Рубаї (в перекладі А. Іваницького)

Омар Хайям

Сторінка 2 з 8
Два перші торкаються найвагоміших із опрацьованих поетом-філософом думок: трагічної приреченості людини та непоборності людської долі. Третій "Ти точний календар створив" – гранично стисла "довідка" з науково-поетичної біографії Хайяма, де серед його обширних інтересів – математика, астрономія і, зрозуміло, – філософія, етика й поезія.

Слава Україні! Київ, 2020 —25 р.

1 ***
Від роду чоловік натуру грішну має,
Хоча себе він богообраним вважає;
Тримається, неначе самочинний пан,
Який з охотою і тішить, і карає. (31)
2 ***
Коли в життя своє ти не допустиш тугу,
Ти радість осягнеш, і на квітучім лугу
Сік смакуватимеш благословенних лоз
Та ніжно бавитимеш лагідну подругу. (31)

3 ***
Аби з часом не мав каяття,
Ти пораду затям до пуття:
Пий вино, утішайся із любкою,
Це і буде безхмарне життя. (32)
4 ***
Що відкрите для ока, – лиш з'ява сама
І прихований сенс там шукати дарма.
В руки легко йде те, що керує чуттями:
Суть таємна біжить від очей і ума. (32)
5 ***
Щоб все в тобі весною забуяло,
Спали в душі зими холодне жало.
Життя коротке, як пташиний зліт,
Це тільки мить: було – і враз пропало. (33)
6 ***
Уранці я, прокинувшись зі сна,
Поміркував собі за чаркою вина:
Поки ми на землі – шануймо її милість,
Бо що приховує майбутня тьма, хто зна? (33)
7 ***
Уготовано пастку на кожен мій здвиг,
Я із власної волі і дня не пробіг:
Немовлям мене кинули в світ, не спитавши,
Не спитавши, виводять тепер за поріг. (34)
8 ***
Милосердя і підлість, сміливість і жах –
Все гніздиться з народження в наших серцях.
Ми ніколи не станем ні кращі, ні гірші,
Ми такі лиш, якими створив нас Аллах. (34)
9 ***
Від кадил, молитов ти собі щось надбав?
Рай того прихистить, хто його не шукав.
Нашу долю намази й поклони не змінять:
Все Господь ще тоді, в День Творіння, уклав. (36)
10 ***
Не журися про завтра, прийде все одно,
Краще любку цілуй та пий добре вино.
За життя нам прощення Господь не дарує,
А кому після смерті потрібне воно? (37)

11 ***
Що сумуєш, мій друже, а сенс в тому є?
Час не спинить ні воля, ні серце твоє.
Не шкодуй! Пий вино, розкошуй в товаристві
І завершуй означене коло твоє. (37)
12 ***
Голос флейти почав так звабливо гукать,
В ньому заклик: настала пора чаркувать.
Пий, мій друже! Нехай твоє серце радіє,
Хто не п'є, той і щастя не зможе пізнать. (38)
13 ***
Ти спасіння собі в молитвах не шукай,
Бався з любкою, щиро вина наливай.
А пригріють у пеклі п'яниць і коханців,
То для чого тоді існуватиме рай? (38)
14 ***
Сад квітучий, коханка, з вином піала –
Три веселі мої та надійні крила.
А хто бачив того обіцяного раю?
Так що втіха з вином нам і тут не мала. (39)
15 ***
Так, чоловік – ніщо, він раб своєї долі,
Його позбавлено і мудрості, і волі.
В коханні він пройдисвіт, тому саме там
Невірність так буя, як бур'яни у полі. (39)
16 ***
Нас, чи хочемо в світ, не спитали
учора,
Оцю кашу без нас заправляли
учора.
Не самі почали чаркувать і грішить –
Все без нас небеса поладнали
учора. (40)
17 ***
Лиха зневіра не дає зітхнути
І туга гірко розтинає груди:
Зі мною світ, а чи без мене він, –
Для Всесвіту однаково це буде. (40)

18 ***
Жить в розлуці з вина піалою –
ніщо,
І так само без пісні дзвінкої –
ніщо.
Припинив я тлумачить небесні прикмети:
Всі розгадки – в мені, поза мною –
ніщо. (41)
19 ***
Мороз минув. У весняних дощах
Скупались квіти. Соловей в кущах
Закохано освідчився троянді:
"Весна, красуне! Поза цим – все прах!" (41)

