60 ***
Мій погляд привернула чаша ця,
І раптом я збагнув секрет творця:
В пісок і глину чарівної чаші
Гончар добавив прах мого вітця. (66)
61 ***
Небес ніколи смертні не перемагають,
Усіх без винятку на цвинтарі чекають.
Поки ти ще живий, – дарма часу не гай,
Тобі десь там уже притулок обирають. (66)
62 ***
Грозьба нам з небовисі надійшла:
"Невдячні! Я верчуся, мов юла!
Дістань я волю над оцим вертінням,
За мить би вас у нього запрягла!" (67)
63 ***
Ти прагнеш, як мудрець, утямити життя,
Хоча про сенс його не маєш поняття:
Твій прах колись гончар утілить в глечик винний,
А нині пий вино й не думай про буття. (67)
64 ***
Всіх напоїв, закусок і кухарських див
На столах у невігласа ти б не злічив:
Мова, очі й манери незмінно єднають
Саме тих, хто народжений для цих столів. (68)
65 ***
Світ неправеден, та через це не страждай,
Ти живи, а про смерть не тужи й не гадай.
Неухильно свій келих по вінця наповнюй
І Зухру повногруду щасливо кохай. (68)
66 ***
Шануємо святі думки й вірші Корана,
Проте читаєм їх не часто й не старанно;
Не ліньки нам лише буквар вина гортать,
Й читать удень, увечері та вранці рано. (69)
67 ***
Початок, сенс, кінець – три світові загадки,
Для них ніколи ми не знайдемо розгадки.
А світ – що коло: без початку і кінця,
68 ***
Моє серденько! Чаша вина утіша,
Пиймо! Завтра, хто знає, де буде душа.
Може, зійде десь там молодик-місяченько,
Де ні слави Хайяма нема, ні вірша. (70)
69 ***
Слід без скарги терпіти невдачі та муки,
Біль, хвороби і старість сприймать без розпуки.
Кращі ліки наразі – їх не помічать,
Все майбутнє – це тільки прощання й розлуки. (70)
70 ***
Хай надія на диво тебе не втіша,
Наше тіло назавжди покине душа.
Насолоджуйся нині вином і коханням,
Поки доля для тебе готує ножа. (71)
71 ***
Від народження маємо муки терпіти,
Задля них і призначено кожному жити;
Кращі ліки – це змога їх не помічать,
Краща одіж – це саван, що мають пошити. (71)
72 ***
До цієї краси припадають устами,
Заздро плини її супроводять очами,
І один тільки майстер-гончар завсіди
Має право голубити чарку ногами. (72)
73 ***
Шейх повію стидав: "Ти, гулящая, п'єш,
Всім, хто платить, ти тіло своє продаєш".
"Я, — сказала повія, — й заправду такая,
А чи ти той, за кого себе видаєш?" (72)
74 ***
Кинув пить я. Нудьга поселилась в душі,
Радять те і десяте всі товариші.
Та не в змозі ніщо повернуть мені радість –
Хіба чарка сповна і Хайяма вірші. (73)
75 ***
Я в поважному віці відчув каяття,
Що провів недолуге і марне життя,
Що не вмів дослухатися Божого Слова,
76 ***
Від прийдешнього дня нема змоги тікати,
Нам не дано між злом і добром обирати,
Небо гральнії карти наосліп кида,
Нам призначено з ним до останку програти. (74)
77 ***
Сакі! Не гаючись, вино мені неси,
Від мене не сховав хіджаб її краси!
Вимолював хоча б єдиний поцілунок,
Сказала: "Не люблю, нічого не проси!" (74)
78 ***
"Всім, хто любить вино, – повідомив мулла, –
В пеклі вже бульбашками заграла смола,
Пильно ждуть там п'яниць, і блудниць, і коханців"…
Чом же рай спорожнів, як моя піала? (75)
79 ***
Ти, де слід, і не слід величаєшся:
"Я!"
Діамантами й золотом граєшся:
"Я!"
Лиш налагодив зиск із рабів і верблюдів,
Гульк – вже смерть у вікно зазирає:
"Ось я!" (75)
80 ***
Як пости замінив ради плотських утіх,
Не подумай, що я вірний менше усіх:
Просто дні у постах, наче темнії ночі,
А грішити ночами, відомо, не гріх. (76).
