Коли він розповів дружині намісника про негідну витівку підлого пана Дорі, вона дуже обурилась і заявила чоловікові: "Яким намісником цієї країни ти був би, коли б примирився з таким підлим вчинком!" Цей Ласкі дуже добра людина і колись був знатним полководцем. Однак наші угорські патріоти недолюблюють його, бо він назавжди зіпсував цісарську армію, він був першим із тих, хто більше дбав про те, щоб солдати були красивими, а не хоробрими.
Я зупинився в готелі "Сім курфюрстів" у Пешті ..." і т. д.
Тільки від Буттлера Фаї не одержав жодної звістки. Минуло вже кілька тижнів, а з Пожоні не було ні листів з поштовим диліжансом, ні гінця. (Великі пани в ті часи більше любили посилати гінців, ніж писати листи) . Що робить цей хлопець, спить, чи що? Він не звернув би на це уваги, коли б не прибули для звітування перед комітатським сеймом депутати державних зборів від комітата Земплен і не заявили б у розмові панові Фаї, що Яноша Буттлера немає в Пожоні і не було. Старий дуже злякався і, незважаючи на те, що якраз почав говорити Ференц Казінці (під час виступу якого не було прийнято виходити із залу), наказав запрягти і, не зупиняючись, мчати у Бозош.
— Де граф? — спитав він мешканців замка.
Управитель і лакеї доповіли пану Фаї, що його світлість граф Буттлер приїздив сюди чотири тижні тому і, пробувши в палаці всього три дні, від'їхав.
— Не знаєте куди?
Ніхто не знав. Кучер, що відвозив молодого графа , розповідав, що відвіз його до Капоша, де він зійшов на базарі.
— Ну, а потім?
Кучер, молодий парубок, який ледве повертав занадто великим язиком, нічого не відповідав, тільки ворухнув кілька разів відкопиленою нижньою губою і знизав плечимаа.
— Ти що, онімів? — гримнув на нього Фаї.
— Ні, зійшли, і все.
— Але щось повинен був сказати!?
— Ні, нічого не сказали.
— А потім що ти робив?
— Повернувся додому.
— Чому ти вернувся додому?
— Тому що вони сказали, щоб я їхав додом у.
— Бачиш, осле, він все-таки щось та сказав.— Фаї задумався.— Чи не захотілось Яношу подивитися на палац у Пардані, Розмалі чи в Ердетелеку? Молоді люди ненаситні, коли до чогось уперше доберуться. Ось він і насолоджується оглядом своїх маєтків.
Фаї наказав розіслати стільки гінців, скільки у Буттлера було володінь у цій частині держави, щоб ті за будь-яку ціну і якнайшвидше розшукали графа; пан Фаї чекатиме їх повернення. Крім цього, одного гінця послали в Мандок, до Бернатів.
На другий і третій день гінці почали повертатися. Графа ніде не знайшли. Ці спішні розшуки навели людей на думку, що молодий граф пропав. Якщо дійсно пропав, то це, певно, робота рук барона Дорі! Він його десь запропастив. Бідний Буттлер! Їм це, розуміється, на руку. Придумали непогано! Тепер із шлюбного процесу нічого не вийде, так і залишиться дочка Дорі вдовою — графинею Буттлер.
Розділ п'ятийй
ПОЯВЛЯЄТЬСЯ ДЯДЬКО КРОК
Такі вісті навели на Фаї смертельний страх і не тільки на нього: достойний пан управитель Будої, забобонно відданий сім'ї Буттлерів, якій служили ще його предки, неабияк перелякався.
Він майже не знав самого Буттлера, але для нього було досить, що це останній з роду Буттлерів. І коли його земні останки помістять у Доборускськомуродинному склепі, то назавжди зникне і родинний герб; більше не побачиш його ні на кінських уздечках, ні на щитах палаців, ні на дверцятах колясок — ніде, ніде!
Земля, звичайно, тут залишиться, але вона належатиме комусь іншому. І це управителеві здавалось особливо дивним.
