Для тих септемвірів*, які пишались своїм високим походженням, адвокат з Уйгеля приносив старі документи, покриті пліснявою, які підтверджували родинні зв'язки септемвіра з Матеєм Чаком, з Гарачі Омадом (ці "дуже важливі документи" фабрикував для нього старий ад'юнкт)(*Септемвіри — члени "Суду семи — верховного суду старої Угорщини). А коли септемвір славився як старий ловелас, у Персвиuького і на нього знаходився аркан. Адвокат відшукував десь у Туроці, де жила його збідніла багаточисленна далека рідня, трьох красунь; одна з них —розлучена жінка — мала чудовий стан, а другі дві — вдовиці — чарували своїм білим, мов льон, волоссям. Родички поселялися в його домі, і Перевицький, відправляючись у Пешт, завжди брав одну з них з собою. Розуміється, ра.зом з нею він появлявся у певного судді, маючи на увазі, що симпатична особа жіночої статі ніколи справі не пошкодить. Перевицький при цьому просив пробачення, що він посмів прийти до шановного пана септемвіра з своєю молодшою сестричкою, але, на жаль, він не знає, де залишити її в цьому чужому місті. Потім він брався викладати свої аргументи, а гарна жінка тим часом очима бісики пускала септемвіру, намагаючись йому допомогти зрозуміти (і він, звичайно, розумів) , яким повинно бути рішен ня. Можливо, що це тільки плітки. Хто його знає? Люди з поганими язика ми завжди існували, а чесних і добросовісних адвокатів — ніколи не було! Але не будемо займатись обговоренням такого питання (у нас досить і своєї мороки з цим шлюбним процесом). Треба тільки сказати, що адвокатська контора Перевицького досягала великих успіхів; крім цього, в Уйгелі його вважали за людину, яка не тільки протегує своїм бідним родичкам , а навіть розбещує їх і возить з собою в Пешт. Цим жінкам, кажуть, теж подобалось їздити в столицю.
Словом, доля Буттлера попала в надійні руки. Нарешті це визнав і сам професор Шандор Кеві, якому дуже сподобалась підбадьорююча гонорарна шкала Горвата. До вечері вони сіли в певній згоді. Але ні смаженому поросяті, ні каплунові не вдалося розвеселити сумного товариства, а ще менше — змінити тему розмови: вона й далі точилася навколо процесу й олосреськоі події. (Ну й ікалось, напевне, барону Іштвану Дорі в цей вечір!) Лише вино мало ту велику силу, яка примусила всіх згодитись, що процес закінчиться в їх користь. А коли кінець добрий, значить,— все в порядку!. За це можна й цокнутись!
Вони все перевірили, переглянули свої сили, розподілили між собою ролі: Перевицький зразу вирушає в дорогу, щоб дома взятися за організацію процесу ("Грошей, шановні, не шкодуйте!" ) . Пан Фаї ще цього тижня поїде в Егер до архієпіскопа барона Фішера для того, щоб особисто розповісти йому про все, а Міклош Горват — до намісника в Буду, де в нього великі зв'язки, з допомогою яких можна добитися аудієнції в намісника, хоч його в таку пору року дуже важко знайти вдома. Він, як звичайно, в такий час завжди порпається в саду, в своєму маєтку Каленфельд.
Пан Кеві добровільно взявся ще сьогодні вночі написати послання його світлості графу Ференцу Сечені, який тепер живе у Відні і має доступ до імператора. Старий граф — давній прихильник професора Кеві, і ради нього в слушний час він може доповісти про все імператору Францу.
— Ох, коли б добра імператриця Лодовіка довідалась про це все! — зітхнула пані Фаї.
Тут же за вечерею вирішили, що граф Буттлер, починаючи з завтрашнього дня, займеться своїми маєтками, припинивши навчання в університеті, без якого він цілком може обійтись.
— Кінець твоєму студентському життю, братику( Ранком ти прокинешся одним з найбагатших магнатів Угорщини,— повчав його Іштван Фаї.-Випростаєш спину, розправиш груди, зрозумів? Відкинеш набік дівочу скромність. Це до лиця якомусь помічнику нотаря. І коли вельмишановний пан Кеві, якого ти теж любиш, прийде до тебе з делегацією, щоб ти дечим допоміг університету, то ти його примусиш цілу годину чекати в приймальні і відповідатимеш йому, цідячи слова. Ну, чому зашарівся? Це вже так водиться, дорогенький, дарма сердишся. А коли я подумаю навідатись до тебе, то ти одне око прищуриш, щоб згадати, хто я такий. Я вже тепер чую, як ти буркнеш: "Na, wie geht es, Alter?"* Подумаєш собі: "Я магнат, я повинен бути гордим" (*Ну, як живете, старина? (Нім.)). Я це спішу тобі сказати, бо тепер ти ще розумієш по-угорськи, але через якийсь час ти забудеш угорську мову, перестанеш її розуміти. Ну, стара, ти чого плачеш? ( Пан Фаї помітив, що його дружина витирає очі фартушком) . Чому я соромлю його? Що ж ти думаєш, він завжди буде триматися твого фартушка? Тепер я його пускаю на його власні крила і, як кожна звичайна курка, що виростила дикого гусака, пояснюю йому, що він не нашої породи і може літати над водою вище нас, що він може жити і в болотах, коли хоче наслідувати других гусей. У тебе багато земель, сінокосів, млинів, багато кріпаків, синку. Це все тобі дала батьківщина. Все життя пам'ятай про це і думай, що ти дав за це батьківщині! Все життя сплачуй цей свій борг. І коли досягнеш того, що ти дав батьківщині більше, ніж вона тобі, тоді мої старі кості відчують це і заспокояться.