81 ***
Так і є, що знаходжу я смак у вині,
Й труд кохання з усіх наймиліший мені.
Бог, як схоче, хай милість мені подарує, –
Сам же я не розкаюсь ніколи, ні-ні! (76)
82 ***
Відрікатись від чарки поетові гріх,
Муза й люди відразу здіймають на сміх,
А коханки і друзі, так ці співчувають:
Чи зрадієш, позбавившись винних утіх? (77)
83 ***
Знову землю оновлену дощ покропив,
Знову поклик кохати у серці ожив.
Пий, подругу цілуй на весняному лугу
Так, щоб пристрасті жар і той світ зворушив. (78)
84 ***
Ні краса не врятує, ні ум,
Ані сват, ані брат, ані кум,
Та й не треба: давно всіх чекає дарунок –
Під зеленою травкою затишний трюм. (78)
85 ***
Підступники, негідники, злочинці
Існують, щоб тримавсь ти наодинці,
Щоб таємниці слів твоїх, очей і дум
Не покидали застережні вінці. (79)
86 ***
Вік, як той метеор, безоглядно пропав,
А які сподівання на нього я мав!
Схоже, вік – випадково дарована ласка,
Він – пісок, що крізь пальці в ніщо просякав. (79)
87 ***
Чи ще довго мені гнути спину,
чи ні?
І чи скоро вже я відпочину,
чи ні?
Що зітхати, коли і на подих останній,
Невідомо, дістану хвилину,
чи ні. (80)
88 ***
На фортечній стіні, бачу, ворон сидить,
В лапах череп трима і йому бубонить:
"Шах великий! Де військ твоїх заклики трубні,
Барабанні громи, атакуюча хіть?" (81)
89 ***
Коли б Творець мені дав на годину владу,
Я б стер усе, що є, в світ повернув відраду,
Від болю, старості, гріхів його звільнив
І ліки замінив вином із винограду. (81)
90 ***
Світ багатшим не стане й не стане бідніш
Ні від мого життя, ні від смерті тим більш.
Після нас – тільки пил на життєвих дорогах:
Все, про що клопотались, не варте на гріш. (82)
91 ***
Крім сонця, що́ нас зігріває?
Кохання!
Що двері раю відхиляє?
Кохання!
Тоді, коли вже радість втрачено поспіль,
Знов до життя нас повертає
Кохання. (82)
92 ***
З тим, кому однакові що світло, що тьма,
Говорити про істину сенсу нема.
Серед істин корисно одне пам'ятати:
Якщо ти запанів, ти нагеть без ума. (83)
93 ***
Давно я грішний, щиро зізнаюсь,
Не нию, кар небесних не боюсь,
Щодня, вмираючи з похмілля,
Не молитвам, а чарці віддаюсь. (83)
94 ***
Сп'янілий злидень певен – він мюрид,
Себе за лева має п'яний кіт;
Сп'янілий дід в негожу юнь вертає,
А п'яна юнь втрачає ум, як дід. (84)
95 ***
Стережися, лихий у красуні каблук,
І хто прагне під нього, той в пошуках мук.
Це спокусливе царство втішає недовго:
Лише серце полонить – щезає із рук. (84)
96 ***
Сект немало існує в ісламі, із них
Я обрав собі секту любовних утіх.
Ти мій Бог! Подаруй мені пристрасті раю,
Злитись з Богом в гарячім коханні – не гріх. (85)
97 ***
В цьому світі ти мудрим сливеш,
Ну то й що?
Радо приклад усім подаєш,
Ну то й що?
Маєш думку сто років прожить? Припускаю.
Може, ти і двохсот досягнеш,
Ну то й що? (85)
98 ***
Де гніздиться начало начал?
Тут для роздумів дійсний завал,
Цю загадку, хто з ким не змагались,
Не утяв ні один аксакал. (86)
99 ***
Не слова викликають любов.
Припускаю.
Несподіванка збуджує кров.
Припускаю.
Та запал такий раптом спіткає, –
Нема тих, хто б його поборов!
Припускаю. (86)
100 ***
Я земний шлях вершив
Не сам по собі,
І кохав, і грішив
Не сам по собі,
Де б не був, що робив дні і ночі,
Діяв, як Він рішив, –
Не сам по собі. (87)
101 ***
Гарний настрій шукать у вині
Ліпше за все,
Слухать гурії ніжні пісні
Ліпше за все.
