122 ***
Я бачу землю, сховище скорботи,
Нещасних смертних, сповнених гризоти.
Нікому не вдалось з народжених у світ
Ні гріх свій пережить, ані свої чесноти. (98)
123 ***
Якщо вічних законів не втнути повік,
То не варто здіймать через дріб'язки крик.
Бог із неба полагодить все справедливо,
Заспокойся на долі своїй, чоловік. (98)
124 ***
Творець черепів, наш Всевладний Гончар,
Є ще й неабиякий вправний штукар:
В життя вивергає Він пристрастей чашу,
А потім отам вибухає пожар. (99)
125 ***
Ти, Всевишній, здається, таки добрий скнар,
Не полегшуєш підданим їхній тягар.
Рай даєш – в нагороду за працю й молитву,
Дав би щось мені так: не в заплату, а в дар?.. (99)
126 ***
Гадаю, Боже, що з такої висоти
Судить без помилок не можеш хоч би й Ти:
Коли в чиїйсь душі болючу бачиш рану,
Не зупиняєшся, щоб другу нанести. (100)
127 ***
Про життя моє спогади зрушують жаль:
Від весни, від жінок залишилась печаль.
Не згадаю, коли ота юнь прилетіла,
І де зникла, вдягнувши сріблясту вуаль. (100)
128 ***
Я у смутку і тузі глибокій.
Овва!
Овва!
А пробачить гріхи милосердний Господь, –
Стид згризе на Голгофі високій.
Овва! (102)
129 ***
Якщо названа образом Божим людина,
То чому вона смертна тоді, як тварина?
Десь правдиву підставу порушив Творець,
А чи то відбулась безпідставна підміна?.. (102)
130 ***
Хоча смерть ми не можем відкласти ніяк,
Хоча, небо уклало усе саме так;
Хоча речі безсмертні не склеїти з воску, –
Шкодувать ні про що ми не будем, кунак! (103)
131 ***
Так станеться, від нас залишаться руїни:
Був форт, і ось – в землі основа, дах і стіни.
Та смерть – не небуття, це крок за той поріг,
Де звіт беруть земний і ждуть по тому зміни. (103).
132 ***
Майстер вправно оберта гончарний круг,
Не шануючи чинів, ані заслуг:
Все одно чаркам, з якого вони праху –
Хоч султанів, генералів чи п'янчуг. (104)
133 ***
На дивні здатна перетворення людина:
Сьогодні ти візир, а завтра глянь – скотина.
Майбутню долю визначатиме гончар:
Сьогодні ти султан, а завтра – чарка винна. (104)
134 ***
І що ти не роби, куди ти не ходи,
Привітний харабат приваблює завжди.
Ніколи тут тебе ніхто не попрікає:
Звідкіль би не прийшов – на чарку заходи! (105)
135 ***
Ти не з власної волі блукаєш в лісах,
Щось простежуєш в горах, пустелях, полях.
Маєш справжню на те таємничу підставу:
136 ***
Не просто жити під цим небом голубим,
Воно ні добрим не бува, ні жалісним.
О ненароджені! Коли б вам наші муки,
Не поспішали б ви зустрітись з небом цим. (106)
137 ***
Заспокойся, не велено нам вибирати:
Хоч не хоч, доведеться таки помирати.
Скоро голови мудрі, розтерті на пил,
Гончар байдуже буде ногами топтати. (106)
138 ***
Цього бажання ти не запобіг –
пити,
Хоча Аллах ще здавна застеріг
пити.
Він тільки мудрецям, попри Корана,
Ту розкіш зрозуміти допоміг –
пити. (107)
***
139 (варіант попереднього рубаї)
Проти ницих п'яниць Аллах видав закон,
І немало Коран теж вчинив перепон.
Та для тих, хто тримається мудрої міри,
Не вигадує штучних Творець заборон. (107)
140 ***
Одне з найбільших в світі див –
Старе вино,
Зі мною, де б я не ходив,
Старе вино.
Хто за́вжди дарував мені прихильність,
З ким щиру дружбу я водив, –
Старе вино. (108)
141 ***
Всіх захоплює мій кипарисовий стан,
Як вельможа, вдягаю зелений тюрбан.