Буттлер теж розчулився від таких урочистих слів, і сам хотів був щось сказати, але не міг і розплакався. Господарка обійняла його за шию, як вона часто любила робити, і, гладячи його по голові, почала дорікати Яношеві, то чоловікові.
— Ну, не будь дитиною, хлопчику! Посоромився б хоч перед майбутнім свекром плакати. Що скаже на це пан Горват? А ти чому розкудкудакався, старий базіка? Краще було б налити гостям, вони зовсім не п'ют ь.
Але старий Фаї висловив тільки те, що було у нього на душі. Він повідомив Яноша , що на завтра вже викликано для нього з Бозоша козачка, камердинера, гусара і четвірку коней. Але в Бозоші Буттлер повинен затриматися тільки на час урочистого вступу у володіння маєтками, потім зразу поїде в Пожонь на державні збори, щоб там відзначитися, як належить власнику такого багатства. Тому що, хто має багато, від того і чекають багато. Між членами, що зійдуться на сесію парламенту, у нього знайдеться багато земляків і родичів, які можуть вплинути на хід процесу. Можливо, Яношу вдасться навіть звернути увагу державних зборів на беззаконну дію в Олосреську.
Вранці перед будинком Фаї вже стояла парадна упряжка і Буттлер зі сльозами на очах розпрощався з своїми опікунами. А в суботу пан Фаї поїхав в Егер (будучи кальвіністом, він у п'ятницю не хотів виїжджати в дорогу). Пані Бернат листовно повідомила пані Фаї, що і старий Горват теж поїхав у Буду. Перед від'їздом він написав духівницю, в якій виключив з числа спадкоємців свою середню дочку, а виконавцем духівниці "призначив,— писала пані Бернат,— мого чоловіка, з яким вони за останні дні так здружилися".
Все було приведене в рух, і тільки в Олосреську панувала повна тиша.
Громадськість, із великим зацікавленням затамувавши подих, очікувала результатів такої захоплюючої гри. Всі знали, що Буттлер порушує процес, але ніхто не знав, що зробить з свого боку Дорі. Золота дали б тому, хто бачив хоч здалеку молоду дружину Буттлера після весілля, хоч би тільки у вікні, а тому, хто розмовляв з нею, дісталося б ще більше! Але якась заслона таємничості приховувала всі плани мешканців олосреського палацу і їхню поведінку. Ворота палацу після весілля так і залишились на замку, а вікна завішені опущеними шторами. Весь палац здавався вимерлим, спустілим.
Суспільна думка настільки виголодніла і прагнула сенсацій, що деякі із світських дам (красуня пані Старої і дзвінкоголоса дружина Пала Кетцера ) вирішили взяти собі служниць із села Олосреська, щоб хоч дещо довідатись від них про "графиню". Червонощокі селяночки в широких спідничках мало знали про цю історію, але й тих скупих відомостей було досить для плетух. Дами з таким гонором заявляли "моя служниця із Реська ", як їхні чоловіки — "мій чеський єгер". Цей смішний почин скоро перейшов у пристрасну моду. Так що кожна знатна пані в комітаті почала вимагати від свого чоловіка, крім флорентійського солом'яного капелюшка і шведських рукавичок, ще служницю з Олосреська. І платили дівчатам з Олосреська вдвічі більше, ніж іншим. Ця мода проіснувала біля тридцяти років, коли сім'я Дорі вже навіть не жила в цих місцях і ніхто не знав, чим відрізняються дівчата з Олосреська від інших. Це вже стало звичкою: одною з ознак знатності сім'ї вважалось те, що севрські чашки подавала на стіл, накритий дамасською скатертю, служниця з Олосреська. Попит на олосреських дівчат, як і на галочський тютюн, надзвичайно зріс. Зрозуміло, що вони й заміж виходили швидше, ніж інші дівчата ; деякі багаті ремісники і навіть небагаті дворяни з усього повіту з'їжджалися в Олосреськ на оглядини, щоб заручитися з якоюсь дівчиною років чотирнадцяти чи п'ятнадцяти.
І тому, що всі дівчата дуже рано виходили заміж, придбати собі служницю з Олосреська було дуже важко, майже неможливо. Тільки такі магнати, як Шеннєї, Андраші і Майлати могли собі дозволити таку розкіш: за великі гроші найняти собі дівчину з Олосреська.
Добре, що ця гарячкова погоня за олосреськими дівчатами пройшла, як все проходить, а то б у наш час красуні з Олосреська виходили б заміж лише за королів.
Поки Дорі мовчав, Перевицький розгорнув шалену діяльність. Він склав і подав до суду каноніків заяву про порушення справи процесу, потім поїхав у Туроц, щоб розшукати нових красивих родичок. Бо каноніки теж люди, і в їхніх жилах тече не вода, а кров. Вони стануть більш доступними, якщо про цю справу доповідатиме красива жінка, а не старий адвокат з прокуреними жовтими зубами.
Перевицький про все пам'ятав. У Відні він тримав агента , який інформував нунція*, як йому писати про цю справу у Ватікан; іншу довірену людину (вже згадуваного ад'юнкта Кіфіка, який так спритно підробляв для нього документи) послав у Відень, щоб той підтримував настрій між єзуїтами, які мають доступ у двір цісаря, особливо до головної герцогині (*Нунцій — папський посол при дворах християнських государів). Але діяв не тільки сам Перевицький, інші теж не спали, особливо ті, що взяли на себе зобов'язання. Повернувся з Егера, осипаний безліччю обіцянок, пан Фаї, пан Міклош Горват у листі з Буди до пана Фаї теж посилав підбадьорюючі вісті.
"Я тут зустрів могутнього патрона,— між іншим, писав Горват,— в особі колишнього шкільного товариша графа Ласкі, генерала у відставці, який щодня буває в товаристві дружини намісника.