Мислі свіжої звільнену радість
Не ховать в заборонах і сні
Ліпше за все. (87)
102 ***
Без вагання мечеть віддаю за духан,
Я – один з найвірніших його прихожан.
Коли йду у духан, завжди тихий, мов дервіш,
А вертаю додому, як буйний султан. (88)
103 ***
Не бачили ніхто ні раю, ні геєни,
Чи звідти хто вертав назад у світ нужденний?
Існують тільки вигадки й казки,
Спитай Хайяма, це він знає достеменно. (88)
104 ***
Задля чарки султанську корону
продам,
І чалму із найтоншого льону
продам,
А потраплять до рук молитовнії чотки,
І для них не шукатиму схрону –
продам. (89)
105 ***
Чужі царства усі, і великі й малі,
Підкорились твоєму мечу і стрілі.
А, по правді, усе, що ти дієш, султане,
Чиниш ради лише двох аршинів землі. (89)
106 ***
Чи можна в світі десь безгрішного знайти,
Коли шляхи йому не відкриваєш Ти?
Ми чиним щось не так, Ти потім нас караєш,
А в чому сіль, скажи, Твоєї правоти? (90)
107 ***
У театрі життя я невтомно шукаю
Саме ту, про яку вже багато що знаю:
В неї очі – дарунок осяйних небес,
Стан – дарунок смерічки карпатського краю. (90)
108 ***
Там, де винні глечики найдорожчий крам,
Поцілунки гурії – хліб мій і бальзам.
Гаряче кохатися, це і значить жити,
І коритись саме цим щічкам і очам. (91)
109 ***
Коли тебе за горло схоплять з неба,
Це їм в тобі настала там потреба,
Ні співчуття, ані ковтка води
Ти в них уже не вимолиш для себе. (91)
110 ***
Нагороди достойним султан не дає,
А за них я поклав би і серце своє.
Хочеш знать, де існують пекельнії муки?
Жить поміж недостойних – це пекло і є. (92)
111 ***
"Ти, Хайям, – зрік мулла, – ходиш в винний підвал,
І частіш, як в мечеть знаний нам аксакал!"
"Ми,– Хайям відповів, – чиним власні молитви,
А для кожної місце своє й ритуал". (92)
112 ***
Скоро радісне свято, Аллаху хвала!
Всяка твар, щоб упитися, привід знайшла.
Заборони, гріхи і намордники разом
Осіяння знімає з людини й осла. (93)
113 ***
Понад нами сяє зоряний Телець,
Протилежного в землі сховав Творець.
Що ми бачим між двома Тельцями?
Стовпище баранів і овець. (93)
114 ***
Обізвуть мене п'яним –
Воістину так!
Нечестивим, буяном –
Воістину так!
Я єсть я! І, що хочте собі, те й верзіте,
Я лишаюсь Хайямом,
Воістину так! (94)
115 ***
Я давно поховав кращих друзів своїх,
Змовкли мудрі розмови і стриманий сміх.
Ми на святі життя веселилися разом,
Свою чарку останню я вип'ю за всіх. (94)
116 ***
З рук спливає життя, насувається мла,
Смерть серця зупиняє і нищить тіла.
Вість ніхто не подав з потойбічного світу,
То де б можна дізнатися, як там діла?.. (95)
117 ***
Як вітер степовий, як біг ріки,
День промайнув і згинув на віки.
Цінуймо те, що маємо сьогодні,
Майбутнє хай лишиться невтямки. (95)
118 ***
Як не звивайся ти, злопам'ятливий Рок
Для дій твоїх і дум наготував мішок.
Він спорожнить його колись при слідчих,
Щоб зважити й збагнуть твій кожний крок. (96)
119 ***
Із того, що Аллах мені на вибір дав,
Я черствий хліб і закуток обрав,
Очистив душу голодом, стражданням,
Рабів і клопоту позбувся, вільний став. (96)
120 ***
Не судилось нам задуми Божі пізнать
І не варто даремно про це мізкувать.
Краще місце спокійне знайти в закуліссі,
Й звідти сцену життя без надій оглядать. (97)
121 ***
Книгу Світу мій розум не може гортнуть,
Не під силу нам в задуми Божі сягнуть.
Я молюсь, і спроможний одне зрозуміти:
Сутність Бога під силу лиш Богу збагнуть.