Ми поширили цей процес на всі країни нашої планети і дійшли до того моменту, коли кожна країна, щороку, щодня виробляючи більше товарів, ніж вона може спожити, не матиме куди збувати ту зайвішу. А тепер я знов запитую вас, що нам робити з цими лишками?
Ніхто не відповів.
— Містере Келвіне? — запитав Ернест.
— Визнаю свою поразку, — признався містер Келвін.
— Мені ніколи й не снилося таке, — сказав містер Асмунсен. — А тим часом усе це здається ясне, як на долоні.
Мені вперше довелося почути виклад одного з висновків теорії Карла Маркса{56} про додаткову вартість. Ернест зробив це так просто, що я сама була вражена й сиділа в німому захопленні.
— Я скажу вам, як позбутися цього лишку, — сказав Ернест. — Кинути його в море. Кидайте щороку в море на сотні мільйонів доларів черевиків, пшениці, сукна і всяких інших виробів. Хіба таким чином ми не зменшимо лишки?
— Авжеж, зменшимо, — відповів містер Келвін. — Але ж це безглуздя.
Тут Ернест і напосів на нього:
— Невже це більше безглуздя, ніж ваш заклик, заклик руйнівників машин, повернутися до допотопних засобів виробництва, які були ще у ваших предків? Що пропонуєте ви, щоб збутися надлишку виробів? Ви хочете ліквідувати цю проблему, не виробляючи того лишку зовсім. А як же цього досягти? Повернутися до примітивного методу виробництва, такого хаотичного і дорогого, навіть безглуздого, що при ньому не буде не тільки лишків, але й узагалі не вистачатиме виробів?
Удар був такий влучний, що містерові Келвінові аж дух забило.
— Ваша правда, — сказав він, прокашлявшись. — Я побитий. Це таки безглуздя. Але ж треба робити щось. Це справа життя й смерті для нас, середнього класу. Ми не хочемо гинути. Ми вважаємо за краще робити безглузді речі і повернутися до невигідних методів виробництва, які були ще в наших батьків. Ми повернемо індустрію до її дотрестівського стану. Ми потрощимо машини. А що б ви зробили?
— Потрощити машини ви не зможете, — заперечив Ернест. — Ви не зможете повернути назад суспільний розвиток. Проти вас стоять дві величезні сили, і кожна з них могутніша за ваш середній клас. Великі капіталісти, іншими словами — трести, не дозволять вам повернутися назад. Вони не хочуть, щоб їхні машини потрощено. А ще більша, ніж трести, ще могутніша сила — робітничий клас — теж не дозволить вам зробити цього. Робітничий клас і трести борються за владу над світом за допомогою машин. Це мета їхньої боротьби. Жодна з сторін не хоче руйнувати машин. Кожна хоче володіти ними. В цьому бою середній клас не відіграє самостійної ролі. Він — пігмей між двох велетнів. Хіба ви не бачите, що ваш середній клас затиснуто поміж двома жорнами, які вже почали його розчавлювати?
Ось я й показав вам з математичною незаперечністю, що капіталістична система неминуче загине. Коли кожна країна матиме неспожитий лишок виробів, якого не можна буде продати, капіталістична система впаде під вагою страхітливої системи зиску, яку вона сама спорудила. Але й у той день машин не руйнуватимуть, боротьба йтиме за володіння ними. Якщо переможе робітничий клас, вам буде легше. Для Сполучених Штатів і цілого світу настане нова, світла ера. Замість нищити життя, машини зроблять його прекраснішим, щасливішим і благороднішим. Середній клас розсиплеться, він помалу перетвориться на трудящий клас, — отже, ви разом з робітниками братимете участь у справедливому розподілі виробів цих чудовних машин. І ми, всі ми створимо нові, ще чудовніші машини. І тоді не буде неспожитих лишків, бо не буде гонитви за зиском, яка їх породжує.
— А якщо трести переможуть у цій боротьбі за владу над світом і над машинами? — спитав містер Коволт.
— Тоді,— відповів Ернест, — і ви, і робітники, й усі ми будемо розчавлені залізною п'ятою деспотизму, такого нещадного й страшного, як іще ніколи не знали найчорніші часи історії людства. Ось якраз відповідна назва для цього деспотизму — Залізна П'ята{57}.
Запала довга мовчанка, всі за столом глибоко й тривожно замислились.
— Але ваш соціалізм — це лише мрія, — сказав містер Келвін. — Химера.
— Тоді я покажу вам не химеру, — відповів Ернест. — Я назву її олігархією. Ви її звете плутократією. І я, і ви маємо на увазі те ж саме — великих капіталістів, трести. Спробуймо встановити, кому належать влада тепер, а для цього спочатку розгляньмо, на які класи поділяється наше суспільство.
Воно складається з трьох великих класів. Перший — це плутократія: багаті банкіри, власники великих підприємств, залізничні магнати, директори корпорацій тощо. Другий — це дрібна буржуазія, або середній клас, ваш клас, панове. Сюди належать фермери, крамарі, дрібні підприємці та особи вільних професій. Третій і останній — це мій клас, пролетаріат, що складається з найманих робітників{58}.
