; але там, куди я вас узяв би, є інший пан, у сто разів могутніший від того; і ваш господар там таке ніщо, такий непомітний чоловічок, що навіть собаці неохота буде гавкнути на нього.
Як відомо, пан Фаї відзначався великою красномовністю (недарма, будучи віце-ішпаном, він користувався такою славою) . Він зовсім збив з пантелику бідного Відонку; після цієї розмови Йожка розгублено ходив між гостями, крутився, як муха в окропі. Але, видно, Фаї цього було ще не досить. Чаша терезів ще не нахилилась у бік Фаї, а гойдалась то сюди, то туди. Фаї відчув, шо потрібно кинути ще одну гирю в тарілку. Він втягнув у цю справу і Катушку, і пана Грібі, сильно роздразнивши їх своїми пропозиціями; всі троє почали жваво перешіптуватися. Катушка і Грібі по черзі почали вмовляти Відонку, зчинивши метушню серед гостей. Неприємно, коли господарі ·метушаться. Гості почали запитувати один одного: "Що трапилося у них? Ви не чули, куме (або — кумонько)?" І боярин Відонки, косоокий гайдук барона Дорі — Гергель (правда, тут він був одягнений в панський одяг і видавав себе за комітатського присяжного засідателя) ; почув своїм собачим нюхом, що тут щось недобре коїться. Однак, коли він підходив до когось з гостей, вони зразу звертали розмову на буденну тему. Словом, терези довго гойдалися, поки, нарешті, з гарних очей Катушки не полились сльози, перші сльози з очей молодої жінки. Страшна сила, що рушить скелі, таїться в цих сльозах! Здавалось, одна така сльозинка важить кілька центнерів. Вона капнула з-під чорних вій у чашу терезів і перехилила її на користь нашого достойного пана Фаї.
Близько півночі Фаї пішов до своєї кімнати, але не став раздягатися: чекав, знаючи, що його плід достигає. І тому він зовсім не здивувався, коли двері тихо відчинилися і Бідонка, обережно прослизнувши до кімнати, кинувся перед ним на коліна:
— Я прийшов, мій дорогий патроне. На все згоден, що ви зволили говорити. Бог не наділив мене хоробрістю, але дружина моя дала мені частину своєї, і я став сміливішим; погоджуюсь на посаду панського столяра і на корову. Але це ще не все, бо в мене на шиї сидить злий дух. Справжній сатана. Його я ніяк не можу позбутися. А крім того, я дав клятву; правда, бог, можливо, і не почув її. Коли не почув, то, можливо, і простить. А от цей злий дух — від нього ніяк не здихатись мені!
Потім Відонка признався, що Дорі·дав йому тисячу форинтів і обіцяв ще дві: гайдук Гергель купить за них у Польщі будинок і майстерню. Гергель сьогодні вночі відвезе його селянською підводою, що вже найнята і стоїть під навісом. А дві тисячі форинтів зашиті у Гергеля в кишені жилетки. Відонка і те розповів, що поклявся перед паном Дорі на розп'ятті: хай покарає його бог, хай земля не прийме його кісток, якщо він раніше ніж за двадцять років повернеться з Польщі, де він повинен жити під чужим прізвищем. (Але коли він зовсім не поїде в Польщу, то, значить, не зможе і повернутися звідти, а в такому випадку і не нарушить клятви) . Але його клятва — дурниця, вся біда в тому, що і Дорі дав клятву: він присягнувся, що коли зустріне десь Відонку, то застрелить його на місці. Звичайно, коли він його ніде не зустріне, то й не застрелить. І цього можна уникнути. Але цей злий дух, сатана, якого прив'язав йому до шиї Дорі,— найгірший! Лютий гайдук всюди ходить за ним, стежить за кожним його рухом. І тому проти поганого духа благородний патрон повинен щось придумати, і тоді все буде гаразд.
Фаї на якийсь час замислився. Його сердило те, що він відправив свою коляску.
— В господаря є підвода? — спитав він.
— Є.
— Тоді нема тут нічого складного. Все в порядку. Треба підпоїти цього падлюку Гергеля; за цей час господар запряже; підвода повинна чекати нас десь в умовленому місці.