19 ***
Мороз минув. У весняних дощах
Скупались квіти. Соловей в кущах
Закохано освідчився троянді:
"Весна, красуне! Поза цим – все прах!" (41)
20 ***
Сердечні порухи ніколи не ховай,
Розумну волю їм без остраху давай.
Не забувай добу узгоджувати з небом:
Удосвіта вставай, а смерклося – лягай. (42)
21 ***
Любко, перш, аніж штоф спорожнимо життя,
Спорожнім повний глечик хмільного пиття.
Може статися: крайній ковток перед вічністю
Відберуть, як такий, що вже не до пуття. (42)
22 ***
Не тільки вченим книжником
слід буть,
Із добрим серцем грішником
слід буть.
Не ремствуй, що життя минає хутко,
Жартівником і втішником
слід буть. (43)
23 ***
Давно уже нікого не дивує,
Що нами хиже бидло порядкує,
Та варт кому на те хоч натякнуть, –
Воно тобі повік не подарує. (44)
24 ***
В шинку я вусами підлогу підмітаю,
Від зла й добра держуся завжди скраю,
А коли світ впаде, то лиш пролепечу:
"Зернину кинув хтось… Я спокою не маю!" (44)
25 ***
Хмарами сонця гарячого не загасить,
Бідами серця веселого не засмутить,
Про недосяжне не слід мудрувати,
Пиймо! І будемо радо, без клопотів жить! (45)
26 ***
Що від Бога відмірено кожному з нас,
Не додасть і не зменшить щоденний намаз.
Тож кредит на сьогодні ужиємо сміло,
27 ***
Не годиться, коли ти сипкий, як та дерть,
Та не ліпше, якщо і твердий, наче жердь.
Веселись, доки в чанґа видзвонюють струни:
Бачиш – глечик з вином вже налито ущерть! (46)
28 ***
Ти провів вдалу ніч – ну то й що з того, брат?
Після ночі йде день без вина і коляд,
Він порожній у тебе, як випита чарка,
Яку дав виночерпій колись напрокат. (46)
29 ***
Пий вино, непоборна принадність
У ньому завжди,
Слухай чанґа, утіха й доладність
У ньому завжди.
Лиш на радісний сміх недогоди заміниш,
Зразу втямиш, що щастя всевладність
У ньому завжди. (47)
30 ***
Від зневіри до Бога –
Одна тільки мить,
Від палат до барлога –
Одна тільки мить.
Утішайся з цієї щасливої миті,
Вся життєва дорога –
Одна тільки мить. (47)
31 ***
Хоч життя є оманою –
Радісний будь,
Наодинці чи з панною –
Радісний будь.
Ти прожив тільки мить на землі, –
Бався миттю наданою –
Радісний будь. (48)
32 ***
Хай завжди із тобою кохання й вино,
Радість тут засіва найдорожче зерно.
Має статися щось – хай доконче стається,
Нам того не минуть, що згори речено. (48)
33 ***
Ми сіємо радість і біль повсякчас,
Як наші батьки це робили до нас.
Людина в собі, наче змій триголовий,
Жах, велич і ницість поєднує враз. (49)
Ми потрапили в світ, наче спійманий птах,
Спокій нам відбирають скорботи і страх.
В пастку цю, із якої нема порятунку,
Поза нашої волі нас кинув Аллах. (49)
35 ***
Цілий вік ти спирався на ум,
Здатний все обертати на глум,
І хвалився, що завжди у ділі,
А на ділі здіймав тільки шум. (50)
36 ***
Гей, давайте вина, бо вода не з руки!
Штоф життя наливають по вінця роки,
Не годиться себе бачить між непитущих:
Як не зараз вино – то в котрі ще віки? (50)
37 ***
Варто втішити серце бокалом вина,
І воно всі проблеми спокійно владна.
Ум тверезий заковує душу в кайдани,
А з вином їх нараз усуває вона. (51)
38 ***
Про минуле й майбутнє дарма не зітхай,
Про негоди й скорботи мерщій забувай.
Не звіряйся прийдешній і щезлій хвилинам:
Тільки в нинішній миті опертя шукай. (51)
39 ***
Нехай буде завжди під рукою вино,
Й глечик з чарками вряд, як привітне панно.
