Слава Україні! Київ, 2020 —25 р.
1 ***
Від роду чоловік натуру грішну має,
Хоча себе він богообраним вважає;
Тримається, неначе самочинний пан,
Який з охотою і тішить, і карає. (31)
2 ***
Коли в життя своє ти не допустиш тугу,
Ти радість осягнеш, і на квітучім лугу
Сік смакуватимеш благословенних лоз
Та ніжно бавитимеш лагідну подругу. (31)
3 ***
Аби з часом не мав каяття,
Ти пораду затям до пуття:
Пий вино, утішайся із любкою,
Це і буде безхмарне життя. (32)
4 ***
Що відкрите для ока, – лиш з'ява сама
І прихований сенс там шукати дарма.
В руки легко йде те, що керує чуттями:
Суть таємна біжить від очей і ума. (32)
5 ***
Щоб все в тобі весною забуяло,
Спали в душі зими холодне жало.
Життя коротке, як пташиний зліт,
Це тільки мить: було – і враз пропало. (33)
6 ***
Уранці я, прокинувшись зі сна,
Поміркував собі за чаркою вина:
Поки ми на землі – шануймо її милість,
7 ***
Уготовано пастку на кожен мій здвиг,
Я із власної волі і дня не пробіг:
Немовлям мене кинули в світ, не спитавши,
Не спитавши, виводять тепер за поріг. (34)
8 ***
Милосердя і підлість, сміливість і жах –
Все гніздиться з народження в наших серцях.
Ми ніколи не станем ні кращі, ні гірші,
Ми такі лиш, якими створив нас Аллах. (34)
Від кадил, молитов ти собі щось надбав?
Рай того прихистить, хто його не шукав.
Нашу долю намази й поклони не змінять:
Все Господь ще тоді, в День Творіння, уклав. (36)
10 ***
Не журися про завтра, прийде все одно,
Краще любку цілуй та пий добре вино.
За життя нам прощення Господь не дарує,
А кому після смерті потрібне воно? (37)
11 ***
Що сумуєш, мій друже, а сенс в тому є?
Час не спинить ні воля, ні серце твоє.
Не шкодуй! Пий вино, розкошуй в товаристві
І завершуй означене коло твоє. (37)
12 ***
Голос флейти почав так звабливо гукать,
В ньому заклик: настала пора чаркувать.
Пий, мій друже! Нехай твоє серце радіє,
Хто не п'є, той і щастя не зможе пізнать. (38)
13 ***
Ти спасіння собі в молитвах не шукай,
Бався з любкою, щиро вина наливай.
А пригріють у пеклі п'яниць і коханців,
То для чого тоді існуватиме рай? (38)
14 ***
Сад квітучий, коханка, з вином піала –
Три веселі мої та надійні крила.
А хто бачив того обіцяного раю?
Так що втіха з вином нам і тут не мала. (39)
15 ***
Так, чоловік – ніщо, він раб своєї долі,
Його позбавлено і мудрості, і волі.
В коханні він пройдисвіт, тому саме там
Невірність так буя, як бур'яни у полі. (39)
16 ***
Нас, чи хочемо в світ, не спитали
учора,
Оцю кашу без нас заправляли
учора.
Не самі почали чаркувать і грішить –
Все без нас небеса поладнали
учора. (40)
17 ***
Лиха зневіра не дає зітхнути
І туга гірко розтинає груди:
Зі мною світ, а чи без мене він, –
Для Всесвіту однаково це буде. (40)
18 ***
Жить в розлуці з вина піалою –
ніщо,
І так само без пісні дзвінкої –
ніщо.
Припинив я тлумачить небесні прикмети:
Всі розгадки – в мені, поза мною –
ніщо. (41)
19 ***
Мороз минув. У весняних дощах
Скупались квіти. Соловей в кущах
Закохано освідчився троянді:
"Весна, красуне! Поза цим – все прах!" (41)
20 ***
Сердечні порухи ніколи не ховай,
Розумну волю їм без остраху давай.
Не забувай добу узгоджувати з небом:
Удосвіта вставай, а смерклося – лягай. (42)
21 ***
Любко, перш, аніж штоф спорожнимо життя,
Спорожнім повний глечик хмільного пиття.
