142 ***
Існують мудреці, чий ум нічим не зважиш,
Про пекло й рай почнуть, то краще і не скажеш.
А рай, як по мені, – зелений моріжок,
Навряд по смерті чи на кращого приляжеш. (109)
143 ***
"До праці й молитов! – лунає від мулли, –
Із тим воскреснете, з чим на землі жили!".
З подругою й вином не звик я розлучатись,
Тож хай на Божий Суд мене б так і вели. (109)
144 ***
Прокинемось і, сидячи на ґанку.
Забудем горе, усміхнемось ранку,
На повні груди радісно зітхнем
І за життя опорожнімо шклянку. (110)
145 ***
У серці туги й кривди не ховай,
Заради зиску совість не втрачай.
А друга до вечері не запросиш,
Колись про це ти пошкодуєш вкрай. (110)
146 ***
Риба із качкою мову веде:
"Спала вода, що з тобою нас жде"?
"Маєм невдовзі однакову долю:
Нас господиня у борщ закладе". (111)
147 ***
День Добра, коли Бог не шкодує нічого,
Для відступників – час покладатись на ноги.
Покарали тебе батогами й києм –
Це за ті, які сам обирав ти, дороги. (111)
148 ***
Кому загадки світовії до снаги,
Не буде той страждати від нудьги.
У черні п'яної завжди одні питання:
149 ***
В мечеть заходжу я у пізній час
Не ради віри, й не вершить намаз:
Стріпався килимок, що був я вкрав з мечеті, –
Тепер на інший підміню нараз. (112)
150 ***
І щічками жінок, і зеленню трави,
І сонячним теплом захоплюйся, живи!
Вина не обминай, співай, танцюй, вправляйся, –
Все, що життя дає, вшановуй і лови. (114)
151 ***
Ім'я твоє забудуть, що за лихо, –
Не варто тільки в нім знаходити утіху:
Читай, жартуй, кохай, подорожуй,
Шукай невтомно радощів і сміху! (114)
152 ***
Ця порошинка теж жила колись.
Будьмо!
До неї дуже пильно придивись.
Будьмо!
Вона перепочить тобі на вуса сіла,
Це значить: прадідів уклін не забаривсь.
Будьмо! (115)
153 ***
Немає ні пекла, ні раю,
серденько моє.
Надія тебе не втішає,
серденько моє,
Вспокойся: надія – це просто обман,
Достатньо того, що ти маєш,
серденько моє. (115)
154 ***
Звідусіль долинає нерадісна вість:
Переповнює землю неправда і злість.
Чи лишилися люди порядні на світі,
Кому зносити тяжко брехню і користь? (116)
155 ***
У книжника старого я спитав:
"Від чого справжню радість діставав"?
Той відповів: "Від молодості, звісно,
Коли в палких обіймах царював!" (116)
156 ***
Коханці такі є, що ради любові
Спроможні терпіти й колючки тернові.
Заради кохання померти готові. (117)
157 ***
Вік наш – мить, а вино – від печалі бальзам,
День минув без тривоги – хвала небесам!
Вмій радіти з тієї, що випала, долі
І не рвися у неї втручатися сам. (117)
158 ***
У житті небагато ми знали добра,
Тож покинуть його й наступає пора.
Скоро винного глека гончар зліпить з праха,
Хай той радість дарує, жалі прибера. (118)
159 ***
Я неласку від Неба вже бачу давно,
Хай мені б за терплячість послало воно
Легковажну красуню, веселу на вдачу,
Та ще глечик пристойний з вином заодно. (118)
160 ***
На обитель гріха перетворено світ,
Зло він так притяга, як залізо – магніт.
Шкодувати по ньому не варто й хвилини,
І тим більше, його виправляти не слід. (119)
161 ***
Як троянди немає –
колючці радій,
Як не пустять до раю –
і пеклу радій,
Якщо поруч бракує мулли і мечеті,
Піп і віра чужая –
згодяться, радій! (120)
162 ***
Для тих, хто прагне золота й чинів,
Світ втратив кольори і спохмурнів.
