"Може, й не говорили, а лише листами обмінялись".
Тепер уже Буттлер почував себе сильнішим.
— Ану, лишень, спробуйте. Подивимось! Але я вас попереджаю, пане, що з цього вийде великий скандал: я буду битися, кусатися, опиратися. Я не дозволю робити з себе посміховище.
Іштван Дорі здивовано знизав плечима.
— Розумним тебе я не міг зробити, зроблю хоч смішним.
Він узяв зі стола срібний дзвіночок і подзвонив. Маленьке брязкальце забряжчало різким і, разом з тим, сумним голосом; здавалося, пролунав голос душі.
Щойно затих звук дзвіночка , як з двох боків клацнули в замках ключі і двері розчинилися. Буттлер вхопився за голову, ніби побачив страшний сон. З одних дверей вийшла смертельно бліда баронеса Марішка, ніби тільки піднялася з могили; вона була одягнена в біле шовкове плаття, фата її сягала землі; у волоссі біліли конвалії... Марішка тремтіла всім тілом, можна було чекати, що вона от-от упаде. За нею слідом ішла стара жінка і підбадьорювала її.
— Не бійся, моє серденько баронесочка , все це і ми переживали: і я, і твоя мати; це тільки початок і кінець такий неприємний , а те, що між початком і кінцем, nриємне.
З дверей навпроти вийшов священик, одягнений по церковному, теж блідий, мов злочинець перед стратою. З-за його плечей показалась огидна фігура гайдука.
"Священнослужитель в церковному одінні?" Вся кров захолола в жилах у Буттлера . Тепер він ясно бачив, що це вже не жарти. Піп не одягне ризи для дешевого жарту. Тут готується злочин, страшний злочин!
Він знову кинувся до дверей, що вели в коридор, і рвонув їх з одчайдушною силою.
Двоє озброєних жандармів, як і раніше, стояли тут. Знову прозвучало: "Назад!" — і дві рушниці, схрестившись, перегородили йому дорогу.
— Ви знаєте, хто я? — крикнув Янош і відтиснув їх назад.
— Так, знаємо його світлість граф Буттлер.
— Пропустіть мене, бо я вас у тюрмі згною, падлюки!
— Не можна, пане граф. Назад, тільки назад!
— Я маю сім маєтків, я дуже багатий, кожний з вас одержить від мене по одному селу, пропустіть лише! Шахраї перезирнулись. Їм одержати село — справа хороша , це дуже заманливо, однак лава пана Дорі, на якій він палицями січе грішників, — неприємна штука. Обіцяні села поки що далеко, а лава дуже близько — на дворі чи в клуні.
І вони схопили бідного Яноша, підняли, мов пушинку й понесли до кімнати; він кусався, а коли його несли через поріг, ногами вперед, він, використавши останю можливість, з усієї сили на повні груди закричав:
— Жіга, Жіга! Жіга Бернат, іди сюди, допоможи! Кам'яні стіни вологого коридора посилили розпачливий крик і рознесли його по безлюдному будинку. Людські серця були тверді, безжалісні, і одне каміння готове було служити йому.
Жандарми поклали Буттлера посеред кімнати й вийшли. Марішка відвернулась до стіни. Вона не могла дивитися на це видовище. Їй було дуже соромно, вона ридала .
Буттлер тремтів, мов у пропасниці, з чола струївся холодний піт; він підняв кулак і погрозив священикові і барону:
— Гей, слуги бога і короля! Те, що ви тепер робите зі мною, це — ганьба, злочин неймовірний, і я як угорський дворянин протестую проти цього ім'ям бога і короля!
Барон холодно посміхнувся, присів до письмового стола, відкрив шухляду, вийняв з неї заряджений пістолет і, помахавши ним у повітрі, сказав, ніби жартуючи:
— А тепер приступимо до справи, а в кого слабкі нерви, того я цією іграшкою заспокою.