— Ми повинні щось робити,— сказав Будої; від сильного хвилювання у нього цокотіли зуби.
Фаї вп'явся в нього скляним поглядом.
— Що нам робити?
— Може, надіслати заяву до комітатського управління?
— В комітат? Ідіть ви з ним, пане, в пекло, на саме дно! — скипів Фаї.— Коли б існували комітати від створення світу, то, повірте, ще й понині велось би слідство, щоб встановити, хто вбив Авеля. Навпаки, комітатський суддя так заплутав би цю справу, що після нього вже ніхто не міг би її більше розплутати. Ні, краще накажіть запрягти і їдьте в Унгвар* за доктором: я відчуваю, що захворію (*Унгвар — угорська назва міста Ужгород). Це по-перше.
— Слухаюсь, розумію!
— По-друге, відшукайте там старого городянина Матяша Крока , який живе десь за православною церквою у власному кам'яному будинку. І цього старика теж привезіть у Бозош.
Управитель поїхав і під вечір вже й повернувся. Двох потрібних панів він посадив у коляску, а для себе найняв селянську підводу, мовляв, це він робить на користь свого здоров'я: щось трохи захворів, а селянська підвода витрясе з нього хворобу. Доктор даремно намагався переконати управителя Будої, що він випише йому ліки, бо селянська підвода не зовсім надійний засіб для лікування хворих, але той відрубав: "Прошу пробачити мені, пане, але я все-таки краще знаю, що мені треба".
Але в нього вистачило глузду запрягти у віз двох кращих коней з панської четвірки, і тому в Бозош він приїхав на півгодини раніше.
Зустрівши його, Фаї здивовано буркнув:
— А це що? Хіба я вам не сказав, пане, кого привезти сюди?
Цього разу управитель не захотів покірно слухати свого пана, навпаки, сам пішов у наступ; його розлютоване обличчя налилось кров'ю, мов гребінь у півня.
— Так, але чому благородний пан не сказав, що за персона цей Крок? Хіба я міг їхати в одній колясці з такою людиною? Ні, я краще піду пішки, босим по колючій стерні. До речі, вони зараз прибудуть в панській колясці.
— Ну-ну,— промовив Фаї, оцінивши в ньому гарячий темперамент — національну рису угорців.— Добре, добре! Але не треба зразу ж кидатись на людину. Ви знаєте, який я нервовий, коли мене починають мучити кольки. А щодо Крока, то чи бачили ви коли-небудь, пане, як ловлять і нищать сусликів?
— Як же таке не бачити?
— А хто цим займається?
— В більшості випадків валахські цигани.
— Ну, бачите? І було б дуже дивним, розуміється, щоб такою ловлею займались самі комітатські єпіскопи. Для нашої справи потрібний Крок, і тому будьмо поблажливими щодо нього.
Цей Матяш Крок колись служив у ігумена одного з будапештських монастирів — Мартиновича*(*Мартинович Ігнац (1755-1795) — священик. Він очолював угорських якобінців (1793-1795), які виступали проти самодержавної влади Габсбургів, за створення незалежної Угорщини, за скасування дворянських привілеїв і феодальних порядків. У травні 1795 року керівники змови на чолі з Мартиновичем були схоплені і страчені в Буді).В гарячі літні вечори слуги —їх було двоє в нього,— користуючись відсутністю господаря, роздягались догола, натягали на себе просторий одяг ігумена і грали в дурня. Їм було приємно бачити в дзеркалі, як сидять один навпроти одного два ігумени і грають у дурня. Одного разу Мартинович разом з друзями прийшов додому раніше, ніж він звик приходити, і постукав у двері. Один із слуг встиг швидко переодягнутись і пішов відчиняти двері, а другий, саме цей Крок, розгубившись, з переляку поліз під ліжко. Там він підслухав плани змовників і виказав їх віденській поліції. Потім його прийняли на службу в таємну поліцію, де він прославився як хороший агент. Нарешті, на схилі віку, заощадивши трошки грошей, купив собі в рідному місті Унгварі невеличкий маєток і будиночок. Правда , тутешні жителі знали його тільки як "Проклятого чоловіка", і всі цуралися його.
