Він весь час червонів, як дівчина.
— Ми покликали пана Кеві і вас, пане Перевицький,— почав Іштван Фаї,— щоб порадитися в одній неприємній справі. Ви, мабуть, вже чули, що трапилося?
Пан Перевицький уже знав, про що йтиметься.
— Ну, зрозуміло, я чув про олосреський шлюб графа Буттлера Пардані, якого маю честь бачити тут. Ціла халепа! Гидка справа, мушу сказати.
— Не лякайте нас, пане Перевицький. Краще послухайте, як це все трапилося.
— Для чого? Це зовсім не потрібно! — сказав адвокат.
— Як? — втрутився Кеві.— Ви ж про цей випадок знаєте тільки з чуток. Не знаючи правди, ви не зможете винести правильного рішення.
— Правда — річ другорядна ,— заперечив Перевицький,— але на всякий випадок можна вислухати, щоб знати, чим буде користуватися супротивник у своїй брехні.
І граф Янош,— хто зна в який раз,— знову від початку до кінця розповів усю історію; Жіга доповнив від себе те, що було йому відомо. Заглиблюючись у справу, Перевицький підсвистував, бурмотів, робив якісь помітки на папері, що лежав перед ним на столі, і час від часу вигукував: "Чудово!", "Ну-ну!", "Так-так!". Словом, було видно, що настрій у адвоката хороший і що він на весь цей матеріал дивиться, як кравець на сукно, перш ніж почати його краяти. А великий вчений юрист пан Кеві, про якого у свій час Казінці висловився, що кожне його слово гідне бути вирізьбленим на камені, вертівся на стільці, то зеленів, то синів і нетерпляче постукував ногами по підлозі.
Коли розповідь закінчилася, всі повернулись до професора, з нетерпінням очікуючи від нього відповіді, як від оракула.
— Цей випадок, панове,— не телятко, не бочка і не шлюб,— почав Кеві в звичній манері, як він завжди починав свої лекції, насичені яскравими картинами і вдалими порівняннями.— Тому що телятко має чотири ноги, бочка — обручі і клепки, а шлюб виникає тільки тоді, коли є згода двох осіб різної статі. Правда, вінчання відбулось у присутності священика. Але в минулому році теж у присутності священика , пане Фаї, на святі винобрання готовили печеню з баранини. Але цю печеню не можна було назвати шлюбом, хоча в одному котлі було: м'ясо вівці і м'ясо барана. Відносно варива Дорі, то воно досить погане, мабуть, у кухаря від цього варива заболить живіт. У такому випадку можна вести двоякого роду процес: по-перше, перед адміністрацією комітата — по справі зазіхання на особисту свободу графа Яноша Буттлера і примушення взяти шлюб, а по-друге, перед судом каноніків,— але не про скасування шлюбу, бо його, власне, і не було, а щоб шлюб визнати недійсним, бо священик, хоч і силою, пародіюючи церковний обряд, все ж з'єднав їхні руки під єпітрахіллю.
Перевицький кивнув головою на знак згоди.
— Правильно.
Фаї і Горват в один голос спитали:
— Як ви думаєте, пане професоре, яким результатом може закінчитися такий процес?
— Винесуть рішення про скасування шлюбу, а священика заарештують. Я б із свого боку відрубав би йому руки, якими він з'єднав руки молодих під єпітрахіллю.
— А Дорі?
— Його теж заарештують. Всіх заарештують: і жандармів, і свідків. (Я б його майно конфіскував і вуха йому відрізав би за те, що він свідкам затикав вуха ватою!)
Слухаючи це, Кріштофор Перевицький весь час тряс головою і робив рукою такі рухи, ніби відганяв мух, які хочуть сісти то на ніс, то на чоло. Але тому, що в кімнаті не було мух, таку поведінку його можна було прийняти за погану прикмету.
— На жаль, я зовсім іншої думки,— якимсь незвичайним голосом заявив він.— Не всі годинники показують час однаково, і не всі голови думають однаково. Зокрема ,— не так, як пан професор. Така голова тільки одна на всю Угорщину! Це відомо. Про це і горобці цвірінькають. Ох, як було б добре, коли б у всіх були такі голови, але, на превеликий жаль, це далеко не так. Вашу справу, панове, будуть розбирати якраз не такі голови. Яке ж значення мають для нас міркування пана професора ? Ніякого! Ось ми покличемо на допомогу голову легшу, гіршу, одним словом — дурнішу. От вам, панове, моя голова! В цій голові справи вимальовуються так, що досягти успіху нам буде нелегко. Складаний ножик справедливості придатний на те, щоб застругати гусяче перо або почистити нігті. А нам потрібна булава сатани, бо нам доведеться воювати з сатаною. Коли Дорі зважився на таку справу, то, певно, він усе добре продумав і свідків міцно прив'язав до себе. Ці свідки говоритимуть на суді не те, що нам говорив його світлість граф Пардані Буттлер. Вони скажуть, що все проходило в найкращому порядку. Священик скаже, що наречений сказав "так" і "люблю"; з'являться й нові свідки, які вранці після шлюбної ночі знайшли молоду пару в одній кімнаті. І коли ці свідки стануть перед судом каноніків і розкажуть, що вони "бачили", тоді я попрошу звернути увагу на те, якою бідною, невибагливою блощицею буде наша правда, хоч ми її і приведемо в залу рикаючим левом.
Тут зразу підскочили два старики.
— Хіба в нашій державі немає законів? —стукнувши кулаком по столу, крикнув Іштван Фаї.
— Закони, розуміється, є, але в цьому випадку духовенство судитиме, а духовенство сильніше за закони.
