007

Новела
Переклад: Юрій Лісняк

Після суднової машини локомотив — найчутливіший витвір людських рук. А локомотив 007 був не тільки чутливий, а й новісінький. Ще не обсохла червона фарба на його чистеньких буферах, головний ліхтар блищав, мов каска пожежника, а будка нагадувала невеличку вітальню, обшиту дубовими панелями. Скінчивши випробування, 007 загнали в паровозне депо — в майстернях він попрощався зі своїм найкращим другом, мостовим краном, — і великий світ був тепер зовсім близько. Інші локомотиви причіпливо втупились у 007, а він роздивлявся півколо зухвалих, некліпних буферних ліхтарів, прислухався до того, як неголосно мурмоче й бурчить пара під наглядом манометра — скільки гонору в її зневажливому сичанні, коли недбалий запобіжний кран ледь піддається натискові! — і ладен був пожертвувати місячною нормою мастила, аби провалитись разом із колесами прямо в цегляну оглядову яму під собою. 007, американський локомотив на вісім ведучих коліс, трохи відрізнявся від своїх братів з такою самою маркою і в рахункових книгах компанії оцінювався в десять тисяч доларів. Та якби ви купили його за ціну, призначену ним самим, коли він півгодини простовбичив у лункому тьмяному депо, то напевне заощадили б дев'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто дев'ять доларів і дев'яносто вісім центів.

Важкий товарний локомотив "Могол", оснащений коротким каукетчером і топковою коробкою, що на три дюйми не діставала до рейок, пустив шпильку, звертаючись до локомотива "Пітсбург консолідейшн", що приїхав з візитом.

— І звідки таке взялося? — спитав він, замислено випустивши струмінь білуватої пари.

— Еге, більш мені робити нічого, як розглядати ззаду ваші номери, — пролунало у відповідь. — Мабуть, його викопали з мотлоху покійного Пітера Купера.

007 здригнувся: у нього всередині все кипіло, але він змовчав. Будь-якій дрезині відомо, що то був за локомотив, із яким морочився Пітер Купер у далекі тридцяті роки. Сам трохи більший від велосипеда, а вода й вугілля — в двох барильцях, що годились хіба під яблука. Та враз у розмову втрутився новенький маневровий паровозик: перед буфером у нього була приступочка, а колеса тулились одне до одного так тісно, що він скидався на невиїждженого коня, який зараз хвицне задом:

— Нема ладу в нас на залізницях, коли вже пенсільванський товарняк наважується перебирати нам кісточки. Цей новачок зроблений на славу. За кресленнями Юстеса, як і я. Чого ж вам ще треба?

007 міг би покатати цього маневрового по всій станції в своєму тендері, та однаково був йому вдячний за підтримку й розраду.

— У нас у Пенсильванії дрезини не водяться, — сказав "Консолідейшн". — А цей хробак такий старий і бридкий, що сам за себе промовляє.

— Це ви за нього промовляєте, а він ще й рота не розтуляв. Невже в Пенсильванії забули, що таке добрі манери? — спитав маневровий.

— Сидів би ти собі в парку, Куцанчику, — суворо зауважив "Могол".

— Ну й думайте собі так, — відрубав малючок. — Та до ранку ви побачите, що й до чого. Я був на сімнадцятій колії, скільки там товарняку збилося — страхіття!

— У мене свого клопоту по вуха, — заговорив, блискаючи гальмами, худорлявий легкий локомотив приміського сполучення. — Мої клієнти, бач, вагона-ресторану захотіли — і таки випросили. Причепили до хвоста, а легше снігоочисник тягти, ніж його. Та я його однаково спекаюсь, будьте певні! Як вони тоді почнуть лаяти всіх — крім себе, звісно, бовдури! Чого доброго, ще примусять тягти кур'єрський!

