81 ***
Так і є, що знаходжу я смак у вині,
Й труд кохання з усіх наймиліший мені.
Бог, як схоче, хай милість мені подарує, –
Сам же я не розкаюсь ніколи, ні-ні! (76)
82 ***
Відрікатись від чарки поетові гріх,
Муза й люди відразу здіймають на сміх,
А коханки і друзі, так ці співчувають:
Чи зрадієш, позбавившись винних утіх? (77)
83 ***
Знову землю оновлену дощ покропив,
Знову поклик кохати у серці ожив.
Пий, подругу цілуй на весняному лугу
Так, щоб пристрасті жар і той світ зворушив. (78)
84 ***
Ні краса не врятує, ні ум,
Ані сват, ані брат, ані кум,
Та й не треба: давно всіх чекає дарунок –
Під зеленою травкою затишний трюм. (78)
85 ***
Підступники, негідники, злочинці
Існують, щоб тримавсь ти наодинці,
Щоб таємниці слів твоїх, очей і дум
Не покидали застережні вінці. (79)
86 ***
Вік, як той метеор, безоглядно пропав,
А які сподівання на нього я мав!
Схоже, вік – випадково дарована ласка,
Він – пісок, що крізь пальці в ніщо просякав. (79)
87 ***
Чи ще довго мені гнути спину,
чи ні?
І чи скоро вже я відпочину,
чи ні?
Що зітхати, коли і на подих останній,
Невідомо, дістану хвилину,
чи ні. (80)
88 ***
На фортечній стіні, бачу, ворон сидить,
В лапах череп трима і йому бубонить:
"Шах великий! Де військ твоїх заклики трубні,
89 ***
Коли б Творець мені дав на годину владу,
Я б стер усе, що є, в світ повернув відраду,
Від болю, старості, гріхів його звільнив
І ліки замінив вином із винограду. (81)
90 ***
Світ багатшим не стане й не стане бідніш
Ні від мого життя, ні від смерті тим більш.
Після нас – тільки пил на життєвих дорогах:
91 ***
Крім сонця, що́ нас зігріває?
Кохання!
Що двері раю відхиляє?
Кохання!
Тоді, коли вже радість втрачено поспіль,
Знов до життя нас повертає
Кохання. (82)
92 ***
З тим, кому однакові що світло, що тьма,
Говорити про істину сенсу нема.
Серед істин корисно одне пам'ятати:
Якщо ти запанів, ти нагеть без ума. (83)
93 ***
Давно я грішний, щиро зізнаюсь,
Не нию, кар небесних не боюсь,
Щодня, вмираючи з похмілля,
Не молитвам, а чарці віддаюсь. (83)
94 ***
Сп'янілий злидень певен – він мюрид,
Себе за лева має п'яний кіт;
Сп'янілий дід в негожу юнь вертає,
А п'яна юнь втрачає ум, як дід. (84)
95 ***
Стережися, лихий у красуні каблук,
І хто прагне під нього, той в пошуках мук.
Це спокусливе царство втішає недовго:
Лише серце полонить – щезає із рук. (84)
96 ***
Сект немало існує в ісламі, із них
Я обрав собі секту любовних утіх.
Ти мій Бог! Подаруй мені пристрасті раю,
Злитись з Богом в гарячім коханні – не гріх. (85)
97 ***
В цьому світі ти мудрим сливеш,
Ну то й що?
Радо приклад усім подаєш,
Ну то й що?
Маєш думку сто років прожить? Припускаю.
Може, ти і двохсот досягнеш,
Ну то й що? (85)
98 ***
Де гніздиться начало начал?
Тут для роздумів дійсний завал,
Цю загадку, хто з ким не змагались,
Не утяв ні один аксакал. (86)
99 ***
Не слова викликають любов.
Припускаю.
Несподіванка збуджує кров.
Припускаю.
Та запал такий раптом спіткає, –
Нема тих, хто б його поборов!
Припускаю. (86)
100 ***
Я земний шлях вершив
Не сам по собі,
І кохав, і грішив
Не сам по собі,
Де б не був, що робив дні і ночі,
Діяв, як Він рішив, –
Не сам по собі. (87)
101 ***
Гарний настрій шукать у вині
Ліпше за все,
Слухать гурії ніжні пісні
Ліпше за все.