20 ***
Сердечні порухи ніколи не ховай,
Розумну волю їм без остраху давай.
Не забувай добу узгоджувати з небом:
Удосвіта вставай, а смерклося – лягай. (42)
21 ***
Любко, перш, аніж штоф спорожнимо життя,
Спорожнім повний глечик хмільного пиття.
Може статися: крайній ковток перед вічністю
Відберуть, як такий, що вже не до пуття. (42)
22 ***
Не тільки вченим книжником
слід буть,
Із добрим серцем грішником
слід буть.
Не ремствуй, що життя минає хутко,
Жартівником і втішником
слід буть. (43)
23 ***
Давно уже нікого не дивує,
Що нами хиже бидло порядкує,
Та варт кому на те хоч натякнуть, –
Воно тобі повік не подарує. (44)
24 ***
В шинку я вусами підлогу підмітаю,
Від зла й добра держуся завжди скраю,
А коли світ впаде, то лиш пролепечу:
"Зернину кинув хтось… Я спокою не маю!" (44)

25 ***
Хмарами сонця гарячого не загасить,
Бідами серця веселого не засмутить,
Про недосяжне не слід мудрувати,
Пиймо! І будемо радо, без клопотів жить! (45)
26 ***
Що від Бога відмірено кожному з нас,
Не додасть і не зменшить щоденний намаз.
Тож кредит на сьогодні ужиємо сміло,
А про позик на завтра забудьмо нараз! (45)
27 ***
Не годиться, коли ти сипкий, як та дерть,
Та не ліпше, якщо і твердий, наче жердь.
Веселись, доки в чанґа видзвонюють струни:
Бачиш – глечик з вином вже налито ущерть! (46)

28 ***
Ти провів вдалу ніч – ну то й що з того, брат?
Після ночі йде день без вина і коляд,
Він порожній у тебе, як випита чарка,
Яку дав виночерпій колись напрокат. (46)

29 ***
Пий вино, непоборна принадність
У ньому завжди,
Слухай чанґа, утіха й доладність
У ньому завжди.
Лиш на радісний сміх недогоди заміниш,
Зразу втямиш, що щастя всевладність
У ньому завжди. (47)
30 ***
Від зневіри до Бога –
Одна тільки мить,
Від палат до барлога –
Одна тільки мить.
Утішайся з цієї щасливої миті,
Вся життєва дорога –
Одна тільки мить. (47)

31 ***
Хоч життя є оманою –
Радісний будь,
Наодинці чи з панною –
Радісний будь.
Ти прожив тільки мить на землі, –
Бався миттю наданою –
Радісний будь. (48)
32 ***
Хай завжди із тобою кохання й вино,
Радість тут засіва найдорожче зерно.
Має статися щось – хай доконче стається,
Нам того не минуть, що згори речено. (48)
33 ***
Ми сіємо радість і біль повсякчас,
Як наші батьки це робили до нас.
Людина в собі, наче змій триголовий,
Жах, велич і ницість поєднує враз. (49)
34 ***
Ми потрапили в світ, наче спійманий птах,
Спокій нам відбирають скорботи і страх.
В пастку цю, із якої нема порятунку,
Поза нашої волі нас кинув Аллах. (49)
35 ***
Цілий вік ти спирався на ум,
Здатний все обертати на глум,
І хвалився, що завжди у ділі,
А на ділі здіймав тільки шум. (50)
36 ***
Гей, давайте вина, бо вода не з руки!
Штоф життя наливають по вінця роки,
Не годиться себе бачить між непитущих:
Як не зараз вино – то в котрі ще віки? (50)
37 ***
Варто втішити серце бокалом вина,
І воно всі проблеми спокійно владна.
Ум тверезий заковує душу в кайдани,
А з вином їх нараз усуває вона. (51)
38 ***
Про минуле й майбутнє дарма не зітхай,
Про негоди й скорботи мерщій забувай.
Не звіряйся прийдешній і щезлій хвилинам:
Тільки в нинішній миті опертя шукай. (51)