— А ти родом із Нью-Джерсі? — спитав Куцан. — Так я й гадав. Возити пасажирів та контейнери — невелика втіха, та все ж, знаєш, краще, ніж вагони льодовні або нафтоцистерни. Не віриш? Я якось тяг…

— Тяг? Ти? — зневажливо пирхнув "Могол". — Та ти вагон-льодовню й до сортувальної не допхнеш. Ось я, — він помовчав, щоб додати ваги своїм словам, — воджу швидкий товарний, цілих одинадцять вагонів. Рівно об одинадцятій вирушаю й лечу, як годиться, — по одинадцять миль на годину. Цінні вантажі, негайні, ламкі, продовольчі — все це я. Що на приміських лініях байдикувати, що маневровим — невелика різниця. Товарний експрес — оце діло!

— Я, мушу сказати, вихвалятись не люблю, — почав "Консолідейшн".

— Не любиш? Ось тебе за те й загнали сюди, що на гору ледве сунешся.

— Там, де я сунусь, із тебе, Куцанчику, й пара вилетить. Кажу ще раз — вихвалятись не люблю, та вже як хочете знати, хто швидко товарні поїзди тягає, то подивіться на мене, коли я, весело посвистуючи, лечу по Аллеганах і за мною тридцять сім платформ з рудою, а гальмові кондуктори одно волоцюг зганяють, їм і посвистіти ніколи. Доводиться самому гальмувати. І ні разу й ниточки не пропало. Ні, добродію, тягати вагони — одне, а обережність і кмітливість — інше. А на моїй роботі потрібна кмітливість.

— І вас не паралізує свідомість такої страшної відповідальності? — почувся з кутка чийсь чудний охриплий голос.

— А це хто? — пошепки спитав 007 у приміського з Нью-Джерсі.

— Спробна машина "Компаунд" мішаної конструкції — "Нова Гренада". Півроку терлась маневровим на станції, а то весь час по майстернях огинається. Вугілля ощадить (просто скнара), зате не вилазить із ремонту. Гм… я гадаю, добродійко, що після нью йоркського життя Бостон для вас — глушина?

— Коли я сама, у мене найбільше діла, — система "Компаунд" говорила наче в димар.

— Усе зрозуміло, — зневажливо шепнув Куцан, — вона й на сортувальній не потрібна.

— Робота в Бостоні ближча моїй духовній і фізичній натурі, і ваша outrecuidance[1]…

— Який там ще баланс? — перепитав "Могол". — Мені й із звичайними поршнями добре.

— Мабуть, краще сказати — ваша faroucherie[2], — просичала машина "Компаунд".

— А я не маю нічого спільного з такими бляшанками, як ви, — не здавався "Могол".

"Компаунд" зітхнула погордливо-співчутливо й більше не вимовила ані слова.

— Яких лиш кривляк на світі не буває! — сказав Куцан. — Ці массачузетці всі такі. Ніяк не можуть з місця зрушити — ні сюди ні туди, а ще й лаються, коли їм вичитаєш. Еге, до речі, про Бостон: "Коменчі" вчора ввечері розповідав мені, ніби в п'ятницю у нього біля Ньютонса букси загорілись. Тому, мовляв, і пасажирський запізнився. Мастак же брехати цей "Коменчі"!

— Та якби я це почув навіть у майстернях, коли на мені й казана не було, то однаково зразу б зрозумів, що "Коменчі" знов бреше, — втрутився приміський з Нью-Джерсі. — Букси загорілись! Ось воно як було: йому зайвий вагон причепили, то він на першому підйомі скис, ну й давай скиглити! Довелося сто двадцять сьомий на підмогу посилати. Букси загорілись — таке вигадає! А то розповідав, ніби під укіс скотився. Дивився мені прямо в головний ліхтар і брехав, та так спокійно — не локомотив, а просто цистерна з водою. Букси! Ти спитай у сто двадцять сьомого, як воно було. "Коменчі" перевели на запасну колію, а сто двадцять сьомий (його викликали о десятій вечора, і він аж казився зі злості) підчепив його вагони й домчав їх за сімнадцять хвилин до Бостона. Букси! Смаленого дуба править цей "Коменчі"!

