Жаль змінився лагідністю. Він попрощався й рушив далі до берега з своїм кволим дитям.
Отже, то був Енок, брутальний розбишака, п'яниця з часів мого дитинства! На ньому були щойно пофарбовані начорно дерев'яні черевики, чисті полотняні штани, підперезані паском, і сорочка в синю смужку. В його поставі ще прозирала колишня непогамованість, та не було вже неприємної звички закидати назад голову — невидима рука зігнула йому шию. На березі Енок роздягнувся сам і допоміг скинути сукеньку хворій дитині, весь час умовляючи її ніжним, лагідним голосом. Тоді взяв її на спину й поплив у море. В надвечірній тиші добре чутно було, як він ласкаво заспокоював дівчинку, що жалібно квилила:
— Треба купатися, щоб тебе кинула слабість. Як вона минеться, то сонечко знову зазиратиме моїй маленькій Марії в личко і в оченятка.
Турбота про дитину, боротьба з долею за кволе дитяче здоров'я настроїли Енока на поетичний лад — його, колишнього п'яницю й розбишаку!
Коли людині часом випадає змога порівняти минуле з теперішнім, поглянути на перейдений шлях, де їй здибалися найрозмаїтіші події й людські долі, вона багато чого пізнає. Людині з перших своїх років доводиться рахуватися з безліччю заведених мірок, що їх життя одну по одній відкидає, і коли відкине геть усі, людина здобуває мудрість. Як я обурювався, бачивши, що дужий поконує кволого, коли сам я не можу нічим йому зарадити! І ось, повернувшись, я вгледів, що переміг кволий, — і переміг сам, вчасною силою!
Це ще один доказ втішного вчення, що добрість — непереможна життєва засада, яку ми, люди, часто на превелику силу втілюємо в плоть і кров. Яку дивовижну приховану снагу мала та невеличка, щира жінка, щоб, відкинувши чужу допомогу, самій стати на смертельний двобій з брутальним п'яним велетнем, не маючи іншої зброї, крім свого кохання й безмовних страждань! І як їй пощастило перемогти його, приборкати його сліпу невгамовну силу і спрямувати її на боротьбу з камінням, що з нього вони серед пустища спорудили собі гарну хатину? Як сталося, що кожний удар по голові сердешної жінки, кожна стлумлена скарга, кожна невимовлена думка впали тягарем на Енокову голову і, гнучи його дедалі нижче, поставили на коліна й змусили визнати себе переможеним? Яким чином кволій істоті пощастило присилувати дужого схилити перед собою голову, поки що нерозв'язана загадка.
І яка безсмертна тема для письменника, що має багату уяву, — спробувати колись розгадати цю загадку!
Примітки:
[1] Маються на увазі 1801–1807 роки, коли Данія вела ненастанні війни з Англією.