— От вам мої груди, стріляйте, — почав благати граф Янош таким знеможеним і жалісливим голосом, від якого навіть старий вояка здригнувся. — Будьте милосердні, адже я вам ніколи нічого поганого не зробив.
Пістолет у руці барона затремтів. Принаймні так стверджував другого дня перед слугами гайдук Гергель, який з цікавістю стежив за подією. Але старий фарисей тільки головою похитав.
— Ну, хіба я дурний, щоб стріляти у свого зятя?.. Мені тільки цього й бракувало! Дорогий синку, хіба ти мене вважаєш такою поганою людиною?
При цьому він моргнув попові. Той зробив кілька кроків уперед. Хриплим, але грізним голосом Буттлер урочисто заявив священикові:
— Коли ви слуга бога, а не сатани, відійдіть геть! Все, що тут робиться, я проголошую недійсним. Цю дівчину я не люблю ні тілом, ні душею. Присягаю перед богом.
Дорі ледве помітно махнув рукою.
— Лари-фари! Пане священику, будь ласка, починайте обряд.
В ті часи вінчальний обряд здійснювався за кодексом Пазмані*.(* Петер Пазмані (1570-1637) — архієпіскоп Естергомський, єзуїт, глава контрреформації в Угорщині, ідеолог войовничого католицизму)Згідно з цим кодексом, написаним старою угорською мовою, тим, що одружувались, задавали безліч запитань. Але нема правила без винятку, і тому деякі священики дотримувались цього, а інші — ні.
— Твоє ім'я,— спитав пан Сучінка глухим придушеним голосом, повернувшись спочатку до Буттлера, потім до баронеси.
Буттлер нічого не відповів і з презирством відвернувся. Слова баронеси злетіли з її вуст тихо, ніби бджілка крильцями загула:
— Марія Дорі.
Священик не звернув уваги на те, що Буттлер не назвав себе. Ще менше здивувались свідки, бо вони нічого не чули: в обох вуха були щільно заткнуті ватою.
Святий отець, ніби все ішло гладко, продовжував обряд. Повернувшись до Буттлера, він спитав:
— Прошу тебе іменем твоєї християнської віри, скажи правду, чи не обіцяв ти комусь одружитися, крім цієї чистої особи, що стоїть поруч тебе? Чи не давав ти обіцянку іншій, що хочеш вибрати її своєю дружиною?
— Так, так, обіцяв! — закричав Буттлер громовим голосом, який, певно, і крізь вату було чути.— Тільки цій особі, що стоїть рядом зі мною, я таких обіцянок ніколи не давав. Так, я дав обіцянку Пірошці Сільваші Горват, що одружуся з нею і буду їй вірний до смерті. Присягаю перед богом і пресвятою богородицею, що тої обітниці я ніколи не зраджу, ніколи!
Святий отець, здавалось, і цього не чув. Повернувшись до Марішки, він задав їй таке ж запитання. Лише замість "чистої особи" сказав, у відповідності з ритуалом, "благої особи". Слово "благий" відносилось до чоловіків.
Марішка ледве чутно видихнула "Ні".
— Чи любиш ти цю чисту особу? — знову звернувся до Буттлера.
— Ненавиджу, — відповів Буттлер твердим, мов сталь, голосом.
Дівчина хиталась від страждання; старий, помітивши це, поспішив до неї.
— Ой тату, помираю, ой тату, що ти наробив? — задихаючись, прошепотіл а вона і впала йому на руки.
— Потерпи хоч ще одну хвилину, і все буде добре. Відповідай "так". Візьми себе в руки, моя дорога крихітко. Ну, відповідай, відповідай! (Піп якраз звернувся до неї з таким самим запитанням) .
— Так.
— Ти хочеш її взяти за дружину?
— Ніколи, — відповів Буттлер.
— Ти хочеш стати його дружиною?
— Хочу, — ледве жива, сумно відповіла Марішка. Священик знову звернувся до Буттлера:
— Ще раз закликаю тебе іменем твоєї християнської віри, скажи правду, чи нема є між вами родинних зв'язків чи чогось іншого, що перешкодило б вам стати до шлюбу?