39 ***
Нехай буде завжди під рукою вино,
Й глечик з чарками вряд, як привітне панно.
Цю красу – струни чанґа, вино і кохання –
Перетворять в ніщо небеса все одно. (53)
40 ***
Виночерпію! Знов моя чарка пуста,
А живої вологи так прагнуть уста!
Бач-бо, друзів старих в мене вже не лишилось,
Крім як чарка налита до вінця ота. (53)
41 ***
Слід упиватись так, аби могила
Обійми із готовністю розкрила,
А винний дух такий із неї йшов,
Щоб поминальників із ніг валило. (54)
42 ***
Бундючність і пиха – я знаю цих ослів:
Вони – творці пустопорожніх слів,
Вони – раби імен: створи собі лиш ім'я,
Лизатимуть тебе і гній твоїх корів. (54)
43 ***
За юних літ усе я тямив до пуття,
Здавалось так… Та ось настало каяття,
Сказав мій зрілий ум: "Нічого ти не тямив,
Ніщо, як і в усіх, було твоє життя". (55)
44 ***
На схилі років все вже не до снаги,
І друзі колишні, й старі вороги.
Неспокій, вино, товариство й кохання
Обтяжують, наче колишні борги. (55)
45 ***
Я смерті не боюсь, це не лише слова:
Страшнішим за життя нічого не бува.
Отримав душу я на тимчасовий вжиток
І без жалю дивлюсь, як той собі сплива. (56)
46 ***
Рік чергу рокові наступному лишає,
Ум свіжому уму теж чергу вивільняє.
Каміння і пісок, що встелюють стежки, –
Це залишки когось… Але чиї – хто знає? (56)

47 ***
Про чашу чарівну Джамшидову читав,
І щоб знайти її, я землю обшукав.
Та здибавсь аксакал, який сказав: "Даремно
Світами вештався: її в душі ти мав!" (57)
48 ***
Не за колір – за смак всі шанують вино,
Не за вигляд – за шал я з тобою давно.
Ми для себе самих як одвічна загадка:
Двоє різних таких, а злилися в одно. (57)
49 ***
У Судний День нас жде непереборний жах:
Зісклизне небо і здимить Чумацький Шлях.
В той день у відчаї Творця я запитаю:
"Чому Свій витвір перетворюєш на прах?!" (58)
50 ***
Ні держава, ні повна султанська казна
Так не тішать мене, як привітна пивна.
Ні вінець Кей-Хосрова, ні трон Фиридуна
Не дорожчі мені за піалу вина. (59)
51 ***
Від світових загадок спокою не маєш?
Не сподівайся, що ти їх пізнаєш,
Однак допитливості чашу пий до дна
І не шкодуй, що все одно сконаєш. (60)
52 ***
Шанувати за ум, стан тілесний –
ніщо,
Шанувати за честь, вид облесний –
ніщо.
Веселітеся, власники тлінної миті,
Бо вона, як і світ піднебесний, –
ніщо. (60)
53 ***
Пий вино – друг, порадник людині
воно,
Утішає вночі і на днині
воно,
Від всесвітніх скорбот, що у душах буяють,
Краще ліків звільняє донині
воно. (61)

54 ***
Вишневий цвіт повільно облітає
І часточка життя за ним зникає.
Не будем нині відмовлятись від вина:
Що завтра з нами станеться, хто знає? (61)
55 ***
Всемогутній Творець не по правді зробив,
Нам не вічність, а дивні загадки лишив:
Якщо ми досконалі – навіщо вмираєм?
А як недосконалі – Хто брак учинив? (62)
56 ***
Я: "Що в іншому світі?" – спитав аксакала,
П'ючи поруч вино у куточку підвала.
"Пий! – промовив. – Дорога туди не близька,
Ще ніхто не вернувсь, а пішло вже немало". (62)
57 ***
Нас безмежно дивують загадки Творця,
Переповнені сумнівом наші серця:
Ми цей світ залишаєм, у нім не пізнавши
Ні початку, ні смислу його, ні кінця. (63)
58 ***
Було, владики славно правували,
Зо всіх світів гінці до них скакали…
Руїни вкрили все лише затим,
Щоб тут хіба зозулі кукували. (63)
59 ***
Якщо одяг пристойний, не зношений, маєш,
І про хліба шматок без натуги ти дбаєш,
А до іншого й діла немає тобі, –
Схоже, ціну життя ти по-справжньому знаєш.
1 2 3 4 5 6 7 …