Ради чогось Аллах наділив ще й красою,
Хоч я вправно й без неї б водив караван. (108)
142 ***
Існують мудреці, чий ум нічим не зважиш,
Про пекло й рай почнуть, то краще і не скажеш.
А рай, як по мені, – зелений моріжок,
Навряд по смерті чи на кращого приляжеш. (109)
143 ***
"До праці й молитов! – лунає від мулли, –
Із тим воскреснете, з чим на землі жили!".
З подругою й вином не звик я розлучатись,
Тож хай на Божий Суд мене б так і вели. (109)
144 ***
Прокинемось і, сидячи на ґанку.
Забудем горе, усміхнемось ранку,
На повні груди радісно зітхнем
І за життя опорожнімо шклянку. (110)
145 ***
У серці туги й кривди не ховай,
Заради зиску совість не втрачай.
А друга до вечері не запросиш,
Колись про це ти пошкодуєш вкрай. (110)
146 ***
Риба із качкою мову веде:
"Спала вода, що з тобою нас жде"?
"Маєм невдовзі однакову долю:
Нас господиня у борщ закладе". (111)
147 ***
День Добра, коли Бог не шкодує нічого,
Для відступників – час покладатись на ноги.
Покарали тебе батогами й києм –
Це за ті, які сам обирав ти, дороги. (111)
148 ***
Кому загадки світовії до снаги,
Не буде той страждати від нудьги.
У черні п'яної завжди одні питання:
Чи у Джамшиди подаватись, чи в Боги? (112)
149 ***
В мечеть заходжу я у пізній час
Не ради віри, й не вершить намаз:
Стріпався килимок, що був я вкрав з мечеті, –
Тепер на інший підміню нараз. (112)
150 ***
І щічками жінок, і зеленню трави,
І сонячним теплом захоплюйся, живи!
Вина не обминай, співай, танцюй, вправляйся, –
Все, що життя дає, вшановуй і лови. (114)
151 ***
Ім'я твоє забудуть, що за лихо, –
Не варто тільки в нім знаходити утіху:
Читай, жартуй, кохай, подорожуй,
Шукай невтомно радощів і сміху! (114)
152 ***
Ця порошинка теж жила колись.
Будьмо!
До неї дуже пильно придивись.
Будьмо!
Вона перепочить тобі на вуса сіла,
Це значить: прадідів уклін не забаривсь.
Будьмо! (115)
153 ***
Немає ні пекла, ні раю,
серденько моє.
Надія тебе не втішає,
серденько моє,
Вспокойся: надія – це просто обман,
Достатньо того, що ти маєш,
серденько моє. (115)
154 ***
Звідусіль долинає нерадісна вість:
Переповнює землю неправда і злість.
Чи лишилися люди порядні на світі,
Кому зносити тяжко брехню і користь? (116)
155 ***
У книжника старого я спитав:
"Від чого справжню радість діставав"?
Той відповів: "Від молодості, звісно,
Коли в палких обіймах царював!" (116)
156 ***
Коханці такі є, що ради любові
Спроможні терпіти й колючки тернові.
Засліплення їхнє не відає меж,
Заради кохання померти готові. (117)
157 ***
Вік наш – мить, а вино – від печалі бальзам,
День минув без тривоги – хвала небесам!
Вмій радіти з тієї, що випала, долі
І не рвися у неї втручатися сам. (117)
158 ***
У житті небагато ми знали добра,
Тож покинуть його й наступає пора.
Скоро винного глека гончар зліпить з праха,
Хай той радість дарує, жалі прибера. (118)
159 ***
Я неласку від Неба вже бачу давно,
Хай мені б за терплячість послало воно
Легковажну красуню, веселу на вдачу,
Та ще глечик пристойний з вином заодно. (118)
160 ***
На обитель гріха перетворено світ,
Зло він так притяга, як залізо – магніт.
Шкодувати по ньому не варто й хвилини,
І тим більше, його виправляти не слід. (119)
161 ***
Як троянди немає –
колючці радій,
Як не пустять до раю –
і пеклу радій,
Якщо поруч бракує мулли і мечеті,
Піп і віра чужая –
згодяться, радій! (120)
162 ***
Для тих, хто прагне золота й чинів,
Світ втратив кольори і спохмурнів.