Цю красу – струни чанґа, вино і кохання –
Перетворять в ніщо небеса все одно. (53)
40 ***
Виночерпію! Знов моя чарка пуста,
А живої вологи так прагнуть уста!
Бач-бо, друзів старих в мене вже не лишилось,
Крім як чарка налита до вінця ота. (53)
41 ***
Слід упиватись так, аби могила
Обійми із готовністю розкрила,
А винний дух такий із неї йшов,
Щоб поминальників із ніг валило. (54)
42 ***
Бундючність і пиха – я знаю цих ослів:
Вони – творці пустопорожніх слів,
Вони – раби імен: створи собі лиш ім'я,
Лизатимуть тебе і гній твоїх корів. (54)
43 ***
За юних літ усе я тямив до пуття,
Здавалось так… Та ось настало каяття,
Сказав мій зрілий ум: "Нічого ти не тямив,
Ніщо, як і в усіх, було твоє життя". (55)
44 ***
На схилі років все вже не до снаги,
І друзі колишні, й старі вороги.
Неспокій, вино, товариство й кохання
Обтяжують, наче колишні борги. (55)
45 ***
Я смерті не боюсь, це не лише слова:
Страшнішим за життя нічого не бува.
Отримав душу я на тимчасовий вжиток
І без жалю дивлюсь, як той собі сплива. (56)
46 ***
Рік чергу рокові наступному лишає,
Ум свіжому уму теж чергу вивільняє.
Каміння і пісок, що встелюють стежки, –
Це залишки когось… Але чиї – хто знає? (56)
47 ***
Про чашу чарівну Джамшидову читав,
І щоб знайти її, я землю обшукав.
Та здибавсь аксакал, який сказав: "Даремно
Світами вештався: її в душі ти мав!" (57)
48 ***
Не за колір – за смак всі шанують вино,
Не за вигляд – за шал я з тобою давно.
Ми для себе самих як одвічна загадка:
Двоє різних таких, а злилися в одно. (57)
49 ***
У Судний День нас жде непереборний жах:
Зісклизне небо і здимить Чумацький Шлях.
В той день у відчаї Творця я запитаю:
"Чому Свій витвір перетворюєш на прах?!" (58)
50 ***
Ні держава, ні повна султанська казна
Так не тішать мене, як привітна пивна.
Ні вінець Кей-Хосрова, ні трон Фиридуна
Не дорожчі мені за піалу вина. (59)
51 ***
Від світових загадок спокою не маєш?
Не сподівайся, що ти їх пізнаєш,
Однак допитливості чашу пий до дна
І не шкодуй, що все одно сконаєш. (60)
52 ***
Шанувати за ум, стан тілесний –
ніщо,
Шанувати за честь, вид облесний –
ніщо.
Веселітеся, власники тлінної миті,
Бо вона, як і світ піднебесний, –
ніщо. (60)
53 ***
Пий вино – друг, порадник людині
воно,
Утішає вночі і на днині
воно,
Від всесвітніх скорбот, що у душах буяють,
Краще ліків звільняє донині
воно. (61)
54 ***
Вишневий цвіт повільно облітає
І часточка життя за ним зникає.
Не будем нині відмовлятись від вина:
Що завтра з нами станеться, хто знає? (61)
55 ***
Всемогутній Творець не по правді зробив,
Нам не вічність, а дивні загадки лишив:
Якщо ми досконалі – навіщо вмираєм?
А як недосконалі – Хто брак учинив? (62)
56 ***
Я: "Що в іншому світі?" – спитав аксакала,
П'ючи поруч вино у куточку підвала.
"Пий! – промовив. – Дорога туди не близька,
Ще ніхто не вернувсь, а пішло вже немало". (62)
57 ***
Нас безмежно дивують загадки Творця,
Переповнені сумнівом наші серця:
Ми цей світ залишаєм, у нім не пізнавши
Ні початку, ні смислу його, ні кінця. (63)
58 ***
Було, владики славно правували,
Зо всіх світів гінці до них скакали…
Руїни вкрили все лише затим,
Щоб тут хіба зозулі кукували. (63)
59 ***
Якщо одяг пристойний, не зношений, маєш,
І про хліба шматок без натуги ти дбаєш,
А до іншого й діла немає тобі, –
Схоже, ціну життя ти по-справжньому знаєш. (64)
60 ***
Мій погляд привернула чаша ця,
І раптом я збагнув секрет творця:
В пісок і глину чарівної чаші
Гончар добавив прах мого вітця. (66)
61 ***
Небес ніколи смертні не перемагають,
Усіх без винятку на цвинтарі чекають.
