Та на залитій електричним світлом, сповненій гуркоту й брязку сортувальній станції небагато було кур'єрських поїздів, і машиніст 007 сказав:
— Який безглуздий інжектор поставив Юстес на цю машину! — І, сердито орудуючи ручкою, закричав: — Ну як на цій штуці маневрувати?
Чоловік без комірця втер обличчя і відповів, що на сортувальній страшне робиться, все забите товарняком, і таке інше, і нічого не вдієш: доведеться маневрувати до других півнів.
007 несміливо висунувся вперед, і душа його сховалась аж у колеса: він так нервувався, що від дзенькоту власного дзвоника мало з рейок не зійшов. Спереду і ззаду гойдалися й пританцьовували ліхтарі; з боків по шістьох коліях, брязкаючи зчепами, вищачи гальмами, сновигало туди-сюди стільки поїздів, що 007 і не снилось. Там були й нафтові цистерни, і вагони для сіна, і вагони з худобою, що голосно ревла, а ті — для руди, а ті — для картоплі, з пічками посередині. Вагони-льодовні й вагони-рефрижератори, з яких прямо на рейки крапала крижана вода; і вентильовані вагони для фруктів, і молочні цистерни; платформи з повними товарів контейнерами; платформи з жатками й снопов'язалками всіх кольорів веселки — червоними, зеленими, золотавими в сліпучому електричному світлі; платформи із смердючими воловими шкурами, запашними дошками із тсуги та в'язками гонту; платформи, що гнулись під вагою тридцятитонного литва, кутового заліза та гвинтів для будівництва якогось нового мосту, і знов сотні, сотні товарних вагонів — навантажені, замкнені, всі в крейдяних позначках. Чоловіки — спітнілі, сердиті — лазили під тисячами коліс, коло них і між ними. Вони квапливо перелазили через будку 007, тільки-но він зупинявся на хвилину, потім сідали на каукетчер, коли 007 рушав з місця, й залазили в тендер, коли він давав задній хід. І цілі гурти бігали по дахах товарних вагонів, перевіряли гальма, махали руками й вигукували всякі чудні слова.
007 то штовхали вперед на фут, то відкочували назад на чверть милі так рвучко, що його колеса гуркотіли й бряжчали. Потім різко переводили на стрілку (а стрілки на сортувальній дуже короткі й незручні). Причіпляли то один, то другий товарний поїзд, а 007, не знаючи того, не зразу міг зрушити з місця. І так без кінця. Тільки-но він набере швидкість, як хтось відчіпляє кілька вагонів. 007 робив ривок, але зразу натикався на гальмо і, аж гикнувши з натуги, зменшував хід. Потім він кілька хвилин відсапувався, засліплений мигтінням ліхтарів, оглушений дзенькотом дзвіночків, очманілий від мелькання вагонів, яким кінця не було. Гальмова помпа давала сорок ходів на хвилину, передній зчеп звисав над каукетчером, мов язик вимореного собаки, а весь корпус 007 укривала напівзгоріла сажа.
— З тендером важко маневрувати, — зауважив його малорослий приятель по депо, риссю прилітаючи повз нього, — але ти молодчага. Бачив коли маневровий швидкий? Ні? То подивись на мене.
Куцан тяг дванадцять важких платформ. І раптом, різко скрегонувши, відірвався від них. Попереду в присмерку замаячила стрілка. Він по-кролячому шмигнув до неї, ззаду щось клацнуло, й низка платформ, навантажених колодами, попала в обійми важкого товарного локомотива, що розписався за одержаний вантаж протяглим гудком.
— На всій сортувальній тільки мій хазяїн уміє такі штуки витинати, — сказав Куцан, вернувшись. — Коли якийсь інший дурень береться за це діло, мене аж трусить, як у пропасниці. Ось що значить коротка колісна база! Тобі так не до снаги — враз одірве тендер.
007 і не мав таких честолюбних бажань; він так прямо й сказав Куцанові.