Професор Кеві слухав Перевицького і зневажливо посміхався. Він зняв з пальця великий перстень-печатку, на якому різнокольоровими вогнями горів благородний опал, який подарував йому в Берліні прусський король зa диспут з ученими і підкинувши його в повітря, зловив на льоту. Він робив це часто, слухаючи відповіді своїх студентів.
— Ну, добре,— сказав Кеві,— свідків Дорі підкупить, але підйомний механізм сам говоритиме про насилля.
— Відонка заховає свій підйомний механізм.
— Ми тоді візьмемо Відонку...
— А Відонку сховає Дорі ...
Буттлер сидів ні живий ні мертвий, ніби він був присутній на власних похоронах. Перевицький кожним своїм словом наче забивав ще одного цвяха в його труну. Нарешті він не витримав і роздратовано скочив із стільця:
— Коли ми програємо цей процес, то я уб'ю Дорі, як собаку,— задихаючись від злості , крикнув він,— а разом з ним і суддів! А потім застрелюся сам.
— Ну-ну,— зупинив його Міклош Горват,— мовчи, синку. Коли такі погрози вийдуть надвір, це тільки ускладнить справу. "Мовчати і діяти!" — ось що повинно стати нашим гаслом.
— Але пан Перевицький говорить, що ми програємо процес.
— Я не сказав, що ми програємо процес. Я тільки сказав, що наша правда небагато допоможе нам. Чарівна вона, але короткі в нас руки, значить, їх треба видовжити.
— Яким чином?
— Золотом, хе-хе-хе. Золотом треба видовжити. Буттлер глянув на свого опікуна: він ще не зважувався розпоряджатися своїм майном самостійно, тому що був повнолітнім тільки один тиждень. Фаї зрозумів його запитливий погляд.
— Я так керував твоїм господарством,— сказав він гордо,— що зможеш посадити своїх суддів у крісла з чистого золота.
— А потім треба примусити тих суддів нести крісла додому на своїх спинах,— злорадно додав старий Горват.— Я теж тепер бачу, що пан Фаї думає правильно і що нам потрібно воювати всіма силами і всіма засобами, використовуючи й наш вплив, і вміння, і гроші. Я підтримую його напрям думок, тому що процес — велика битва, а як виграти битву,— нам дав добрий рецепт генерал Монтекуколі. Для такої справи і в мене знайдуться гроші. Будемо воювати до останнього! Так чи інакше, ми повинні перемогти.
Старий пан почервонів і зробився навіть кращим.
Буттлер підбіг і обійняв його.
Але пан Кеві дуже розсердився і так вдарив об стіл славним королівським перснем, що стіл аж загудів. Потім заявив, що він піде звідси, і тільки пану Фаї вдалось його затримати, вхопивши його за комір довгого професорського сюртука.
— Їй-богу, я вас не випущу звідси!
— Ви мене для того покликали сюди,— кричав розлютований професор,— щоб я вам розповідав про польоти орлів, а самі взялись радитися про те, як набити животи шакалам. Відпустіть мене!
Ледве вдалось його умовити, але він ніяк не міг приховати свого незадоволення і час від часу випускав колючі слівця. Коли граф Буттлер просив адвоката поспішати з процесом, бо кожна година розлуки з його справжньою нареченою йому здається більшою за рік, Кеві насмішкувато сказав своєму учневі:
— І не думайте, мій дорогий, про швидке закінчення процесу, бо, знаєте: колючка миттю залазить в ногу, але, щоб звідти витягти її, треба витратити кілька годин. Та й то при умові, коли цією справою займеться чесний і сумлінний фельдшер. Але коли ти захочеш, щоб тобі ту колючку витяг адвокат, то спочатку він її ще глибше засуне, щоб довше возитися з нею.
Буттлер не знав, що відповісти йому; старий Горват поманив Яноша до себе і сказав йому на вухо:
— Ти не слухай пана Кеві, професор — людина не цього світу. Він розумний і прямий, а нам потрібний хитрий, кручений адвокат, мазаний всіма мастями, який пройшов огні і води і не з одної печі хліб їв. Перевицький саме і є таким, яких треба триматися. Відносно ускорення процесу,— не турбуйся, я це візьму на себе.
Розділ четвертий
ОЗБРОЄННЯ
Сказавши це, пан Горват встав і, відвівши пана Фаї до вікна , якийсь час радився з ним, а потім заявив адвокату, що вони пропонують йому такі умови ведення процесу: якщо він виграє справу на протязі одного року — одержить гонора р у розмірі п'яти тисяч золотих; якщо раніше строку —то ще по тисячі за кожний місяць; коли процес затягнеться більше одного року, гонорар зменшиться на двісті золотих за кожний місяць.
Згоджується чи не згоджується він на це?
Перевицький згодився. Це була розумна, спритна людина ; подібного не було у всій Верхні й Угорщині: безсовісний до цинізму, сміливий, крім цього — хитрий і тонкий психолог. У Будапешті ходили легенди про його тактику, про вміння вплинути на членів верховного суду. Кожного з них умів перетягнути на свій бік і дуже простим способом. У кого з них була гарна дочка, він приносив шкатулку з насінням рідкісних квітів. Де було багато дітвори — туди він появлявся з безліччю різних іграшок. Діти вже знали його. Бувало тільки появиться він в такому домі, діти з радістю кидаються до нього:
"Дядько Перевицький, дядько Перевицький!" Вони забирались йому на коліна, на шию, на спину; коли шановний батько виходив на шум дітвори, то йому доводилось знімати дітей з Перевицького, як гусениць з дерева.