— Ти, отче, прекрасно знаєш, що є між нами. Великий злочин між нами,— дика лють опанувала Буттлером.— Коли б я не бачив на тобі священного одягу, я загнав би всі слова тобі назад в горлянку і ними задушив тебе. Але продовжуй почату комедію, з цього все одно нічого не вийде. В Угорщині ще існують закони! Сказавши це, він сів до стола і, намагаючись здаватись байдужим, почав набивати люльку.
Священнослужитель кусав губи, але мовчав.
— Закінчуйте, закінчуйте церемонію, — підганяв його Дорі.
Але залишилося ще "Bened ictio annulorum"*, і Дорі вийняв з кишені дві обручки й передав їх священикові.(* Обряд освячування обручок при одруженні (лат.)). Той поблагословив обручки й передав їх молодим, щоб вони наділи їх на пальці. Буттлер взяв обручку так незграбно, або краще сказати, так влучно вдарив нею об стіну, що вона, відлетівши, вдарила по лівій скроні куховарки Сіманчі, яка була закликана сюди як свідок. Скроня зразу посиніла, і на ній вискочила гуля завбільшки з талер. Сіманчі несамовито заревіла від болю і, взявшись руками в боки, готова була піти в наступ на Буттлера. Але Дорі, злякавшись, витяг з її вуха вату й почав нашіптувати: "Не кричи, стара, ми тебе вилікуємо. Тобі ще, певно, не доводилося бувати на таких весіллях, де шпурляють золотом".
Як бачимо, церемонія з обручка ми також пройшла не зовсім вдало. Але нічого, це була тільки формальність. Ні священик, ні свідки не були педантами. А Буттлер вважав, що його протесту було досить, щоб ніхто не сприйняв комедію за щось серйозне. Він уже почав на все це дивитися як на забаву, що варта сміху. Це ж надзвичайна пригода! З яким захопленням і страхом слухатиме його розповідь маленька Пірошка! Вістка про цю історію облетить весь світ. Про нього говоритимуть, як про загадкового Каспара Гаузера або про відомого герцога Букінгема, якого викрала леді Дадлей. (Правда, коли наймані бандити викрали герцога вночі просто з ліжка і привели його до леді босого, в нижній білизні, ніжна леді крикнула: "Так он він який! Заберіть його з моїх очей і віднесіть назад!")
Настала черга "Bened ictio nuben tium"*(* Церемонія запису шлюбу до метричної книги (лат.)). Почало сутеніти, предмети й обличчя потопали в сірому присмерку кімнати. Вечірній вітер бавився листками липи, що росла під вікнами, — тіні їхні стрибали по стіні.
Гергель вийшов до сусідньої кімнати і, повернувшися з запаленими свічками, поставив їх на письмовий стіл. Потім ще раз вийшов і приніс велику книгу. Двері за собою він замкнув. З коридора почулися вигуки, сварка , якась метушня, біганина. З уривків слів можна було здогадатись, що це Жіга Бернат свариться з жандармами, які не хочуть його впустити.
Священик дав знак очима пану Дорі, що вже підходить черга до copulatio* (* Обряд з'єднання рук молодих освяченняіх під єпітрахіллю (лат.))(Отже, і по дорозі до райських воріт треба пройти декілька інстанцій) . Дорі підійшов до Буттлера, став поряд і знову почав медовим голоском умовляти його здатися нарешті. Буттлер мовчав. Він спокійно, мов турок, смоктав дим із люльки й випускав його великими кільцями, намагаючись підкреслити байдужість до всього, що тут відбувається. Але пану Дорі не потрібне було примирення Буттлера. Віи уже навіть не вірив у це; тільки загравав, щоб у потрібну хвилину схопити Яноша , обезсилити його і з'єднати його руку з рукою Марішки під єпітрахіллю.
Буттлер намагався вирватись, але марно.