Поки ти ще живий, – дарма часу не гай,
Тобі десь там уже притулок обирають. (66)
62 ***
Грозьба нам з небовисі надійшла:
"Невдячні! Я верчуся, мов юла!
Дістань я волю над оцим вертінням,
За мить би вас у нього запрягла!" (67)
63 ***
Ти прагнеш, як мудрець, утямити життя,
Хоча про сенс його не маєш поняття:
Твій прах колись гончар утілить в глечик винний,
А нині пий вино й не думай про буття. (67)
64 ***
Всіх напоїв, закусок і кухарських див
На столах у невігласа ти б не злічив:
Мова, очі й манери незмінно єднають
Саме тих, хто народжений для цих столів. (68)
65 ***
Світ неправеден, та через це не страждай,
Ти живи, а про смерть не тужи й не гадай.
Неухильно свій келих по вінця наповнюй
І Зухру повногруду щасливо кохай. (68)
66 ***
Шануємо святі думки й вірші Корана,
Проте читаєм їх не часто й не старанно;
Не ліньки нам лише буквар вина гортать,
Й читать удень, увечері та вранці рано. (69)
67 ***
Початок, сенс, кінець – три світові загадки,
Для них ніколи ми не знайдемо розгадки.
А світ – що коло: без початку і кінця,
У ньому ми – його одурені нащадки. (69)
68 ***
Моє серденько! Чаша вина утіша,
Пиймо! Завтра, хто знає, де буде душа.
Може, зійде десь там молодик-місяченько,
Де ні слави Хайяма нема, ні вірша. (70)
69 ***
Слід без скарги терпіти невдачі та муки,
Біль, хвороби і старість сприймать без розпуки.
Кращі ліки наразі – їх не помічать,
Все майбутнє – це тільки прощання й розлуки. (70)
70 ***
Хай надія на диво тебе не втіша,
Наше тіло назавжди покине душа.
Насолоджуйся нині вином і коханням,
Поки доля для тебе готує ножа. (71)
71 ***
Від народження маємо муки терпіти,
Задля них і призначено кожному жити;
Кращі ліки – це змога їх не помічать,
Краща одіж – це саван, що мають пошити. (71)
72 ***
До цієї краси припадають устами,
Заздро плини її супроводять очами,
І один тільки майстер-гончар завсіди
Має право голубити чарку ногами. (72)
73 ***
Шейх повію стидав: "Ти, гулящая, п'єш,
Всім, хто платить, ти тіло своє продаєш".
"Я, — сказала повія, — й заправду такая,
А чи ти той, за кого себе видаєш?" (72)
74 ***
Кинув пить я. Нудьга поселилась в душі,
Радять те і десяте всі товариші.
Та не в змозі ніщо повернуть мені радість –
Хіба чарка сповна і Хайяма вірші. (73)
75 ***
Я в поважному віці відчув каяття,
Що провів недолуге і марне життя,
Що не вмів дослухатися Божого Слова,
А чинив навпаки, як безтямне дитя. (73)
76 ***
Від прийдешнього дня нема змоги тікати,
Нам не дано між злом і добром обирати,
Небо гральнії карти наосліп кида,
Нам призначено з ним до останку програти. (74)
77 ***
Сакі! Не гаючись, вино мені неси,
Від мене не сховав хіджаб її краси!
Вимолював хоча б єдиний поцілунок,
Сказала: "Не люблю, нічого не проси!" (74)
78 ***
"Всім, хто любить вино, – повідомив мулла, –
В пеклі вже бульбашками заграла смола,
Пильно ждуть там п'яниць, і блудниць, і коханців"…
Чом же рай спорожнів, як моя піала? (75)
79 ***
Ти, де слід, і не слід величаєшся:
"Я!"
Діамантами й золотом граєшся:
"Я!"
Лиш налагодив зиск із рабів і верблюдів,
Гульк – вже смерть у вікно зазирає:
"Ось я!" (75)
80 ***
Як пости замінив ради плотських утіх,
Не подумай, що я вірний менше усіх:
Просто дні у постах, наче темнії ночі,
А грішити ночами, відомо, не гріх.