Ви не можете не погодитись, що багатство становить тепер найголовнішу силу в Сполучених Штатах. Як же розподіляється багатство між цими трьома класами? Ось вам цифри. Плутократія володіє майном на шістдесят сім мільярдів доларів. Вона становить тільки дев'ять десятих відсотка загальної кількості населення Сполучених Штатів, проте їй належить сімдесят відсотків національного багатства. Середній клас володіє майном на двадцять чотири мільярди. Середній клас становить двадцять дев'ять відсотків населення. Йому належить двадцять п'ять відсотків національного багатства. Лишається пролетаріат. Йому належить чотири мільярди. Пролетаріат становить сімдесят відсотків усього населення, а належить йому лише чотири відсотки всього багатства. В чиїх, отже, руках влада, панове?
— З ваших цифр виходить, що ми, середній клас, сильніші, ніж робітники, — зауважив містер Асмунсен.
— Називаючи нас слабкими, ви самі не станете сильніші за плутократію, — відповів Ернест. — До того ж я ще не закінчив. Є сила більша, ніж багатство; більша вона тому, що її не можна відібрати. Наша сила, сила пролетаріату, — у наших м'язах, у наших руках, щоб кидати бюлетені до виборчих урн; у наших пальцях, щоб натискати на курок рушниці. Цієї сили ніхто нас не позбавить. Це проста сила, сила, притаманна життю, вона могутніша, ніж багатство, і багатство не зможе відібрати її від нас.
Вашу ж силу можна від вас відібрати. Вже тепер плутократія відбирає її у вас. Урешті дійдеться до того, що вона відбере її всю. 1 тоді не буде середнього класу. Ви спуститесь до нас, станете пролетарями. І це добре, тому що ви додасте свою силу до нашої. Ми вітатимемо вас, як братів, і разом з вами боротимемось за долю всього людства.
Як бачите, робітники не мають нічого такого, що можна було б забрати від них. їхню частку в багатстві країни становить одяг та хатнє начиння і подекуди, дуже зрідка — куплені на виплат маленькі й тісні будиночки, та й то здебільшого заставлені. У вас же є реальне багатство — двадцять чотири мільярди доларів, і плутократія забере його від вас. Правда, може статися, — і це дуже ймовірно, — що пролетаріат забере його ще раніш. Тепер ви розумієте своє становище, панове? Середній клас — це безсиле ягня між левом і тигром. Як не один, то другий проковтне вас. Якщо плутократія проковтне вас раніше, то однаково рано чи пізно пролетаріат знищить плутократію.
Навіть ваше теперішнє багатство не є справжньою мірою вашої сили. Та сила тепер — набій без пороху. Тому ви й викрикуєте своє ледве чутне бойове гасло: "Назад до предків!" Ви свідомі свого безсилля і знаєте, що сила ваша — набій без пороху. Неважко довести, що це справді так.
Візьмімо фермерів. Хіба це сила? Більше половини їх — раби, раби оренди і заставних боргів. І всі вони — раби трестів, які володіють або керують (що, по суті, те саме) усіма засобами торгівлі й вивозу врожаю — елеваторами, холодниками, залізницями, пароплавами. Ще й надто — трести тримають у своїх руках ринки збуту фермерських виробів. Ось чому фермери не мають ніякої сили. Щодо їхньої політичної ваги, то я скажу про це далі, коли йтиметься про значення середнього класу в цілому.
Трести систематично грабують фермерів, так само як вони пограбували містера Келвіна та інших власників дрібних молочарень. Те саме вони роблять і з торгівцями. Хіба вам не в пам'ятку, як шість місяців тому тютюновий трест примусив закритися більше чотирьохсот дрібних тютюнових крамничок у самому лише Нью-Йорку? А де колишні власники окремих вугільних шахт?
Ви й без мене знаєте, що всі поклади антрациту тепер у власності або під контролем залізничного тресту. Хіба вам невідомо, що "Стандард Ойл" володіє багатьма океанськими пароплавними лініями? Хіба ви не знаєте, що в його руках увесь видобуток мідної руди й витопленім міді в Сполучених Штатах? Освітлення десяти тисяч американських міст у цей вечір цілком залежить від електричних компаній, які належать трестові "Стандард Ойл" або перебувають під його контролем. Увесь електричний транспорт — міський, приміський та міжміський, — теж у руках цього тресту. Дрібні капіталісти, які раніше володіли тисячами невеличких підприємств, збанкрутували й зникли. Ви самі це знаєте. Не на іншому шляху й ви.
Становище в дрібних підприємствах таке саме, як і в фермерів: воно нагадує становище кріпаків за феодалізму. Представники так званих вільних професій — юристи, науковці, митці тощо — такі самі кріпаки, вільні вони лише за назвою, а політики стали прислужниками великого капіталу. Чому ви, містере Келвіне, всі сили покладаєте, щоб організувати політичну партію з фермерства та міської дрібної буржуазії? Та тому, що старі політичні партії не хочуть захищати ваші назадницькі прагнення, а не хочуть тому, що вони, як я вже сказав, прислужники, найманці трестів, плутократії.
Я назвав людей вільних професій кріпаками. А як же їх іще назвати? Всі вони як один, — викладачі, священики, журналісти, — заробляють на хліб, служачи плутократії, тобто поширюючи тільки ті ідеї, які не шкодять плутократії або вихваляють її. Щойно вони починають висловлювати супротивні ідеї, їх виганяють геть. Не забезпечивши себе на чорний день, вони спускаються до пролетаріату і або гинуть, або робляться робітничими агітаторами. Не забувайте, що саме преса, церква та університети й створюють громадську думку, дають певний напрям національному мисленню. Що ж до митців, то вони лише догоджають низькому смакові плутократії.
Але врешті багатство саме собою ще не реальна влада, воно тільки шлях до влади, а влада належить урядові.