Мислі свіжої звільнену радість
Не ховать в заборонах і сні
Ліпше за все. (87)
102 ***
Без вагання мечеть віддаю за духан,
Я – один з найвірніших його прихожан.
Коли йду у духан, завжди тихий, мов дервіш,
А вертаю додому, як буйний султан. (88)
103 ***
Не бачили ніхто ні раю, ні геєни,
Чи звідти хто вертав назад у світ нужденний?
Існують тільки вигадки й казки,
Спитай Хайяма, це він знає достеменно. (88)
104 ***
Задля чарки султанську корону
продам,
І чалму із найтоншого льону
продам,
А потраплять до рук молитовнії чотки,
І для них не шукатиму схрону –
продам. (89)
105 ***
Чужі царства усі, і великі й малі,
Підкорились твоєму мечу і стрілі.
А, по правді, усе, що ти дієш, султане,
Чиниш ради лише двох аршинів землі. (89)
106 ***
Чи можна в світі десь безгрішного знайти,
Коли шляхи йому не відкриваєш Ти?
Ми чиним щось не так, Ти потім нас караєш,
А в чому сіль, скажи, Твоєї правоти? (90)
107 ***
У театрі життя я невтомно шукаю
Саме ту, про яку вже багато що знаю:
В неї очі – дарунок осяйних небес,
Стан – дарунок смерічки карпатського краю. (90)
108 ***
Там, де винні глечики найдорожчий крам,
Поцілунки гурії – хліб мій і бальзам.
Гаряче кохатися, це і значить жити,
І коритись саме цим щічкам і очам. (91)
109 ***
Коли тебе за горло схоплять з неба,
Це їм в тобі настала там потреба,
Ні співчуття, ані ковтка води
Ти в них уже не вимолиш для себе. (91)
110 ***
Нагороди достойним султан не дає,
А за них я поклав би і серце своє.
Хочеш знать, де існують пекельнії муки?
Жить поміж недостойних – це пекло і є. (92)
111 ***
"Ти, Хайям, – зрік мулла, – ходиш в винний підвал,
І частіш, як в мечеть знаний нам аксакал!"
"Ми,– Хайям відповів, – чиним власні молитви,
А для кожної місце своє й ритуал". (92)
112 ***
Скоро радісне свято, Аллаху хвала!
Всяка твар, щоб упитися, привід знайшла.
Заборони, гріхи і намордники разом
Осіяння знімає з людини й осла. (93)
113 ***
Понад нами сяє зоряний Телець,
Протилежного в землі сховав Творець.
Що ми бачим між двома Тельцями?
Стовпище баранів і овець. (93)
114 ***
Обізвуть мене п'яним –
Воістину так!
Нечестивим, буяном –
Воістину так!
Я єсть я! І, що хочте собі, те й верзіте,
Я лишаюсь Хайямом,
Воістину так! (94)
115 ***
Я давно поховав кращих друзів своїх,
Змовкли мудрі розмови і стриманий сміх.
Ми на святі життя веселилися разом,
Свою чарку останню я вип'ю за всіх. (94)
116 ***
З рук спливає життя, насувається мла,
Смерть серця зупиняє і нищить тіла.
Вість ніхто не подав з потойбічного світу,
То де б можна дізнатися, як там діла?.. (95)
117 ***
Як вітер степовий, як біг ріки,
День промайнув і згинув на віки.
Цінуймо те, що маємо сьогодні,
Майбутнє хай лишиться невтямки. (95)
118 ***
Як не звивайся ти, злопам'ятливий Рок
Для дій твоїх і дум наготував мішок.
Він спорожнить його колись при слідчих,
Щоб зважити й збагнуть твій кожний крок. (96)
119 ***
Із того, що Аллах мені на вибір дав,
Я черствий хліб і закуток обрав,
Очистив душу голодом, стражданням,
Рабів і клопоту позбувся, вільний став. (96)
120 ***
Не судилось нам задуми Божі пізнать
І не варто даремно про це мізкувать.
Краще місце спокійне знайти в закуліссі,
Й звідти сцену життя без надій оглядать. (97)
121 ***
Книгу Світу мій розум не може гортнуть,
Не під силу нам в задуми Божі сягнуть.
Я молюсь, і спроможний одне зрозуміти:
Сутність Бога під силу лиш Богу збагнуть. (97)
122 ***
Я бачу землю, сховище скорботи,
Нещасних смертних, сповнених гризоти.