Може статися: крайній ковток перед вічністю
Відберуть, як такий, що вже не до пуття. (42)
22 ***
Не тільки вченим книжником
слід буть,
Із добрим серцем грішником
слід буть.
Не ремствуй, що життя минає хутко,
Жартівником і втішником
слід буть. (43)
23 ***
Давно уже нікого не дивує,
Що нами хиже бидло порядкує,
Та варт кому на те хоч натякнуть, –
Воно тобі повік не подарує. (44)
24 ***
В шинку я вусами підлогу підмітаю,
Від зла й добра держуся завжди скраю,
А коли світ впаде, то лиш пролепечу:
"Зернину кинув хтось… Я спокою не маю!" (44)
25 ***
Хмарами сонця гарячого не загасить,
Бідами серця веселого не засмутить,
Про недосяжне не слід мудрувати,
Пиймо! І будемо радо, без клопотів жить! (45)
26 ***
Що від Бога відмірено кожному з нас,
Не додасть і не зменшить щоденний намаз.
Тож кредит на сьогодні ужиємо сміло,
А про позик на завтра забудьмо нараз! (45)
27 ***
Не годиться, коли ти сипкий, як та дерть,
Та не ліпше, якщо і твердий, наче жердь.
Веселись, доки в чанґа видзвонюють струни:
Бачиш – глечик з вином вже налито ущерть! (46)
28 ***
Ти провів вдалу ніч – ну то й що з того, брат?
Після ночі йде день без вина і коляд,
Він порожній у тебе, як випита чарка,
Яку дав виночерпій колись напрокат. (46)
29 ***
Пий вино, непоборна принадність
У ньому завжди,
Слухай чанґа, утіха й доладність
У ньому завжди.
Лиш на радісний сміх недогоди заміниш,
Зразу втямиш, що щастя всевладність
У ньому завжди. (47)
30 ***
Від зневіри до Бога –
Одна тільки мить,
Від палат до барлога –
Одна тільки мить.
Утішайся з цієї щасливої миті,
Вся життєва дорога –
Одна тільки мить. (47)
31 ***
Хоч життя є оманою –
Радісний будь,
Наодинці чи з панною –
Радісний будь.
Ти прожив тільки мить на землі, –
Бався миттю наданою –
Радісний будь. (48)
32 ***
Хай завжди із тобою кохання й вино,
Радість тут засіва найдорожче зерно.
Має статися щось – хай доконче стається,
Нам того не минуть, що згори речено. (48)
33 ***
Ми сіємо радість і біль повсякчас,
Як наші батьки це робили до нас.
Людина в собі, наче змій триголовий,
Жах, велич і ницість поєднує враз. (49)
34 ***
Ми потрапили в світ, наче спійманий птах,
Спокій нам відбирають скорботи і страх.
В пастку цю, із якої нема порятунку,
Поза нашої волі нас кинув Аллах. (49)
35 ***
Цілий вік ти спирався на ум,
Здатний все обертати на глум,
І хвалився, що завжди у ділі,
А на ділі здіймав тільки шум. (50)
36 ***
Гей, давайте вина, бо вода не з руки!
Штоф життя наливають по вінця роки,
Не годиться себе бачить між непитущих:
Як не зараз вино – то в котрі ще віки? (50)
37 ***
Варто втішити серце бокалом вина,
І воно всі проблеми спокійно владна.
Ум тверезий заковує душу в кайдани,
А з вином їх нараз усуває вона. (51)
38 ***
Про минуле й майбутнє дарма не зітхай,
Про негоди й скорботи мерщій забувай.
Не звіряйся прийдешній і щезлій хвилинам:
Тільки в нинішній миті опертя шукай. (51)
39 ***
Нехай буде завжди під рукою вино,
Й глечик з чарками вряд, як привітне панно.
Цю красу – струни чанґа, вино і кохання –
Перетворять в ніщо небеса все одно. (53)
40 ***
Виночерпію! Знов моя чарка пуста,
А живої вологи так прагнуть уста!