Убогість душ за пихою й чинами
Ніхто ще приховати не зумів. (120)
163 ***
Місяць сходить, і Землю вітає щораз,
Не цікавить його Тегеран чи Шираз,
Він шанує її незалежно від того,
Мчить у Всесвіті з нами Земля, чи без нас. (121)
164 ***
Кохайся, пий вино, ходи в мечеть молитись,
Та пам'ятай, колись з цим маєш розлучитись.
Життя – це тільки сон, що випадає раз,
Нам не судилося його передивитись. (122)
***
165 варіант попереднього рубаї
Кохайся, пий вино, ходи в мечеть, молись
Та пам'ятай, що з цим усім колись
Ти мусиш назавжди безжурно розлучитись,
Життя – це сон, йому повік не переснитись. (122)
166 ***
У школі вчитель нам про істину тлумачить,
Даремно не міркуй, що те все може значить.
Колись дав мудру відповідь Омар Хайям:
Що сталося, того вже не переіначить. (123)
167 ***
Як про щастя вселюдське даремно зітхать,
Краще радість тому, хто вже поруч є, дать.
Ліпше душу близьку співчуттям огорнути,
Аніж людство далеке з кайданів звільнять. (123)
168 ***
Ми – невольні ляльки шахівниці Творця,
Як акторам, нам речена доля оця:
Все життя Режисер нас за ниточку водить,
І виставу свою доведе до кінця. (124)
169 ***
Согрішивши, не слід себе пеклом стращати,
Бути згодом святим теж не слід обіцяти.
А чи схоче втішати безгрішного Бог?
Хоче бачити грішних Господь, щоб прощати. (125)
170 ***
Попідтинню волію я вік старцювати,
Ніж за ласку султанові п'яти лизати.
Краще голий маслак припасти на обід,
Як з негідником владним на бенкет сідати. (125)
171 ***
Стіл негожий честити – і сором, і жах,
Це, що повзати мухою по тарілках.
Коли й крихти добра у Хайяма не стане,
Від сумнівних дарів хай рятує Аллах. (126)
172 ***
Навіть той, хто цурається світських утіх,
І духовністю геть перевершує всіх,
Навіть він, спантеличений вчинками Бога,
До ладу зрозуміти нічого б не зміг. (126)
173 ***
До чистої душі, яка в лабетах тіла,
Щаслива вісточка із неба прилетіла:
"Давно очікувана Смерть – твій справжній друг,
Це звільнення, якого ти хотіла!" (127)
174 ***
Про життя міркувати я й дня не вгавав,
І нарешті його таємниці пізнав:
Знаю добре тепер, що нічого не знаю,
Це і є чиста правда, якої шукав. (127)
175 ***
Хто молитись про рай кожен день розпочне,
Переконаний, що його пекло мине.
Лиш тому, хто вникає у помисли Божі,
Рай байдужий, і пекло йому не страшне. (128)
176 ***
Не тільки соловей – усяк, хто поклик має,
Симпатію свою, співаючи, шукає.
Лиш розкриває квітка пелюстки –
На запахи її метелик прилітає. (129)
177 ***
Життя, як вітер, мимохіть майне,
і геть,
Обіцянками бавлячи мене,
і геть,
Лиш спомини нерадісні залишить,
Як випадковий перехожий, обмине,
і геть. (129)
178 ***
Споконвіку в людей розум був не в ціні,
Лише дурень буває щасливий вповні.
От втоплю зараз розум я свій у чарчині,
Може, щастя тоді усміхнеться й мені! (130)
179 ***
Молитва про вино з усіх усюд відома,
Її твердять пани, обожнює сірома,
Її читають завжди від душі
Й заносять до сімейного альбома. (130)
180 ***
Не усі, навіть ті, які мають освіту,
Вірять, що круговертя – закон цього світу.
Сумнів цей не стосується тільки п'яниць:
Їм віддавна закон круговертя відкрито. (131)
181 ***
Якщо сміливий ти, із долею змагайся,
Сумирний ти, тоді Аллахові звіряйся.
А що гончар утілить прах твій в глек,
Творець вже вирішив, про те не сумнівайся. (131)
182 ***
Від байдужості Бога згортається кров,
Хоч в Корані оспівано Божу любов.