Нікому не вдалось з народжених у світ
Ні гріх свій пережить, ані свої чесноти. (98)
123 ***
Якщо вічних законів не втнути повік,
То не варто здіймать через дріб'язки крик.
Бог із неба полагодить все справедливо,
Заспокойся на долі своїй, чоловік. (98)
124 ***
Творець черепів, наш Всевладний Гончар,
Є ще й неабиякий вправний штукар:
В життя вивергає Він пристрастей чашу,
А потім отам вибухає пожар. (99)
125 ***
Ти, Всевишній, здається, таки добрий скнар,
Не полегшуєш підданим їхній тягар.
Рай даєш – в нагороду за працю й молитву,
Дав би щось мені так: не в заплату, а в дар?.. (99)
126 ***
Гадаю, Боже, що з такої висоти
Судить без помилок не можеш хоч би й Ти:
Коли в чиїйсь душі болючу бачиш рану,
Не зупиняєшся, щоб другу нанести. (100)
127 ***
Про життя моє спогади зрушують жаль:
Від весни, від жінок залишилась печаль.
Не згадаю, коли ота юнь прилетіла,
І де зникла, вдягнувши сріблясту вуаль. (100)
128 ***
Я у смутку і тузі глибокій.
Овва!
Не дарують роки мені спокій.
Овва!
А пробачить гріхи милосердний Господь, –
Стид згризе на Голгофі високій.
Овва! (102)
129 ***
Якщо названа образом Божим людина,
То чому вона смертна тоді, як тварина?
Десь правдиву підставу порушив Творець,
А чи то відбулась безпідставна підміна?.. (102)
130 ***
Хоча смерть ми не можем відкласти ніяк,
Хоча, небо уклало усе саме так;
Хоча речі безсмертні не склеїти з воску, –
Шкодувать ні про що ми не будем, кунак! (103)
131 ***
Так станеться, від нас залишаться руїни:
Був форт, і ось – в землі основа, дах і стіни.
Та смерть – не небуття, це крок за той поріг,
Де звіт беруть земний і ждуть по тому зміни. (103).
132 ***
Майстер вправно оберта гончарний круг,
Не шануючи чинів, ані заслуг:
Все одно чаркам, з якого вони праху –
Хоч султанів, генералів чи п'янчуг. (104)
133 ***
На дивні здатна перетворення людина:
Сьогодні ти візир, а завтра глянь – скотина.
Майбутню долю визначатиме гончар:
Сьогодні ти султан, а завтра – чарка винна. (104)
134 ***
І що ти не роби, куди ти не ходи,
Привітний харабат приваблює завжди.
Ніколи тут тебе ніхто не попрікає:
Звідкіль би не прийшов – на чарку заходи! (105)
135 ***
Ти не з власної волі блукаєш в лісах,
Щось простежуєш в горах, пустелях, полях.
Маєш справжню на те таємничу підставу:
Її здавна накреслено на небесах. (105)
136 ***
Не просто жити під цим небом голубим,
Воно ні добрим не бува, ні жалісним.
О ненароджені! Коли б вам наші муки,
Не поспішали б ви зустрітись з небом цим. (106)
137 ***
Заспокойся, не велено нам вибирати:
Хоч не хоч, доведеться таки помирати.
Скоро голови мудрі, розтерті на пил,
Гончар байдуже буде ногами топтати. (106)
138 ***
Цього бажання ти не запобіг –
пити,
Хоча Аллах ще здавна застеріг
пити.
Він тільки мудрецям, попри Корана,
Ту розкіш зрозуміти допоміг –
пити. (107)
***
139 (варіант попереднього рубаї)
Проти ницих п'яниць Аллах видав закон,
І немало Коран теж вчинив перепон.
Та для тих, хто тримається мудрої міри,
Не вигадує штучних Творець заборон. (107)
140 ***
Одне з найбільших в світі див –
Старе вино,
Зі мною, де б я не ходив,
Старе вино.
Хто за́вжди дарував мені прихильність,
З ким щиру дружбу я водив, –
Старе вино. (108)
141 ***
Всіх захоплює мій кипарисовий стан,
Як вельможа, вдягаю зелений тюрбан.
Ради чогось Аллах наділив ще й красою,
Хоч я вправно й без неї б водив караван.