І тоді 007, зібравши докупи, як то кажуть, свої колеса, спитав, що це означає — "загорілися букси".

— А бодай мені дзвінок у голубий колір пофарбували! — зарепетував Куцан. — Бодай мене на трамвай з дерев'яними ободами переробили! Бодай мене розламали й перелили в п'ятицентові дзиґи на радість вуличним крамарям. Цей восьмиколісний американець не знає, що таке "букси загорілись"! Ти, може, й про стоп-кран ніколи не чув, і нащо в тебе гвинтові домкрати? Просто свята невинність — тебе з твоїм власним тендером наодинці страшно лишати. Ех ти, платформо!

Не встигли інші й слівця докинути, як Куцан свиснув, пустивши струмінь пари, а у 007 від образи мало фарба пухирями не взялась.

— "Загорілися букси", — промовила машина "Компаунд", добираючи й зважуючи кожне слово, наче вугілля, — це означає кару за перебільшення швидкості через недосвідченість. Гм…

— "Загорілися букси"! — вигукнув приміський з Нью-Джерсі. — Це так наш братчик розплачується за подорожню гарячку. Вже скільки років зі мною такого не бувало. До паровозів ближніх маршрутів ця хвороба рідко пристає.

— В нас у Пенсильванії про неї й не чули,—зауважив "Консолідейшн". — Ньюйоркці — ті часто на неї хворіють… Це ніби нервова перевтома.

— Іди ти… в депо! — сказав "Могол". — Гадаєш, як у вас у горах профіль колії гірший, то ти й справді аллеганський ангел. Я тобі зараз розтлумачу, хто ти такий… А ось і моя бригада йде. Ну гаразд, мені час; може, ще побачимось, тоді й добалакаємо!

І "Могол" велично, наче військовий корабель у годину припливу, від'їхав до поворотного кругу, там розвернувся й став на свою колію.

— А ти, зелений кавнику (це до 007), катай звідси, трохи підучися, а тоді вже лізь у компанію до тих, хто за тиждень стільки миль пролітає, скільки в тебе й за рік не набереться. Вантажі цінні, продовольчі, ламкі, негайні — і все це я. Бувай!

— Щоб мені казан луснув, коли можна так нечемно поводитися з новачками! — вигукнув Куцан. — За що ти з нього знущаєшся? Видно, коли соромом наділяли, "Могол" ходив заправлятись водою. А ти, хлопче, не дрейф, чади собі! Зараз і нас із тобою покличуть.

Люди в паровозному депо говорили на високих нотах. Один, у шкарубкому від поту вовняному светрі, казав, що в парку нема жодного зайвого локомотива. Другий, трясучи зіжмаканим папірцем, кричав, що начальник сортувальної звелів відкрутити голову тому, хто не дасть локомотива. Тоді перший замахав руками й спитав, чи не думає начальник, ніби він ховає локомотиви в кишенях. Потім з'явився чоловік у довгому чорному піджаку, без комірця, весь мокрий, бо стояв гарячий серпневий вечір, і сказав, що коли сам так звелів, то нема про що й сперечатися. І з допомогою цих трьох локомотиви рушили з місця — спершу машина "Компаунд", потім "Консолідейшн" і, нарешті, 007.

Треба признатися, десь у глибині топки 007 плекав таємну надію, що після закінчення випробувань його з піснями й криком виведуть із депо й під наглядом упевненого, статечного машиніста причеплять до зелено-шоколадного кур'єрського поїзда. Машиніст по плеще його по спині, ласкаво погомонить до нього й назве його своїм арабським скакуном. (Робітники в майстернях, де він з'явився на світ, не раз читали вголос дивовижні оповідання про залізничне життя, і 007 сподівався, що з ним теж трапиться щось надзвичайне).