Бач-бо, друзів старих в мене вже не лишилось,
Крім як чарка налита до вінця ота. (53)
41 ***
Слід упиватись так, аби могила
Обійми із готовністю розкрила,
А винний дух такий із неї йшов,
Щоб поминальників із ніг валило. (54)
42 ***
Бундючність і пиха – я знаю цих ослів:
Вони – творці пустопорожніх слів,
Вони – раби імен: створи собі лиш ім'я,
Лизатимуть тебе і гній твоїх корів. (54)
43 ***
За юних літ усе я тямив до пуття,
Здавалось так… Та ось настало каяття,
Сказав мій зрілий ум: "Нічого ти не тямив,
Ніщо, як і в усіх, було твоє життя". (55)
44 ***
На схилі років все вже не до снаги,
І друзі колишні, й старі вороги.
Неспокій, вино, товариство й кохання
Обтяжують, наче колишні борги. (55)
45 ***
Я смерті не боюсь, це не лише слова:
Страшнішим за життя нічого не бува.
Отримав душу я на тимчасовий вжиток
І без жалю дивлюсь, як той собі сплива. (56)
46 ***
Рік чергу рокові наступному лишає,
Ум свіжому уму теж чергу вивільняє.
Каміння і пісок, що встелюють стежки, –
Це залишки когось… Але чиї – хто знає? (56)
47 ***
Про чашу чарівну Джамшидову читав,
І щоб знайти її, я землю обшукав.
Та здибавсь аксакал, який сказав: "Даремно
Світами вештався: її в душі ти мав!" (57)
48 ***
Не за колір – за смак всі шанують вино,
Не за вигляд – за шал я з тобою давно.
Ми для себе самих як одвічна загадка:
Двоє різних таких, а злилися в одно. (57)
49 ***
У Судний День нас жде непереборний жах:
Зісклизне небо і здимить Чумацький Шлях.
В той день у відчаї Творця я запитаю:
"Чому Свій витвір перетворюєш на прах?!" (58)
50 ***
Ні держава, ні повна султанська казна
Так не тішать мене, як привітна пивна.
Ні вінець Кей-Хосрова, ні трон Фиридуна
Не дорожчі мені за піалу вина. (59)
51 ***
Від світових загадок спокою не маєш?
Не сподівайся, що ти їх пізнаєш,
Однак допитливості чашу пий до дна
І не шкодуй, що все одно сконаєш. (60)
52 ***
Шанувати за ум, стан тілесний –
ніщо,
Шанувати за честь, вид облесний –
ніщо.
Веселітеся, власники тлінної миті,
Бо вона, як і світ піднебесний, –
ніщо. (60)
53 ***
Пий вино – друг, порадник людині
воно,
Утішає вночі і на днині
воно,
Від всесвітніх скорбот, що у душах буяють,
Краще ліків звільняє донині
воно. (61)
54 ***
Вишневий цвіт повільно облітає
І часточка життя за ним зникає.
Не будем нині відмовлятись від вина:
Що завтра з нами станеться, хто знає? (61)
55 ***
Всемогутній Творець не по правді зробив,
Нам не вічність, а дивні загадки лишив:
Якщо ми досконалі – навіщо вмираєм?
А як недосконалі – Хто брак учинив? (62)
56 ***
Я: "Що в іншому світі?" – спитав аксакала,
П'ючи поруч вино у куточку підвала.
"Пий! – промовив. – Дорога туди не близька,
Ще ніхто не вернувсь, а пішло вже немало". (62)
57 ***
Нас безмежно дивують загадки Творця,
Переповнені сумнівом наші серця:
Ми цей світ залишаєм, у нім не пізнавши
Ні початку, ні смислу його, ні кінця. (63)
58 ***
Було, владики славно правували,
Зо всіх світів гінці до них скакали…
Руїни вкрили все лише затим,
Щоб тут хіба зозулі кукували. (63)
59 ***
Якщо одяг пристойний, не зношений, маєш,
І про хліба шматок без натуги ти дбаєш,
А до іншого й діла немає тобі, –
Схоже, ціну життя ти по-справжньому знаєш.