Матяшу Кроку — людині невисокого зросту — було близько сімдесяти років. Все в нього було сиве: волосся, борода, брови і навіть вії; очі білясті, водяні так блищали, ніби були з якогось світлого скла. Ці очі так проймали людину, ніби в тіло в'їдалися дві шпильки.
Фаї знав його ще здавна. І хоч кольки скривили його обличчя, він намагався привітно посміхнутися до Крока, коли той увійшов разом з лікарем.
— Добрий день, старий Крок! Ну, як поживаємо на цій грішній землі, га? Бачу, ви ще зовсім молодець! Дідько його візьми, ви мені батьком бути годитесь, а як виглядаєте! Дякую, дорогий докторе, що приїхали. Як добрались, непогано? Кепсько почуваю себе, пане докторе. Та сідайте ж. Найважливіше, що є в людині, душа. І вона в мене зараз хвора. Цю хворобу зможе вилікувати тільки Крок. А потім вже доктор займеться грішним тілом.
І він, моргнувши до Крока, покликав його до одної з внутрішніх кімнат.
— Ви знаєте, дядьку Крок, для чого я вас покликав сюди? Я зробив це тому, що мій приймак, граф Янош Буттлер, пропав при дуже підозрілих обставинах, а в кращому випадку не туди пішов, куди я його послав.
Крок ні слова не сказав, тільки моргав білими віями і час від часу великим пальцем потирав зморшкувате чоло; від такого погладжування глибокі, як складки на гармонії, зморшки починали рухатись, міняючи вираз його обличчя.
Фаї розповів, що Янош відіслав назад з Капоша свою коляску, не замовчав і про те, що молодий граф ще трошки зелений, занадто чутливий і нестійкого характеру, але чесний, душа в нього справедлива, а життя чисте; він — не п'яниця, не картяр, не розгульний, не розпусник, і тому з цього боку йому не грозить ніяка небезпека. Однак є одна свого роду невелика катастрофа, що трапилась не так давно.
Дядько Крок кивнув головою.
— Я знаю про цю історію з Дорі. А втім, розповідайте.
Після того як Фаї розповів про все, що вважав потрібним, дядько Крок задав йому кілька запитань.
— Пан Буттлер обіцяв поїхати в Пожонь?
— Так, ми на цьому і розійшлися з ним. Він сам у цьому дуже зацікавлений, бо дуже любить свою наречену.
— Чи не поїхав він до неї в Борноц?
— Ні! Я і туди посилав людину. Крім того, йому заборонили зустрічатися з нареченою, поки не закінчиться процес. А Буттлер — господар свого слова. Він не буде з нею зустрічатися.
— Що думає благородний пан?
— Я боюсь навіть догадуватися.
— Пане, ви маєте підозру, що він покінчив життя самогубством? — спитав Крок, зупинивши на ньому свій пронизливий погляд.
— Боляче таке думати,— але можливо, що й так: він хлопець мрійливий. На па м'ять знає "Страждання Вертера".
— Дурниці, дурниці! — буркнув дядько Крок. — Хороша книжка не вб'є людину, скоріше вже погана. Але коли людині зробили щеплення проти вбивства — сто п'ятдесят тисяч голдів землі,— то він переживе всяку книжку.
— Ви так думаєте?
— Я вважаю, що це все дурниці. Для підтвердження цього я міг сміло залишити вдома своїй старій одне око і вухо, тим більше, що вона глуха і сліпувата.
— Я вас не розумію.
— Цим я хочу сказати, що ви замовляєте різьбяреві зробити топорище до сокири, яке міг би зробити кожний простий тесляр.
І він з почуттям власної гідності заклав у ніс понюшку табаки і глибоко затягнувся.
Фаї моментально ожив, зрозумівши, що хитрий сищик згодився взятися за цю справу.