— Не хочеш? Звісно, це для тебе діло незручне, але ж хіба не цікаво? Начальника сортувальної бачив? Найголовніша людина в світі, не забувай! Коли скінчимо, питаєш? Та ніколи, братику. Так удень і вночі, весь тиждень, і в будень і в свято працюєш. Бач, он поїзд із тридцяти вагонів по четвертій, ні, по п'ятій колії йде? Яких лиш вантажів там нема! Сюди його пригнали, щоб розсортувати вагони і сформувати потім прямі поїзди. Ось ми й відчіплюємо по одному вагону.
По тих словах Куцан підштовхнув платформу, що мала йти на захід, і, ледь чмихнувши від подиву, сахнувся назад, бо платформа виявилась його давньою приятелькою.
— А бодай мої зчепи луснули, коли це не безпритульниця Кет! Що ж ти своїх друзів забула? Тут за тобою сорок гінців уже було з твоєї дороги. Хто тебе тепер захопив у руки?
— Я й сама б рада знати, — запхикала безпритульниця Кет. — Дім мій у Топіці, а я вже побувала і в Седер-Репідз, і в Вінніпегу, і в Ньюпорт-Ньюз, побувала й на півдні, в Атланті, і у Вест-Пойнті, і Буффало не обминула. Тепер, мабуть, застрягну в Гаверстро. Якихось десять місяців дома не була, а так уже знудьгувалася за своїми — страх як хочеться вернутись.
— Гайда в Чикаго, Кеті, — сказав маневровий, і стара, облізла платформа, гуркочучи й підскакуючи, ліниво покотилась по рейках.
— Хочу встигнути в Канзас, поки там соняшники зацвітуть.
— Таких безпритульниць Кет та волоцюг Віллі на сортувальній хоч греблю гати, — пояснив маневровий номерові 007, — я знав стару платформу з Фітчбурга, що не була дома цілих сімнадцять місяців. А одна з наших вернулася сюди тільки через п'ятнадцять місяців. Не втямлю, як це наші хазяїни влаштовують. Мабуть, міняють нас місцями. Ну, я своє діло зробив. Тепер Кеті на шляху в Канзас через Чикаго. Але закладаюсь на місячний запас вугілля — вона неодмінно застрягне в Чикаго, буде на побігеньках у адресата вантажу, а восени її знов до нас із пшеницею приженуть.
В цю хвилину повз них пройшов "Консолідейшн", що тяг за собою дванадцять вагонів.
— Додому їду, — гордо заявив він.
— Та ти не розмістиш стільки вагонів на поромі! Візьми їх за два рази, хвалько! — гукнув йому вслід Куцан.
Та ось 007 підігнали до шести останніх вагонів, і він ледь не вибухнув з подиву, виявивши, що штовхає їх навпростець до величезного порома. Досі 007 бачив навколо себе тільки твердий ґрунт, а тепер сторопів, коли пором відчалив і колеса його на шість дюймів занурились у чорну маслянисту воду.
Потім 007 швидко погнали до пакгаузів, де він побачив начальника сортувальної — присадкуватого чоловіка з білим обличчям, у сорочці, штанях і стоптаних черевиках. Він поглядав на море візочків, юрбу горлаїв-вантажників та ескадрони коней, що задкували, повертались, викрешували підковами іскри.
— Це з візків вантаж перекидають у контейнери, — шанобливо зауважив маневровий, — але головний на вантажників і не дивиться. Хай собі лаються. Він тут сам пан і хазяїн! Досить йому сказати: "Будьте ласкаві", — як вони йому в ноги падають і моляться. Кілька поїздів устигнуть навантажити, перше ніж він зверне на них увагу. Досить йому рукою махнути, і все само собою робитись починав.
Навантажений поїзд відходив однією колією, а другою на зміну йому прибував порожній. Паки, кошики, ящики, банки, сулії, очеретяні плетінки, коробки просто стрибали у вагони, наче ті були магнітом, а вантажі — залізними стружками.