Як відчує Він серце, знесилене горем, –
Додає, не вагаючись, знову і знов. (132)
183 ***
Змирись, тобі Аллах накреслив здавна путь:
Тебе на цій путі в цеглину обернуть,
А в зведеній затим Творцем новобудові
Цеглині кожній гідне місце оберуть. (132)
184 ***
Вищим силам призначено, знаємо ми,
На сторожі стоять проти зрад і пітьми.
Хай би хмарами зло проти правди повстало,
Не затьмити йому сильні й гідні уми. (133)
185 ***
Утворивсь океан з міріадів крапель,
Зріс з пилин континент неозорих земель.
Ти з'явився і зник, а кому з того клопіт?
Сів на квітку на мить, пролітаючи, джмель[4]. (133)
186 ***
З появою на світ бажання народились,
Такі, буває, що і в снах тобі не снились.
А тіла залишиш обтяжливу вагу,
Відчуєш, як душа божественно звільнилась. (134)
187 ***
Для зростання перлині потрібна пітьма,
Біль – щоденна потреба душі та ума.
А щоб болі й тривоги нас не полишали,
Доля буде про це піклуватись сама. (134)
188 ***
Друг для кращих світів кинув наші краї,
Пом'янем, і наповним бокали свої.
Коли черга по кругу дійде його чарки,
Не залишимо ми без уваги її. (135)
189 ***
Без Хайяма зберетесь за дружнім столом –
Ваша черга вражати блискучим умом.
А як справу свою розпочне виночерпій,
Теж хай чарку Хайяма наповнить вином. (135)
190 ***
Не віриться, яка краса вродилась,
Такі троянди, айстри і не снились!
…Колись цю землю кров'ю полили війська,
Вони на це, хіба, і знадобились. (136)
191 ***
Коли дервішем станеш –
вершини сягнеш,
Співчуттям серце зраниш –
вершини сягнеш.
На думки про визнання і славу
Лиш байдужо поглянеш –
вершини сягнеш. (136)
192 ***
Не можна милості чекати від Творця,
Коли був злодієм з початку до кінця.
Та швидше Бог простить тих, що брехали й крали,
Ніж чесного, який не поважав отця. (138)
193 ***
Жінка може привабить красою,
Пишним бюстом, очима, косою.
Лише та не одурить цим всім,
Яка вірною стане жоною. (138)
194 ***
Керують вчинками смаки, вони всевладні,
Тому, крім певних дій, бувають недоладні.
То як чинить нам? Йти з молитвою в мечеть?
Чи в харабат, в обійми завжди братні? (139)
195 ***
Хтось у чарці спасіння шукає,
Хтось в мечеті Аллаха вславляє,
Разом всі, немов сплячі, до прірви бредем…
Бог не спить, долю нам обирає. (139)
196 ***
Допоки тішивсь хан приязною хвалою,
Проґавив, що вже меч завис над головою…
Для певності приготували ще й дання,
Щоб піднети з усмішкою й халвою. (140)
197 ***
Не всі думки, бува, солодші від халви, –
Дивись, щоб через них не втратить голови.
Лише мовчанка заслуговує довіри,
Довіри, друзі, не заслужуєте ви. (140)
198 ***
Знайомий я давно із правдою та злом,
Вузли розв'язувати стало ремеслом.
Крім смерті, розв'язав усі підспідки світу:
Одну її лиш мертвим стягнено вузлом. (141)
199 ***
Срібло й золото з умислом нам подають,
Щоб межу зла й добра довелось осягнуть.
Та не квапимось ми цю науку освоїти,
Намагаємось хитро її обминуть. (141)
200 ***
Порятунку від кривди шукать перестань,
Світ влаштовано з горя і переживань:
Там невпинно клопочеться Дух Велелюбний,
Як із нами йому запобігти братань. (142)
201 ***
За дарунок небес моріжок цей сприймай,
Милуй гурію ніжну, вино наливай,
Маєш спо́вна усе, що потрібне для щастя,
Про який там іще слід морочитись рай?! (142)
***
202 (варіант попереднього рубаї)
Цей, струмками дзвінкими насичений край,
Чим не схожий тобі на омріяний рай?
Скільки хочеш, втішайсь на травиці шовковій,
Пий вино та кохану Зухру пригортай.