Убогість душ за пихою й чинами
Ніхто ще приховати не зумів. (120)
163 ***
Місяць сходить, і Землю вітає щораз,
Не цікавить його Тегеран чи Шираз,
Він шанує її незалежно від того,
Мчить у Всесвіті з нами Земля, чи без нас. (121)
164 ***
Кохайся, пий вино, ходи в мечеть молитись,
Та пам'ятай, колись з цим маєш розлучитись.
Життя – це тільки сон, що випадає раз,
Нам не судилося його передивитись. (122)
***
165 варіант попереднього рубаї
Кохайся, пий вино, ходи в мечеть, молись
Та пам'ятай, що з цим усім колись
Ти мусиш назавжди безжурно розлучитись,
Життя – це сон, йому повік не переснитись. (122)
166 ***
У школі вчитель нам про істину тлумачить,
Даремно не міркуй, що те все може значить.
Колись дав мудру відповідь Омар Хайям:
Що сталося, того вже не переіначить. (123)
167 ***
Як про щастя вселюдське даремно зітхать,
Краще радість тому, хто вже поруч є, дать.
Ліпше душу близьку співчуттям огорнути,
Аніж людство далеке з кайданів звільнять. (123)
168 ***
Ми – невольні ляльки шахівниці Творця,
Як акторам, нам речена доля оця:
Все життя Режисер нас за ниточку водить,
І виставу свою доведе до кінця. (124)
169 ***
Согрішивши, не слід себе пеклом стращати,
Бути згодом святим теж не слід обіцяти.
А чи схоче втішати безгрішного Бог?
Хоче бачити грішних Господь, щоб прощати. (125)
170 ***
Попідтинню волію я вік старцювати,
Ніж за ласку султанові п'яти лизати.
Краще голий маслак припасти на обід,
Як з негідником владним на бенкет сідати. (125)
171 ***
Стіл негожий честити – і сором, і жах,
Це, що повзати мухою по тарілках.
Коли й крихти добра у Хайяма не стане,
Від сумнівних дарів хай рятує Аллах. (126)
172 ***
Навіть той, хто цурається світських утіх,
І духовністю геть перевершує всіх,
Навіть він, спантеличений вчинками Бога,
До ладу зрозуміти нічого б не зміг. (126)
173 ***
До чистої душі, яка в лабетах тіла,
Щаслива вісточка із неба прилетіла:
"Давно очікувана Смерть – твій справжній друг,
Це звільнення, якого ти хотіла!" (127)
174 ***
Про життя міркувати я й дня не вгавав,
І нарешті його таємниці пізнав:
Знаю добре тепер, що нічого не знаю,
Це і є чиста правда, якої шукав. (127)
175 ***
Хто молитись про рай кожен день розпочне,
Переконаний, що його пекло мине.
Лиш тому, хто вникає у помисли Божі,
Рай байдужий, і пекло йому не страшне. (128)
176 ***
Не тільки соловей – усяк, хто поклик має,
Симпатію свою, співаючи, шукає.
Лиш розкриває квітка пелюстки –
На запахи її метелик прилітає. (129)
177 ***
Життя, як вітер, мимохіть майне,
і геть,
Обіцянками бавлячи мене,
і геть,
Лиш спомини нерадісні залишить,
Як випадковий перехожий, обмине,
і геть. (129)
178 ***
Споконвіку в людей розум був не в ціні,
Лише дурень буває щасливий вповні.
От втоплю зараз розум я свій у чарчині,
Може, щастя тоді усміхнеться й мені! (130)
179 ***
Молитва про вино з усіх усюд відома,
Її твердять пани, обожнює сірома,
Її читають завжди від душі
Й заносять до сімейного альбома. (130)
180 ***
Не усі, навіть ті, які мають освіту,
Вірять, що круговертя – закон цього світу.
Сумнів цей не стосується тільки п'яниць:
Їм віддавна закон круговертя відкрито. (131)
181 ***
Якщо сміливий ти, із долею змагайся,
Сумирний ти, тоді Аллахові звіряйся.
А що гончар утілить прах твій в глек,
Творець вже вирішив, про те не сумнівайся. (131)
182 ***
Від байдужості Бога згортається кров,
Хоч в Корані оспівано Божу любов.
Як відчує Він серце, знесилене горем, –
Додає, не вагаючись, знову і знов.