— Ну як? — вигукнув Куцан. — Гарно, правда?
Червонопикий вантажник пропхався до начальника сортувальної й трусонув кулаком у нього під носом. Начальник навіть очей від паперів не відірвав. Тільки ледь кивнув вказівним пальцем, і молодий здоровило в червоній сорочці, що терся поряд, ударив вантажника в ліве вухо, і той, охнувши, повалився на в'язку сіна.
— Одинадцять, сім, дев'яносто сім, чотирнадцять нуль нуль три; дев'ятнадцять тринадцять; один один чотири; сімнадцять нуль двадцять один і десять західного напряму. Все просто до станції призначення, крім двох останніх. їх на вузлову. Гаразд. Забирайте поїзд.
Начальник сортувальної лагідними синіми очима глянув поверх горлаїв-вантажників, зупинив погляд на залитій місяцем водяній гладіні й замугикав:
І землю нашу рідну,
І людський дух, і плоть,
І все, що дише й квітне,
— Усе створив Господь.
007 відкотив вагони й передав їх звичайному товарному локомотивові. Ніколи зроду він не здавався собі таким нікчемним!
— Цікаво? — спитав Куцан, що чахкав на сусідній колії. — Адже якби цей начальник попав нам між буфери, з нього лишилась би червона калюжка, а ми б навіть не помітили. Диви, як він усередині весь кипить, а зверху не показує.
— Що там казати, — погодився 007. — У мене при ньому наче вогонь у топці гасне й пара вся виходить. Так, він найголовніша людина на землі.
На той час вони вже стояли в дальньому, північному кіпці сортувальної, біля будки стрілочника, і дивились на чотириколійне залізничне полотно. Поїзд, пригнаний 007, передали бостонській дамі "Компаунд", і вона тепер мала тягти його по не дуже справному полотну до вузлової станції, тож і нарікала прикро на дев'яностошестифунтові рейки.
— Ви такі молоді, такі молоді, — кахикала вона. — Ви не усвідомлюєте своєї відповідальності.
— Все він усвідомлює, — відрубав Куцан, — тільки не скиглить, як дехто. — Він пустив убік струмінь пари, наче чвиркнув. — Вантажу в неї тисяч на п'ятнадцять, а крекче, наче там на всі сто — бозна-що про себе думає, як "Могол". Пробачте, мадам, але дорога для вас відкрита… Зараз знову застрягне, як нежива, куди їй!
Переповзаючи з колії на колію, машина "Компаунд" повільно рухалася довгим спуском, важко охала на кожній стрілці, перевалювалась, ніби корова в заметах, Коли її буферні ліхтарі зникли з очей, на сортувальній настала коротка тиша. Стрілки, клацнувши, перевелись і немов завмерли в чеканні.
— А тепер я тобі покажу дивовижний фокус, — сказав Куцан. — Якщо "Багряноносець" хоч на хвилину спізниться, значить, пора міняти нашу конституцію. Як тільки виб'є дванадцяту…
— Бам! — бамкнув годинник на великій вежі сортувальної, і здалеку до 007 долетіло ритмічне "чах-чах-чах". Зіркою блиснув на обрії головний ліхтар, він розгорявся дедалі ясніше, і приглушена музика коліс переростала в урочисту пісню велетня, що летів мов на крилах:
Швидше, швидше, вітер свище, чах-чах-чах.
Раз-два-три, хутенько, ненько, чах-чах-чах.
Підлітаємо з розгону
До вокзалу, до перону,
Тихше, тихше, хто там дише, чах-чах-чах.
Останні звуки з викликом розкотились за півтори милі від пасажирської станції, але краєчком ліхтаря 007 розгледів гордий надшвидкий локомотив на шість ведучих коліс — славу й окрасу залізниці, першокласний "Багряноносець", південний експрес мільйонерів, що відмітав назад милі так легко, як гуляє по м'якій дошці рубанок.